Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку

1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з ме­тою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єк­тів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої това­ри, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих спожи­вачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

 

1. Зловживання монопольним становищем на ринку - це один із видів порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, що полягає у діях чи бездіяльності суб'єкта господа­рювання, який посідає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспро­можності суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Дії, що призводять до обмеження конкурентоспроможності, дістають вияв у встановленні цін чи інших умов придбання або реалізації товару; застосуванні різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання; обумовленні укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими або чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються пред­мета договору.

Дії, що призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, полягають в обме­женні виробництва, ринків або технічного розвитку; суттєвому обмеженні конкурентоспро­можності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих причин;

створенні перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усуненні з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

У свою чергу, бездіяльність суб'єкта господарювання, який посідає монопольне станови­ще на ринку, полягає у частковій або повній відмові від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.

Слід зазначити, що зловживання монопольним становищем не спрямоване на створення нових компонентів ринкових відносин, які забезпечують перевагу над суперниками (нова продукція, нова технологія або організація виробництва) на зміну існуючої структури попи­ту та пропозиції.

У цій статті Кодексу зловживання подані у згрупованому переліку за основними ознаками.

2. За чинним законодавством зловживання, змістом яких є нав'язування умов договору та встановлення дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, полягають у застосуванні різ­них цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавця­ми чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин, а також в обумовленні укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосую­ться предмета договору.

3. Найбільш поширеним видом у структурі зловживань є цінові зловживання, тобто вста­новлення дискримінаційних цін, які порушують права окремих споживачів, і встановлення монопольних цін, що призводить або може призвести до порушення прав споживачів. Вста­новлення монопольних цін є результатом монопольної влади суб'єктів господарювання, правила поведінки яких на ринку істотно відрізняються від відповідних правил конкуру­ючих суперників на ринку. Поведінка учасників вільної конкуренції на ринку ґрунтується на функціонуванні рівноважної ціни, яка утворилася внаслідок взаємодії попиту і пропозиції, тобто незалежно від учасників. Монопольні утворення самі встановлюють ринкову ціну, за­вдяки чому одержують більші прибутки порівняно з існуючим середнім рівнем. За допомо­гою утримання монопольними утвореннями високих цін на свої товари й одночасно низьких цін на товари, що ними закуповуються, вони перерозподіляють створені цінності на свою ко­ристь, чим завдають шкоди інтересам раціонального використання ресурсів.

4. У свою чергу, дії у вигляді обмеження обсягу випуску продукції ведуть до підвищення цін та переносу прибутку від споживачів до виробників (монопольних утворень), що призво­дить до одержання монопольного прибутку, викликаючи негативні для економіки наслідки. Скорочення випуску продукції може також призвести до того, що монополіст використову­ватиме свою владу з метою усунення суперників з ринку не конкурентними засобами, а шля­хом використання нечесних прийомів і способів для придбання або зберігання значної пере­ваги на ринку. Такі дії вважаються протиправними.

Слід враховувати, що скорочення випуску продукції не може бути кваліфіковано як пра­вопорушення в тому разі, якщо це правомірні, розумні та раціональні дії суб'єкта господа­рювання, який має владу на ринку і прагне до максимізації прибутку, що є природним праг­ненням. Монополіст може відмовитись від реалізації або закупівлі товару, якщо існують законні й розумні, з точки зору розвитку конкуренції, причини для такої відмови.

На жаль, чіткого визначення понять «розумних» та «раціональних» дій суб'єктів господа­рювання чинне законодавство не передбачає. Разом з тим, можна дійти висновку, що вище­зазначені дії не будуть вважатися правопорушенням, якщо вони спрямовані на забезпечення ефективної діяльності суб'єктів господарювання, оптимізацію виробництва та збуту, вико­ристання нових технологій, підвищення прибутковості виробництва.

5. До інших дій, що призвели, або можуть призвести до створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання, належать суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправ­даних на те причин; створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

В якості перешкод можуть виступати будь-які обставини, що заважають суб'єкту госпо­дарювання в рівних умовах конкурувати з іншими суб'єктами, які діють на відповідному ринку. Слід зазначити, що перешкоди обов'язково мають бути наслідком зловживання су­б'єктом господарювання на певному ринку своїм монопольним становищем. Отже, ці перешкоди повинні бути наслідком правопорушення, а не інших причин (державної цінової або кредитної політики, ліцензування окремих видів діяльності, квотування тощо).

