Енерго-інформаційна структура людини

(відповідно до комбінації розуміння суті людини в межах східних традицій, платонівського вчення про душу і сучасних уявлень про функціональні властивості людського організму та свідомості).

Базове вітальне начало – відповідає за функціонування організму людини в цілому на рівні обміну речовин. Найяскравіше базовий вітальний рівень проявляється тоді, коли людина перебуває в стані «овочу» (рослини), тобто в стані коми, кататонії абощо. За Платоном цей аспект енерго-інформаційного каркасу людини вважається рослинною душею. Він відповідає за відображення ситуації на рівні хімічних та обмінних процесів. Йому притаманне поривання – не проявлена інтенція до виживання. Функціонально базовий вітальний рівень пов'язаний з чакрою (енергетичним центром) Муладхарою та вегетативною нервовою системою.

Родове начало – відповідає за функціонування індивіда як ідентично невирізненого представника роду людського в цілому. За посередництва родового начала всякий індивід безпосередньо «підключений» до своєрідної «матриці» або роду. Основний потік енергії до індивіда поступає якраз від родової «матриці». Цей потік ідентифікується як життєва енергія «ци» або «ки» у східних містичних вченнях, або як сексуальна енергія з огляду на фрейдизм. Функціонально родове начало окрім іншого пов’язано з чакрою Свадхістхана та статевими органами і органами репродукції. На рівні родового начала має місце відображення родових і статевих ознак людини. Відповідно тут коріниться домінантний статевий потяг, який жодним чином не контролюється індивідом в стані буденної свідомості. «Збої» у функціонуванні родового начала є безпосередньою причиною зміщень та явних і прихованих патологій в сексуальній сфері індивіда. Ослаблення впливу родового начала на індивідуальне існування людини відбувається разом з вичерпанням сексуальної зацикленості індивіда внаслідок настання імпотенції, фригідності або ж своєрідного «просвітлення», тобто вичерпання індивідом сексуальних фантазій, бажань і інтенцій при збереженні потенції. Родове начало відповідає за відображення позиції індивіда з огляду на «матрицю» людського роду. Ключем до позиціонування індивіда стосовно роду є лібідо або сексуальні смаки і переваги, окрім того глибинні «інстинкти», що дозволяють в першу чергу немовлятам виживати як фізично автономним істотам (смоктальний, видільний тощо рефлекси). Своєрідним «носієм» родового начала є ефірне (тонке) тіло. Функціонально родове начало пов'язане з чакрою (енергетичним центром) Свадхістханою. Разом з індивідним началом родове начало складають тваринну душу.

Ефірне тіло – це своєрідний енергетичний каркас фізичного тіла і водночас його голографічне відображення. Точніше, радше навпаки, фізичне тіло формується у відповідності до ефірного. В структурі ефірного тіла представлені всі анатомо-фізіологічні центри організму. Основу ефірного тіла складають енергетичні канали та центри. Серед численної кількості енергетичних каналів, а їх нараховують від 7.800 до 14.800 виділяються три головні: Сушумна, Іда і Пінгала. Вздовж Сушумни – центрального каналу, який оповивають відповідно Іда (провідник негативного, жіночого, місячного типу енергії) та Пенгала (провідник позитивного, чоловічого, сонячного типу енергії), розміщуються сім ключових енергетичних центрів – чакри.

Чакри – енергетичні центри, що окрім іншого відповідають за зв'язок з рештою тонких тіл Людини та трансформацію життєвої (сексуальної або родової) енергії в відповідного діапазону випромінюванню – будівельний матеріал для тонких тіл.

Індивідне начало – відповідає за функціонування індивіда як фізично виокремленої автономної істоти або самостійної фізіо-біологічної системи. Основне «навантаження» індивідного начала – сприяти індивідуальному виживанню особини, в тому числі шляхом підтримання в належному стані її опорно-рухової системи, а також підтримання і перманентною модернізації необхідного «програмного забезпечення», спрямованого на забезпечення адекватних реакцій щодо викликів зовнішнього середовища. Індивідне начало є продуцентом і носієм базових моделей поведінки індивіда, в тому числі несистемних (нерефлексованих) проявів егоїзму та альтруїзму.

В цілому індивідне начало відповідає за відображення ситуації індивіда в навколишньому середовищі. В ньому коріняться, по-перше, основа під інтелект – операційну систему живої істоти, покликану забезпечити практично миттєвий пошук оптимальних для окремого організму реакцій на наявні зовнішні подразники; по-друге, ординарні бажання, сполучені з задоволенням суто вітальних потреб. Функціонально індивідне начало пов’язане з астральним тілом або з тілом «сновидінь» – найгрубіше з тонких тіл, що не підлягає процесу звичайного розпаду або «фізичній» смерті. Енергетичним центром, що представляє індивідне начало є чакра Маніпура.

В цілому, тваринна душа (родове і індивідне начала разом) стоїть за всіма буденними відчуттями, окрім м’яких тактильних відчуттів, а також базовими емоціями та переживаннями, як-то болю, страху, задоволення, люті, агресії тощо.

