Сорти рослин та породи тварин; 5 страница

Порядок здійснення суб'єктами господарювання зазначених видів професійної діяльності на ринку цінних паперів встановлений, зокрема, Законами України «Про цінні папери і фон­дову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цін­них паперів в Україні», а також Ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, затвердженими наказом Державного комітету з питань регулятор­ної політики та підприємництва, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 березня 2001 р. № 49/60 [163].

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення правил професійної діяльності на ринку цінних паперів встановлена статтею 11 Закону України «Про державне регулюван­ня ринку цінних паперів», відповідно до якої ДКЦПФР накладає на юридичних осіб штрафи:

за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів відповідно до чинного законодавства — у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;

за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання яко­го передбачено чинним законодавством, - у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації - у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення від виконання або за несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усу­нення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян.

Рішення ДКЦПФР про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.

Штрафи, накладені ДКЦПФР, стягуються у судовому порядку.

Про накладення штрафів на комерційні банки ДКЦПФР інформує Національний банк України у триденний строк.

Глава 18 КОРПОРАТИВНІ ПРАВА

Стаття 167. Зміст корпоративних прав

1. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

 

1. Засновники та учасники господарських організацій володіють так званими корпоратив­ними правами. Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у гос­подарській організації отримує право на частку в її статутному фонді (майні). Комплекс кор­поративних прав складний і включає такі їх види: основні корпоративні права (притаманні учасникові будь-якої господарської організації) - визначаються цим Кодексом та загальними законами («Про господарські товариства» [90] - стаття 10, «Про цінні папери і фондову бір­жу» [494] - стаття 5); спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті господарю­вання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами; локальні — передбачаються установчими документами конкретної господарської організації з урахуванням специфіки корпоративних відносин, що складаються між нею та її засновниками і учасниками.

Основні корпоративні права включають правомочності на участь суб'єкта цих прав в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) да­ної організації та активів у разі її ліквідації відповідно до закону. Прикладом спеціальних корпоративних прав може бути право учасника повного товариства на участь у безпосеред­ньому веденні справ товариства (ст. 68 Закону «Про господарські товариства») або сукуп­ність прав засновників/акціонерів фондової біржі, пов'язаних з їх додатковим статусом — членів біржі (ст. 33, 34, 36 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»). Локальними корпо­ративними правами зазвичай є дистрибуції (переваги) що надаються учасникам господар­ської організації відповідно до її установчих та внутрішніх документів (право на отримання продукції/робіт/послуг даної організації за пільговими цінами; право на користування со­ціальною інфраструктурою господарської організації та ін.).

2. За загальним правилом володіння корпоративними правами не вважається підприєм­ництвом. Однак про своєрідний виняток з цього правила свідчить вимога (ч. 7 ст. 80 цього Кодексу) щодо обов'язкової наявності в учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які в межах («під дахом») товариства спільно здійснюють підпри­ємницьку діяльність, статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва.

Кодекс закріплює можливість встановлення на рівні закону обмежень для певних катего­рій осіб щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення (наприклад, учасни­ки повного товариства та повні учасники командитного товариства не можуть брати участь у будь-яких господарських товариствах (крім акціонерного), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності (ч. 1 ст. 70 Закону «Про господарські товариства»).

Примітка. У Цивільному кодексі відсутні норми, спеціально присвячені корпоративним правам.

 

Стаття 168. Здійснення корпоративних прав держави

1. Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України.

2. Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:

здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації;

ведуть реєстр державних корпоративних прав;

проводять оцінку державних корпоративних прав;

здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині ре­алізації належних державі корпоративних прав.

3. Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:

держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді господарської організації;

суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;

не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претен­дентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;

в інших випадках, передбачених законом.

У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.

4. Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обо­в'язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.

5. Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відпо­відно до положень цієї статті, якщо інше не встановлено законом.