Створенням перешкод слід, на нашу думку, вважати встановлення таких обставин еконо­мічного або технологічного характеру, що протидіють можливості суб'єктів господарюван­ня діяти на певному ринку. При цьому необхідно зауважити, що, на відміну від економічних, адміністративних та інших перешкод, які запроваджуються на ринку за допомогою держав­ної політики або встановлюються органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю при здійсненні ними функцій державного регулювання та контролю, ці перешкоди створюються суб'єктами господарю­вання, що посідають монопольне становище на ринку, під час здійснення ними господар­ської діяльності на певному ринку.

Треба враховувати, що норми антимонопольно-конкурентного законодавства, які визнача­ють склади порушень у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, можуть бу­ти застосовані до суб'єктів господарювання незалежно від того, чи включено їх до Переліку підприємств, які посідають монопольне становище на ринку, та чи попереджався суб'єкт про його монопольне становище.

 

Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання

1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі това­рів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх моно­полізації;

усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єк­тів господарювання.

 

1. Коментуючи цю статтю, перш за все необхідно розглянути існуючі форми неправомір­них угод, під якими слід розуміти угоди та узгоджені дії. Угодами є домовленість кількох господарюючих суб'єктів щодо координації окремих напрямів господарської діяльності. Угода може бути як усною, так і письмовою; прилюдною або не прилюдною. Узгоджені дії -це схожа за своїм змістом поведінка, яка не обумовлена причинами, що не залежать від суб'єктів господарювання (наприклад, якщо причиною є дії органів державної влади та управління або ринкові явища). Узгоджені дії мають скоординований характер, виступаючи зовнішнім проявом домовленості, що їм передувала.

Наслідком неправомірних угод між суб'єктами господарювання можуть стати антиконкурентні узгоджені дії та концентрація суб'єктів господарювання, що призвели або можуть при­звести до обмеження конкуренції у вигляді встановлення монопольних цін, розподілу ринків з метою їх монополізації, усунення з ринку чи обмеження доступу на нього суб'єктів господа­рювання, а також примушення суб'єктів господарювання до здійснення вказаних дій.

2. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються дії, що за­кріплені у пункті 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [282].

У відповідності до статті 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» орга­ни Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживан­ню монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції. У відповідності до пункту 2 статті 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункту 1.2.1 По­ложення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентра­цію) [201] об'єктами державного контролю є такі дії: злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; набуття безпосередньо або через ін­ших осіб контролю над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання; безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управ­ління відповідного суб'єкта господарювання.

При цьому слід зауважити, що відповідно до статті 25 Закону України «Про захист еконо­мічної конкуренції» Антимонопольний комітет чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію тільки у разі, якщо вона не призво­дить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині.

 

Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання

1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визна­ється:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарю­вання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів то­варів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські ор­ганізації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до моно­польного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привіле­йоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монопо­лізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпе­ки, оборони, загальносуспільних інтересів.

 

1. Коментуючи цю статтю, перш за все слід проаналізувати поняття «дискримінація». Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою дискримінацією є дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо обмеження або розширення самостійності окремих господарюючих суб'єктів.

У статті визначено перелік дій органів влади, органів місцевого самоврядування та орга­нів адміністративно-господарського управління і контролю, які вважаються дискримінацій­ними. Однак варто було б врахувати, що згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції» [282] перелік таких дій розширено шляхом введення поняття «антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування». Наприклад, поняття правопорушення у вигляді прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до моно­польного становища на ринку, розширено і викладено в такій редакції: «будь-яка дія, спря­мована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами госпо­дарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи за­купівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов».

Крім зазначених у коментованій статті, до дискримінаційних дій органів державної влади та місцевого самоврядування слід, на нашу думку, віднести делегування повноважень орга­нів влади та органів місцевого самоврядування у випадках, коли це заборонено, а також схи­ляння до порушень законодавства, що регулює конкурентні відносини (відповідно, ст. 16 і 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

2. У частині другій статті стверджується, що дії органів державної влади та місцевого са­моврядування, передбачені частиною першою статті, не допускаються.

Як виняток дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади та місце­вого самоврядування можлива в разі застосування заходів, які спрямовані на забезпечення національної безпеки, оборони, а також загальносуспільних інтересів.

 

Стаття 32. Недобросовісна конкуренція

1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що супере­чать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних перевагу конкуренції, неправомірне збиран­ня, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфі­куються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, як­що їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

 

1. В основу поняття «недобросовісна конкуренція», запропонованого в цій статті Кодек­су, покладено положення статті 10 bis Паризької конвенції з охорони промислової власно­сті [44].

