Аналіз сучасного стани соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва.

РОЗМІЩЕННЯ

ПРОДУКТИВНИХСИЛ

ІРЕГІОНАЛЬНА

ЕКОНОМІКА

Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

КИЇВ ЦЕНТР НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ"

Передмова

Становлення України як самостійної держави і входження її у світовий економічний простір - це новий етап у розвитку її продуктивних сил, який передбачає структурну перебудову всього народногосподарського комплексу, проведення тери­торіальної реформи та формування нових територіальних ви­робничих комплексів, вдосконалення систем господарських зв'язків, значних зрушень у зовнішньоекономічній діяльності. Такі зміни потребують пошуку нових можливостей щодо ресур­созбереження в усіх сферах діяльності, ефективного викорис­тання природно-ресурсного і трудового потенціалу.

В цих умовах особливого значення набуває оцінка природних ресурсів, їх використання, обґрунтування напрямів спеціалізації регіонів та окремих галузей народного господарства.

Усвідомлення широкого спектру нових економічних про­блем потребує необхідності переосмислення багатьох теоретич­них положень що стосуються закономірностей, принципів і фак­торів розміщення продуктивних сил у нових соціально-еко­номічних умовах.

Наука про розміщення продуктивних сил постійно розви­вається і збагачується. У навчальному посібнику висвітлено нові погляди на розміщення продуктивних сил, що ґрунтуються на використанні власних ресурсів та мобілізації внутрішніх ре­зервів. Підкреслюється, що вибір шляхів і методів розвитку і вдосконалення розміщення продуктивних сил України має виходити лише з її національних інтересів і можливостей.

Розміщення продуктивних сил розглядається як ди­намічний процес, тісно пов'язаний з природними, економічними та соціальними умовами регіонів, особливостями територіально­го поділу праці. Викладений у книзі теоретичний матеріал, що підкріплюється статистичними даними Держкомстату України, сприятиме вивченню теорії, методики і практики розміщення продуктивних сил.

З метою полегшення користування навчальним посібником основні поняття і ключові моменти по тексту виділено жирним шрифтом.

 

З

1. Теоретико-методологічні основи розміщення продуктивних сил

Розглядаються наступні питання:

1.1. Предмет, мета і завдання курсу

1.1.1 Продуктивні сили як невід'ємна складова розвитку економіки

1.1.2. Предмет і мета науки

1.1.3. Завдання курсу на сучасному етапі
соціально-економічного розвитку країни

1.2. Теорії і концепції розміщення продуктивних сил

1.2.1. Теоретичні підходи до розміщення продук­тивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва

1.2.2. Економічні переду мови розміщення продук­тивних сил України

1.2.3. Етапи економічного обґрунтування розмі­щення продуктивних сил і галузей еко­номіки

1.3. Закономірності, принципи та фактори розмі­
щення продуктивних сил

1.3.1. Особливості та закономірності розміщен­ня продуктивних сил

1.3.2. Принципи розміщення продуктивних сил

1.3.3. Фактори розміщення продуктивних сил

1.1. Предмет, мета і завдання курсу

1.1.1. Продуктивні сили як невід'ємна складова розвитку економіки

Піднесення економічного розвитку України, ефективне функціонування її господарського комплексу та зростання життєвого рівня населення залежать від того, наскільки раціонально розміщені і використовуються продуктивні сили.

Виходячи із сучасної економічної теорії, до складу продук­тивних сил відносяться: засоби і предмети праці, трудові ре­сурси, науковий, природно-ресурсний і соціально-культурний потенціали, які використовуються в процесі виробництва ма­теріальних благ.

До засобів працівідносяться: виробничі приміщення і спору­ди (фабричні і заводські корпуси), машини і устаткування, доро­ги, трубопроводи, лінії електропередач, доросла худоба та земля. Причому найбільш дієвими являються машини та устаткування.

Предмети праці- це комплекс речей, на які людина впливає в процесі виробництва з метою створення матеріальних благ. До них відносяться різні руди, деревина, вугілля, запасні частини, насіння, добрива, корми, медикаменти та інше.

Трудові ресурсиявляються основною продуктивною силою суспільства. Люди створюють, удосконалюють і приводять в рух засоби виробництва і предмети праці, розробляють нові техно­логії та виробляють матеріальні цінності.

