Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу) 2 страница

Відтак, існує необхідність чіткого правового регулювання відносин, які виникають у зв'язку з класифікацією галузей народного господарства, що впливає на ідентифікацію господарюючих суб'єктів, породжуючи відповідні правові наслідки. Так, згідно з частиною 2 статті 52 ГК, некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або ко­мунального секторів економіки у тих галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 ГК забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Згідно з частиною 5 статті 116 ГК законом можуть бути ви­значені галузі господарювання, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного ін­вестора, виходячи з вимог національної безпеки, тощо.

Зважаючи на це, частиною 3 коментованої статті передбачено, що вимоги до класифікації галузей народного господарства встановлюються законом. До цього часу такого закону ще не прийнято. Його прийняття дозволило б упорядкувати відносини, пов'язані з визначенням кла­сифікаційних ознак суб'єктів господарювання при їх державній реєстрації та з їх ідентифікацією за видами діяльності; відносини суб'єктів господарювання з органами влади, пов'язані з надан­ням статистичної інформації відповідно до частини 8 статті 19 ГК, податкові та інші відносини.

 

Стаття 261. Галузі сфери матеріального виробництва

1. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реаліза­ції') шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності.

2. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального ви­робництва (невиробничу сферу).

1. Традиційно галузі народного господарства поділяються на дві великі сфери - сферу ма­теріального виробництва і невиробничу сферу. Саме так вони були поділені у чинній раніше класифікації. Коментована стаття, відтворюючи вказаний загальний поділ, присвячена, го­ловним чином, конкретизації визначення галузей сфери матеріального виробництва.

Матеріальне виробництво пов'язується з видами економічної діяльності по створенню, відновленню або знаходженню матеріальних благ, а також з діяльністю, пов'язаною з продов­женням виробництва у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності, які продовжують процес створення продукції в ході її реалізації. До галузей сфери матеріального виробництва за Загальним класифі­катором галузей народного господарства (див. п. 2 коментарю до ст. 260) було віднесено: про­мисловість; сільське господарство; лісове господарство; рибне господарство; транспорт і зв'язок; будівництво; торгівлю і громадське харчування; матеріально-технічне постачання і збут; заготівлю; інформаційно-обчислювальне обслуговування; операції з нерухомим май­ном; загальну комерційну діяльність по забезпеченню функціонування ринку; геологію і розвідку надр, геодезичну і гідрометеорологічну служби; виробничі види побутового обслу­говування населення; інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

2. Усі не названі в частині 1 даної статті сукупності виробничих одиниць, які беруть участь у здійсненні інших видів діяльності, становлять галузі невиробничої сфери. До них, зокрема, належать невиробничі види побутового обслуговування населення, житлово-кому­нальне господарство, охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення, освіта, культура та мистецтво, наука і наукове обслуговування, фінанси, кредит, страхування і пен­сійне забезпечення, управління тощо.

Разом з тим слід зазначити, що види економічної діяльності у КВЕД (див. коментар до ст. 259) розподілено за такими галузями сфери матеріального виробництва і невиробничої сфери: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; рибне господарство; до­бувна промисловість; обробна промисловість; виробництво електроенергії, газу та води; будівництво; оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ре­монту; готелі і ресторани; транспорт; фінансова діяльність; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; державне управління; освіта; охорона здоров'я та соціальна допомога; колективні, громадські та особисті послуги; послуги домашньої прислуги; екстериторіальна діяльність. У зв'язку з цим у КВЕД вміщено додатково таблиці відповідно­сті кодів двох класифікаторів - ЗКГНГ та КВЕД. Водночас склад галузей економіки, на який орієнтується Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), відпо­відає класифікації ЗКГНГ, що втратив чинність. У зв'язку з цим дане питання також має бути врегульовано згідно з частиною 3 статті 260 ГК.

Врахування особливостей галузей сфери матеріального виробництва є, відповідно до час­тини 1 статті 258 ГК, однією з загальних умов, що визначають особливості правового регу­лювання господарських відносин.

 

Стаття 262. Продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання

1. У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів вироб­ництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).

2. У разі якщо продукти виробництва можуть використовуватися як у виробництві, так і для особистого споживання, економічна форма таких продуктів визначається за­лежно від цільового призначення певного продукту виробництва.

3. Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг виробів народного спожи­вання у сфері господарювання регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-пра­вовими актами, прийнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

4. Особливості правового регулювання господарської діяльності, пов'язаної з ре­алізацією продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживан­ня, встановлюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, що йому не суперечать.

1. Однією з загальних умов, що згідно із статтею 258 ГК визначають особливості регулю­вання господарських відносин, є економічна форма результату господарської діяльності. Ре­зультатом економічної діяльності у галузях матеріального виробництва може бути продукт, призначений для використання в якості засобу виробництва у сфері виробництва або для ви­користання у сфері особистого (невиробничого) споживання. Частиною 1 коментованої статті встановлено, що продукти першого роду називаються продукцією виробничо-техніч­ного призначення (продукція ВТП), а другого - виробами народного споживання (ВНС).

2. Частина 2 коментованої статті передбачає випадки, коли за своїми властивостями продукт виробництва може бути використаний і як засіб виробництва, і як продукт особистого спожи­вання (наприклад, цукор використовується як сировина та як продукт харчування). У таких ви­падках економічна форма продукта (продукція ВТП чи ВНС) визначається залежно від того цільового призначення, для якого вироблено даний продукт (спрямування у сферу виробництва для використання його як засобу виробництва чи у сферу невиробничих потреб).

3. Згідно з частиною 3 даної статті регулювання обігу продукції ВТП та ВНС у сфері гос­подарювання здійснюється ГК та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими від­повідно до нього. Це означає, що ГК є основним законом, який встановлює порядок обігу та­кої продукції у сфері господарювання, і всі інші нормативно-правові акти повинні в цій частині відповідати йому.

Вказаними вище особливостями економічної форми продукту зумовлюються відмінності у правовому регулюванні обігу продукції ВТП і ВНС. Зокрема, частина 2 статті 264 ГК вста­новлює, що законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції ВТП або ВНС, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для дер­жавних потреб.

Обіг майна, що опосередковує невиробниче споживання, регулюється Цивільним кодек­сом України. Разом з тим відповідні положення ЦК можуть застосовуватися для регулюван­ня відносин, пов'язаних з обігом продукції у сфері господарювання, однак за умови, що ці відносини не врегульовано ГК або іншими спеціальними актами господарського законодавства. Майнові відносини, пов'язані з обігом матеріальних цінностей, що вибули із сфери матеріального виробництва, регулюються цивільним законодавством.

4. Особливості економічної форми продукта зумовлюють відповідну специфіку економіч­ної діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції ВТП та ВНС. Виходячи з цього частина 4 коментованої статті встановлює, що Господарським кодексом та іншими нормативно-право­вими актами можуть передбачатися особливості правового регулювання вказаної діяльності. При цьому інші нормативно-правові акти не можуть суперечити Господарському кодексу.

 

Глава 30 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Стаття 263. Господарсько-торговельна діяльність

1. Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господа­рювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-тех­нічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

2. Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється то­варний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.

3. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господа­рювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і пере­дача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торго­вельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

4. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими дого­ворами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

1. Визначення господарсько-торговельної діяльності, що дається у частині 1 коментова­ній статті, передбачає, що учасниками цієї діяльності є тільки суб'єкти господарювання (що­до поняття суб'єктів господарювання див. ст. 55 ГК), сферою її здійснення є товарний обіг, а її спрямованістю є реалізація продукції виробничо-технічного призначення і виробів народ­ного споживання (щодо поняття продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання див. ст. 262 ГК). Господарсько-торговельною діяльністю охоплюєть­ся також допоміжна діяльність, метою якої є забезпечення реалізації продукції виробни­чо-технічного призначення і виробів народного споживання шляхом надання відповідних послуг (зберігання, транспортування тощо).

2. Частина 2 даної статті передбачає поділ господарсько-торговельної діяльності на внут­рішню торгівлю і зовнішню торгівлю, беручи за основу такого поділу залежність від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

3. Частина 3 коментованої статті містить перелік форм, у яких може здійснюватися госпо­дарсько-торговельна діяльність. Зміст і порядок здійснення форм цієї діяльності визначаю­ться у подальших статтях даної глави.

4. Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності вона опосередко­вується господарськими договорами, примірний перелік яких містить частина 4 коментова­ної статті.