Слід зауважити, що застосоване в тлумаченні поняття недобросовісної конкуренції поси­лання на чесні звичаї дає можливість державі виконувати зобов'язання за міжнародними угодами, а також забезпечувати захист українських суб'єктів господарювання у стосунках між собою та з іноземними підприємцями, для яких поняття «чесні звичаї» і «чесні правила поведінки» є традиційними правовими категоріями.

Недобросовісна конкуренція пов'язана із здійсненням дій, нечесних стосовно конкурен­тів. Однак вони (ці дії) не переслідують мети обмеження конкуренції або встановлення мо­нопольного панування, але завдають шкоди порядку конкуренції. При цьому під порядком конкуренції ми розуміємо дотримання її учасниками нормальних, ділових, чесних правил у господарських правовідносинах між собою.

У частині першій даної статті Кодексу міститься, так би мовити, генеральна заборона не­добросовісної конкуренції. У подальших статтях Кодексу закладено ознаки окремих видів забороненої діяльності.

2. Слід підкреслити, що для визнання дій суб'єктів господарювання такими, що є недоб­росовісними, необхідно, щоб вони мали певні ознаки, зокрема:

були спрямовані на придбання переваг у господарській діяльності, тобто суб'єкт господа­рювання повинен мати об'єктивну можливість отримати такі переваги;

порушували положення чинного законодавства або вимоги добропорядності і розумності. При цьому необхідно брати до уваги, що, за наявності порушення норм законодавства, їх аналіз з точки зору порушення добрих і чесних звичаїв не здійснюється, оскільки дії не мо­жуть бути класифіковані як такі, що не порушують норми ділової етики, якщо вони заборо­нені нормами чинного законодавства;

завдають або можуть завдати збитків іншому суб'єкту господарювання або можуть нанес­ти чи наносять шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання. Настання негативних на­слідків повинно бути безпосереднім, а не опосередкованим або побічним результатом відно­син, що призвели до правопорушення.

Безпосередніми об'єктами посягань є фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, найменування місця походження товару, інші ознаки, рекламні матеріали, упаковка.

Зазначимо, що перелік окремих видів забороненої діяльності не є вичерпним. У разі про­явів недобросовісних конкурентних дій, які не визначені у статтях 33—35 Кодексу, їх заборо­на буде грунтуватися на загальній забороні.

3. Відповідальність за здійснення недобросовісних дій у конкуренції, передбачена цим Ко­дексом та іншими законами України, поширюється також на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місцезнаходжен­ня на її території (підприємства, організації та об'єднання усіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації тощо), у тому числі юридичних осіб, майно та (або) ка­пітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

До відповідальності можуть бути притягнуті й господарюючі суб'єкти, розташовані на те­риторії України, за вчинення ними дій за межами України, що кваліфіковані як недобросо­вісна конкуренція, в разі якщо зазначені дії мають негативний вплив на конкуренцію на тери­торії України.

З тексту цієї статті випливає, що її дія поширюється також на органи державної влади у випадках здійснення ними підприємницької діяльності за своїм функціональним призначен­ням у разі якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію.

Вимоги щодо дотримання законодавства про захист від недобросовісної конкуренції не по­ширюються на нерезидентів та їх постійні представництва суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

До вищезазначених суб'єктів слід застосовувати норми, закріплені у статтях 37 та 251-257 Кодексу.

 

Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарю­вання

1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визна­ються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигля­ду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також на­лежних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

3. Використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є право­мірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господар­ський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття по­значень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виро­бу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначно­го зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигля­ду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

6. Дія частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послуга­ми) чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним по­рівняння в рекламі у випадках, передбачених законом.

 

1. Чинне законодавство про захист від недобросовісної конкуренції не дає легального визначення поняття «ділова репутація». Разом з тим це поняття визначене в інших норматив­них актах. Зокрема, Закон України «Про банки і банківську діяльність» [61] під діловою ре­путацією розуміє сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зроби­ти висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону (ст. 2).

Виходячи з вищенаведеного можна дійти висновку, що діловою репутацією суб'єкта гос­подарювання слід вважати надбану протягом тривалого часу оцінку діяльності господарюючого суб'єкта. При цьому ділова репутація може бути як позитивною, так і негативною. По­зитивна ділова репутація пов'язується, як правило, з господарською діяльністю і виступає як думка про суб'єкта господарювання, яка грунтується на позитивній оцінці його якостей. Такими якостями можуть бути наявність стабільних покупців, вигідне географічне положен­ня, визнання якості, наявність технічних ноу-хау, рівень кваліфікації, сформовані ділові зв'язки і таке інше. Ці фактори забезпечують більш високий рівень прибутків від діяльності суб'єкта господарювання. Навпаки, негативна ділова репутація свідчить про відсутність у суб'єкта господарювання вищезазначених якостей.