Важливу роль у розвитку продуктивних сил належить науці.Лише з допомогою неї у науково-дослідних установах (науково-дослідні інститути, лабораторії, конструкторські бюро) винахо­дяться, а в процесі виробництва вдосконалюються засоби вироб­ництва, винаходяться нові технологічні рішення та збагачують свій виробничий досвід і трудові навики працівники, що забезпе­чує безперервний розвиток продуктивних сил.

Важлива роль у створенні нових видів техніки та вдоскона­ленні технології виробництва відводиться раціоналізації і ви­нахідництву.Це одна із форм наукових робіт. Сюди втягнуто ве-

лику кількість інженерно-технічних працівників та високок­валіфікованих спеціалістів.

Ці категорії працівників, використовуючи великий досвід своєї практичної діяльності, пропонують нові технічні рішення, вдосконалюють діючі засоби і технології виробництва і під керівництвом науковців доводять їх до необхідної якості.

Що стосується природно-ресурсного потенціалу, а це - міне­ральні, земельні, водні, лісові, кліматичні, рекреаційні ресурси, а також об'єктів соціально-культурного призначення (житлове і комунальне господарство, зв'язок, система побутового обслуго-ваня населення, освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт), то всі вони істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань - піднесе­ння економічного розвитку регіонів України і зростання на цьо­му підґрунті життєвого рівня населення.

1.1.2. Предмет і мета науки

Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил грунтується на загальних економічних законах, які зводяться до вивчення територіального поділу праці і спеціалізації регіонів, раціонального використання всіх видів ресурсів та охорони на­вколишнього середовища.

Предметом наукипро розміщення продуктивних сил є вив­чення закономірностей і принципів територіальної організації ви­робництва, ефективності розміщення галузей народного госпо­дарства на різних рівнях - населений пункт, адміністративний район, область чи Автономна Республіка Крим та країна в цілому.

Об'єктами вивчення цього предмета виступають наявний виробничий, природно-ресурсний, людський та матеріально-технічний потенціали, соціальна інфраструктура та тери­торіальні системи господарювання.

Метою наукиє досконале вивчення наявності продуктивних сил в країні, їх використання, визначення стану розвитку народ­ного господарства, вдосконалення сучасного розміщення про­дуктивних сил, обґрунтування їх перспективного розміщення, підвищення соціально-економічної ефективності виробництва

та формування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні практичних питань стосовно розміщення продуктив­них сил з урахуванням природно-географічних, демографічних і соціально-економічних факторів.

В умовах переходу до ринкової економіки, розміщення про­дуктивних сил_здійснюватиметься відповідно до тих завдань, ке­руючись якими досягатиметься максимальний економічний ефект при мінімальних витратах.

У межах України спостерігається значна територіальна ди­ференціація просторового розподілу населення і засобів вироб­ництва, які роблять актуальною проблему раціонального розміщення виробництва. Крім того, слід враховувати інтереси суспільства і його членів з метою збереження природних ре­сурсів і навколишнього природного середовища.

Проблема розміщення продуктивних сил завжди була і є в центрі уваги української науки. Сучасні наукові розробки перед­бачають створення і обґрунтування моделей територіальної ор­ганізації продуктивних сил, за допомогою яких можна було б оцінити економічну, соціальну і екологічну ефективність різних варіантів з метою вдосконалення управління регіональним роз­витком окремих регіонів України.

1.1.3. Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни

При розвалі СРСР ми отримали в спадщину промисловість спрямовану на виробництво в основному військової продукції та продукції добувної та чорної металургії при добре розвинутому сільському господарстві.

Перебуваючи у складі Радянського Союзу на території Ук­раїни в 1990 р. було сконцентровано видобування 42% залізної руди, виплавка 39,4% чавуну і 32,6% сталі. Промисловістю країни вироблялось 60% продукції військово-промислового ком­плексу, в тому числі 50% вартості продукції машинобудування для Збройних Сил. Виробництвом продукції для військово-про­мислового комплексу було зайнято понад 70% промислових підприємств України. У сільському господарстві вироблялось третина зерна, молоко і м'яса.

Наша промисловість і сільське господарство повинні були сприяти забезпеченню розвитку всього СРСР і зміцненню його могутності.

