Однозначність та її помилки.

Однозначність запитання – це однакове розуміння усіма респондентами саме того смислу запитання, який вкладав у нього дослідник.

Порушення однозначності – найпоширеніша помилка в анкетах.

Перша група помилок, що випливають із порушення принципу однозначності, – це помилки, породжені формулюваннями запитання.

Помилка: Невизначеність понять.

Якщо досліджуване поняття не визначене і не доведене до емпіричного аналога на етапі підготовки програми дослідження, то соціолог нерідко намагається (часто не усвідомлюючи того) перекласти своє завдання на плечі респондентів. Так, наприклад, не визначивши у межах дослідження поняття „адаптація”, він запитує у респондентів, як пройшов у них процес адаптації до нового колективу. Мається на увазі, що респондент сам повинен не тільки знати, що таке адаптація, але й дати оцінку успішності цього процесу. Однак у подібних випадках соціолог не враховує, що, оцінюючи процес адаптації, різні респонденти при цьому мають на увазі неоднакові аспекти свого стану та умов життєдіяльності.

В інших випадках введені категорії здаються соціологу очевидними і однозначними тільки тому, що він особисто до них звик і, складаючи анкету, не враховує, що ця категорія може і не бути зафіксованою в громадській думці саме в тому значенні, яке мав на увазі автор дослідження. Досить типовим прикладом неоднозначного запитання є таке формулювання: „ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ РІВЕНЬ СОЦІАЛЬНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ У ВАШОМУ РЕГІОНІ?”

У цьому запитанні водночас присутні два невизначених терміни: „соціальна напруженість” і „регіон”. Поняття „соціальна напруженість” до сьогодні ще однозначно не визначене ні в соціальній науці, ні в повсякденному житті. Дослідник може на власний розсуд тлумачити цю категорію, як і кожний з респондентів.

На практиці, стикаючись із невизначеними чи неоднозначними термінами, респонденти часто перепитують інтерв'юерів, „що мається на увазі”, а інтерв'юери дають власне тлумачення використаному слову. Включаючи подібну категорію до складу запитання анкети, дослідник фактично перекладає вирішення свого завдання (наприклад, „оцінка рівня соціальної напруженості у різних регіонах”) на респондентів. Натомість він мав у програмі дослідження визначити поняття соціальної напруженості, попередньо виділивши її складові (наприклад, „страйки”, „незадоволеність умовами життя” тощо), а також сформулювати за кожним індикатором самостійне запитання і в процесі аналізу – інтегрувати одержані дані.

Термін „регіон”, який для автора запитання визначений, можливо, цілком однозначно, а типологія районів передбачена програмою аналізу, різні люди можуть також розуміти по-різному. Тому в цьому випадку необхідна конкретизація на адміністративно-територіальній основі (населений пункт, район, область, країна тощо), оскільки респондент не знає, що закладено в поняття „регіон” у цьому випадку.

Помилка: Неконкретність (неточність).

При вивченні фактів для досягнення можливості порівняння інформації досить часто виникає потреба в конкретизації місця, часу і суб'єкта, стосовно яких фіксується інформація. Наприклад, у запитаннях типу: „Як часто Ви робите (відчуваєте)...?”, слід уточнювати часові межі дій (станів), про які треба одержати інформацію.

У разі потреби оцінки відносин слід чітко визначити критерій оцінювання. Наприклад, у запитанні „ЯК БИ ВИ ОЦІНИЛИ СУЧАСНУ ПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ?”, слід уточнити, за яким критерієм здійснюється оцінка (стабільність, демократичність, перспективи розвитку чи за якимось іншим критерієм, що цікавить авторів дослідження).

Конкретизація передбачає фокусування питання на одержанні певної однозначної інформації. Нерідко одне запитання містить одразу кілька неконкретизованих значень. Наприклад, досить природне у звичайній розмові запитання: „ЯК ВИ РОЗПОДІЛЯЄТЕ ЗА СТУПЕНЕМ ВАЖЛИВОСТІ ТАКІ СТАТТІ ВИТРАТ СІМЕЙНОГО БЮДЖЕТУ (ЇЖА, ОДЯГ, ЛІКУВАННЯ І Т. ІН.)?” – зовсім непридатне для стандартизованої анкети. У звичайній розмові, як і в нестандартизованому інтерв'ю або бесіді, мається на увазі, що людина, яка відповідає на запитання, може уточнити, про що, власне, йдеться. Тоді як у межах стандартизованого опитування, що передбачає подальшу статистичну обробку за стандартною програмою, таке запитання є неякісним, бо містить неконкретизовані поняття, і різні респонденти можуть інтерпретувати його по-різному.

