При виділенні економічних районів враховуються такі
основні принципи:
- принцип економічної доцільності, який основується на
тому, що кожен економічний район є спеціалізованою тери-
торіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Часто для досягнення певної мети доводиться користуватися методом економічного заохочення - надання субсидій, встановлення прийнятних цін та ін.;
- принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної, суспільно цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв'язками;
- принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;
- принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і пропорційність між сферами людської діяльності;
- принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня.
Тепер, коли Україна стала самостійною державою, виникла потреба у розробці нового економічного районування.
Причому у процесі розробки нової сітки районоутворення повинні бути враховані всі критерії і принципи економічного районування. Це дозволить пов'язати економічне районування з прогнозуванням галузей розвитку народного господарства і розселенням, поліпшенням умов життя населення на території району.
2.2. Територіальна організація продуктивних сил України
До встановлення незалежності в Україні економічне районування ґрунтувалося на інтересах СРСР. Тоді територія нашої держави умовно була поділена на 3 економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний та Південний.
Декларація про державний суверенітет України і визнання її як самостійної держави поклала початок новому етапу державного будівництва. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з новими економічними процесами та етнокультурними особливостями.
Вченими-географами, які працювали в цій галузі, - Ф.Д. Заставним, В.А. Поповкіним, М.Д. Пістуном, О.І. Шоблієм було зроблено спробу поділити Україну на ряд регіонів.
Так, у 1993 р. В.А. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці" обґрунтував поділ України на п'ять макрорайонів, а саме:
1) Центрально-Український (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);
2) Донбас і Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області);
3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська і Полтавська області);
4) Придніпровський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області);
5) Західно-Український (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська та Чернівецька області).
М.Д. Пістун пропонував поділити Україну на 9 економічних районів:
1) Донецький (Донецька і Луганська області);
2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);
ЗО
3) Київський (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.);
4) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
5) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
6) Волинський (Волинська, Житомирська, Рівненська обл.);
7) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.);
8) Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);
9) Кримський (Автономна Республіка Крим).
На 9 економічних районів пропонував поділити Україну і вчений-географ Ф.Д. Заставний, а саме:
1) Донецький (Донецька і Луганська обл.);
2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);
3) Центрально-Поліський (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.);
4) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
5) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);
6 Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);
7) Карпатський( Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.);
8) Західно-Поліський (Волинська і Рівненська обл.);
9) Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.).
Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано поділити Україну на 9 економічних районів, а саме:
1) Донецький (Донецька і Луганська обл.);
2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);
3) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
4) Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.);
5) 
Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.);
6) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.);
7) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);
8) Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);
9) Волинський (Волинська і Рівненська обл.).
Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про концепцію державної регіональної економічної політики", в якому пропонується мережа економічних районів України в такому складі:
1.Донецький (Донецька і Луганська обл.);
2. Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська і Запорізька обл.);
3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
4. Центральний (Київська, Черкаська обл. та м. Київ);
5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська);
6. Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька
г обл.);
7. Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.). 8. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.).
Таким чином, різні автори підходять до економічного районування України по-своєму, але наявність багатьох проектів свідчить про те, що така необхідність існує і його потрібно буде проводити. А покищо в Україні діє адміністративне районування. У складі республіки є Автономна Республіка Крим, 24 області, два міста республіканського підпорядкування - Київ та Севастополь, 490 районних центрів та 178 районів у містах.
У січні 2005 р. у складі Кабінету Міністрів України було введено посаду віце прем'єр-міністра по проведенню адміністративної реформи. Робота у цьому напрямку ведеться і з часом буде проведено адміністративне районування.
2.3. Наукові методи аналізу розміщення
продуктивних сил і рівнів економічного
розвитку регіонів
У нинішніх умовах в Україні забезпечення раціонального розміщення продуктивних сил стало однією з найважливіших економічних проблем. Надмірна концентрація промисловості з сильно забруднюючими природне середовище технологічними процесами у багатьох районах країни вступає в протиріччя з чисельністю населення та середовищем його проживання. Розміщення виробничих комплексів і об'єктів соціальної інфраструктури потребує економічного обгрунтування, що можливо лише з використанням економічних методів досліджень.
Економічні методи - це способи визначення дійсності і встановлення істини. Науковими методи можна вважати тоді, коли вони забезпечують розкриття сутності процесів, що відбуваються у певних умовах.
В економічній практиці використовується ціла система традиційних і нових (точних) методів дослідження. Нескладні розрахунки виробництва продукції і її споживання здійснюються традиційними методами, складні розрахунки - новими (точними) методами.
До традиційних методів аналізурозміщення продуктивних сил відносяться:
- Порівняльний метод аналізу статистичних даних і основних економічних показників. За його допомогою визначається місце галузі серед інших галузей регіону чи певної місцевості; вивчення конкретного підприємства і аналіз його господарської діяльності.
- 
Групування економічних показників дає можливість визначити, які підприємства, райони виробляють певну кількість продукції в розрахунку на особу, площу, величину затрат на одиницю площі, продукції і т.ін. Цей показник використовується в основному при підведенні підсумків роботи за необхідний період.
- Техніко-економічних розрахунків застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва.