 

1. Корпоративними правами за загальним правилом можуть володіти будь-які особи, що мають відповідний обсяг право- і дієздатності, у тому числі суб'єкти господарювання, гро­мадяни, юридичні особи, держава, територіальні громади. Порядок здійснення корпоратив­них прав визначається на рівні закону (відповідними положеннями цього Кодексу, Ци­вільного кодексу, законів «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та низки спеціальних законів, що закріплюють особливості правового становища гос­подарських товариств з виключним предметом діяльності - банківської, страхової, спільно­го інвестування). Це відповідає вимогам Конституції України (ст. 92) щодо регулювання від­носин власності та основних засад підприємництва у формі нормативно-правового акта вищої юридичної сили. Проте до прийняття спеціального закону про підприємства та орга­нізації публічних (державної та комунальної) форм власності порядок здійснення кор­поративних прав держави регулюється цим Кодексом (загальні положення) та Кабінетом Міністрів України, а реалізація цих прав покладається на визначені законом центральні орга­ни виконавчої влади (їх представників) та уповноважених осіб у порядку, встановленому Урядом.

Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші підпорядко­вані Кабінету Міністрів України органи (їх правове становище регулюється загальним Поло­женням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затвердже­ним Указом Президента України від 12 березня 1996 р. [132], та спеціальними положення­ми - щодо певного міністерства, відомства тощо).

Уповноваженою (у розумінні цієї статті) є особа (фізична або юридична), яка у встанов­леному порядку визнана переможцем конкурсу з визначення уповноваженої особи на ви­конання функцій з управління державними корпоративними правами та уклала (на підставі Типового) договір доручення на здійснення зазначених функцій (див. також коментар до статей 170-172).

2. Повноваження центральних органів виконавчої влади та уповноважених осіб поляга­ють у здійсненні сукупності правомочностей щодо:

участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв), що на­лежать державі у статутному фонді (майні) цієї організації;

ведення реєстру державних корпоративних прав згідно із встановленим Кабінетом Міні­стрів України порядком (стосується лише центрального органу виконавчої влади, визначе­ного Урядом);

проведення оцінки державних корпоративних прав відповідно до встановленої методики;

контролю за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належ­них державі корпоративних прав.

3. Визначення особи (відповідний орган виконавчої влади чи уповноважена особа), яка має здійснювати правомочності з управління корпоративними правами держави, відбуваєть­ся за критеріями, встановленими цим Кодексом та іншими законами. Так, зазначені право­мочності покладаються безпосередньо на відповідний орган виконавчої влади у разі якщо:

частка держави у статутному фонді господарської організації становить сто відсотків час­ток/акцій (це, так звані, державні/національні акціонерні товариства чи холдингові компанії);

суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, залуче­ний до участі в державних та регіональнних програмах, що фінансуються з Державного бюд­жету України;

не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів або пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;

в інших випадках, передбачених законом.

Управління державними корпоративними правами держави покладається у встановлено­му порядку на уповноважену особу, якщо відсутні вищезазначені обставини (див. також ко­ментар до ст. 170-172).

4. Порядок передачі повноважень щодо управління державними корпоративними права­ми уповноваженій особі (у тому числі умови, завдання, обсяг правомочностей, істотні умови договору доручення, юридична відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань) визначається Кабінетом Міністрів України (див. також коментар до статей 170-172).

5. Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень цієї статті, однак має певну специфіку. Це стосується, зокрема, суб'єкта корпо­ративних прав — територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада народних депута­тів, а в межах наданих останньою повноважень - виконком відповідної ради.

Примітка. У Цивільному кодексі відсутні спеціальні положення щодо здійснення кор­поративних прав держави, проте ціла глава присвячена управлінню майном на договірних засадах (гл. 70 «Управління майном», ст. 1029-1045). Хоча корпоративні права щодо майна як предмета договору управління майном не виділяються (ст. 1030), однак досить грунтовно регулюється низка питань, пов'язаних з управлінням майном: щодо прав та обов'язків упра­вителя (ст. 1037), здійснення управління майном (ст. 1038), передання права управління ін­шій особі (ст. 1041), право управителя на плату (ст. 1042), відповідальність управителя (ст. 1043) та ін.