При цьому слід враховувати, що ділова репутація не може існувати окремо від суб'єкта господарювання.

Внаслідок недобросовісних дій у конкуренції позитивна ділова репутація може перетво­ритися у негативну. Окремі види правопорушень, що є недобросовісною конкуренцією, де­талізовані в інших частинах цієї статті.

2. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281] неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів та упаковки є вико­ристання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки това­рів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження това­рів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

Такі порушення перешкоджають реалізації інтересів суб'єктів господарювання, щодо яких вони вчиняються, та призводять до введення контрагента за договором або масового споживача в оману.

Закон України «Про власність» (ч. 2 ст. 13, ст. 41) [74] та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (ч. З ст. 15) [366] поширюють на товарні знаки правовий режим власності. До міжнародних договорів та угод щодо забезпечення захисту товарних знаків належать Паризька конвенція про охорону промислової власності [44], а також Мад­ридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. [ЗО]

Правове регулювання використання фірмових найменувань здійснюється в Україні відпо­відно до Паризької конвенції з охорони промислової власності та Положення про фірму, яке було затверджене ще постановою ЦВК та РНК СРСР від 22 червня 1927 р. [40]

Власник фірмового найменування у разі виникнення можливості змішування діяльності може вимагати припинення використання тотожного або схожого фірмового найменування іншими особами, а також відшкодування збитків, завданих таким використанням.

Використання схожих або тотожних фірмових найменувань підприємцями, розташовани­ми у різних регіонах, є правомірним, якщо це не призводить до змішування діяльності під­приємців і споживачі не вводяться в оману.

Важливою рисою розгляду справ щодо неправомірного використання фірмового найме­нування є те, що у більшості випадків він потребує експертних висновків спеціалістів з пи­тань промислової власності, особливо щодо доказів схожості позначень.

3. Комерційне найменування або його частина може містити власне ім'я громадянина. З метою виключення ймовірності змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання до такого комерційного найменування суб'єкт господарювання повинен додати будь-який відмітний елемент.

4. Передбачене частиною четвертою даної статті порушення полягає в тому, що чужий то­вар видається за свій шляхом зняття (різними способами) позначень виробника. Неправомір­не використання товару виробника, у свою чергу, тягне за собою такі негативні наслідки: за­подіяння моральної шкоди виробнику товару внаслідок свавільного внесення змін до позна­чень на товари або зняття цих позначень; заподіяння матеріальної шкоди виробнику товару у вигляді неотриманого очікуваного прибутку від реалізації товару з причини обмежування та перекручування інформації щодо виробника товару. Особливо небезпечною є можливість у майбутньому втрати позицій суб'єкта господарювання на ринку, зниження ділової актив­ності і, як наслідок, збитків.

Якщо товар іншого виробника є складовою частиною кінцевого продукту (товару) під­приємця із збереженням свого функціонального призначення (комплектуючі вузли, деталі, тощо) або використовується як основа (напівфабрикат) чи сировина для виготовлення това­ру, питання відносно неправомірності зняття позначень виробника товару треба розглядати з позицій впливу цих дій підприємця на конкурентні відносини на певних товарних ринках.

5. Копіювання виробу, передбачене цією статтею, ми розуміємо як відтворення його зов­нішніх характеристик з метою досягнення повної подібності з іншим виробом.

Незалежно від якості підробленого товару копіювання зовнішнього вигляду виробу, безпе­речно, завдає шкоди виробнику оригінального товару, оскільки підриває його позиції на рин­ку, призводить до змішування його діяльності з діяльністю недобросовісного конкурента.

Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частини, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Дія цього пункту не поширюється на вироби, що мають правову охорону відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» [367].

6. Результати інтелектуальної діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації належать до виключних прав. Зміст виключних прав суттєво відрізняється від права на за­хист від недобросовісної конкуренції.

До об'єктів інтелектуальної власності, як це передбачено законодавством України, належать: об'єкти промислової власності (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення географічного походження товарів і послуг, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо); об'єкти авторського права і суміжних прав (твори науки, літератури, мистецтва).

7. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281] порівняльна реклама - це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Порівняльна реклама може бути правомір­ною та неправомірною.

Слід зауважити, що правомірною є порівняльна реклама, яка ґрунтується на відомостях, підтверджених фактичними даними, якщо вони є корисними, достовірними, об'єктивними для споживачів. При цьому обов'язок підтвердження наведених у рекламі відомостей по­кладається на замовника реклами. Виправданим, на нашу думку, може вважатися порівняння, пов'язане з досягненням науково-технічного прогресу, зроблене за вимогою споживачів, гро­мадських спілок та організацій. Перелік таких винятків не може бути вичерпним, оскільки він повинен поповнюватись у разі необхідності.