Колективне начало – відповідає за поведінку людини як множинної або соціальної істоти. Без становлення колективного начала не можливе індивідуальне становлення людини, тобто, маючи подобу людини, жива істота залишається радше своєрідною твариною, аніж самою примітивною людиною. Колективне начало стоїть за складними емоціями та почуттями, наприклад, радості, печалі, суму, кохання, турботи тощо, а також складними переживаннями, зокрема самотності, піднесення чи розчарування. Суть колективного начала полягає в долученні індивіда до надіндивідуальної буттєвої структури, представленої на фізичному плані як етнос, плем’я тощо. Відповідно, колективне начало розкриває покликання індивіда з позицій надіндивідуальної структури, «місію», яку на нього покладає етнос як дещо, що винесено за просторово-часові межі.

Колективне начало веде індивіда по «сердечному» шляху, виказуючи глибинні мотиви людських вчинків і переживань, прагнень і мрій, при цьому спираючись на колективну пам'ять предків. Колективне начало також стоїть за психо-емоційними зв’язками індивідів, що переживають певну онтологічну спільність. Колективному началу відповідають інтуїція, схоплення, чуттєве проникнення в суть речей та здоровий глузд як регулятивний механізм (соціальної) поведінки і вчинків. Функціонально воно сполучене з чакрою Анахата та представлене власне душевним тілом.

За посередництва колективного начала людські індивіди підключаються (як автоматично, так і в результаті певних обрядів) до вторинних надіндивідуальних енергетичних структур – егрегорів, формуючи з останніми іноді досить стійкі енергетичні зв’язки «донорства». Чим потужнішими виявляються такі зв’язки, тим більш фанатичним є індивід. Найпоширенішими і, очевидно, одними з найпотужніших серед вторинних наразі є релігійні егрегори. Окрім того бувають іншого ґатунку колективні егрегори, наприклад, мафіозних структур, комуністичний, фашистський тощо. На відміну від протоегрегорів, тобто суто етнічних або племінних структур, вторинні егрегори за своїм визначенням направлені на руйнування індивідуальної цілісності та буттєвої самодостатності індивідів. Фактично, це здебільшого потужні колосальні енергетичні «паразити». Тому егрегори тяжіють до змасовлення власних носів, їх уніфікації.

Особистісне начало – відповідає за функціонування цілісної індивідуальної ідентифікації. Це своєрідна точка «збору» індивідуально вираженої множинної істоти, якою і є буденна людина. Ще глибше – особистісне начало є своєрідною інформаційною матрицею, в якій зафіксовано весь досвід існування її носія впродовж численних реінкарнацій. Тож особистісному началу відповідає каузальне (причинно-наслідкових зв’язків або кармічне) тіло. Відповідно саме в особистісному началові коріняться глибинні мотиви індивідуально виражених вчинків та дій, вчинення яких має сприяти набуттю конкретною людиною саме їй необхідного (життєвого) досвіду. В особистісному началові коріниться також основа операційної системи індивідуального пізнання – розум.

Замикаючись на собі, тобто на відображенні самого себе за посередництва логічного мислення, розум має властивість породжувати основу під дискретне «Я». Невід’ємною ознакою рефлексії або самозамикання розуму є перманентний потік думок, що жодним чином не регулюється вольовим способом. За сприятливих обставин дискретне «Я» автоматично перебирає на себе функцію точки збору індивідуальної ідентичності, що притаманно практично кожній буденній або цивілізованій людині. В такому разі свідомість буденної людини часто перетворюється на «поле битви» поміж страхами, бажаннями, табу та інтересами. В таких випадках буденна людина має справу з внутрішньою напругою, що супроводжується внутрішнім діалогом поміж «адвокатом» та «прокурором».

Блокування функціонування як реального так і дискретного «Я» тягне за собою «помутніння» розуму, тобто «розчинення» індивіда в натовпі, або й божевілля – складні психічні розлади, пов’язані з фактично незворотною частковою або повною втратою індивідуальної ідентичності.

Кармічному тілу (особистісному началу) відповідає чакра Вішудха.

Людська душа (колективне та особистісне начала в своїй сукупності) підводить людину до стану самодостатньої буттєвої істоти, однак не виводить за межі зумовленості світом та присутністю інших. На рівні людської душі свобода зазнає трансформації до стану свободи вибору, що проявляється у властивості людини розрізняти добро та зло, а також формувати проект власного чи групового існування.

Деміургічненачало – прояв вищих аспектів Людини, сполучений зі здатністю формувати, утримувати намір (мислеформу) і втілювати його (її) в існування. Відповідне деміургічне начало стоїть за вольовим аспектом, фантазією як продуктивною спроможністю Людини та творчістю в цілому. Індивіди з добре розвиненим деміургічним началом відзначаються екстраординарними здібностями та можливостями. Це ті, кого прийнято вважати магами, «воїнами», шаманами, цілителями або й просто геніями. За посередництва волі як специфічної дієвої енергії деміургічне начало організовує дійсно свідоме існування індивіда, тобто таке, за якого індивід здатний передбачати реальні наслідки своїх дій та вчинків і брати за них відповідальність на себе. За для цього індивід наділений щонайменше здатністю цілісного схоплення і як наслідок вичленення ключової події або вузлового моменту, впливаючи на які, призводити до бажаних дій чи наслідків, що з позицій буденної людини, між іншим, виглядає як чудо або магія.