Якщо повернутися до вищенаведеного прикладу, то при уважному читанні можна помітити, що одне запитання містить цілу низку неконкретизованих понять. По-перше, не конкретизовано критерій оцінки важливості (ступінь важливості – за часткою в бюджеті, чи за першочерговістю придбання, чи за якимось іншим значенням?). По-друге, не конкретизовано суб'єкт (для кого важливо: особисто для респондента чи для більшості членів сім'ї, для голови сім'ї, який розпоряджається бюджетом тощо). По-третє, не конкретизованим є саме слово «розподіляєте». Чи розподіляє респондент бюджет реально в сім'ї, чи він повинен це зробити проективно в ситуації опитування? Якщо йшлося про реальний розподіл, то слід було конкретизувати час – останній рік, півроку, місяць, тиждень. Навіть за стабільних умов розподіл бюджету в сім'ї може в часі значно змінюватися, а за умов інфляції розподіл зазнає значних змін за досить короткий проміжок часу практично в усіх сім'ях.

Якщо питання стосується дій респондента, актів його поведінки, його слід конкретизувати за відтинком часу; якщо йдеться про оцінку, то необхідно уточнити критерій оцінки. Часто конкретизація запитання полягає в запропонованих відповідях. Однак у будь-якому випадку необхідно контролювати, чи випливає достатньо ясно із запитання і переліку відповідей, що конкретно повинен висловити респондент.

Складність підготовки запитань полягає у деякій суперечності вимоги конкретності і вимоги стислості запитання, тому авторові доводиться шукати компроміс між цими двома вимогами.

Помилка: Декілька запитань в одному.

На жаль, занадто часто в анкетах трапляються запитання, формулювання яких передбачають два, а то й більше власне запитань. Нижче наводяться приклади досить типових формулювань, що об'єднують у собі два запитання, на які звичайно пропонується тільки одна шкала відповідей і на які респондент не має можливості дати відповіді.

Приклад 1. „ЧИ ЧАСТО ВИ ВІДЧУВАЄТЕ ПОТРЕБУ ПОСЛУХАТИ МУЗИКУ, ПІТИ ДО КІНОТЕАТРУ, ТЕАТРУ, ПОЧИТАТИ ХУДОЖНЮ ЛІТЕРАТУРУ?”

Приклад 2. „ЯКИМИ Є ВАШІ ПРОГНОЗИ СТОСОВНО НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС ДЛЯ УКРАЇНИ І ДЛЯ ВАС ОСОБИСТО?”

Приклад 3. „ВИ ПРИХИЛЬНИК ЧИ ПРОТИВНИК ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТА ПОДАЛЬШОГО БУДІВНИЦТВА АЕС У ВАШІЙ ОБЛАСТІ?”

Приклад 4. „ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЯКІ СПОРТИВНІ СЕКЦІЇ ПРАЦЮЮТЬ У СПОРТИВНОМУ КОМПЛЕКСІ ТА ЇХНІЙ РОЗКЛАД?”

Звичайно, подібна помилка викликана тією обставиною, що для автора дослідження немає значення, на яку з перелічених ним альтернатив він одержить ствердну (чи заперечну) відповідь. У передбаченій ним класифікації для нього не важливо, чи відчуває людина потребу піти до театру, кінотеатру, почитати книгу, послухати музику. Кожну з цих дій автор оцінює як, припустимо, потребу в духовній діяльності.

Однак він не враховує, що конкретна людина, яка заповнює анкету, може часто відчувати потребу в читанні художньої літератури і при цьому їй не подобаються походи до кінотеатру. Людина може по-різному прогнозувати наслідки аварії щодо себе особисто і стосовно України в цілому: припустимо, щодо себе вважає, „що все обійдеться”, а стосовно України, що „найгірше ще попереду”. Людина може бути прихильником експлуатації діючої АЕС і при цьому виступати проти подальшого будівництва атомних станцій. Подібні питання дуже дратують респондентів і, природно, не несуть вірогідної інформації.