 

Стаття 169. Оцінка корпоративних прав держави

1. Корпоративні права держави та активи суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких визначено частку держави, підлягають оцінці за методикою, що затвер­джується Кабінетом Міністрів України, відповідно до вимог закону.

 

1. Важливість оцінки корпоративних прав держави як носія публічних інтересів зумовлює встановлення чіткої, затвердженої Кабінетом Міністрів України методики, за якою має здійс­нюватися така оцінка. Обов'язковій оцінці підлягають не лише корпоративні права держави, а й активи суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких визначено частку держави.

2. Оцінка зазначених об'єктів (державних корпоративних прав та активів суб'єктів госпо­дарювання з державної часткою в статутному фонді (майні) здійснюється згідно з Методи­кою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міні­стрів України від 12 жовтня 2000 р. [166]

Примітка. У Цивільному кодексі норми про оцінку корпоративних прав держави (а рівно - і щодо оцінки майна, яке передається в управління) відсутні.

 

Стаття 170. Визначення уповноваженої особи з управління корпоративними правами держави

1. Уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управ­ління корпоративними правами держави.

2. Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Уповноваженою особою з управління корпоративними правами, як уже зазначалося в коментарі до статті 168 цього Кодексу, може бути громадянин або юридична особа, що ма­ють відповідний обсяг право- і дієздатності за наявності таких умов: визнання зазначеної особи переможцем за результатами конкурсу, проведеного відповідно до встановленого по­рядку; укладення відповідним центральним органом виконавчої влади з переможцем кон­курсу договору доручення з управління корпоративними правами держави.

2. Основні питання, що стосуються проведення конкурсу з визначення уповноваженої осо­би на виконання функцій з управління корпоративними правами держави регулюються нор­мативно-правовими актами Уряду (Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваже­ної особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами, за­тверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. [479]), Фонду дер­жавного майна (затверджені наказами ФДМУ Положення про конкурсну комісію з відбору уповноважених осіб на виконання функцій управління державними корпоративними правами [184], Типовий договір доручення на здійснення уповноваженою особою функцій з управлін­ня державними корпоративними правами [273], Типовий договір доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належить державі [280]), та інших відомств.

Примітка. У Цивільному кодексі України (ст. 1029, 1032) зафіксована норма щодо осіб, які мають право на договірних засадах встановлювати управління майном. Це власник майна. Згідно з частиною 2 статті 326 ЦК право власності від імені та в інтересах держави здійснюють органи державної влади.

 

Стаття 171. Реєстр корпоративних прав держави

1. Центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України для здійснення необхідних заходів з управління корпоративними правами держави, ко­ординації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відо­мостей іншим органам державної влади, відповідно до законодавства формує і веде реєстр корпоративних прав держави.

 

1. Кабінет Міністрів України визначає центральний орган виконавчої влади, уповноваже­ний на здійснення заходів з управління корпоративними правами держави, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відомостей іншим ор­ганам державної влади. Цей орган формує і веде реєстр корпоративних прав держави згідно з установленим порядком (Положення про реєстр державних корпоративних прав, затвердже­не наказом Національного агенства України з управління державними корпоративними пра­вами від 14 травня 1999 р. [ 72 ]). Зазначене Положення визначає: поняття реєстру державних корпоративних прав; мету та форму його ведення; підстави реєстрації; перелік інформації, що вноситься до реєстру; підстави і порядок виключення з реєстру.

Примітка. У Цивільному кодексі України стаття подібного змісту відсутня.

