Газова промисловість України

Газова промисловість - наймолодша галузь паливної про­мисловості України. Вона сформувалась в основному у після­воєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Газ окрім використання у побутових цілях, у металургії та для ви­робництва електроенергії широко використовується для вироб­ництва азотних добрив та синтетичних матеріалів.

Вперше в Україні було виявлено газ у Прикарпатті - це Да-шавське, Вільче-Волицьке родовища, які експлуатуються з 1949 року, а Касмацьке газоконденсатне родовище - з 1969 р. В ці ж роки були відкриті Опарське і Рудківське родовища, які були ос­новними постачальниками газу у західні регіони країни.

Введення цих родовищ в експлуатацію дало можливість по­будови газопроводів Дашава - Київ, Дашава - Калуш - Івано-Франківськ, Дашава - Львів та ін.

В останні роки у Прикарпатті відкрито Судово-Вишнянське і Немирівське родовища у Львівській обл. та Солтвинське, Му­качівське й Іршавське родовища в Закарпатській області.

У діючих родовищах на Заході України разом із розвіданими запаси газу становлять 94 млрд м³.

Основні родовища природного газу в Україні розташовані у Харківській області - Шебелинське, Хрестищенське, Ке-гичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське родовища; у Сумській області (Рибальське, Качанівське); у Полтавській (Со-лохо-Диканське); у Дніпропетровській (Перещипенське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Тут виявлено 111 газо­вих родовищ, запаси газу становлять 785,4 млрд м³.

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд м³. Найбільші з них: Голицинське, Джан-койське, Глібівське, Оленівське, Задорнинське, Стріяківське родовища.

На дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних родовищ з запасами газу понад 100 млрд м³. Таким чином, за оцінками експертів запаси природного газу в Україні в межах 1,2 трлн. м³.

Крім того, в січні 2006 р. у Верховній Раді України розгляда­лось питання про господарське використання газу метану, який знаходиться у вугільних пластах. Цей газ покищо викачується з пластів і не весь використовується як паливо, а просто вики­дається у повітря, забруднюючи довкілля. За підрахунками екс­пертів такого газу може бути приблизно 1,2 трлн. м³.

Таким чином, у надрах України є 2,4-2,5 трлн. м³ природно­го газу і газу метану.

Обсяги добування газу в останні роки сягають 18-19 млрд м³ за рік (табл. 7.4).

Із загальної кількості газу, що використовується в країні, 19 - 20 млрд м³ витрачається на комунально-побутові потреби, ЗО млрд м³ - на виробництво електроенергії і в межах ЗО млрд м³ -в металургії. Таким чином в середньому за останні роки витра­чається близько 80 млрд м³ газу.

При добуванні газу в країні у межах 18-19 млрд м³ ми забез­печуємо свою потребу у газі у межах 20-25%, а решта покри-

Таблиця 7.4. Видобуток природного газу в Україні у 1940 - 2004 pp.

 

Роки	млрд м3
	0,5
	14,3
	60,9
	68,7
	56,7
	42,9
	28,1
	18,2
	17,9
	18,3
	18,7
	19,2
	19,6

вається за рахунок імпорту. До 2006 р. ми отримували з Російської Федерації безкоштовно ЗО млрд м³ за перекачування через територію України її газу в Європу, а решту ЗО млрд м³ за­куповували в Туркменістані.

У перспективі планувалось збільшити використання газу до 100 млрд м³, але подорожчання його з 1.01.2006 р. практично у 2 рази ставить питання про його економне використання і пере­гляд джерел його надходження. Кабінетом Міністрів України розглядаються пропозиції по переходу на альтернативні види палива і скорочення використання газу до 45-50 млрд м³ за рік, тобто майже вдвічі.

При умові ефективного використання метану за рахунок власних газових ресурсів Україна може забезпечити потребу в газі в обсязі 40 млрд м³. Так що при впровадженні енергозберіга­ючих технологій в перспективі потреба у закупівлі газу може скоротитись до 10 млрд м³.