При цьому розраховуються розміри витрат на виробництво одиниці продукції та на загальний (річний) обсяг її випуску. Такі показники визначаються як у натуральному, так і у вартісному обчисленні в залежності від поставленої мети. Причому розрахунки проводяться по витратах матеріалів, енергії, коштів, праці, транспортних послуг і т.ін.
- Балансовий метод використовують при визначенні обсягів виробництва продукції, забезпечення основними і оборотними фондами, трудовими ресурсами. Особливо широко використовується цей метод при вирішенні питань раціонального використання ресурсів. Балансові розрахунки проводяться у розрізі підприємств і регіонів по паливу, металах, будівельних матеріалах, праці, сільськогосподарській продукції і при розробці довгострокових галузевих і генеральних схем розміщення продуктивних сил регіонів. З допомогою розроблених балансів можна визначити забезпечення певними видами ресурсів в необхідній кількості, а при нестачі передбачити джерела поповнення.
- Нормативний метод сприяє проведенню достовірних розрахунків. Нормативи, які закладаються в проектні розрахунки, повинні бути науково обґрунтовані і зорієнтовані на впровадження ресурсозберігаючих технологій, раціональне використання ресурсів, застосування найновіших досягнень науки і техніки.
- Картографічний метод дає можливість наглядно показати місце розташування окремих підприємств чи виробництв, що дає можливість визначати віддаль до них, яка потрібна при розрахунках витрат на перевезення вантажів та пасажирів і визначення витрат пального та розрахунку тарифів на транспортні послуги.
До нових (точних) методів відносяться економіко-матема-тичні методи,з допомогою яких здійснюється одержання і обробка інформації з використанням обчислювальної техніки. Це сприяє отриманню достовірних матеріалів, дає можливість визначити зв'язок і закономірності при розміщенні виробництв на окремих територіях і регіонах.
До таких методів відносяться:
- Метод математичного моделювання. Його застосування дає можливість створити систему взаємопов'язаних моделей, які дозволяють використовувати результати вихідної інформації для прийняття найбільш раціональних рішень при розміщенні продуктивних сил. Послідовність математичного моделювання включає такі етапи, як збір інформації, постановку задачі, і під неї проводять вибір математичного методу вирішення, складання економіко-математичної моделі, розрахунок на комп'ютері та аналіз отриманих результатів.
- Метод математичного програмування. Він застосовується для вирішення завдань обґрунтування розміщення виробничих і соціально-побутових об'єктів. Причому за основу при оптимізації моделі розміщення виробництва приймається мінімум витрат на виробництво, а обмеженням - наявна матеріальна база, потреба у певному виді продукції, обсяги її випуску, наявність сировини, палива і матеріалів.
Контрольні запитання
1. Сутність та практичне значення економічного районування.
2. Критерії економічного районування.
3. Принципи економічного районування.
4. Територіальна організація продуктивних сил України.
5. Економічні методи аналізу розміщення продуктивних сил.
з*
Рекомендована література
1. Пирожков С, Павлюк А. Адміністративно-територіальна реформа в Україні //Економіка України. - 2005. - № 7.
2. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Реформа заради добробуту". - К., 2000.
3. Проект Концепції державної регіональної політики України. -К., 2000.
4. Регіональна політика України /За ред. Н.Г. Курдюкової. - К.: Наукова думка, 1995.
5. Розміщення продуктивних сил України /СІ. Дорогун-цов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000.
6. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. - К..: Задруга, 2002.
3. Природно-ресурсний потенціал України і його економічна оцінка
Розглядаються наступні питання:
3.1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка
3.2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу
3.3. Охорона природних ресурсів
3.1. Сутність природно-ресурсного
потенціалу, його структура
та економічна оцінка
Природно-ресурсний потенціал - це сукупність усіх природних запасів і умов, що є і можуть бути задіяні для досягнення певної мети.
До природно-ресурсного потенціалу відносяться ресурси:
- мінеральні, які представлені корисними копалинами та мінерально-будівельною сировиною. Вони поділяються на паливні, рудні й нерудні;
- земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також види господарського використання земель (рілля, сінокоси й пасовища, ліси й чагарники);
- водні, які підрозділяються на води Світового океану, води суходолу. До вод суходолу відносяться річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики і підземні води (ґрунтові та артезіанські);
- біологічні, що включають рослинний і тваринний світ;
- рекреаційні включають природно-кліматичні і бальнеологічні;
- кліматичні, до яких відносяться сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло Землі.
За ознакою вичерпностіприродних ресурсів їх поділяють на дві групи: невичерпні і вичерпні.
До невичерпних належать сонячна радіація, енергія вітру .
Вичерпні поділяються на вичерпні відновлювані та вичерпні не відновлювані.
До вичерпних відновлюваних відносяться: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі.
До вичерпних не відновлюваних належать паливні, рудні і нерудні корисні копалини.
Використання в економічній діяльності природних ресурсів вимагає їх оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Технологічна оцінка здійснюється, як правило, перед економічною.
Економічна оцінка природних ресурсів необхідна для визначення міри їх ефективного використання. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують різні методичні підходи.