Неправомірною є порівняльна реклама, якщо наведені в ній відомості про товари, роботи, послуги не підтверджені фактичними даними, є недостовірними, необ'єктивними та неко­рисними для інформування споживачів. Зауважимо, що вказане порушення здійснюється як шляхом відкритого посилання на діяльність іншого суб'єкта господарювання, так і шляхом використання характеристик добре відомих товарів іншого суб'єкта господарювання у влас­них інтересах.

Для визнання порівняльної реклами неправомірною достатньо однієї з наведених вище ознак.

 

Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції

1. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб'єкта господа­рювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або по­купця (замовника).

2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправ­дивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта гос­подарювання.

3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлен­ня договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.

5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних пере­ваг без достатніх на це підстав.

6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншо­го суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання - учасника договору до невиконання або вико­нання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом на­дання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику договору, безпосеред­ньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

7. Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурен­том покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних ціннос­тей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання праців­ником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми пов­новаженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконан­ня робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином по­в'язана з ним.

9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому кон­курентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних ціннос­тей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання праців­ником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, ви­конання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конку­рентом постачальника певних переваг перед постачальником.

10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно з сво­їми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання то­вару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або яки­мось чином пов'язана з ним.

 

1. У першій частині даної статті наведено перелік протиправних дій, які можна віднести до перешкоджання діяльності суб'єктів господарювання у процесі конкуренції. У наступних частинах проаналізовано ознаки окремих різновидів перешкоджання. Аналізуючи наведе­ний перелік, можна дійти висновку, що створенням перешкод суб'єктам господарювання слід вважати дії, спрямовані на перешкоджання, створення штучних перепон господарській діяльності конкурента.

2. У другій частині цієї статті дано поняття одного з можливих видів створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції, а саме дискредитації суб'єкта господарю­вання. Слід зауважити, що невід'ємною характеристикою правопорушення у вигляді дис­кредитації суб'єкта господарювання є заподіяння або можливість заподіяння шкоди його діловій репутації. З тексту статті можна дійти висновку, що в разі коли шкода діловій репута­ції не заподіяна або не може бути заподіяна, дії одного суб'єкта господарювання не можна кваліфікувати як правопорушення у вигляді дискредитації іншого суб'єкта господарювання.

3. Суб'єктами правопорушення, передбаченого частиною третьою даної статті, є суб'єкти господарювання, споживачі та контрагенти, які беруть участь у купівлі-продажу товарів, ви­конанні робіт, наданні послуг. Слід зауважити, що суб'єкти господарювання, які здійснюють вказані дії, не є монополістами на певному ринку. При цьому правопорушення полягає у створенні перепон для конкурентів під час реалізації їх товарів. Виходячи з того, що в умо­вах ринку за наявності добросовісної конкуренції споживачі повинні мати альтернативні можливості придбання товарів, закономірним є те, що відсутність таких умов негативно впливає на стан ринку.

4. У межах цієї статті бойкот слід, на нашу думку, розглядати як прояв недобросовісної конкуренції в тому разі, якщо він застосовується суб'єктами, які перебувають у монопольно­му становищі на певному ринку або мають ознаки ринкової влади. Завдяки наявності можли­востей суттєвого впливу на ринку відповідного товару окремі суб'єкти або групи суб'єктів, застосовуючи бойкот, можуть досягнути певних переваг у конкуренції і посилити свій вплив на ринкову ситуацію. За наявності розвинутої конкуренції на ринку у суб'єкта господарю­вання існує можливість уникнути тиску шляхом вступу в ділові стосунки з іншими учасника­ми ринку.

На нашу думку, під схилянням має сенс розуміти будь-які умисні дії одного суб'єкта гос­подарювання щодо іншого, що мають на меті викликати у суб'єкта господарювання бажання здійснити дії, спрямовані на бойкот господарюючого суб'єкта. До таких дій можна віднести умову, пропозицію, пораду тощо.

5. Коментуючи частину п'яту статті, слід зазначити, що дискримінація покупця (замовни­ка) з боку постачальника можлива тільки за умови якщо постачальник є монополістом на певному товарному ринку або якщо в наявності ознаки ринкової влади.

Згідно з пунктом 1.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища су­б'єкта господарювання на ринку [32] ринкова (монопольна) влада - це здатність суб'єкта гос­подарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обо­роту товару на ринку; не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції.

