Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. 5 страница
Попри все потокове виробництво як високоефективне широко застосовується у різних галузях промисловості; воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.
Основними з них є такі:
- автоматизація потокового виробництва;
- підвищення гнучкості технологічних систем І схем, застосування верстатів з ЧПУ;
- упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;
- створення гнучких автоматизованих систем.
Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — конвеєрів.
Такт потокової лінії (r) – це інтервал часу, за який з лінії сходять вироби, що пересуваються один за одним:
, хв.,
де Фд — дійсний (корисний) фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв ;
Q — обсяг виробництва продукції за розрахунковий період у натуральному виразі..
Якщо предмети праці передаються з одного робочого місця на інше не поштучно, а транспортними партіями (п > 1), то вони сходять з потокової лінії за інтервал часу, який називається ритмом потокової лінії:
., хв.
Обернена величина до такту потокової лінії називається темпом поткової лінії і обчислюється за формулою
, натур. од..,
Темп потокової лінії виражає кількість продукції, яка зійде з потокової
лінії (конвеєра) за годину її роботи.
Кількість робочих місць для і-ї операції (Мрі) визначається за формулою
де tі — тривалість обробки одного предмета на i-й операції, хв.
Довжина потокової лінії:
,
де 
— відстань між двома сусідніми робочими місцями, м.
6 Суспільні форми організації виробництва, їх сутність та соціально-економічне значення
В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.
Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.
У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки па базі НТП, зосередження її па великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції. технічний прогрес у промисловості.
Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:
- збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;
- застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;
- одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.
У господарській практиці виокремлюють три основні форми концентрації:
- агрегатну — збільшення одиничної потужності технологічних установок, агрегатів, устаткування;
- технологічну — укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;
- заводську — збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик,комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.
До переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва належать такі:
- ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл "наука — виробництво", тобто фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;
- на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування;
- на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;
- економніше використовуються матеріали і паливо;
- зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;
- досягається значний ефект від застосування ЕОМ.
До недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва належать:
- збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення;
- збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;
- ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу підприємства;
- підвищення навантаження на природне середовище;
- порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни.
Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес — деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.
Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки І розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад ЗО % загального обсягу продажу — це товари й послуги, не пов'язані з його основною діяльністю.
У сучасних умовах диверсифікація виробництва на підприємствах є актуальною, і цей процес має тенденцію до розширення. Це пов’язано з намаганням господарюючих суб'єктів, насамперед виробничих підприємств, підтримувати фінансову стабільність, маневруючи матеріальними і людськими ресурсами.
Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва — це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.
У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:
- подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);
- предметну (випуск певного виду готової продукції);
- технологічну (виконання окремих стадій технологічного процесу).
Основні переваги спеціалізації:
- це хороша основа для механізації та автоматизації виробництва;
- на спеціалізованих підприємствах, як правило, вища якість продукції, ніж на звичайних;
- більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного їх використання;
- досягається зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили;
- зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.
Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них — монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації прані використовують з метою підвищення продуктивності праці.
Кооперування як суспільна форма організації виробництва — це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування — широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.
За формами спеціалізації у промисловості розрізняють три форми кооперування:
- подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);
- предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);
- технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).
Комбінування як суспільна форма організації виробництва — це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, взаємопов'язаних технічно, економічно і організаційно. До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:
- об'єднання різнорідних виробництв;
- пропорційність різнорідних виробництв;
- техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;
- єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.
Розрізняють три основні форми комбінування:
- на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) — характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;
- на основі використання відходів виробництва — поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;
- на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) — поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.
Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми комбінування.
З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:
- розширенню сировинної бази промисловості;
- зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;
- зниженню транспортних видатків;
- ефективнішому використанню основних виробничих фондів і потужностей підприємства;
- скороченню тривалості виробничого циклу;
- зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисловості ;
- зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впливу на навколишнє природне середовище.
Конверсія як суспільна форма організації виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.
Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:
- розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;
- створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;
- виготовлення товарів масового споживання.
8. Поняття, види та значення інфраструктури підприємства
Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.
Інфраструктура — це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.
Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури підприємства.
До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.
Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.
Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:
1. підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;
2. перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;
3. ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;
4. навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди
постійно зростають.
До складу виробничої інфраструктури підприємства входять:
1. допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства,
2. допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах,
3. магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки
інформації,
4. природоохоронні споруди тощо.
Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру.
Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити:
І. їдальні, кафе, буфети;
2. лікарні, поліклініки, медпункти;
3. власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування;
4. школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації;
5. дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури);
6. бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо.
