Міжнародний поділ праці: суть, принципи та фактори.

Як зазначалося, безпосередньою передумовою формування світового господарства є становлення та поглиблення міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці становить собою спеціалізацію галузей народного господарства, підприємств та виробників на виготовленні певних видів продукції, матеріалів та послуг у міжнародному масштабі. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил.

Основними об'єктивними передумовами становлення і поглиблення міжнародного поділу праці є:

відмінність між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри та професійний склад трудових ресурсів;

національні та історичні особливості, що склалися в різних країнах;

науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки і техніки.

Прийнято розрізняти: загальний поділ праці між великими сферами економіки, частковий - між галузями цих сфер та одиничний, який поглиблює предметну, технологічну та детальну спеціалізацію.

Основними принципами міжнародного поділу праці є:

врахування об'єктивно необхідних пропорцій економічного розвитку кожної країни і системи співробітництва країн з метою досягнення кожною країною збалансованості національного народного господарства;

забезпечення високої ефективності міжнародного поділу праці, яка проявляється у високих темпах зростання виробництва та більш повному задоволенні потреб населення кожної країни при мінімальних затратах суспільної праці;

поєднання міжнародної спеціалізації виробництва і комплексного розвитку господарства окремих країн в інтересах найбільш повного і доцільного використання природних та економічних передумов виробництва;
поступове подолання відмінностей у рівнях економічного розвитку, що історично склалися в різних країнах;

добровільність та невтручання у внутрішні справи одне одного.

В сучасних умовах номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво цієї номенклатури. За таких обставин найбільш ефективним способом забезпечення потреб суспільства у різноманітних видах продукції є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему міжнародного поділу праці. Сказане не означає, що в кожній країні, втягнутій у міжнародний поділ праці, не повинно бути цілісного народногосподарського комплексу. Навпаки, в кожній з них має скластися могутній народногосподарський комплекс, який включає в себе розвинуту паливно-енергетичну, сировинну та машинобудівну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, розвинутий сучасний транспорт та зв'язок і сільське господарство. В результаті цього кожна країна має бути індустріально розвинутою.

З поглибленням міжнародного поділу праці розвивається і міжнародна промислова кооперація, суть якої полягає в спеціалізації виробництва не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами.

Міжнародна, спеціалізація і кооперація виробництва, міжнародний поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші міжнародні економічні відносини: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.

Економічна інтеграція становить собою об'єктивний процес об'єднання виробничих і науково-технічних можливостей різних кран з метою підвищення ефективності виробництва кожної з них та підвищення рівня життя населення. Найбільш повно економічну інтеграцію характеризують такі риси:

- наявність міждержавного регулювання економічних процесів;

- поступове формування на базі національних економік регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

усунення адміністративних і економічних перешкод вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

В сучасних умовах існують такі основні види інтеграційних об'єднань (угруповань): зона вільної торгівлі, яка передбачає скасування мита, кількісних обмежень у торгівлі для країн-членів інтеграційного об'єднання; спільний ринок, який забезпечує вільний рух між країнами інтеграційного об'єднання не тільки товарів, але й капіталів та робочої сили; економічний та валютний союзи, які передбачають уніфікацію заходів по регулюванню економіки (єдину бюджетну та податкову політику, створення спільних органів регулювання банківської системи та валютних відносин).