Враховуючи той факт, що регіони України дуже різняться за наявністю ресурсів, науковими підрозділами Національної академії наук було зроблено оцінку природно-ресурсного потенціалу областей і Автономної Республіки Крим. Результати досліджень опубліковані у книзі В.П. Руденко "Природно-ресурсний потенціал Української РСР", наведені у табл. 3.1 та для більшої наявності представлені на рис. 3.1.
Згідно з наданими даними в структурі природних ресурсів в окремих областях України переважають мінеральні ресурси (Донецька обл. - 72,8%, Луганська - 73,8%, Дніпропетровська -68,9%). У іншій групі областей переважають земельні ресурси (Вінницька - 79,1%, Одеська - 71,8%, Черкаська - 67,7%) і т. д. В групі областей у структурі природно-ресурсного потенціалу займають лісові ресурси (Волинська - 16,2%, Житомирська - 12,6%, Івано-Франківська - 17,6%, Рівненська -16,1%, Чернівецька -12,6%). В Автономній Республіці Крим і Закарпатській області на рекреаційні ресурси приходиться відповідно 29,6 і 28,6 %.
Але враховуючи той факт, що надра України ще не повністю розвідані і геологорозвідувальні організації проводять обстежен-
ня території, говорити про кінцеві дані цього дослідження не слід, оскільки з часом будуть внесені деякі зміни.
Таблиця 3.1. Структура природно-ресурсного потенціалу в областях України
| Область | Сумарний потенціал в % від сумарного потенціалу в Україні | Потенціал ресурсів, % | |||||
| Мінеральні | Водні | Земельні | Лісові | Фауністичні | Природно-рекреаційні | ||
| Україна | 28,3 | 13,1 | 44,4і | 4,2 | 0,5 | 9,5 | |
| Автономна Республіка Крим | 6,0 | 10,0 | 19,3 | 39,0 | 1,8 | 0,3 | 29,6 |
| Вінницька | 3,6 | 2,1 | 9,7 | 79,1 | 3,5 | 0,5 | 5,1 |
| Волинська | 1,7 | 1,0 | 18,0 | 55,2 | 16,2 | 0,4 | 9,2 |
| Дніпропетровська | 10,9 | 68,9 | 4,8 | 21,3 | 0,3 | 0,4 | 4,3 |
| Донецька | 12,3 | 72,8 | 4,8 | 16,8 | 0,4 | 0,1 | 5,1 |
| Житомирська | 2,9 | 5,5 | 15,9 | 59,8 | 12,6 | 0,7 | 9,5 |
| Закарпатська | 2,5 | 3,0 | 31,5 | 19,4 | 17,4 | 0,1 | 28,6 |
| Запорізька | 3,9 | 20,4 | 20,1 | 49,7 | 0,7 | 0,7 | 8,4 |
| Івано-Франківська | 2,2 | 7,5 | 33,3 | 24,1 | 17,6 | 0,1 | 17,4 |
| Київська | 4,0 | 3,8 | 12,3 | 59,5 | 5,5 | 0,5 | 18,4 |
| Кіровоградська | 3,0 | 10,8 | 11,9 | 70,3 | 1,6 | 0.6 | 4,8 |
| Луганська | 8,8 | 73,8 | 6,8 | 13,8 | 0,8 | 0,2 | 4,6 |
| Львівська | 3,7 | 22,5 | 22,7 | 29,3 | 11,1 | 0,2 | 14,3 |
| Миколаївська | 2,9 | 2,8 | 23,2 | 66,7 | 0,5 | 1,0 | 5,9 |
| Одеська | 3,7 | 1,8 | 11,1 | 71,8 | 1,3 | 0,5 | 13,5 |
| Полтавська | 3,5 | 11,5 | 11,0 | 68,1 | 2,9 | 1,1 | 5,4 |
| Рівненська | 1,8 | 5,0 | 16,4 | 55,0 | 16,1 | 0,7 | 6,8 |
| Сумська | 2,7 | 3,4 | 15,9 | 65,3 | 7,6 | 1,1 | 6,7 |
| Тернопільська | 2,1 | 1,2 | 13,6 | 75,0 | 4,7 | 0,2 | 5,3 |
| Харківська | 4,3 | 14,2 | 11,4 | 54,6 | 3,9 | 0,6 | 15.3 |
| Херсонська | 2,9 | 1,6 | 22,7 | 67,1 | 1,0 | 1,0 | 6,4 |
| Хмельницька | 2,7 | 3,5 | 13,8 | 72,6 | 3,8 | 0,4 | 5,9 |
| Черкаська | 3,0 | 5,8 | 12,7 | 67,7 | 4,6 | 0,9 | 8,3 |
| Чернівецька | 1,3 | 5,2 | 18,3 | 50,0 | 12,6 | 0,2 | 13,7 |
| Чернігівська | 3,6 | 10,8 | 12,9 | 59,1 | 6,7 | 1,0 | 9,5 |
Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал Української РСР. АН СРСР . Серія геогр. - 1989. - №5 - С.88.
Рис. 3.1. Структура природно-ресурсного потенціалу України
3.2. Характеристика природно-ресурсного
потенціалу
До складу природно-ресурсного потенціалу відносяться мінеральні, земельні, лісові, водні, фауністичні і природно-рекреаційні ресурси.
Мінеральні ресурси
Мінеральні ресурси- це сукупність запасів корисних копалин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Вони суттєво впливають на розвиток економіки, навколо них вирують політичні пристрасті і виникають різні конфлікти.
