Оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.
Постійно аналізуються показники розвитку і розміщення продуктивних сил, вивчаються темпи зростання виробництва в промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті. Оцінюють економічний ефект від удосконалення ор-
ганізації продуктивних сил. Він визначається як натуральними показниками, так і зростанням національного доходу (прибутку). При цьому постійно слідкують за зростанням продуктивної праці, рентабельністю виробництва, окупністю капітальних вкладень, зниженням ресурсомісткості виробництва, рівнем зайнятості трудових ресурсів та рівнем життя населення.
Для більш ефективної роботи показники окремих підприємств і всього комплексу порівнюють з відповідними даними інших регіонів і країни в цілому.
В цій роботі основну роль повинні відігравати статистичні органи, які постійно вивчають відповідні питання та публікують результати досліджень у спеціальних бюлетенях забезпечуючи ними працівників адміністративних і господарських органів.
Процес економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва складається з таких етапів:
- аналіз сучасного стану розвитку і розміщення галузі;
- визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;
- визначення оптимального варіанта розміщення галузі.
На першому етапіздійснюється аналіз сучасного стану
розвитку і розміщення галузі. Розраховуються такі показники:
- забезпечення сировинними ресурсами (машинобудування - металом та комплектуючими деталями, видобувних галузей - запасами корисних копалин та необхідною технікою і т. ін.);
- обсяг виробництва продукції в натуральному виразі (тоннах, метрах, кубометрах і т. д.) і вартісному виразі (в гривнях);
- вартість сировини, матеріалів, палива та енергії, заробітної плати працівників;
- собівартість продукції і надходження від її реалізації;
- матеріаломісткості (витрати сировини і матеріалів на одиницю продукції);
- енергомісткості продукції (затрати енергії на одиницю продукції);
- капітальних вкладень (фінансові витрати на відтворення основних фондів - будівель, машин, устаткування,транспорту і т. ін.), з виділенням коштів на розширення реконструкцію, технічне переоснащення і нове будівництво;
- 
обсяг незавершеного будівництва та вартість невстанов-леного устаткування;
- приріст продукції на 1 грн капітальних вкладень;
- рентабельність виробництва продукції;
- продуктивності праці (кількість продукції, виробленої за одиницю праці та одним працівником);
- вартість основних фондів;
- фондовіддачі (відношення кількості виробленої продукції до вартості основних фондів);
- фінансового становища галузі або окремих підприємств, кількості власних коштів або можливості фінансування за рахунок державного бюджету;
- співвідношення досягнутого рівня виробництва і потреб господарства в певних видах продукції;
- технічний рівень галузі (структура устаткування, вплив галузі на навколишнє середовище, виробництво нових видів продукції);
- забезпечення трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними та іншими ресурсами;
- потреби галузі в перевезеннях;
- зв'язки з постачальниками і підрядниками.
На другому етапіздійснюється визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективи. При цьому досліджують:
- потребу господарства чи ринку в певному виді продукції. Тому вибір обсягів виробництва слід узгоджувати з розвитком взаємозалежних виробництв;
- виробничо-технічні особливості та рівень науково-технічного прогресу галузі. Підприємства, які випускають однакову продукцію за різними технологічними процесами характеризуються різними факторами розміщення. Наприклад, виробництво аміаку з природного газу розташовується біля магістральних газопроводів, а з коксівного газу - біля коксохімічних заводів;
- ресурсний чинник. Різні галузі і їх підрозділи відповідно до їх специфіки виробництва не розрізняються за показниками енерго-, матеріало-, водо- і трудомісткості, які враховують витрати зазначених ресурсів на виробництво одиниці продукції;
- екологічний чинник. У зв'язку з посиленням вимог до збереження довкілля актуальним є зменшення негативного впливу виробництва на навколишнє природне середовище ;
- транспортний чинник. Особливо важливий у період різкого подорожчання енергоносіїв. Раціональний радіус перевезення готової продукції і матеріалів розраховується за нормативами транспортних витрат на одиницю продукції з урахуванням відстані перевезень між окремими пунктами;
- виробничо-збутовий чинник. Обґрунтовуючи розміщення збутових зон, слід враховувати і те, що в реальному житті може виявляти значний вплив політичних і соціальних факторів. Тому пов'язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоретичними.
При розміщенні наукомістких виробництв враховують наявність у регіоні наукових центрів, висококваліфікованих кадрів та можливості їх підготовки.
Україна, будучи добре забезпечена трудовими ресурсами і значними запасами сировинних ресурсів, маючи високий науковий потенціал, відчуває дефіцит товарів народного споживання. Майже вся її територія є сприятливою для розміщення підприємств легкої та харчової промисловості, а також машинобудування. Під час вибору місця розташування нових підприємств потрібне використання територіальних балансів різних видів ресурсів:
1. Забезпечення виробництва сировиною обґрунтовується балансовими і промисловими запасами ресурсів регіону;
2. Забезпечення виробництва паливно-енергетичними, лісовими, водними і земельними ресурсами здійснюється відповідно до територіальних балансів цих ресурсів з урахуванням плати за їх використання;
3. Потреба в трудових ресурсах розглядається з урахуванням забезпечення ними як основного виробництва, так і інфраструктури на основі територіальних балансів трудових ресурсів.