 

Поставка

 

Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут

1. Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призна­чення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у ін-

407ших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом по­ставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

2. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а та­кож особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб.

3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюють­ся цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

1. Частина 1 коментованої статті встановлює два види господарських договорів, за допо­могою яких опосередковується така форм господарсько-торговельної діяльності як мате­ріально-технічне постачання і збут, - договір поставки і договір купівлі-продажу. Причому ці договори стосуються матеріально-технічного постачання та збуту як продукції виробни­чо-технічного призначення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є во­ни результатом власного виробництва, чи придбані в інших суб'єктів господарювання (див. коментар до ч. 6 ст. 265 ГК).

2. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продук­ції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання. Ці особливості, крім Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки ви­робів народного споживання, встановлюються також Особливими умовами поставки окре­мих видів товарів (див. ст. 271 ГК) та іншими актами законодавства.

Відповідно до коментованої норми законодавством може бути передбачений особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Наприклад, Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» [408] встановлено загальні правові та еко­номічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі за­мовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення державних потреб суб'єк­тами господарської діяльності України всіх форм власності.

Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форми власності) держав-учасниць СНД з міжнародних економічних зв'язків будуються відповідно до Угоди про за­гальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалеж­них Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р.

3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються по­ложеннями ГК (ст. 179-187, 193-201, 265-270), іншими законодавчими актами.

 

Стаття 265. Договір поставки

1. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (по­ставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного за­мовлення.

3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

5. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здій­снюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегу­льованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

 

1. Договір поставки - це господарський договір, за яким одна сторона - постачальник -зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві-товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-техніч­ного призначення, так і вироби народного споживання.

Оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від положення, викладеного в ч. 1 ст. 712 ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар пере­дається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права - господарського відання, оперативного управління тощо.

2. Частина 2 даної статті передбачає, що сторони договору поставки можуть укладати між собою як регульований договір (на розсуд сторін), так і планований договір (відповідно до державного замовлення).

3. На відміну від частини 1 статті 712 ЦК, яка визнає стороною договору поставки (про­давцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь у процесі господарювання казенних підприємств, коментована стаття ГК таких обмежень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 і 2 частини 2 статті 55 ГК: 1) господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; 2) гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяль­ність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

4. Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положення частини 4 коментованої статті та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Між­народних правил інтерпретації комерційних термінів» [147], яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України договорів, у тому числі зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжна­родні правила інтерпретації комерційних термінів [13], підготовлені Міжнародною торго­вою палатою у 1953 році (Правила ІНКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Пра­вил ІНКОТЕРМС з зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» до відносин, які виникають у зв'язку з договора­ми, укладеними після опублікування відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до комента­рю Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юри­дичної точки зору формулювання Указу не несуть у собі заперечення правомірності вико­ристання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція ІНКОТЕРМС-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000 р. [13]) до її опублікування згідно з Ука­зом (таке опублікування відбулося в квітні 2002 р.). Так, суб'єкти господарювання повинні «забезпечувати додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід'ємною складовою ІНКОТЕРМС як 1990, так і 2000 року є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право са­мостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення формулювань з більш пізньої редакції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним з можливих варіантів дозволених відступів сторін від Правил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.

5. За загальним правилом поставка товарів без укладення договору поставки не допуска­ється. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом.

6. Частина 6 коментованої статті містить норму, що розвиває положення частини 1 стат­ті 264 ГК щодо застосування договору купівлі-продажу з метою матеріально-технічного поста­чання і збуту продукції матеріально-технічного призначення і виробів народного споживання. Договір купівлі-продажу як основа матеріально-технічного постачання і збуту застосовується при реалізації суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам.

Важливе значення має також вказівка закону щодо субсидіарного застосування відповід­них положень ЦК про договір купівлі-продажу до відносин поставки, не врегульованих ГК.

 

Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки

1. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найме­нуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути та­кож продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, мар­ками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

1. Частина 1 коментованої статті встановлює загальне правило, за яким предметом по­ставки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, ви­значені родовими ознаками. Для позначення найменування продукції і виробів застосовую­ться їх найменування, зазначені у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, є однією з істотних умов договору поставки. Порядок визначення кількості товарів залежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випадку сторони само­стійно узгоджують кількість товару, що підлягає поставці, у другому вона визначається ви­ходячи з державного замовлення.

Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встановлена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вираженні (в то­му числі в іноземній валюті).

Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортамент, номенклату­ра) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специ­фікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Специфікація є невід'ємною час­тиною договору поставки.

 

Стаття 267. Строки і порядок поставки

1. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в дого­ворі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

2. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідно­сті ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не перед­бачено законодавством.

3. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

4. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квар­тал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

5. У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відванта­ження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем.

6. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержува­чем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

7. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

 

1. Відповідно до частини 1 коментованої статті договори поставки за строком дії поділяю­ться на: а) разові; б) короткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк понад один рік). У разі якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов'язання, а тому сторона, яка не виконала зобов'язання, не звільняється від від­повідальності за його невиконання і, як правило, від виконання зобов'язання в натурі.

2. У межах дії договору поставки сторони встановлюють в ньому строки поставки. Крите­рієм встановлення тих або інших строків є необхідність ритмічного та безперебійного поста­чання товарів споживачам для їх нормального функціонування, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідність узгодження і дотримання строків поставки викликана рядом причин: рівномірним випуском продукції покупцем сировини чи комплектуючих виробів, рівномірним забезпеченням підрядника будівельними матеріалами, рівномірним продажем товарів торговельним підприємством тощо.

3. Частина 3 коментованої статті встановлює додаткові вимоги щодо змісту довгостроко­вого договору поставки. Якщо в такому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк (наприклад квартал), сторони повинні передбачити в договорі порядок по­годження ними строків поставки на наступні періоди (рік, квартал) до закінчення строку дії договору (наприклад за ЗО днів до закінчення). Якщо такий порядок не передбачений, дого­вір вважається укладеним на один рік.

4. Сторони у договорі поставки можуть передбачити поставку товарів окремими пар­тіями. У цьому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призна­чення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць.

Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). При цьому поставка товарів здійснюється, як правило, шляхом централізованої доставки їх автомобільним транспортом. Обов'язок забезпечити доставку товару на склад покупця (тор­говельне підприємство) покладається на постачальника, який може використовувати для цьо­го як власний автотранспорт, так і автотранспорт загального користування, укладаючи при цьому договір централізованого автомобільного перевезення з автотранспортним підприєм­ством. Графіки поставки найчастіше застосовуються сторонами при поставках хлібобулоч­них та кулінарних виробів, молочних продуктів тощо підприємствам роздрібної торгівлі.

5. Частина 5 коментованої статті встановлює, що у договорі поставки за згодою сторін мо­же бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту (спосіб поставки), а також вибірка товарів покупцем.

Вибірка товарів покупцем зі складу постачальника (як виробника, так і оптової постачаль­ницької організації) здійснюється відповідно до порядку і строків передання-прийняття, що встановлюються сторонами в договорі.

6. Сторони в договорі можуть передбачити, що відвантаження товарів здійснюється ван­тажовідправником (виготовлювачем), який не є постачальником.

За умовами договору одержувачем товарів може бути вантажоодержувач, який не є покуп­цем, тобто не перебуває в договірних відносинах з постачальником. У цьому разі покупець над­силає постачальнику рознарядку на відвантаження товару, в якій, як правило, зазначаються: най­менування, кількість, асортимент і строки відвантаження товарів; залізниця (пароплавство), станція (пристань, порт) призначення, її код; повне найменування покупця, його поштова адре­са; номер і дата договору, укладеного покупцем з одержувачем, та інші відомості.

Якщо покупець за договором не є одержувачем товарів (платником), сторони, як правило, передбачають у договорі обов'язок постачальника повідомити покупця про відвантаження товарів шляхом надіслання йому копій товарно-транспортних документів на відвантажені товари.

7. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у вста­новлений строк кількості товарів. За загальним правилом, що тривалий час було закріплено в законодавстві про поставки, і договірною практикою, що склалася, кількість товарів, недопоставлених постачальником або невибраних покупцем в одному кварталі (місяці тощо), підлягає поповненню відповідно в наступному кварталі (місяці тощо).

 

Стаття 268. Якість товарів, що поставляються

1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умо­вам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (етало­нам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість то­варів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загаль­нодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника до­говору покупця на його вимогу.

3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається від­повідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи за­гальних критеріїв якості.