Утримання всієї можливої (необхідної) сукупності об'єктів соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих коштів. За умов кризового стану і зв'язаної з цим обмеженості фінансових ресурсів багато які підприємства змушені передати створені раніше окремі об'єкти соціальної інфраструктури в підпорядкування місцевих органів влади — районних, міських та обласних держадміністрацій. Проте й нині існують і навіть створюються нові заклади освіти, охорони здоров'я та відпочинку галузевого підпорядкування.
Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підпорядковано відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.
У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.
8. Система технічного обслуговування виробництва
Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.
У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
- ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;
- забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;
- переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
- забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
- своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;
- складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.
До системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції:
1. Ремонтне господарство (відділ головного механіка, ремонтно-механічний цех, ремонтно-будівельний цех, цехові ремонтні бригади).
Ремонт – це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової дієспроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та ведення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, стандартного обладнання та модернізацію діючого.
Ремонтне господарство може бути організовано за централізованої і за децентралізованої форми; також є змішана форма організації ремонту.
За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію; технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.
2. Інструментальне господарство – це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею на робочі місця. (інструментальний відділ, інструментальний цех, центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори).
3. Транспортне господарство – це комплекс підрозділів підприємства, що займаються вантажне-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів (транспортно-технологічний відділ, транспортний цех).
На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех.
Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний (зв'язок між окремими робочими місцями).
У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва.
- Енергетичне господарство (відділ головного енергетика, господарства:
елекросилове, теплосилове, пічне, енергоремонтне)
Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства.
Складське господарство.
Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:
- матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-технічного постачання) – для зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;
- виробничих – для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них включають також центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори, склади запасних частин та устаткування;
- збутових – для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; їх підпорядковано відділу збуту підприємства.
Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.
ТЕМА 8
ВИРОБНИЦТВО, ЯКІСТЬ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
План
1 Загальна характеристика продукції підприємства.
2. Поняття, значення та основні показники якості продукції.
3. Методі оцінки якості продукції
4. Сутнісна характеристика та шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства.
5. Стандартизація і сертифікація продукції.
6. Роль маркетингу у формуванні плану виробництва і реалізації продукції.
7. Значення та зміст виробничої програми підприємства.
8. Натуральні і вартісні показники виробничої програми.
9. Матеріально-технічне забезпечення виробництва та його організація на підприємстві.
10. Обчислення потреби підприємства в матеріальних ресурсах
1. Загальна характеристика продукції підприємства
У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Отже, останні є продуктами праці, тобто споживною вартістю, речовиною природи, пристосованою людиною за допомогою знарядь праці до своїх потреб. Результат праці здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу). Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).
Ясна річ, що в промисловому виробництві результатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту -- відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи ту відстань), а в установах зв'язку та банках -- надані юридичним і фізичним особам послуги. Іноді продукт праці є водночас і виробленою продукцією, і виконаною роботою, і наданою послугою (наприклад, полагоджені годинник, телевізор, холодильник, взуття тощо).
Продукт праці, що існує в готовій для споживання формі, може стати сировиною для виробництва іншого продукту (наприклад, виноград -- для виготовлення виноградного соку. вина). Чи стане конкретна споживна вартість засобом виробництва або кінцевим предметом споживання, цілком залежить від її функції та місця в процесі праці. Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно І та II підрозділів, а у промисловості — продукцією груп «А» і «Б».
Засоби виробництва, у свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці, а предмети споживання — на продовольчі і непродовольчі товари. Такий поділ продукції класифікує її за ознакою економічного призначення. Зрештою для загальної характеристики продукції (роботи, послуг) практичне значення має застосування системи вимірників її (їхнього) обсягу.
За умов товарного виробництва та ринкової економіки виготовлена продукція, виконана робота -- або надана послуга є товаром, котрий має не лише споживну вартість, а й вартість (мінову вартість). Для постійного й повного задоволення потреб ринку планування та облік товарів, що їх виготовляють на продаж, здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) вимірниках. Важливо зважити на те, що міру задоволення потреб ринку можна охарактеризувати, виходячи насамперед із показників обсягу товарів певної номенклатури та асортименту в натуральному вигляді.
Номенклатура продукції -- це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.
Асортимент -- це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками (за типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо). Номенклатура і товарний асортимент включають стару продукцію, попит на яку зберігається, а також нову продукцію, дослідні зразки принципово нових виробів.
Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці – штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції іноді використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу, штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватися тоннами та метрами, тканин — погонними і квадратними метрами).