Мінеральні ресурси поділяються на:
- рудні(руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів);
- нерудні(флюси, вогнетривкі глини, апатити, кам'яна і калійна солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки, азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, вапняки, глина, гіпс, бутовий камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, самоцвіти);
- паливні(вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).
Серед держав світу Україна характеризується, як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості його населення, наша держава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.
У її надрах знайдено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20000 їх родовищ, половина з цих видів корисних копалин мають промислове значення.
За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на:
А - детально розвідані й передані до експлуатації;
В - попередньо розвідані з приблизним вивченням меж покладів;
С1 - слабо розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;
С2 - перспективні ресурси.
Обсяги та запаси корисних копалин в Україні наведені в табл. З.2.
За запасами природних ресурсів Україна займає одне із провідних місць а Європі, зокрема перше місце - за запасами марганцевої руди та сірки, в числі перших - за запасами кам'яного вугілля й кам'яної солі. В її надрах знайдено до 60% європейських запасів облицювального каміння.
Рудні корисні копалини
До їх складу входять залізні і марганцеві руди, руди кольорових, рідкісних і благородних металів.
Залізні руди. В Україні запаси залізних руд становлять близько 26,3 млрд т. Основні родовища - Криворізький басейн Дніпропетровської області - 18,5 млрд т, Кременчуцький басейн Полтавської області - 4,5 млрд т, Бєлозерський басейн Запорізької області - 2,5 млрд т, Керченський басейн Автономної Республіки Крим - 1,8 млрд т.
Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Ширина ру-
Таблиця 3.2. Запаси корисних копалин в Україні
| Види корисних копалин | Одиниця виміру | Запаси на 1.01.97 за категоріями | Кількість родовищ | ||
| А+В+С, | с2 | усього | що розробляються | ||
| Нафта, конденсат | тис. т | ||||
| Газ природний | млн m3 | ||||
| Вугілля кам'яне | тис. т | ||||
| Вугілля буре | тис. т | ||||
| Залізна руда для збагачення | тис. т | ||||
| Марганцева руда | тис. т | ||||
| Ртутна руда | тис .т | ||||
| Сірчана руда | тис .т | ||||
| Калійно-магнієва сіль | тис. т | ||||
| Кухонна сіль | тис. т | ||||
| Графітова руда | тис. т | ||||
| Цементна сировина | тис. т | 39^ | |||
| Цегельно-черепична сировина | тис. т | ||||
| Піщано-гравійна сировина | тис. т | ||||
| Бентонітова глина | тис. т | ||||
| Каолін вогнетривкий | тис. т | ||||
| Доломіти | тис. т | ||||
| Флюсовий вапняк | тис. т | ||||
| Пісок форму зальний | тис. т | ||||
| Мінеральні підземні води | тис. м3 | 64,5 за добу | 0,9 за добу |
Природно-ресурсш й потенціал сталого розвитку України /За ред. Б.М. Данилишина. - К.: РВПС України, 1999. - С. 158-162.
доносної смуги змінюється від 2 до 7 км. Руди залягають на глибині від 100 до 2000 м із вмістом заліза (50-62% і більше). Добувається руда лише шахтним способом. Цей басейн за запасами належить до найбільших у світі.
Кременчуцький басейн розташований в Кременчуцькому районі Полтавської області за 15 кілометрів від Кременчука на лівому березі Дніпра. Має вигідне транспортно-географічне положення, оскільки знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, а середня його частина перетинається залізницею Полтава-Кре-менчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд т. Основна частина руди із вмістом заліза 35-38%, але є руди із вмістом заліза до 69%.
Бєлозерський басейн об'єднує кілька родовищ. Він розташований на південь від Запоріжжя на лівому березі Дніпра.
Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, який є портом для відправки руди по Дніпру.
Загальні запаси руд знаходяться на глибині до 1500 м і становлять 2,5 млрд т із вмістом заліза 60-64%. Решта із вмістом заліза 46-48%.
Керченський басейн охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному і східному узбережжі півострова. Загальні запаси із вмістом заліза до 37% і становлять 1,8 млрд т. Крім того, в руді є значні домішки марганцю (до 5%), а також ванадію, фосфору, миш'яку.
Керченська руда використовується тільки на комбінаті "Азов-сталь", куди вона доставляється по Азовському морю.
Марганцеві руди. В Україні запаси марганцевої руди становлять - 2,3 млрд т. Основні родовища розташовані у Дніпропетровській і Запорізький областях. У Нікопольському родовищі Дніпропетровської області запаси руди становлять 1,6 млрд т, а в Великотомацькому родовищі Запорізької області - 0,6 млрд т. В даний час переважно експлуатується Нікопольське родовище. Рудний пласт до 2 метрів. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні марганцеві родовища відкриті також в Одеській, Івано-Франківській областях та в Карпатах.
Руди кольорової металургії. Кольорові метали є незамінними в машинобудуванні та в ракетобудуванні, а також широко використовуються в електронній, електротехнічній, радіотехнічній і приладобудівній промисловості.
В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.