6. Метою дій, передбачених частиною шостою цієї статті, є послаблення конкуренції на ринку або підвищення конкурентоспроможності підприємця, відносно якого здійснюється спроба розірвання конкурентних відносин. Результатом схиляння господарюючого суб'єкта до розірвання договору з конкурентом є отримання незаконних конкурентних переваг та незаконного прибутку, а також заподіяння шкоди діяльності конкурента та усунення його з ринку. Фактом вчинення порушення слід, на нашу думку, вважати створення передумов для розірвання договору з конкурентом.

7. Щодо поняття підкупу працівника постачальника є сенс вважати, що такі дії передбача­ють: передачу грошових коштів або матеріальних благ та послуг; обіцянку такої передачі у майбутньому; пропозицію такої передачі. При цьому, виходячи із змісту частини сьомої да­ної статті можна констатувати, що підкупом слід вважати дії, які належать хоча б до однієї з перелічених категорій.

На нашу думку, практика конкурентної боротьби робить можливим вважати предметом під­купу не тільки грошові кошти, але й цінні папери, майно, матеріальні вигоди, послуги за здійс­нення певних дій (бездіяльності) в інтересах конкурента покупця (замовника). До того ж, підкуп може бути здійснено як безпосередньо конкурентом покупця (замовника), так і його представ­никами чи посередниками.

При цьому основною метою підкупу працівника постачальника є придбання необгрунто­ваних переваг, наслідком яких може стати недобросовісна конкуренція. Виходячи із змісту цієї статті справи про недобросовісну конкуренцію у вигляді підкупу працівника постачаль­ника можуть бути розглянуті за заявами підприємців тільки після того, як державним орга­ном, наділеним відповідною компетенцією, буде підтверджено факт підкупу.

8. До працівника постачальника, на нашу думку, повинні також прирівнюватися особи, які постійно чи тимчасово виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-госпо­дарські обов'язки в організації-постачальнику. До працівника постачальника можуть при­рівнюватися також особи, пов'язані з постачальником внаслідок комерційних, суспільних, родинних або будь-яких інших обставин.

9. Видається, що метою підкупу працівника покупця (замовника) слід вважати набуття неза­конних переваг у конкурентних відносинах порівняно з постачальником, які можуть призвести до недобросовісної конкуренції. На дії з підкупу представника покупця (замовника) слід поши­рювати вимоги щодо запобігання отриманню переваг внаслідок підкупу постачальника.

10. Виходячи із змісту частини десятої цієї статті до працівника покупця (замовника) прирівнюються особи, які постійно або тимчасово виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки в організації-покупцеві (замовникові), а також осо­би, пов'язані з покупцем (замовником) внаслідок комерційних, суспільних, родинних або будь-яких інших обставин.

Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції

1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке під­тверджене рішенням відповідного органу державної влади.

 

Дії, що визначаються як порушення у вигляді недобросовісної конкуренції, можуть поля­гати у прямому порушенні чесних звичаїв у господарській діяльності, а також у порушенні інших законів, якщо вони призвели до отримання неправомірних переваг у конкуренції.

Міра відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства мо­же бути визначена з урахуванням шкоди, завданої конкурентним відносинам взагалі, а також шкоди, завданої конкретному суб'єкту господарювання, у тому числі з відшкодуванням збитків.

 

Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та ін­шою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вва­жається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди осо­би, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерцій­ну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або ста­ли відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господа­рювання.

5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у вироб­ництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що станов­лять відповідно до закону комерційну таємницю.

6. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є ко­мерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

 

1. Комерційна таємниця підприємства - це відомості, пов'язані з виробництвом, техно­логічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інте­ресам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником підприємства (ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» [382]).

Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, визначений у постанові Ка­бінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. [377]. Такими відомостями є: установчі доку­менти, документи, що дозволяють займатись підприємницькою діяльністю та її окремими видами; інформація щодо всіх установлених форм державної звітності; дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чи­сельність і склад працюючих, про їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, що не займаються підприємницькою діяльністю; відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

2. Слід зауважити, що незаконне отримання комерційної таємниці може відбуватись шляхом її неправомірного збирання. Збирання комерційної таємниці є неправомірним незалежно від його способу. Важливим критерієм щодо визнання способу отримання комерційної таємниці неправомірним, на нашу думку, є наслідки, до яких таке отримання призвело. Зокрема, такими наслідками є заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість її заподіяння.

Перелік осіб, які внаслідок виконання свого службового обов'язку мали можливість отри­мати відомості, що становлять комерційну таємницю, є необмеженим. Видається, що до та­ких осіб слід віднести представників правоохоронних органів, органів державної влади, міс­цевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю та інших.