Торфова промисловість

Торфова промисловість - найдавніша галузь паливно-енерге­тичного комплексу. Запаси торфу в Україні 2,2 млрд т, які зберіга­ються в 2500 боліт Поліської зони країни. Це у Львівській, Рівненській, Волинській, Івано-Франківській областях та поліських районах Житомирської, Чернігівської, Київської і Сумської областей. Як паливо у виді брикетів його використову­вали в основному у Лісостеповій та Степовій зонах України.

В 1940 р. обсяг його добування становив 3,5 млн т, в 1960 р. - 4,7 млн т, в 1970-1990 pp. - у межах 1,6 млн т, 1995 р. - 0,7 млн т, в 2004 р. - 0,5 млн т.

Торф використовується також як органічне добриво у сільському господарстві, у хімічній промисловості та для вироб­ництва мастил і парафіну.

Електроенергетика

Енергетичний комплекс є невід'ємною частиною народного­сподарського комплексу країни. Його продукція споживається всіма суб'єктами господарювання і населенням.

Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. У результаті вироб­ництво енергії її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь - електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промис­ловості. У зв'язку з цим в затратах на виробництво енергії відносно мала питома вага заробітної плати. Разом з тим висо­кий технічний рівень обумовлює високу кваліфікацію робітників та інженерно-технічного персоналу. Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості. Динаміка потужності електростанцій та виробництва електроенергії в Україні за 1913-2004 pp. показана у табл. 7.5 та рис. 7.3.

8«

Таблиця 7.5. Потужність електростанцій і виробництво електроенергії в Україні за 1913 -2004 pp.

Рис. 7.3. Виробництво електроенергії в Україні

Рис. 7.4. Структура виробництва електроенергії електростанціями

України

Електростанції поділяють на 4 види - теплові, гідро- та атомні електростанції та ті, що використовують силу вітру й сонця.

Теплові електростанціїпрацюють на твердому, рідкому та газовому паливі. В Україні як джерело постачання електричної енергії вони з'явились у 1878 p., коли було обладнано токарний цех київських залізничних майстерень електричними ліхтарями, а в 1990 р. на них вироблялось уже 70,9% електричного струму.

Теплові електростанції бувають різних потужностей. До найбільших слід віднести Буштирську і Добротворську Львів­ської області, Старобешівську і Слов'янську Донецької області, Ладижинську Вінницької області, Трипільську Київської області.

Нині загальний технічний стан теплових електростанцій Ук­раїни незадовільний. Це пов'язано з тим, що впродовж деся­тиліть не проводилась модернізація теплоенергетичного госпо­дарства. В результаті понад 20% енергетичного устаткування зношене, а 70% втратило свій ресурс.

За роки незалежності виробництво електроенергії на тепло­вих електростанціях скоротилось у 2,5 рази: із 211,6 млрд кВт. год. до 83,2 млрд кВт. год., які вироблено у 2004 р. (табл. 7.5).

Застаріла технологія спалювання вугілля, мазуту і навіть га­зу разом із високим рівнем спрацювання обладнання призводить до великих викидів шкідливих речовин у повітря.

Гідроелектростанції являються найефективнішим джере­лом електроенергії. Перевага їх у тому, що собівартість вироб-

лення на них енергії у 5-6 разів дешевша, ніж на теплових станціях, а затрати праці у 15-20 разів менші.

Разом з тим розміщення їх залежить від природних умов та й виробництво електроенергії має сезонний характер. Будівництво ГЕС на рівнинних річках завдає значних матеріальних збитків, по­требує затоплення великих територій. Основні гідроелектрос­танції розташовані на Дніпрі. Це Київська, Канівська, Дніпрогес (1932 p.), Каховська, Дніпродзержинська. На Дністрі побудовано Новодністровську ГЕС на кордоні Вінницької і Чернівецької об­ластей та у Закарпатській області діє Теребляріцька гідроелектро­станція. На гідроелектростанціях України виробляється в межах 10-12 млрд кВт. год. електроенергії. У нас є можливість будувати ГЕС на річках Карпат, що з часом і буде робитись.

Атомні електростанції у вигляді палива використовують збагачений уран. За характером використання палива вони не пов'язані з родовищами його видобування. Такі електростанції доцільно розміщувати у регіонах без достатньої наявності інших видів паливних ресурсів. В Україні діють 4 АЕС - Запорізька, Південноукраїнська у Миколаївській області, Рівненська і Хмельницька. В 2004 р. на них було вироблено 47,8% електрое­нергії, або 87,0 млрд кВт. год.

