Об”єднання роботодавців на ринку праці

Організації та об'єднання роботодавців є одним з основних су­б'єктів соціального партнерства. Методи створення цих організацій і об'єднань, їх функціонування і співробітництва з профспілками та органами влади є важливою складовою механізму соціального партнерства. Передумовою створення організацій та об'єднань ро­ботодавців є власне наявність цього прошарку в суспільстві. Тому зрозуміло, що в умовах планової централізованої економіки, за­снованої переважно на власності бюрократичної держави, потреби у створенні організацій та об'єднань роботодавців не було.

Першою організацією роботодавців нового типу, що виникла в Україні ще за часів СРСР, був Союз підприємців Криму, створений у лютому 1989 р. На початку 90-х рр. на всій території України ство­рюється велика кількість союзів, спілок, асоціацій роботодавців, формування яких здійснювалося за регіональною, галузевою, про­фесійною та іншими ознаками.

Наступним етапом у розвитку організацій роботодавців в Украї­ні стало створення загальнонаціональних об'єднань. У травні 1989 р. на першому з'їзді Спілки об'єднаних кооператорів та підприємців була створена Спілка кооператорів та підприємців України; у січні 1990 р. — Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України; у липні 1990 р. були засновані Спілка малих підприємств і Спілка орендарів і підприємців Украї­ни; 15 лютого 1992 р. було створено Український союз промислов­ців та підприємців (УСПП), який у 1996 р. став членом Міжнарод­ної організації роботодавців, що об'єднує організації 120 країн світу і представляє їхні консолідовані інтереси у Міжнародній органі­зації праці.

Важливе значення для розвитку організацій роботодавців та їх об'єднань має реалізація положень Закону України "Про органі­зації роботодавців"¹, прийнятого у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань. Принципово важливим є законодав­че закріплення повноважень організацій роботодавців, їх взаємо­відносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників. Вже нині існує досить розгалужена структура органі­зацій роботодавців та їх об'єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою. Але разом з цим, можна констатувати, що рівень сформованості інститутів представництва інтересів робо­тодавців не лише недостатній для ефективного соціального парт­нерства, але й нижчий порівняно з організаціями найманих пра­цівників.

Основними завданнями організацій роботодавців у справі оздо­ровлення соціально-трудових відносин в Україні, поширення со­ціального партнерства мають стати такі:

• ідентифікація, формулювання, представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами дер­жавної влади та об'єднаннями найманих працівників;

• участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристо­ронніх угод на всіх рівнях;

• координація дій у виконанні зобов'язань згідно з укладени­ми угодами;

• сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобі­ганню страйків;

• координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально-економічних програм різних рівнів;

• поширення управлінських знань та досвіду, надання робото­давцям різноманітних послуг — інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.;

• відстоювання необхідності довгострокових державних інве­стицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персо­налу на підприємствах;

• розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об'єднаннями найманих працівників;

• налагодження постійних контактів із засобами масової інфор­мації й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодав­ця в Україні;

• розвиток співробітництва з міжнародними організаціями ро­ботодавців, поширення позитивного досвіду соціального партнер­ства і т. ін.