Становлення України як самостійної державита входжен­ня її у світовий економічний простір потребують перебудови всього промислового і сільськогосподарського виробництва, вдосконалення системи господарських зв'язків, ефективного ви­користання природно-ресурсного та трудового потенціалу в інтересах зміцнення могутності держави та поліпшення добро­буту її населення.

Все це потребує усвідомлення проблем, які стоять перед дер­жавою і її народом, і перебудови промислових підприємств в ос­новному на виробництво цивільної продукції та проведення ре­форми у сільськогосподарському секторі економіки відповідно до Конституції України.

В Україні питанням розвитку і розміщення продуктивних сил займається Рада по вивченню продуктивних сил. Це науко­ва організація, яка входить до складу Національної академії на­ук. Лише за її згодою і при її науковому обґрунтуванні прово­диться будівництво великих промислових об'єктів. Певну роль у розміщенні виробництва відіграють міністерства та відомства, особливо Міністерство праці та соціального захисту населення. У його компетенцію входить визначення можливості забезпе­чення майбутніх підприємств робочою силою та необхідним ка­дровим складом працівників.

Надто важливим завданням Ради по вивченню продуктив­них сил є прогнозування розміщення продуктивних сил на пер­спективу. Причому всі завдання повинні вирішуватися в умовах України як самостійної держави і здійснюватися на основі на-уковообгрунтованих підходів в основному в розрахунку на власні сили і можливості. /

1.2. Теорії і концепції розміщення продуктивних сил

1.2.1. Теоретичні підходи до розміщення

продуктивних сил. Основоположники

теорії розміщення виробництва

Питанням розміщення продуктивних сил люди займались постійно. Навіть вибираючи місце під будівництво житла, врахо­вувалось наявність умов для проживання, місця для роботи, можливість для навчання дітей, також забезпечення іншими по­требами і запитами. Оскільки із розвитком суспільства потреби людей постійно змінюються, а розміщення продуктивних сил розглядається як динамічний процес і наука про їх розміщення розвивається у тісному зв'язку з практичними потребами суспільства, але офіційно оформлена в наукових працях порівняно недавно.

Основою науки про розміщення продуктивних сил стала економічна географія, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці і територіальну організацію господарства. Право на існування ця наука здобула завдяки працям М.В. Ломоносова. Спочатку вона мала довідковий характер, а в науково-пізнаваль­ну перетворилась з часом і стала фундаментом при вивченні і розміщенні продуктивних сил. Питанням розміщення продук­тивних сил і ефективного використання всіх факторів вироб­ництва - землі, фондів, людей, які завжди були в центрі уваги суспільства, займались науковці і практики всіх країн світу. Ба­гато науковообгрунтованих розроблених концепцій визнані суспільством і використовуються в господарської діяльності.

Значний внесок у розвиток цієї науки внесли іноземні вчені. Так, німецький вчений Альфред Веберу 1909 році виклав "Те­орію штандорта". У книзі "Теорія штандорта промисловості" він виклав концепцію, що промисловість розміщується на тери­торії країни за принципом найменших витрат, і визначається трьома факторами - транспортними умовами, наявністю робочої

сили і агломерацією (природними .умовами). Це означає, що підприємство може ефективно функціонувати при наявності хо­рошого місця розташування, добре розвинутого транспортного сполучення та при наявності робочої сили як творця матеріаль­них благ. Ця концепція підтримується всіма науковцями і прак­тиками, оскільки не може бути визнана хибною.

На Україні практичне застосування ця теорія знайшла при розміщенні цукрових заводів. У Лісостеповій частині країни бу­ло побудовано 190 цукрових заводів, кожен з яких мав свою си­ровинну зону. Цукровий завод виступав центром збуту про­дукції для виробників. Це сприяло уникненню далеких переве­зень цукрового буряка і отриманню дешевої продукції. Причому заводи будувались у місцях із хорошими чорноземними ґрунта­ми і достатньою наявністю робочої сили. Завдяки цьому на Ук­раїні вирощувалось близько 50 млн т цукрового буряка і вироб­лялось з нього понад 6 млн т цукру.

В 1926 р. Йоган Тюнену книзі "Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії" виклав концепцію побудови моделей розміщення сільського господарства концентричними колами навколо ринки збути продукції. Таким ринком, на його думку, виступало місто або ве­лике переробне підприємство. Завдяки вдалому розміщенню можна було отримати найвищий прибуток. Ця ідея була втілена в Україні і при організації овоче-молочних зон біля великих міст, обласних і промислових центрів.