У деяких країнах світу (Японія, Франція) частка електрое­нергії, яка виробляється на АЕС, сягає 90% і більше. З часом в Україні будуть побудовані нові реактори і збільшиться вироб­ництво електроенергії на АЕС.

Важливою для України поки-що є проблема зберігання відходів ядерного палива. Поки-що їх відправляють для захоро­нения до Російської Федерації, яка встановила ціну за 1 кг відходів 0,65 дол. Щорічно вартість вивезення Україною відпрацьованого палива до Російської Федерації становить 100 млн доларів за рік. Наша країна намагається забезпечити захоронения відходів ядер­ного палива на своїй території. Уже ведеться будівництво сховища у ЗО кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.

Щодо вітроенергетики, то цей напрям отримання електро­енергії порівняно молодий. Першу вітроелектростанцію по­тужністю 110 кВт було побудовано поблизу Севастополя в 1931 році. Нині в Україні ведеться будівництво 9 вітроелектрос­танцій, 5 із них в Криму, де особливо гостро стоїть проблема з електропостачанням.

Найбільшою є Донузлавська ВЕС з 53 вітроагрегатами, на яких виробляється у межах 2,3 млн кВт. год. електроенергії. До експериментальних належать Акташська (14 вітроагрегатів), Чорноморська (4 вітроагрегати) та Євпаторійська ВЕС (1 вітро-агрегат потужністю 420 кВт). У Миколаївській області вже ви­робляє електроенергію Аджигільська ВЕС, на Львівщині - Тру-скавецька, на Херсонщині - Асканійська. Усі вітроелектрос­танції України виробиляють 15 млн кВт. год електроенергії, що становить 0,08% від загального виробітку.

Географічне положення країни дозволяє широко розвивати вітроенергетику. Крім гір Криму і Карпат найбільші площі для спорудження ВЕС маємо на мілководних акваторіях морів, за­ток, лиманів та внутрішніх водойм.

Використовуючи цей потенціал, Україна може електрос­танціями потужністю 1500 кВт, генерувати електрики не менше як 5 трильйонів кВт. год за рік, або майже у ЗО разів більше, ніж виробляється її всіма електростанціями нині. Але щоб перетвори­ти ці проекти в дійсність, потрібна воля керівників держави.

Всі великі електростанції України об'єднані в районні енерго­системи, що утворюють єдину енергосистему. Функціонують Дон­баська, Дніпропетровська, Харківська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська та Кримська районні енергосистеми. Об'єднана енергосистема України пов'язана з енергосистемами сусідніх з Ук­раїною держав та енергосистемою "Мир". Високовольтні лінії пе­редачі електроенергії створили енергомости України з Російською Федерацією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. В 90-х роках минулого століття освоєно трансукраїнські лінії елект­ропередачі напругою 750 кВт "Донбас - Західна Україна".

Заслуговує на увагу і використання електроенергії. Із за­гальної кількості її виробітку в Україні підприємствами добув­ної і обробної промисловості, будівництвом використовується 53,5% електроенергії, сільським, лісовим, рибним господарством та мисливством витрачається 0,5%, транспортом і зв'язком - 5%, підприємствами та організаціями інших видів діяльності - 6%, населенням - 13% та реалізується за межі країни 6,5%. Крім то­го, витрачається у мережах загального користування майже 18% електроенергії, тобто майже п'ята частина її виробітку, а це свідчить про те, що проблему із передачею енергії на значні відстані слід вирішувати найближчим часом.

Контрольні запитання

1. Склад та роль паливно-енергетичного комплексу в народ­ному господарстві.

2. Вугільна промисловість.

3. Нафтова і нафтопереробна промисловість.

4. Газова промисловість.

5. Електроенергетика України, динаміка розвитку.

Рекомендована література

1. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затверджен­ня програми "Українське вугілля" № 1205 від 19.09.2001 р.

2. Багер X., Крамер Ю., Шмідт К. Українська енергетика після закриття ЧАЕС //Енергетика та ринок. - 2002. - № 1. -С.37-42.