Рідше, але все ж трапляються випадки, коли автор буквально ставить два запитання в одному формулюванні. Наприклад: „Чи бажаєте Ви виїхати з Вашого населеного пункту і чи збираєтеся це зробити?”. Принципово це припустимо, якщо з якихось методичних міркувань автор вдається до такого суміщення свідомо. У такому випадку слід лише простежити за тим, щоб віяло відповідей охоплювало всі можливі комбінації відповідей на перше і на друге питання: „бажаю і збираюсь”, „бажаю, але не збираюсь”, „не бажаю, але збираюсь” і т. ін. Найчастіше таке суміщення недоцільне – краще сформулювати два окремих запитання.

Помилка: Підміна понять.

Ця помилка близька до вищенаведеної. Вона здійснюється тоді, коли соціолог намагається поєднати в єдине поняття два інших, близьких за змістом. Наприклад, „СКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ЩО НА ВАШУ ДУМКУ НЕОБХІДНО ЗМІНИТИ В РОБОТІ МЕДИЧНИХ ТА ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДІВ МІСТА?”, „ЧИ ЗАЙМАЄТЕСЬ ВИ ФІЗКУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ?”, „ЧИ МАЄТЕ ВИ ЯКІ-НЕБУДЬ (МАТЕРІАЛЬНІ, МОРАЛЬНІ) ЗАОХОЧЕННЯ У ЦЬОМУ РОЦІ?”, „ЧИ ЛЮБИТЕ ВИ ПРОВОДИТИ ВИХІДНІ ДНІ ЗА МІСТОМ (У ЛІСІ ЧИ НА РІЧЦІ)?”. Особливістю відповідей на такі питання є те, що відповідь хоча б на одне підпитання може бути поширене на все питання.

Помилка: Тенденційність.

У деяких випадках пояснення до запитання містять підказку до відповіді, яка віддзеркалює авторську гіпотезу. Це так звані тенденційні запитання. Вони містять тенденційні пояснення вже в своєму формулюванні, є „занадто однозначними”, оскільки їх результати можна з упевненістю передбачити заздалегідь.

Приклад.„ЧИ ВВАЖАЄТЕ ВИ ДОСТАТНІМ СТУПІНЬ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ЖИТЕЛІВ ВАШОГО МІСТА (РАЙОНУ) З УРАХУВАННЯМ РОБОТИ У ВАШІЙ ОБЛАСТІ АТОМНОЇ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ?”

У такому формулюванні тенденційність автора виявляється в тому, що замість прохання оцінити ступінь соціальної захищеності (нейтральне формулювання, яке необхідне для одержання об'єктивної інформації) він використовує модальну частку „чи”, основна мовна функція якої – підкреслити суб'єктивний характер фрази, висловити сумнів. Друга ж частина запитання – прохання врахувати умови проживання при діючій атомній електростанції – не залишає сумнівів щодо результатів інформації, яка буде одержана від такого запитання.

Будуючи питання, соціолог виражає свою позицію і тим самим у неявній формі може передбачити відповідь респондента. Наприклад, розміщуючи значиму альтернативу першою, позитивно формулює питання. „ЧИ ПОКРАЩИЛАСЬ ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ У ВАШОМУ ВІДДІЛІ?”, – звертається дослідник і респонденту зрозуміло, що від нього очікують позитивної відповіді. Е.Ноель-Нойман наводить наступний приклад: „Чому Ви звичайно самі печете пироги, замість того, щоб купувати готові? Насправді, чи лише заради економії грошей? Чи тому, що Ви вважаєте Ваші пироги найкращими? Чи не є ця Ваша робота вершиною діяльності як домашньої господарки, діяльності, на яку звичайно звертають мало уваги і за яку Ви коли-небудь, заслужите схвалення усієї сім’ї”. При такому напористому питанні багато жінок не стануть заперечувати інтерв’юеру.