Алюмінієві руди - алуніти, нефеліни, боксити і каолінові глини. Боксити є у Смілянському районі Черкаської області та у Високопільському районі Дніпропетровської області. Родовища алунітових руд є на Закарпатті, а нефелінових - у Приазов'ї.
Поклади каолінів мають високу якість і можуть використовуватись для виробництва алюмінію хімічним способом. Вони залягають на великих площах. їх видобувають у Вінницькій, Запорізькій, Житомирській областях. Найбільшим у світі родовищем каолінів є Просянівське в Дніпропетровській області. Тут потужність шару каолінів високої якості подекуди досягає 100 м. їх використовують як для виробництва алюмінію, так і як наповнювач під час виготовлення паперу, гуми та для виготовлення вогнетривких виробів.
Титанові руди. Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольно-горськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стреми-городське та Володимир-Волинське Житомирської області, які багаті на камінь габро з якого витягують концентрат титану.
Нікелеві руди. Нікель використовують для виробництва бронзи, латуні, особливих сортів сталі та для покриття металів, як антикорозійний матеріал. В Україні найбагатше Побузьке родовище Кіровоградської області.
Ртутні руди. Основне родовище залізно-ртутних руд Ми-китівське розташоване в межах м. Горлівка Донецької області. Родовища ртуті є також у Закарпатті та в Криму.
Запаси золота. Виявлено 10 родовищ в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Черкаській та Одеській областях. Мужиївське родовище Закарпатської області вже освоєно і там ведеться промислове добуван-
ня золота. Золото є у відходах гірничо-збагачувальних комбінатів. Розроблена і технологія його відокремлення.
Нерудні корисні копалини
Широко використовуються в хімічній промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства.
Кухонна (кам'яна) сіль. їїзапаси в Україні понад 23 млрд т. Основні родовища - Артемівське Донецької області, Романське Сумської області, Єфрамівське Харківської області та Со-лотвинське Закарпатської області. Великі запаси кухонної солі є у воді озера Сиваш.
Калійна сіль. Запаси її 3,5 млрд т . Основні родовища - Ка-луське і Тростянецьке Івано-Франківської області та Стаб-никівське Львівської області.
Фосфорити. Розвідані їх запаси біля 400 млн т, а прогнозують біля 1,1 млрд т. Основні родовища - Кролівецьке Сумської обл., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Автономної Республіки Крим.
Пластові поклади фосфоритів є у Тернопільській, Вінницькій і Хмельницькій областях, але пласти малопотужні 0,5-1 м із вмістом Р205 3-8% і видобуток їх малоефективний.
Апатитові руди, комплексні апатито-титанові і апатито-рідкіснометалеві виявлені в родовищах Приазов'я, в основному бідні: вміст Р205 2,5-5% в корінних рудах. Запаси апатиту категорії A+B+Q оцінюються в 130 млн т.
Самородна сірка. За розвіданими її запасами Україна займає одне із перших місць у світі і перше місце серед країн СНД. Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході від Львівщини) вздовж Дністра. Найбільші родовища - Немирівське, Яворівське, Язівське Львівської області, Подорожненське Івано-Франківської області, Роздольське Тернопільської області.
Балансові запаси категорії A+B+Cj в кінці XX ст. складали 665 млн т сірки.
Експлуатуються Роздольське і Подорожнянські родовища відкритим способом, а Язівське та Немирівське - способом підземного виплавлення. Сірку використовують у хімічній промисловості, насамперед для виробництва сірчаної кислоти.
Бентонітові глини. Основне родовище - Черкаське. Це родовище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родовища практично невичерпні, потужність пласта залягання - 25 м. Бентонітові глини використовують для виготовлення форм відливання деталей машин, а також у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній, миловарній та інших галузях промисловості.
Графіт широко використовується в атомній енергетиці, у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші поклади цієї мінеральної сировини в Завалівському родовищі Кіровоградської області. Є поклади графіту також у Петрівсько-му та Водянському родовищах Запорізької області.
Вогнетривкі глини використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських печей та пристосування для розливу сталі. їх запаси в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважаються Новоандріївське і Веселівське Донецької області, Полозьке Запорізької області, П'ятихатське, Обозівське та Мурзинське Кіровоградської області.
Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чавуну. Основні родовища - Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донецької області та Балаклавське - Автономної Республіки Крим. їх запаси 2,8-3,0 млрд т.
Крейда. її запаси сконцентровані у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, Здолбунівському - Рівненської області та у Краматорську Донецької області.
Вапняки. Основні їх родовища: Розводівське і Волощанське Львівської області, Гуменецьке Хмельницької області та Гри-горівське Миколаївської області.
Гіпс. Поклади гіпсу є у 16 областях України і в Автономній Республіці Крим. Основні родовища: Піщанське і Моршинське Львівської області, Артемівське і Слов'яногірське Донецької області, Михайлівське та Лиманське Луганської області, Збру-чанське Хмельницької області, Феодосійське і Євпаторійське Автономної Республіки Крим, Миргородське Полтавської області, Хмільницьке Вінницької області, Ново-Полянське і Си-няцьке Закарпатської області, Новозіручанське Тернопільської області.
Мергель. Основні родовища - Амвросіївське Донецької області і Бахчисарайське Автономної Республіки Крим.