У 1940 р. вчений Август Льошау книзі "Географія розміщення господарства" доводив концепцію, що єдиною ме­тою при розміщення підприємства має бути максимальний прибуток. На його думку, отримання прибутку потребувало раціональної організації виробництва, ефективного використан­ня всіх видів ресурсів. Добитись цього можна добре знаючи ос­нови і економіку виробництва, тобто це повинен бути економіст за фахом і покликанням. Завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні моменти розміщення і ведення господарства та окр ;мих його галузей, а й визначити шляхи їх подолання. Деякі його рекомендації використовуються і нині при розміщенні підприємств, визначенні факторів впливу на

ефективність виробництва та визначенні ролі економічної служ­би на підприємствах.

Серед багатьох наукових теорій, що характеризують пробле­му розміщення продуктивних сил у країнах ринкової економіки, виділяється теорія "географічного детермінізму",при якій гео­графічне середовище розглядається як визначальний фактор розміщення і розвитку промисловості будь-якого регіону чи країни в цілому. Різновидом цієї теорії є так званий "вульгарний географізм",суть якого полягає в тому, що визначальною си­лою людського суспільства {зокремарозміщення продуктив­них сил) вважаються природні умови. Саме вони, на думку прихильників цього напрямку, формують структуру і розміщен­ня виробництва, визначають економічні і соціальні особливості життя людей у різних кліматичних поясах планети Земля.

Засновником цієї теорії вважається американський дослідник Елсворт Хентінгтон.який у книзі "Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку" виклав концепцію, що процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Він вважав, що характер суспільного ладу визначається рельєфом, кліматом, ґрунтами, рослинним та тваринним світом. За його твердженням, під впливом природних еле­ментів складаються риси господарського розвитку і навіть по­ведінка людей.

Ця теорія з'явилась не на голому місці, адже на практиці у африканських, американських і південноамериканських країнах (Судані, Конго, Бразилії та ін.) є окремі племена, які ведуть жит­тя як первісні люди.

Разом з тим теоретичні висновки такого вчення спростову­ються досягненнями науково-технічного прогресу. Масове впро­вадження в практику нових технічних рішень, ресурсозберігаю­чих технологій значно знижує значення чинника природних факторів. Прикладом цього можуть бути країни, які знаходяться в аналогічних природних умовах, - Ізраїль, Єгипет, Південноа­мериканські країни, в яких завдяки досягненню науково-технічного прогресу зуміли досягти вагомих успіхів у розвитку народного господарства.

У постсоціалістичних країнах обґрунтування розміщення продуктивних сил базувалась на марксистській теорії,при якій пріоритетне значення надавалось способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. З цієї причини у цих країнах переважало централізоване планування розвитку виробництва абсолютно в усіх галузях народного господарства. Причому формувався адміністративний механізм концентрації і розподілу ресурсів, продукції і фондів.

У цій теорії було багато і позитивних явищ, адже збалансову-вався розвиток всіх галузей народного господарства. Після вста­новлення незалежності ми відійшли від адміністративно-команд­ної системи управління економікою, не запропонувавши і не роз­робивши дієвого механізму переходу до ринкової економіки, і в результаті отримали значне зменшення обсягів виробництва про­дукції, безробіття і погіршення ефективності виробництва.

В Україні проблеми розміщення продуктивних сил були і за­лишаються в центрі уваги економічної науки і директивних ор­ганів. У країні діє науковий центр з розміщення продуктивних сил,в якому, використовуючи позитивні моменти всіх теорій, обґрунтовуються теоретичні положення раціоналізації тери­торіального поділу праці, ресурсозбереження, економії витрат праці і фондів і досягається забезпечення стабільного розвитку.

Науковці центру беруть участь у підготовці програм розвит­ку всіх галузей народного господарства на перспективу як у регіональному аспекті, так і в цілому по країні.

У розробку теорій розміщення продуктивних сил вагомий внесок внесли українські вчені О.М. Алимов, К.Г. Воблій, СІ. Дорогунцов, М.І. Долішній, Ф.Д. Заставний, М.П. Пістун та ба­гато інших.