Отже, соціолог нерідко підштовхує респондентів до певних відповідей, тобто анкета впливає на результат. Загалом неможливо побудувати абсолютно нейтральну анкету, але необхідно уникати тенденційності, щоб підтвердити свої припущення і гіпотези. Питання, які починаються зі слів: „ЧИ ВІДОМО ВАМ…”, „ЧИ ЗАДОВОЛЕНІ ВИ…”, „ЧИ ПОДОБАЄТЬСЯ ВАМ…” і т.ін., фактично спрямовують респондента у бік позитивної відповіді. Респондент частіше схильний відповідати позитивно, ніж негативно.

Тому, щоб знизити вплив дослідника на респондента, питання бажано будувати в нейтральній, а не в позитивній чи негативній формі. Наприклад, питання „СКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ЧИ ПОКРАЩИЛОСЬ ЗА ОСТАННІ ДВА РОКИ ВАШЕ ЖИТТЯ?» краще сформулювати по іншому: «СКАЖІТЬ, ЯК ЗМІНИЛОСЯ ВАШЕ ЖИТТЯ ЗА ОСТАННІ ДВА РОКИ?”. Крім цього, можна ставити запитання в альтернативній формі. „ДЕЯКІ ЛЮДИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ХОЛОДИЛЬНИК „SAMSUNG” ДУЖЕ ДОБРИЙ, ІНШІ КАЖУТЬ, ЩО НІ, Є КРАЩІ. А ЯК ВИ ВВАЖАЄТЕ?”. Дослідник пропонує респонденту різні точки зору, показуючи, що немає єдиної загальноприйнятої думки.

 

Друга група помилок однозначності випливає з порушень вимог до шкапи вимірювання (віяла відповідей на запитання анкети).

Помилка: Порушення одношереговості.

Це найпоширеніша під час формування віяла відповідей логічна помилка, яка полягає в тому, що деякі варіанти шкали не відповідають ключовому слову запитання і фактично є варіантами іншої шкали (шерегу відповідей), тобтовідповідями не на поставлене питання, а на інше.

Приклад 1. „ЧИ ЗБИРАЄТЕСЯ ВИ ВИЇХАТИ З ВАШОГО НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ?”

1 – так, я бажаю виїхати

2 – ні, я залишуся жити тут

3 – я ще не прийняв остаточного рішення з цього питання

Перший варіант, по суті, є відповіддю на запитання про бажання респондента виїхати (хоч у запитанні йдеться не про бажання, а про наміри). Цілком імовірна ситуація, коли людина не бажає виїжджати, але через обставини (зокрема, радіоактивне забруднення, сімейні обставини тощо) збирається це зробити.

Другий варіант відповіді більше відповідає запитанню, хоча точнішим формулюванням було б „я не збираюся виїжджати”, оскільки формулювання „я залишаюсь жити тут” занадто категоричне і може збентежити педантичного респондента – „взагалі-то не збираюся, та невідомо, як складеться життя”.

Третій варіант – це відповідь на запитання про твердість намірів.

У кінцевому результаті на альтернативне, за задумом автора, запитання, що передбачає тільки один варіант відповіді, респондент може зазначити кілька відповідей („так, я бажаю виїхати, але ще не прийняв остаточного рішення”), а інший зробить уточнення: „Я бажаю виїхати, але змушений залишитися жити тут”, а третій запитає: „А якщо я не бажаю виїжджати, а обставини мене примушують, яку відповідь я повинен зазначити?”

Приклад 2. „НАСКІЛЬКИ РЕГУЛЯРНО ВИ СТЕЖИТЕ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ?”

1 – постійно стежу за інформацією

2 – стежу тільки тоді, коли на сесії обговорюються питання, які мене цікавлять

3 – цікавлюся інформацією час від часу

4 – діяльність Верховної Ради мене не цікавить

Якщо перший і третій варіанти відповідають на питання про регулярність, то другий варіант є радше відповіддю на запитання про причини, а четвертий – про інтерес до діяльності Верховної Ради. Отже, можна помітити, щонаведені варіанти становлять три неповні шкали оцінки (регулярність, причини, інтерес). Людину може не цікавити діяльність Верховної Ради, але вона постійно стежить за її роботою, оскільки вважає за потрібне бути в курсі політичних рішень і прийнятих законів. Інша людина також, не цікавлячись діяльністю Верховної Ради, може одержувати інформацію час від часу, коли інші члени сім'ї дивляться чи слухають трансляцію і т. д. Відповідь: «Стежу тільки тоді, коли на сесії обговорюються питання, які мене цікавлять» нічого не говорить про регулярну поінформованість і просто не може не перехрещуватися або з першим варіантом (постійно), або з третім («час від часу»). Формулювання «час від часу» до того ж, як зазначалося вище, найчастіше потребує конкретизації.