 

Стаття 172. Законодавство про корпоративні права держави

1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюють­ся цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

 

1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами, регулюються за допомо­гою цілої системи нормативно-правових актів різної юридичної сили:

кодексів (насамперед Господарським кодексом, а також відповідними нормами Цивільно­го кодексу);

законів: загальних («Про господарські товариства» [90], «Про цінні папери і фондову бір­жу» [494]), спеціальних, що регулюють особливості правового становища господарських товариств з виключним предметом певних видів діяльності (банківської, страхової, біржо­вої, спільного інвестування, виконання функцій Національного депозитарію) або товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації («Про приватизацію державного майна» [416], «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» [359], «Про державний бюджет України»);

указів Президента України («Про корпоратизацію підприємств» [315], «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизаціїта приватизації» [491], «Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних та холдинго­вих компаній» [334] та ін.);

актів Уряду, в тому числі: декретів («Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» [481], «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» [85¹]) та постанов («Про затвердження По­рядку передачі Національному агентству з управління державними корпоративними пра­вами акцій, часток, паїв, що належать державі у статутних фондах господарських товари­ств» [239], «Про управління корпоративними правами держави», якою затверджено Поло­ження про представника органу, уповноваженого управляти відповідними корпоративними правами держави в органах управління господарських товариств, Порядок проведення кон­курсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративни­ми правами держави, Порядок звітності представників органів, уповноважених управляти відповідними корпоративними правами держави в органах управління господарських това­риств [479] та ін.);

відомчих нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до вищезазначених актів, у тому числі Антимонопольного комітету (Положення про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації [200], Фонду державного майна України (Положення про конкурсну комісію з відбору уповнова­жених осіб на виконання функцій управління державними корпоративними правами [184], Типовий договір доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належить державі [280], Типова Генеральна угода про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади [279], Типова форма контракту з головою правління відкритого акціонерного товариства [503], Типовий договір доручення на здійснення представником Фонду державного майна України функцій з управління акціями (частками) господарських товариств, які перебувають у державній власності [272] та інших відомств.

Примітка. У Цивільному кодексі України стаття подібного змісту відсутня.

 

Розділ IV ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 19 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Стаття 173. Господарське зобов'язання

1. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарю­вання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, пе­редбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господар­ського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, спла­тити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторо­ни виконання її обов'язку.

2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'я­зання та організаційно-господарські зобов'язання.

3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст госпо­дарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

 

1. Стаття 173 Господарського кодексу України вперше легально закріплює поняття і ви­значення господарського зобов'язання. Зобов'язальні правовідносини є органічною складо­вою системи господарських правовідносин. Разом з іншими типами останніх вони індиві­дуалізують вимоги норм господарського права щодо взаєморозташування та взаємодії су­б'єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання, наділяють цих суб'єктів взаємними правами і обов'язками. Таким чином, господарські зобов'язання є однією з передумов господарської діяльності.

У юридичних формах господарських зобов'язань, і тільки у них, реалізується господар­ський обіг - процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг) із сфери виробництва у сферу розподілу та обміну і через неї - у сферу споживання. У юридич­них формах господарських зобов'язань здійснюються також певні організаційно-господар­ські (управлінсько-господарські) дії.

2. Зобов'язальні правовідносини передбачають юридичний зв'язок певних осіб - учасни­ків зобов'язання, що відрізняє їх від правовідносин абсолютного характеру, де праву суб'єк­та протистоїть обов'язок усіх і кожного утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського відання тощо). У зобов'язанні беруть участь дві сторони: зобов'язана сторона, зокрема боржник, зобов'язаний вчинити певну дію, що становить зміст зобов'язання, чи утриматися від певних дій, та управнена сторона, зокрема кредитор, який має право вимагати виконання зобов'язання.