Граніт. Запаси понад 3 млрд т. Основні родовища: Оме-лянівське, Коростишівське і Корнинське Житомирської області, Богуславське Київської області, Старобабинське і Ганське Черкаської області, Софіївське і Янцівське Запорізької області, Ка-пустянське і Кудашівське Кіровоградської області, Тиврівське Вінницької області, Колесівське і Ясногірське Рівненської області.
Мармур видобувають у Донецькій області, в Карпатах, Автономній Республіці Крим та у Житомирській області . За кольором та якістю український мармур вважають одним з найкрасивіших у світі.
Бурштин. Родовище його є поблизу селища Клесів Рівненської області.
Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрового ока, аквамарину, яшми, опалу. Володарсько-Волинська рудня видобуває "винні" топази, димчастий кварц різних відтінків. На південному березі Криму, в районі згаслого вулкану Карадаг, є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку.
Паливні ресурси
До складу паливних ресурсів входять кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці та торф.
Кам'яне вугілля. Запаси кам'яного вугілля 43,2 млрд т, в тому числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні його родовища розташовані в Донецькому та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький басейн приходиться 98% запасів вугілля, на Львівсько-Волинський басейн - 2%.
Донецький кам'яновугільний басейн у межах України займає територію 150 тис. км2. Знаходиться в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській і частково в Харківській областях.
Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м, а є пласти на глибині до 1400 м. Товщина робочих пластів в межах 0,6-1,2 м, а рідко - 1,5 м. Більше 70% вугілля припадає на шари з пологим падінням. Із загальної кількості вугілля 25% -коксівне, 30% - антрацити, а решта - довгополуменеве.
Львівсько-Волинський басейн розташований у межах Галиць-ко-Волинської западини, має площу близько 10 тис. км2. Вугілля зосереджене на глибині 250-750 м. Товщина пласта 0,5-2 м, а зустрічаються пласти 2,8 м. Загальні запаси вугілля тут у межах 0,8 млрд т. Вугільні пласти залягають майже горизонтально або мають незначне падіння. Вугілля середньозольне, довгополуменеве, що сприяє використанню його для теплоенергетичних потреб.
Буре вугілля. Його запасів в Україні близько 3 млрд т. Найбільшим родовищем є Коростишівське Житомирської області, Звенигородське Черкаської обл., Олександрійське Кіровоградської обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінницькій, Донецькій та Закарпатській областях. Середня потужність пластів 4-5 м, глибина залягання від 100-200 м. При згорянні 1 кг цього вугілля виділяється 5-6 тис. ккал тепла, що на 40% менше від кам'яного вугілля. Використовується воно в основному для виробництва кам'яновугільних брикетів, які ідуть для побутових цілей, а також для одержання рідкого палива і побутового газу.
Нафта. В Україні розвідано 278 родовищ нафти, з яких експлуатується - 178. Обсяги промислових запасів становлять близько 240 млн т. Найбільші запаси нафти є у Прикарпатті, Придніпров'ї та у Причорномор'ї.
У Прикарпатті відкрито 16 родовищ. Найбільше з них До-линське, Уличинське, Бориславське. Глибина залягання - від 1000-3000 м.
Придніпровський регіон включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське і Качанівське у Полтавській області.
З надр України видобуто понад 350 млн т нафти.
За прогнозами значні запаси нафти є у Донецькому регіоні. За сумарними прогнозами геологічні запаси нафти і газу в надрах Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати 7-10 млрд т нафтового еквіваленту.
Природний газ. Основні регіони, в яких є значні запаси природного газу, - це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор'я.
У Передкарпатті діють Більче-Волинське, Космацьке, Косівське, та розвідані Судово-Волинянське, Немирівське, Со-
лотвинське, Мукачівське, Іршанське родовища. Запаси газу цього регіону становлять 94 млрд м3.
В Дніпровсько-Донецькому газоносному регіоні основні родовища в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кечилівське, Дружелюбівське), в Сумській (Рибальське, Ка-ченівське), в Полтавській (Солохо-Диканське), Чернігівській (Гнідинське), Дніпропетровській (Перещепинське) областях. За розрахунками запаси газу в цьому регіоні - 785,4 млрд м3.
У Причорноморському рагіоні відкрито й експлуатується 17 газоносних родовищ із загальним запасом газу 14,3 млрд м3. Найбільші родовища: Галіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське Автономної Республіки Крим.
На дні Чорного моря геологи виявили перспективні родовища природного газу. Родовища природного газу розвідані і на шельфі Азовського моря - Керченське, Казантинське, Стрілко-ве. За різними підрахунками запаси газу тут понад 100 млрд м3.
Таким чином, загальні обсяги промислових запасів природного газу в Україні становлять 1148,2 млрд м3.
Крім природного газу в Україні є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому вугільному басейні. Ресурси метану в басейні тільки у вугільних пластах до глибини до 1800 м, складають 1,2 трлн м3. Цей розмір дорівнює запасам найкрупніших газових родовищ світу.
За основними регіонами Донбасу об'єми метану розподіляються таким чином:
- Червоноармійський район - 231 млрд м3;
- Центральний район - 114,3 млрд м3;
- Торезько-Снежнянський район - 55 млрд м3;
- Донецько-Макіївський район - 44 млрд м3.