Помилка: Неповнота множинності (варіантів відповіді).

Набір відповідей повинен містити всі можливі варіанти на поставлене питання. Коли ж цього немає, настає дана помилка.

У випадках, коли використовується оцінна шкала („позитивно – негативно”) чи шкала згоди („згоден – не згоден”), автори анкети рідко припускаються грубих помилок, формулюючи віяло відповідей.

На запитання, що спрямоване на вивчення мотивів, причин, проблем, які викликають стурбованість („Які проблеми турбують Вас сьогодні найбільше?”) тощо, важко, а часто й неможливо передбачити всі варіанти відповідей. Однак, проігнорувавши будь-який можливий варіант до переліку відповідей, автор припускається подвійної помилки: психологічної і логіко-математичної. Адже, якщо людині не дати можливості відповісти на питання, то у неї формується, по-перше, почуття незадоволеності, а по-друге, уявлення про те, що на запитання можна і не відповідати. Математична помилка полягає в тому, що в обробку надходить неповна множинність.

Для того, щоб у подібних випадках уникнути помилки неповноти множинності, слід керуватися таким правилом: у кінці переліку варіантів відповіді використовувати „заключну тріаду”:

а) заперечення („жодні проблеми не хвилюють”);

б) доповнення („інша відповідь”);

в) ухиляння („важко відповісти”, „вагаюся з відповіддю” тощо).

Варіант „інша відповідь”, крім того, що він у будь-якому випадку дає змогу кожному респондентові висловити свою думку, допомагає ще й оцінити якість питання в цілому. Якщо при опитуванні цей варіант зазначили більше 5% респондентів, запитання вважається неякісним і потребує доробки – розширення віяла відповідей на підставі вивчення конкретних відповідей, записаних у рядку „інша відповідь”.

Включення до віяла відповідей варіанта „важко відповісти” – традиційна форма надання респондентові можливості ухилитися від відповіді, якщо той з якихось причин не може чи не бажає відповідати на це питання. Автор може вдатися до „жорсткої форми” запитання і не включити до набору відповідей варіант „вагаюся з відповіддю”. Цей прийом застосовується для того, щоб примусити респондентів відповідати конкретно. Але в цьому випадку, по-перше, дослідник повинен усвідомлювати, що обов'язково зросте частка невідповідей на це запитання; а по-друге, обов'язковою умовою під час аналізу матеріалу є перевірка вірогідності даних, одержаних за допомогою цього запитання.

Неповнота множинності може зумовлюватись різними причинами, серед яких досить поширеною є елементарна недбалість у роботі. Нижче наведено приклади питань з неповним переліком відповідей, очевидність яких проявляється при першій спробі апробації інструментарію.

Приклад 1.„ЯКА ЧАСТИНА ЛЮДЕЙ, ЩО МЕШКАЮТЬ З ВАМИ ПО СУСІДСТВУ – РОСІЯНИ?”

1 – усі

2 – більшість

3 – деякі з них

4 – мало хто

5 – ніхто

6 – не знаю

У прикладі 1, крім того, що важко диференціювати варіанти „деякі з них” і „мало хто”, не передбачена така відповідь, як „приблизно половина”, що її намагалися відшукати багато респондентів і, не знаходячи, відмовлялися взагалі відповідати на це запитання. Такою ж була реакція і на аналогічні наступні запитання, які стосуються колег, родичів, друзів і т. д.

Приклад 2. „ЯК ЧАСТО ЗА ОСТАННІ ТРИ РОКИ ВИ БРАЛИ УЧАСТЬ У ГОЛОСУВАННІ, ВИБОРАХ?”