На рівні деміургічного начала має місце розмежування існування на суб’єкт та об’єкт, однак долається онтичний розрив, що проявляється в розрізненні добра та зла, руйнується звична для буденної людини ієрархія цінностей, хоча б внаслідок радикального перегляду їх змістовного наповнення.

Деміургічному началу відповідає чакра Аджна.

Духовне начало – найдосконаліший з відомих буденній людині аспектів Людини. Сполучений з просвітленням – станом відстороненості Людини від будь-яких зумовлюючих чи обмежуючих начал. На рівні духовного начала долається онтичний розрив поміж суб’єктом та об’єктом. Відповідно духовне начало пов’язане з початком всякого Буття як такого і його абсолютного відображення, тобто чистої Свідомості.

Остаточне пробудження духовного начала в людині супроводжується особливими процесами, що сполучені з набуттям людиною здатності довільно проникати в суть всякого буття. При цьому в неї повною мірою починають працювати п’ять вищих відчуттів, що дає можливість остаточно подолати ілюзію часу та простору в усіх їх проявах. Виходячи зі східної езотерики, пробудження пов’язане з «відродженням» могутності Кундаліні – праенергії, згорнутої у вигляді змії та «приспаної» в нижній чакрі Муладхарі.

Духовне начало сполучено з чакрою Сахасрара.

«Щоб стати “надлюдиною” – а насправді це природна і єдино гідна справжньої людини якість життя, – необхідно навчитися економити сексуальну енергію, концентрувати її в тілі та піддавати трансмутації (в алхіміків – трансмутація, “велике діяння”), направляючи з другого головного вихру (відповідає людському роду, зануреності індивіда в людський рід, невласному буттю Dasein) в усі решту, і особливо – в два самих верхніх. При цьому другий вихор цілком позбавляти вільної енергії не можна, тому що із нього вона автоматично поступає в самий низький – перший вихор, що відповідає за побудову каркаса фізичного тіла – опорно-рухового апарата, тобто кісток, м’язів та сухожиль» (Кэлдер Питер. Око возрождения. Секреты омоложения: Древняя практика тибетских лам. М.: ООО Издательский дом «София», 2006. – 112 с. С. 91).


АНОТАЦІЇ

Екологія свідомості – система поглядів на цілісність людського єства та осмислення шляхів відновлення повноти індивідуальної ідентичності. В основі Екології свідомості лежить переконання в тому, що сучасна людина опинилася в становищі спотвореного сприйняття самої себе внаслідок колосального обмеження її пізнавальних можливостей та звуження або й викривлення свідомості.

Духовна деградація людини, обмеження або згортання її творчого потенціалу та деміургічних спроможностей супроводжується переорієнтацією переважної більшості індивідів на суто персоналістський прояв буття, замиканням на власному «Ego», самоусуненні від безпосереднього сприйняття реальності. Виокремлення та вилучення себе людиною з Космосу або Природи і переміщення в штучний світ власної цивілізації став можливим завдяки онтологічному розриву, що проявився в вигляді розриву цілісності Буття на суб’єкт та об’єкт і протиставлення їх один одному. Занурення у світ приватних переживань або концентрація на власному «Ego», тобто відмежування себе від Іншого стало наслідком вторинного або онтичного розщеплення – поляризації світу, що знайшла своє відображення в констатації дуальних начал добра і зла.

Таким чином має місце грандіозне зміщення в структурі Буття від органічної цілісності до виокремлення і утвердження множини персональних ерзац-буттів або екзистенцій.

Подолання онтичного та онтологічного розривів, принаймні максимальне подолання їх наслідків на рівні людської екзистенції, безумовно сполучене з очищенням індивідуальної свідомості від різноманітних за своїм походженням і механікою впливу енерго-інформаційних нашарувань, розширенням області сприйняття та стимулюванням пізнавальних процесів. Налаштована на відтворення повноти буття, а також усунення численних посередників поміж нею та Буттям, людина має стати як мінімум або для початку «питанням для самої себе» (Августин). Інакше, роз’ятрюючи свій розум бажанням пізнати дещо, що знаходиться за «межею» її самої, при цьому уникаючи або явно обмежуючи розуміння самої себе, як вона є від самого свого початку, людина постійно і неспростовно ризикує зануритися в стан «здорового» маяння, а світ перетворити в одну суцільну ілюзію. Тому предметом дослідження Екології свідомості є людина, як цілісний і неподільний на його складові прояв Буття, що направляє увагу та пізнавальну активність на саму себе.

Ключові слова: свідомість, природа людини, становище людини, свобода, раціоналізм, дія, вчинок, еволюція, еманація, соціальна істота, індивід, індивідуальність.