3. Виходячи зі змісту частини третьої цієї статті під розголошенням слід розуміти неза­конне ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, а також створення особою, якій ці відомості стали відомими, умов, сприятливих для ознайомлення з ними сто­ронніх осіб. Коло осіб, які можуть бути ознайомлені з незаконно здобутими відомостями, а також спосіб, в який це ознайомлення відбувається, законодавством не визначені, тобто мо­жуть бути будь-якими. Основним критерієм вчинення правопорушення є настання негатив­них наслідків у вигляді заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість настан­ня такої шкоди.

4. Під схилянням до незаконного розголошення комерційної таємниці, на нашу думку, слід розуміти будь-які умисні дії суб'єкта господарювання щодо власника відомостей, які становлять комерційну таємницю. До того ж такі дії мають бути спрямовані на виникнення бажання в іншого суб'єкта господарювання незаконно отримати такі відомості.

5. Виходячи із змісту частини п'ятої даної статті неправомірне використання комерційної таємниці слід вважати способом застосування незаконно отриманих відомостей, що стано­вить, відповідно до законодавства України, склад правопорушення. При цьому неправомір­не використання комерційної таємниці можливо шляхом її впровадження у виробництво суб'єкта господарювання, який незаконно здобув відомості, що становлять комерційну та­ємницю, або шляхом врахування цих відомостей під час планування чи здійснення підпри­ємницької діяльності.

6. Слід зауважити, що за вчинення правопорушення щодо комерційної таємниці можуть бути застосовані міри адміністративної відповідальності за цим Кодексом та згідно з части­ною 3 статті 1643 КпАП України. Зокрема, отримання, використання, розголошення комер­ційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репу­тації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відпові­дальність суб'єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивіль­ну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

 

1. Здійснення дій, визначених законодавством як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність згідно з цим Кодексом, а також адміністративну, цивільну та кри­мінальну відповідальність.

За недобросовісну конкуренцію, вчинену суб'єктом господарювання - юридичною осо­бою, Антимонопольний комітет України накладає штраф у розмірі 3 % виручки від реаліза­ції продукції, виконання робіт, надання послуг за останній звітний рік, що передував року, в якому було накладено штраф.

Якщо встановлено факт неправомірного використання чужих рекламних матеріалів, за­цікавлені особи можуть звернутись до Антимонопольного комітету України із заявою про ви­лучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копією продукції інших суб'єктів господарської діяльності як у виробника, так і у продавця. Такий захід застосовуєть­ся у випадку, коли можливість змішування товарів не може бути усунута іншим шляхом.

У разі дискредитації суб'єкта господарювання приймається рішення про офіційне спро­стування неправдивих відомостей за рахунок порушника, який поширював неправдиві, неповні або неточні відомості, у строк і засобами, які визначені законодавством.

Неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів та послуг або будь-якого маркування, неправомірне копіювання форми упаковки, зовнішнього оформлен­ня, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару інших покупців, використання імені на власний розсуд тягне за собою накладення штрафу від ЗО до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У випадку коли штраф на суб'єкта господарювання накладається в розмірі до 1000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, постанову про накладення штрафу може прийня­ти державний уповноважений Антимонопольного комітету України у відповідності до свого підпорядкування.

Рішення щодо штрафних санкцій у розмірі від 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України на його засіданнях.

Слід зауважити, що у чинному законодавстві не визначені строки застосування до юри­дичних осіб відповідальності за адміністративні правопорушення.

2. Кримінальна відповідальність за дії, визнані як недобросовісна конкуренція, настає у відпо­відності зі статтями 230—232 Кримінального кодексу України [28] за правопорушення, що поля­гають: в умисному неподанні або поданні завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітету України або його територіальному відділенню, а також ухиленні від виконання законних рішень цих органів, які вчинені службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю, підприємства, установи та організації (стаття 230); незаконному збиранні з метою ви­користання або використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 231); розголошенні комерційної таємниці (стаття 232).

 

Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції

1. Суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть роз­робляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конку­ренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладан­ні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

 

1. Правила професійної етики можуть містити вимоги щодо питань, серед яких слід ви­ділити такі: кваліфікація; надання необхідної правдивої інформації; розумні ціни, які звичай­но встановлюються за цінами в регіоні за подібні товари чи послуги; конфіденційність ін­формації; збереження інтересів інших клієнтів.

2. Мета створення правил професійної етики передбачає наявність добровільного їх ви­конання особами, на яких поширюється дія правил, з метою забезпечення виконання сторо­нами своїх обов'язків.

Правила професійної етики розробляються різноманітними організаціями. Зокрема, такі повноваження покладено на торгово-промислові палати. Так, згідно з частиною другою стат­ті 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» [470] завданням торгово-промислової палати є сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємниць­кій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців.