1 – жодного разу

2 – час від часу

3 – часто

4 – не знаю

У прикладі 2 не передбачено варіант відповіді „завжди”. Враховуючи, що у виборах звичайно бере участь більша частина дорослого населення, можна було б передбачити, яка частка респондентів висловить протест, не знайшовши «своєї» відповіді на шкалі. Водночас варіант відповіді – „не знаю” може викликати закономірне здивування.

Шкала відповідей на запитання стосовно частоти (регулярності) якихось дій завжди здається авторам анкет надто складною. Якщо полярні точки шкали – „постійно” („завжди”, „регулярно”) і „практично ніколи” звичайно труднощів не викликають, то проміжні („часто”, „іноді”, „зрідка” тощо) через невизначеність одиниці виміру часто викликають бурхливі дискусії серед співвиконавців. Тому, якщо дослідження не спрямоване на визначення саме суб'єктивного аспекту сприйняття, краще подібні запитання (чи варіанти відповідей) конкретизувати: „Скільки разів за останній рік (місяць, тиждень)...?”.

Помилка: Неправильний порядок відповідей.

У тих випадках, коли дослідник передбачає у подальшому аналізі встановити індекси і коефіцієнти зв'язку, він повинен звернути увагу на порядок подання варіантів відповідей, оскільки цифрове позначення кодової позиції кожного із варіантів відповіді має своє числове значення („вагу”).

Коли формулюються запитання оцінного характеру (досліджується емоційне ставлення, довіра, задоволеність тощо), місце такого варіанта, як „важко відповісти”, набуває певної ваги, залежно від рангового місця, на яке автор поставив цей варіант у віялі відповідей.

При використанні оцінних відповідей („Як Ви ставитеся...?”, „Як Ви оцінюєте?...”) варіант відповіді „важко відповісти” краще ставити не в кінці, а всередині шкали, модифікуючи його формулювання відповідно до загальної шкали.

Приклад 1.„ЧИ ЗАДОВОЛЕНІ ВИ СВОЄЮ РОБОТОЮ?”

1 – зовсім не задоволений

2 – скоріше не задоволений

3 – важко відповісти, задоволений чи ні

4 – скоріше задоволений

5 – цілком задоволений

Приклад 2.„ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ?”

1 – скоріше позитивно

2 – важко відповісти, позитивно чи негативно

3 – скоріше негативно

Яку шкалу краще вибрати – трибальну чи п'ятибальну? Це залежить від того, який вид аналізу застосовуватиметься в подальшому. Якщо передбачається розрахунок індексів та коефіцієнтів зв'язку – краще п'ятибальну. Якщо ж авторові достатньо порівняти групи людей (задоволених і незадоволених, згодних і не згодних з якимось судженням), то краще користуватися трибальною шкалою.

Останнім часом в анкетах часто використовуються десяти- та одинадцятибальні шкали. Наприклад: „Дайте оцінку своєму ставленню до деяких відомих політичних лідерів. Свою оцінку визначте на шкалі термометра (від нуля до десяти). Чим більшим є число, тим тепліше чи доброзичливіше Ви ставитеся до цієї особи. Чим менше число, тим холоднішим і недоброзичливішим є Ваше ставлення. Якщо Ви не відчуваєте до них ані доброзичливості, ані неприязні, виберіть оцінку „5”.

Це приклад одинадцятибальної шкали з так званим фіксованим нулем, де, за задумом дослідника, оцінки, вищі від п'яти балів, становлять собою позитивну вісь шкали, а оцінки, нижчі від п'яти балів, – негативну.

Такі шкали треба використовувати з обережністю, оскільки аналіз звітів інтерв'юерів показує, що далеко не всі респонденти „відчувають” шкали такого рівня, а насамперед ті, хто не має вищої освіти. Наприклад, оцінюючи Сталіна, респондент говорить: „Я ставлюся до нього загалом позитивно, він багато зробив для нашої країни, але зовсім небагато позитивно, зовсім небагато, бо він був жорстоким. Зазначте, будь ласка, 1 бал». За задумом автора, „зовсім небагато позитивно” відповідає 6 балам. Однак респондент категорично відмовився дати 6 балів – „це занадто багато”.