У перспективі на вибір місця розташування виробництва найбільш впливатимуть ринок збуту продукції, податки та інші економічні чинники.
На третьому етапіздійснюється визначення оптимального варіанта розміщення підприємства чи галузі. При цьому роз-
2*
робляються декілька варіантів. Для всіх варіантів визначають обсяги і технології виробництва, капітальні вкладення, експлуатаційні витрати, які обчислюються за діючими нормативами. Оцінюють економічну ефективність різних варіантів із застосуванням різних методів економічних досліджень, а найчастіше -економіко-математичних методів з використанням обчислювальної техніки.
Критерії оцінки ефективності можуть бути різними - максимальний прибуток, зменшення витрат, певна собівартість продукції і т. ін.
Оптимальні варіанти доповнюють відповідними галузевими показниками рівня інтенсифікації виробництва: фондовіддачі, рентабельності, продуктивності праці тощо. На основі вибраного варіанта уточнюють отримані результати і приймають конкретні рішення про розміщення підприємства.
1.3. Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил
1.3.1. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил
При розміщенні продуктивних сил доводиться рахуватися з такими особливостями, які зумовлюються:
- по-перше, взаємозв'язком розміщення продуктивних сил з географічним середовищем;
- по-друге, залежністю розміщення окремих виробництв від природних умов і ресурсів;
- по-третє, значними відмінностями заселення території і розміщення виробництв;
- по-четверте, поєднанням галузей виробництв промисловості і сільського господарства.
При проведенні господарської політики суспільство розміщує продуктивні сили на основі таких закономірностей:
а) Закономірність раціонального розміщення виробництва. Ця закономірність випливає із спеціального еко-
/
номічного закону економії праці і ресурсів і реалізується через принципи розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива і споживача.
Особливо важливий вплив цих складових в нинішніх умовах, оскільки за останні роки в декілька разів подорожчали енергоносії і у структурі витрат на виробництво промислової продукції понад 75% припадає на сировину, матеріали і паливо, а з 2006 р. у зв'язку різким подорожчанням ціни на енергоносії ця частка може ще збільшитися. Тому про розміщенні виробництв перш за все слід передбачити можливість скорочення до мінімуму користування транспортними засобами та вживати заходів щодо збереження всіх видів ресурсів.
б) Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Реалізація цієї закономірності має велике соціальне значення, оскільки дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Крім того пропорційне розміщення виробництва на території країни сприятиме відрівнюванню в розрізі областей виробництва валового внутрішнього продукту в розрахунку на одну особу, а отже, і реальних доходів населення.
В умовах переходу до ринкової економіки практично реалізувати цю закономірність держава може лише через економічне регулювання, надаючи певні пільги інвесторам з метою пожвавлення виробництва в економічно недостатньо розвинутих регіонах.
Особлива роль цієї закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу та рівень розвитку регіонів. Ця закономірність втілює у життя дію принципу вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів, територіального зближення місць виробництва продукції з сировинною базою.
У системі народного господарства для виявлення економічної суті територіальних пропорцій слід зробити аналіз економічних показників, що відображають значення кожного регіону в економіці країни, а саме: частка регіонів у виробництві валового внутрішнього продукту, національного доходу, рівень
продуктивності праці, рівень зайнятості та заробітної плати в розрахунку на працюючого та інші показники.
в) Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність проявляється у формуванні економічних районів і спеціалізації їх господарства.
Основними рисами комплексного розміщення продуктивних сил є:
- найбільш повне економічно й екологічно виправдане використання всіх ресурсів;
- раціональна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає природним і господарським умовам;
- тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства.
В нинішніх умовах актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил зростає. Підвищується роль поєднання органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і територіально-географічного положення, що забезпечують отримання максимуму продукції при мінімальних витратах.
Досягнення максимального ефекту можливе за рахунок:
- по-перше, використання різними підприємствами, розташованими на певній території, спільної інфраструктури;
- по-друге, зміцнення матеріально-технічних зв'язків, спільне використання по можливості сировини, палива та інших матеріалів і споживання готової продукції;
- по-третє, посилення різних видів зв'язків між підприємствами і організаціями, що беруть участь у виробництві певних видів продукції.
За підрахунками спеціалістів таке співробітництво виробників у порівнянні із ізольовованими дає можливість зекономити понад 10% території, близько 20% капіталовкладень та значно поліпшити використання трудових ресурсів.
1.3.2. Принципи розміщення продуктивних сил
Принципи - це сформовані суспільством положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності.
Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розміщення підприємств, такі:
- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;
- охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів;
- впровадження ресурсозберігаючих технологій;
- забезпечення здорових, гігієнічних умов життя і праці населення;
- обмеження надмірної концентрації промисловості у містах;
- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;
- зміцнення обороноздатності країни;
- урахування інтересів економічної інтеграції в Європейський і світовий простір.