 

Стаття 39. Захист прав споживачів

1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають пра­во на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг);

безпеку товарів (робіт, послуг);

необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент то­варів (робіт, послуг);

відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якос­ті, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (робо­тами, послугами), у випадках, передбачених законом;

звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можли­вість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законни­ми способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між спожива­чами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.

4. Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Вер­ховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

1. Коментуючи дану статтю Кодексу, слід перш за все зауважити, що захист прав спожи­вачів здійснюється нормами не тільки антимонопольно-конкурентного законодавства, а й ін­ших галузей законодавства. При цьому норми різних галузей захищають права споживачів своїми специфічними за правовою природою засобами.

У нормах антимонопольно-конкурентного законодавства враховується той факт, що спо­живачі, з одного боку, своєю поведінкою суттєвим чином впливають на формування ринко­вих відносин та на стан конкурентного середовища, а з іншого — вони не є безпосередніми учасниками конкурентних відносин. Однак ця обставина не заважає тому, що норми антимо­нопольно-конкурентного законодавства, поряд з іншими за галузевою належністю нормами, слугують справі захисту прав споживачів.

Наприклад, якщо права споживачів (фізичних осіб) порушуються в результаті зловживан­ня монопольним становищем або недобросовісної конкуренції, то факти таких порушень мо­жуть стати підставою для притягнення суб'єктів господарювання (виробників, виконавців або продавців) до відповідальності за нормами цього Кодексу в межах антимонопольно-конкурентних відносин. У даному випадку споживачі не стають учасниками відповідних право­відносин, але сам факт порушення їх прав викликає їх виникнення.

Коментована стаття має значне інформаційне навантаження, оскільки у ній йдеться як про загальні положення щодо захисту прав споживачів, так і про існуюче різноманіття форм за­хисту цих прав. Тим самим ця стаття стає своєрідним «містком», що пов'язує норми госпо­дарського законодавства з іншими нормами.

Відповідно до закону та ділових звичаїв споживачі мають право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про товари, що має забезпечувати можливість їх свідомого та компетентного вибору. Інформація обов'язково повинна бути надана спожи­вачу до придбання ним товару та доводитись до відома споживачів виробником (виконав­цем, продавцем) у супровідній документації.

З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватись на добровільних засадах у громадські організації споживачів — об'єднання споживачів. Об'єднання споживачів є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність у відпо­відності з Законом України «Про об'єднання громадян» [339].

Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів (ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів» [286]).

2. Державна політика спрямована на: удосконалення захисту прав та інтересів споживачів; створення належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними то­варами, роботами, послугами; підвищення рівня захисту здоров'я та безпеки споживачів; удосконалення законодавства України у сфері захисту прав споживачів, зокрема адаптація його до законодавства Європейського Союзу; створення належних умов для реалізації громадянами-споживачами своїх законних інтересів і прав на території України. (Див.: Програ­ма захисту прав споживачів на 2003-2005 рр., затверджена Указом Президента України від 11 грудня 2002 р. [423])

Міжвідомча рада з питань захисту прав споживачів (далі - Рада) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України, що утворений з метою коор­динації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади з пи­тань розроблення і реалізації правових, організаційних та економічних заходів, спрямованих на державний захист прав споживачів. (Див.: Положення про Міжвідомчу раду з питань за­хисту прав споживачів, затверджене Кабінетом Міністрів України 13 березня 2002 р. [485]).

3. Права споживачів захищаються відповідно до Законів України «Про захист прав спо­живачів», «Про об'єднання громадян» та ін.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються реаліза­ція та використання без сертифіката відповідності тих товарів (у тому числі іноземних), які підлягають обов'язковій сертифікації у відповідності з чинним законодавством. Маркування продукції знаком відповідності здійснює виробник згідно з ДСТУ 2296-93 «Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги і правила застосування».

У разі стягнення моральної шкоди суд у справах за позовами про захист прав споживачів зобов'язаний керуватися нормою, передбаченою статтею 24 Закону України «Про захист прав споживачів». Посилання суду на Цивільний кодекс України при вирішенні справ за по­зовами споживачів про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки його норми на правовідносини, що виникають між продавцем та покупцем, не поширюються.

4. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються у тому ж порядку, що й норми націо­нального законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого оформле­но у формі закону, встановлені інші правила, ніж передбачені законодавством України, за­стосовуються правила міжнародного договору. Ці положення закріплені в Конституції Ук­раїни. Зокрема, встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливо тільки після внесення до неї змін (ст. 9 Конституції України).