Верховна Рада України 20 грудня 2005 р. вперше порушила питання про раціональне використання цього газу для народного господарства на теплових електростанціях, в побутових цілях та як паливо для автотранспорту.
Таким чином, з урахуванням газу метану вугільних регіонів України у паливний комплекс загальні обсяги газу в країні сягають майже 2,5 трлн м3.
Торф - цінна сировина для паливної та хімічної промисловості. З нього одержують рідке паливо, феноли, аміак, спирт, а
також виробляють ізоляційні плити. В Україні розвідано 2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: у Львівській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській та поліських районах Хмельницької, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Товщина шарів - 10-12 м. Найбільші родовища: Замглай -у Чернігівській області, Брюховецьке у Львівській області.
Горючі сланці. їх поклади оцінюють в 3,7 млрд т. Товщина шарів 1-6 м. Найбільше родовище - Бовтиське у Карпатах. Родовища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіровоградської області та Флоріанівське в Хмельницькій області.
Земельні ресурси
' Земельні ресурси - найцінніша складова природно-ресурсного потенціалу України. Земля завжди забезпечувала найсуттєвіші потреби суспільства у продуктах харчування, була першопричиною внутрішніх і зовнішніх непорозумінь. Земельний фонд України становить 60,4 млн га. Із загальної площі 41,8 млн га, або 69,4%, - сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля 32,5 млн га, або 54,8%, багаторічні насадження - 1,6%, сіножаті і пасовища - 12,9%. Ліси та лісовкриті площі складають 15,6% загальної площі держави (у тому числі безпосередньо вкрито лісом 14,7% території). Під забудовами знаходиться 3,8% території країни. Майже 4% території під водою, 1,5% площі зайнято болотами та відкритими заболоченими землями. Інші землі (яри, піски, радіоактивно забрудненні, тощо) займають 2,1 % загальної площі України.
В регіонах країни структура ґрунтового покриву різна. На Поліссі найбільше зустрічаються дерново-підзолисті, лучно-болотні, торфові грунти і торфовища. У Лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові та солонцеві грунти. У Північно-Західній частині степової зони переважають чорноземи, на півдні - каштанові грунти. В гірських районах Карпат і Криму зустрічаються в основному бурі лісові і сіро-буролісові грунти.
У структурі Грунтового покривуґорних земель 65% чорно
земів, 9% - каштанові грунти, 7% - підзолисті грунти, 6,7% - сірі
лісові грунти, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні. __
У результаті меліаративних робіт осушено 3,3 млн га і побу
довані зрошувальні системи на площі 2,6 млн га.
За вмістом гумусу грунти України у різних зонах не одина
кові. Так, фунти Полісся характеризуються невисоким вмістом
гумусу (0,7-2,0%), у Лісостепу гумусованість зростає до 1,0-2,5%,
у типових чорноземах рівень гумусу 4,0-6%, у чорноземному Сте
пу кількість гумусу знижується у протилежному напрямку - з
півночі на південь - від 6,0 до 1,5%. Як показують матеріали Держ-
комзему, на протязі останніх десятиріч в Україні спостерігається
досить стала тенденція до зниження вмісту гумусу у грунтах.
В країні дуже велика розораність земель. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель становить 86-90%, на решті території - 60-80% і лише в Закарпатті рівень розораності становить 50%.
У перспективі в зв'язку з реформуванням сільськогосподарського виробництва структура землекористування може змінюватись у сторону зменшення розораності фунтів та збільшення площі під лісами та багаторічними насадженнями.
Лісові ресурси
Ліси відіфають важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей.
Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн га, в тому числі вкрито лісом - 9,4 млн га. Лісистість території становить всього 15,6%.
Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах - 32%, на Поліссі - 26,1%. в Лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%, а в Степовій - 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернігівська.
Лісистість території України значно менша від лїсистості країн Європи. Наприклад, лісистість в Югославії становить
41,1%, в Болгарії - 33,4 %, в Польщі - 28%, в Румунії - 28,1%, вНімеччині - 29,0%, в Угорщині - 18,0%.
Оптимальним вважається показник рівня заліснення 21-22%. Щоб досягти у перспективі такого рівня заліснення в Україні слід насадити 2,5-3 млн га лісу .
У структурі лісового покриву найбільша частка припадає на сосну - 34,7%, дуб - 26,3%. Серед інших деревних порід ялина -9,9%, бук - 9,3%, вільха - 4,2 %, береза - 5,4%, граб - 3,7%, ясен - 1,4%, осика - 1,2%, інші породи - 3,4%.
Вікова структура лісів України характеризується таким співвідношенням: молоді ліси 45,4% площі, середньовікові -37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%.
Загальний запас деревини в лісах України становить 1,74 млрд м3, в тому числі в стиглих і перестиглих насадженнях 122,8 млн м3.
Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.
Водні ресурси
Водні ресурси - це всі природні води Землі, які представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, підземних горизонтів, океанів і морів.
Водні ресурси виступають джерелом виробничого і побутового водопостачання і відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства і життєдіяльності населення.
Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту.
Загальний обсяг річкового стокустановить 210 км3.
Однією з найбільших водних артерій, що протікає по території України, є Дніпро з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самор. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км3.