Ці принципи у різних країнах на певних етапах розвитку суспільства можуть бути подібними або дещо відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданням, які ставляться на певний період. На сучасному етапі в Україні розміщення продуктивних сил буде спрямовуватися на вирішення в основному соціальних проблем села, шахтарських регіонів та регіонів, де можливе виробництво енергоносіїв і науко-вомісткої продукції.
1.3.3. Фактори розміщення продуктивних сил
Фактори розміщення продуктивних сил групуються за чотирма ознаками: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, соціально-економічні.
Природно-географічні факторивключають якісну і кількісну характеристику родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів та природно-кліматичні і природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості і сільського господарства. Кількісна характеристика родовищ ко-
рисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер і глибина залягання визначають розмір підприємств, методи видобування, та рівень економічних показників - затрати праці на виробництво одиниці продукції, собівартість продукції і рентабельність виробництва.
Для сільськогосподарського виробництва вплив цього фактора виражається у спеціалізації виробництва певних видів продукції у різних природно-географічних зонах країни. Наприклад, найбільш економічно вигідно виробництво цукрового буряку у Лісостеповій зоні, картоплі - на Поліссі, соняшнику - у зоні Степу і т. інше.
Демографічні фактори- це чисельність населення, його розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі областей і регіонів.
Нерівномірність розміщення населення зумовлює потребу розміщення промисловості, особливо харчової, відносно споживача готової продукції, а також можливість прогнозування його міграції. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва по можливості у регіонах проживання людей. Демографічні фактори найбільш впливають на розміщення наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної галузей). Розміщення таких підприємств залежить не тільки від наявності кваліфікованих кадрів, але і від можливості їх підготовки.
Техніко-економічні фактори- це науково-технічний прогрес, транспортні умови та форми організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Впровадження його досягнень, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій знижує трудомісткість і матеріаломісткість продукції, сприяє покращанню економічних показників. Особлива роль належить хімізації, яка значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та матеріалах, дає можливість економити різні види ресурсів.
Соціально-економічні факториповинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між різними формами поселень та добиватись раціональної зайнятості населення, поліпшення умов життя і праці людей, розвитку закладів освіти,
охорони здоров'я, житлово-комунального обслуговування та сфери послуг.
У нинішніх умовах розвиток продуктивних сил можливий лише при відповідних підходах до відновлення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення соціальних потреб населення. Ці питання постійно піднімаються Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України, оскільки розвиток соціально-економічних факторів сприятиме поліпшенню продуктивної зайнятості населення, скороченню безробіття, зменшенню масштабів бідності та посиленню соціального захисту населення.
Контрольні запитання
1. Сутність поняття продуктивної сили як об'єкта вивчення.
2. Предмет та мета науки.
3. Завдання курсу на сучасному стані соціально-економічного розвитку країни.
4. Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил.
5. Основоположники теорії розміщення виробництва.
6. Економічні передумови розміщення продуктивних сил.
7. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил.
8. Аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку розміщення продуктивних сил галузей виробництва.
9. Оцінка природних, економічних і соціальних передумов розвитку продуктивних сил.
10. Обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації розвитку продуктивних сил.
11. Оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.
12. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил.
13. Принципи розміщення продуктивних сил.
14. Фактори розміщення продуктивних сил.
Рекомендована література
1. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та ін. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посібник. - К: КНЕУ, 2000. - 363 с
2. Розміщення продуктивних сил України/ За ред. проф. Е. П. Качана. - К.: Юридична книга, 2002. - 552 с
3. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. - К.: Задруга, 2002. - 259 с.
4. Продуктивні сили економічних районів України. - К.: НАН України, РВПС України, 2000.
5. Дорогунцов С, Фердрищева А. Методологічні засоби розміщення та розвитку потенціально-забезпечених виробництв// Економіка України. - 1997. - №4. - С. 4-11.
6. Розміщення продуктивних сил України: Навчально-ме
тодичний посібник. - К.: КНЕУ, 2000.
2. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України
Розглядаються наступні питання:
2.1. Сутність, критерії та принципи економічного районування
2.2. Територіальна організація продуктивних сил України
2.3. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів
2.і. Сутність, критерії та принципи економічного районування
Економічне районування- це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.
Основною ланкою при економічному районуванні виступає економічний район.
Економічний район- це географічно цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.
Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію.
Об'єктивними умовамивиділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, чисельність насе-
лення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. В процесі економічного районування враховуються національно-побутові та соціально-культурні особливості населення, географічні умови, засоби зв'язку, шляхи сполучення та ін.
До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста та великі регіональні й індустріальні центри країни. Кожне місто як економічний центр впливає на навколишню місцевість. Так забезпечується зв'язок центру з периферією економічного району.
Практичне значення економічного районуваннязаключаемся в тому, що воно в принципі повинно сприяти більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним
будівництвом на місцях.
У практиці економічного районування виділяються такі
критерії територіального поділу продуктивних сил:
1) економічний район має бути великою економічно-
цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, не
обхідні для визначення його господарської спеціалізації;
2) розміри території великих економічних районів повинні
відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у
межах району;
3) економічний район повинен являти територіальну
єдність;
4)на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;
5)при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території;
6)до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без
порушень їх меж.