1.2.2. Економічні передумови розміщення продуктивних сил України

Все, що створено в державі, - це результат багатовікової ро­боти суспільства по створенню умов для повної зайнятості тру­дових ресурсів і достатнього життєвого рівня населення.

Причому на різних етапах розвитку держави все, що створю­валось, обґрунтовувалось необхідністю іпотребою суспільства.

Будівництво доріг, заводів, електростанцій, каналів та інше ви­знавалось як таким, без чого неможливо було досягти достат­нього розвитку та зберегти міць і достаток держави.

Вигідне географічне положення України, багаті мінеральні ресурси і висока густота населення спонукали до розміщення на території України значної маси підприємств видобувної і чорної металургії, хімічної промисловості та військово-промислового комплексу.

В результаті на період проголошення незалежності в Україні добувалось, від обсягів виробництва в СРСР 42% залізної руди, 22% вугілля, вироблялось 35% металопродукції, 28,2% електро­енергії, 50% продукції сільськогосподарського машинобудуван­ня, 80% цукру та третина зерна, молока і м'яса.

На території України вироблялось близько 60% продукції військово-промислового комплексу колишнього СРСР і понад 70% її підприємств було втягнуто у виробництво продукції для збройних сил.

Це, звичайно, було позитивним явищем, оскільки така спеціалізація потребувала висококваліфікованої робочої сили, досягалась висока зайнятість населення і його належний життєвий рівень.

З іроголошенням незалежності України і розривом зв'язків з іншими країнами колишнього СРСР поряд з позитивними мо­ментами, які виражаються в можливості створити таку державу за своїм ладом та формою, про яку бажав і мріяв її народ (97% на­ших громадян проголосувало в 1991 р. за незалежність), з'яви­лись і негативні моменти - безробіття, зубожіння народу, понад 150 тисяч бездомних дітей та інше. Усунення цих явищ потребує значних матеріальних витрат по реформуванню всього народно­го господарства і, звичайно, часу. Дещо уже робиться в цьому на­прямку, але темпи невтішні.

Згідно з Конституцією України основні напрямки державної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Вона повинна затвердити концепцію розвитку і розміщення продуктивних сил всіх галузей народно­го господарства та окремих регіонів.

1.2.3. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки

Процес розміщення галузей народного господарства завжди обґрунтовується ще до початку складання певних планових до­кументів - річних та поточних планів. Такий процес був прийня­тий у нашій країні, адже за основу при складанні планів прий­мається той стан розвитку промисловості і сільського господар­ства, який досягнуто в державі чи в окремому регіоні на певний час.

Процес економічного обґрунтування розміщення продук­тивних сил складається з таких етапів:

а) аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку
та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва;

б) оцінка природних, економічних і соціальних передумов
розвитку продуктивних сил;

в) обґрунтування основних напрямків виробничої спеціа­
лізації розвитку продуктивних сил;

г) оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого
розвитку продуктивних сил.

Аналіз сучасного стани соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва.

Перш за все аналізують рівень розвитку окремих підприємств чи регіонів за останні 10-15 років, встановлюють відповідність до­сягнутого рівня розвитку продуктивних сил економічним і при­родним умовам та ресурсам, виявляють диспропорції і негативні процеси та явища.

У процесі цієї роботи аналізують такі показники:

- виробництво основних видів продукції в натуральних ве­личинах (центнерах, тоннах, та інших одиницях виміру);

- фондоозброєність, фондовіддачу, продуктивність праці в окремих підприємствах, галузях і по регіону;

- собівартість продукції, рентабельність виробництва, капітальні вкладення та зменшення частки ручної праці;

- особливості і канали реалізації продукції та канали по­повнення оборотних засобів;

- соціальний розвиток, зайнятість та рівень життя населен­ня. Для цього використовують показники рівня зайнятості, ре­альні доходи, структуру споживання продовольчих та непродо­вольчих товарів, забезпечення житлом, об'єктами культурно-по­бутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами;

- вивчають науковий потенціал (розміщення наукових за­кладів, відповідність їх виробничої спеціальності. Визначають чисельність і характеристику наукових кадрів і їх можливий вклад у виробництво регіону);

- визначають диспропорції та недоліки в розміщенні про­дуктивних сил, виявляють резерви і можливості їх вдосконален­ня і розвитку.