3. Частина 1 ст. 173 у буквальному розумінні передбачає ті відносно малочисленні види зобов'язань, де зміст зобов'язання вичерпується однією дією (утриманням від дій), а управ­нена сторона не несе ніяких обов'язків щодо зобов'язаної сторони. Однак за своєю сутністю і спрямованістю ця норма, як й інші норми зобов'язального права, що містяться у Господар­ському кодексі, призначена для регулювання всієї сукупності господарських зобов'язань у їх різноманітності. Адже зміст господарських зобов'язань у реальній економіці набагато складніший і, як правило, охоплює не одну, а комплекс дій, спрямованих на досягнення єди­ного економічного результату (поставка партій продукції, виконання інноваційних робіт, будівельний підряд тощо). Тобто конкретні господарські зобов'язальні правовідносини у переважній більшості випадків поєднує декілька передбачених частиною 1 статті 173 «ато­марних» господарських зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнен­ня. Крім того, такі «атомарні» зобов'язання часто взаємоспрямовані: управнена сторона в одному з них є зобов'язаною в іншому, і навпаки. Зокрема, це стосується зобов'язань, що ви­никають з двосторонніх договорів. А таких договорів у економіці переважна більшість. Так, у зобов'язанні поставки постачальник - зобов'язана сторона, він зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар. А покупець - управнена сторона, він має право вимагати від постачальника виконання цього обов'язку. Водночас покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, тобто стає стороною зобов'язаною, а постачальник, відповідно, управненою.

4. Інтереси управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні не суперечать одні одним. Вони підпорядковані меті досягнення єдиного економічного результату і мають реалізовуватися у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально­господарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Кодексу).

5. Частина 2 статті 173 основними видами господарських зобов'язань називає майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання. У теорії до видів господарських зобов'язань відносять також внутрішньогосподарські зобов'язання. Згідно із статтею 3 Ко­дексу внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підроз­ділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурни­ми підрозділами. За умови, коли вказані структурні підрозділи є відокремленими і згідно із статтею 55 Кодексу визнаються суб'єктами господарювання, зазначені відносини можуть набувати ознак зобов'язань, визначених у статтях 173, 175, 176 Кодексу, і регулюватися правовими нормами, що регулюють господарські зобов'язання.

Крім зазначених, до видів господарських зобов'язань Кодекс відносить також соціально-ко­мунальні та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (див. коментар до ст. 177, 178).

6. Частина 3 статті 173 відображає диспозитивний (у межах законодавства) характер норм, що регулюють господарські зобов'язання, зокрема закріплює право сторін на зміну (конкретизацію або розширення) змісту останнього у процесі його виконання за взаємною згодою.

 

Стаття 174. Підстави виникнення господарських зобов'язань

1. Господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює госпо­дарську діяльність;

з акта управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а та­кож внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері госпо­дарювання.

 

1. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Причому пере­лік підстав, передбачених у статті 174, не є вичерпним. У практиці іноді виникнення зо­бов'язань пов'язується з необхідністю існування юридичного складу, тобто сукупності двох або декількох юридичних фактів, наявність яких потрібна для того, щоб настали юридичні наслідки. Так, відповідні положення нормативно-правового акта — постанови Кабінету Мі­ністрів України «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля» від 4 квітня 2000 р. [143] разом з актом управління — рішенням Мінекономіки України щодо визначення на конкурсних засадах базової біржі є підставою для виникнення зобов'язання між визначеним названою постановою видобувним чи пере­робним підприємством і цією біржею з організації і проведення аукціону з продажу вказаних енергоресурсів. (Див.: Порядок та умови проведення спеціалізованого конкурсу з визначен­ня бірж, на базі яких проводитимуться аукціони з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля [249]).

2. Закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність, мо­жуть бути підставами виникнення окремих видів господарських зобов'язань. До них, зокре­ма, належать зобов'язання, що виникають із законів так званого адресного характеру (закони України «Про реструктуризацію заборгованості Криворізького державного гірничо-мета­лургійного комбінату «Криворіжсталь» [440], «Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» [358] тощо) та деяких інших законів (норматив­но-правових актів). Так, стаття 15 Закону України «Про електроенергетику» [129] є підста­вою виникнення складного організаційно-господарського зобов'язання з утворення і функ­ціонування оптового ринку електричної енергії України. Підставами виникнення організа­ційно-господарських зобов'язань між контролюючими і дочірніми підприємствами (див. коментар до ст. 126,176) є, зокрема, нормативно-правові акти про створення державних асо­ційованих підприємств, холдингових компаній (постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної акціонерної компанії «Хліб України» [483], «Про утворення Націо­нальної акціонерної компанії «Нафтогаз України» [486] та ін.).