Досить потужними ріками є Дністер з річним стоком 8,7 км3, Сіверський Донець - 5 км3, Південний Буг - 3,4 км3.
Особливе місце в водних ресурсах належить і Дунаю. Це велика багатоводна артерія з середнім річним стоком майже 123
км3, але вона протікає по території України лише на відстані 174 км, тому запаси її води на території України використовуються лише на 5%, тобто у межах 6 км3.
Чималі запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах,яких в країні нараховується понад 3 тис. В них акумулюється близько 11 км3 води, з якої 2,5 км3 прісна.
Значні запаси прісної воли накопичуються в штучних водоймах.Найбільші з них створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км2), Канівське (582 км2), Кременчуцьке (2252 км2), Дніпродзержинське (567 км2), Дніпрогесівське (410 км2) та Каховське (2155 км2) водосховища. На Дністрі функціонує Дністровське (142 км2), на Сіверському Дінцю - Печенізьке (86,2), на Осколі - Червонооскольське (123), на Південному Бузі - Ладижинське (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольське на Сал-гирі (3,23) і Партизанське на Альмі (2,25 км2).
Важлива роль у забезпеченні прісною водою відводиться й каналамСіверський Донець - Донбас довжиною 131,6 км, Дніпро-Донбас - 263 км, Північно-Кримському - 402 км, Каховському - 130 км, Дніпро-Інгулець - 40 км.
В країні зосереджені значні болотні масиви.Загальна площа боліт становить 1,2 млн га. Переважна їх більшість розміщена у Поліській зоні України.
Особливе місце в забезпеченні водою відводиться підземним водам.Розвідано майже 800 родовищ прісних вод. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задоволення потреб Заселення. їх запаси становлять близько 20 км3. Глибина залягання підземних артезіанських вод не однакова: на півночі - 100-150 м, на півдні - 500-600 м.
Найбільшим водокористувачем води є промисловість, яка споживає майже 20 км3 води, сільське господарство використовує 18,4 км3, комунальне господарство - 4,2 км3. Всього народне господарство країни споживає в середньому за рік 55 км3 води.
Важливу роль в розвитку народногосподарського комплексу країни відіграють Чорне та Азовське моря, берегова лінія яких становить майже 2 тис. км.
Чорне море площею 420 тис. км2, має велике господарське значення. В ньому водиться 180 видів риб, більшість з яких про-
мислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.
Азовське море. Його площа майже 40 тис км2. Характеризується багатим видовим складом риб - понад 350 видів. Його мілководність зумовлює добре прогрівання води і сприяє широкому використанню узбережжя для розвитку підприємств відпочинку і лікування.
Фауністичні ресурси
Фауністичні ресурси - це запаси тваринного світу, що історично склалися на певній території. В країні за стан розвитку цього виду ресурсів відповідають мисливські господарства та рибоохоронна інспекція.
Станом на 1.01.1991 р. на території України налічувалося 271,8 тис. голів диких копитних тварин, в тому числі 14,5 тис. лосів, 24,9 тис. оленів, 59,7 тис. кабанів, 172,3 тис. козуль та 2,2 млн голів хутрових звірів, з них 2,0 млн голів зайців, 82,9 тис. лисиць і багато інших хутрових звірів - білок, ондатрів, норок, бобрів, вовків.
Серед пернатих диких птахів, яких було 5,1 млн голів, качок було 4,1 млн голів, гусей 238,7 тис, тетерів - 16,4 тис, фазанів 400 тис У річках і ставках вирощувалась значна кількість риби, що давало можливість виловлювати у внутрішніх водоймах 400,2 тис. т риби.
Розвитком фауністичних ресурсів займалось 0,7 тис. мисливських господарств, в яких було зайнято 3,6 тис. чоловік.
За роки незалежності (1991-2004) поголів'я копитних диких тварин скоротилося на 33%, в тому числі лосів у 3,3 рази, диких оленів на 33%, кабанів на 49%, козуль на 30%.
При збільшенні загальної кількості хутрових звірів із 2,2 до 2,4 млн голів, на 100 тис, із 1,9 до 1,8 млн голів, скоротилось поголів'я зайців.
Серед пернатих на 33% скоротилось поголів'я тетеруків, на 83% - поголів'я гусей, на 39% - поголів'я качок і на 40% - фазанів. Із 400,2 тис. т до 250,3 тис. т зменшився обсяг вилову риби.
Зменшення всіх видів поголів'я диких копитних тварин, а також зайців та найбільш привабливих пернатих - качок, гусей,
тетеруків і фазанів свідчить про значні недоліки у роботі служб, які займаються збереженням фауністичних ресурсів.
Станом на 1.01.2005 р. в країні діє 854 мисливських господарств, в яких зайнято 5,5 тис. працівників, але витрати на охорону і відтворення диких звірів за 1991-2004 роки скоротились у чотири рази - із 10,4 млн дол. США (6,1 млн крб.) у 1991 р., до 2,6 млн дол. США (13,7 млн грн) у 2004 р., а безпосередньо на штучне розселення звірів і птахів - більше ніж у 2 рази.
Недостатнє фінансування робіт на збереження фауністичних ресурсів і є однією з причин все більшої видачі ліцензій на відстріл тварин з метою отримання додаткових коштів для господарської діяльності мисливських господарств.