Ще складніше опитувати за десятибальними шкалами – так званими шкалами без фіксованого нуля: від одного до п'яти балів – шкала негативна, від шести до десяти – позитивна. Багато хто з респондентів, що дотримуються нейтральної позиції, не можуть знайти її на шкалі. Вони вимагають, щоб інтерв'юери окреслили водночас 5 і 6 балів, або ставлять між цими позиціями галочку і обводять її (якщо самі заповнюють анкету). І якщо автор не контролює кожне інтерв'ю і введення даних за кожною анкетою, то він одержує результати, «відкориговані» інтерв'юерами та операторами, які займаються введенням даних. Тому 10-11-бальні шкали краще залишити для ґрунтовних досліджень, де час і методична класифікація дослідника дають змогу оцінити якість інформації, одержаної за допомогою цих шкал.

Лаконічність.

Лаконічність. Немає необхідності наводити всі аргументи, що є в соціологічній літературі, на користь принципу лаконічності при формулюванні запитань („Чим менше слів, тим менше непорозумінь”). Практично кожному дослідникові зрозуміло, що чим довшим є запитання, тим складніше респондентові зрозуміти його основний зміст. Сприймаючи довге та складне запитання, респондент найчастіше ніби забуває першу його частину, поки дочитує чи слухає останню.

Читаючи (чи слухаючи) питання вдруге, людина прагне виділити основні (ключові) слова, які визначають суть запитання. Якщо респондент і з другого разу (а тим більше з третього) не збагнув змісту висловленого, він або пропускає запитання, або сприймає будь-який варіант, створюючи видимість відповіді.

Експериментами у сфері міжособистісного спілкування встановлено, що для більшості людей 11-13 слів є межею сприйняття фрази без істотного викривлення її основного змісту. Однак бажання дослідника конкретизувати запитання для того, щоб одержати вичерпну інформацію, нерідко призводить до значного подовження запитання.

Що можна зробити в цьому випадку? По-перше, треба переконатися в тому, що запитання не можна скоротити, викреслюючи окремі слова (приклад 1).

Приклад 1

„ЗАРАЗ Я ЗАЧИТАЮ ВАМ КІЛЬКА СУДЖЕНЬ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ РОСІЇ, УКРАЇНИ І СНД. ПОТІМ, БУДЬ ЛАСКА, СКАЖІТЬ, ЯКОЮ МІРОЮ ВИ ЗГОДНІ З КОЖНИМ ІЗ ТВЕРДЖЕНЬ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ ВИРАЗИ: «ТАК», «РАДШЕ ТАК», «РАДШЕ НІ», «НІ». І ТАКИМ ЧИНОМ ВИ ВІДПОВІДАТИМЕТЕ НА КОЖНЕ ЗАПИТАННЯ”

„ЗАРАЗ Я ЗАЧИТАЮ ВАМ КІЛЬКА СУДЖЕНЬ. СКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ЯКОЮ МІРОЮ ВИ ЗГОДНІ З КОЖНИМ ІЗ НИХ?”

 

По-друге, якщо запитання становить собою складне речення (складносурядне чи складнопідрядне), можна розбити його на кілька речень і головне з них виділити іншим шрифтом (приклад 2).

Приклад 2

„ЯК ВИ ДІЯТИМЕТЕ, КОЛИ ВАМ НЕОБХІДНО КУПИТИ ПЕВНУ РІЧ, І ВИ СПЕЦІАЛЬНО ЗА НЕЮ ПОЇХАЛИ ДО МАГАЗИНУ, ЩО РОЗТАШОВАНИЙ ДАЛЕКО ВІД ВАШОГО ДОМУ, А, ЗАЙШОВШИ ДО МАГАЗИНУ, ПОБАЧИЛИ, ЩО ТАМ ВЕЛИКА ЧЕРГА?”

„Припустимо, Вам треба купити певну річ. Ви спеціально за нею поїхали до магазину, розташованого далеко від дому. Зайшовши до магазину, побачили, що там велика черга. ЯКИМИ БУДУТЬ ВАШІ ДІЇ?”

 

По-третє, підкресливши ключові слова, зосередити увагу респондента на основному змісті питання (приклад 3).

Приклад З