3. Дейнека О.Г. Розміщення продуктивних сил України: Навч. посіб. -X.: Олант, 2001. - 119 с

4. Галата Я. Ринок нафтопродуктів: погляд пост-фактум //Демократична Україна. - 2005. - ЗО липня.

5. Главаті О., Бурлака Г. Стан та перспективи нафтопере­робної промисловості України. //Економіка України. -2004. -№ 3. - С18-27.

6. Губар А. Нафтовий комплекс України у спектрі національних геополітичних інтересів //Українське слово. -2005. -20 серпня. - С 3.

7. Григор'єв О.С. Паливно-енергетичний комплекс України. Основні проблеми та перспективи розвитку. - К., 1996. - 41 с

8. Енергозбереження. Нетрадиційні та поновлювальні дже­рела енергії. - К: Вид-во Держстандарту України, 1999. -111 с

9. Розміщення продуктивних сил України: Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. /СІ. Дорогунцов, Ю.І. Пітю-ренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ. - 2000. - 364 с

10. Розміщення продуктивних сил України/За ред. проф. Е. П. Качана. - К.: Юридична книга, 2002. - 552 с

11. Статистичний щорічник України. - К.: Консультант,
2005.

8. Гірничо-металургійний комплекс України

Розглядаються наступні питання:

8.1. Чорна металургія і її роль у розвитку народного господарства

8.2. Кольорова металургія

8.1. Чорна металургія і її роль у розвитку народного господарства

Чорна металургія є основою розвитку машинобудування, будівництва, і хімічної промисловості. Крім того вона впливає на розвиток усіх галузей народного господарства.

В Україні чорна металургія представлена добуванням і пере­робкою залізної і марганцевої руди, виробництвом коксу, феро­сплавів, добуванням і переробкою вогнетривких глин.

Перший металургійний завод на території України на коксі став до ладу 1872 р. в Юзівці (зараз - Донецьк). А вже в 1913 р. в Україні діяв 21 металургійний завод. На основі величез­них запасів залізної та марганцевої руд, а також коксівного вугілля виділилось два основні металургійні регіони - Донбас і Придніпров'я. У 1913 р. в Україні вироблялось 68% чавуну, 58% сталі і 57% прокату загальноросійського виробництва.

З 1920 р. по 1940 р. металургія України стрімко розвивалась, так як радянський уряд надавав великого значення чорній мета­лургії України. Період перших п'ятирічок зумовив значний роз­виток металургії, адже Україна тоді була найбільшою мета­лургійною базою СРСР. Поряд з реконструкцією старих мета­лургійних заводів були створені нові підприємства: "Азовсталь" у Жданові, "Запоріжсталь" та "Дніпроспецсталь" у Запоріжжі, Криворізький металургійний завод, Нікопольський та Харцизь-кий трубні заводи, крупні цехи на інших металургійних заводах.

Чорна металургія збагатилася такими галузями, як електромета­лургія, виробництво феросплавів та іншими, була вирішена про­блема виробництва високоякісної сталі. В 1940 р. в Україні ви­плавлялось 9,2 млн т чавуну, 8,6 млн т сталі, а це становило відповідно 60,3% і 47,1% від загальносоюзного виробництва.

В період окупації металургійний комплекс був майже зруй­нований. В післявоєнний період підприємства були відбудовані і уже в 1960 р. в Україні видобувалось 55,8% залізної руди, ви­плавлялось 51,7% чавуну, і 40,1% сталі та вироблялось 41,1% прокату від загальносоюзного виробництва.

На період встановлення незалежності частка України у ви­робництві продукції чорної металургії Союзу РСР становила по залізній руді 42%, по виробництву чавуну - 39,4%, сталі - 32,6% і прокату чорних металів 35%. Виробництво такого обсягу про­дукції забезпечувала потужна металургійно-технічна база галузі.

За статистичними даними, в металургійному виробництві України налічується 195 заводів чорної металургії, в тому числі 14 металургійних комбінатів, 3 феросплавних заводи, 16 кок­сохімзаводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів, 6 трубних за­водів, 3 заводи металоконструкцій та багато інших підприємств.

Найвищого рівня розвитку досяг металургійний комплекс України в 1980-1990 pp. У цей період в країні виплавлялось 45-46 млн т чавуну, 52-54 млн т сталі, вироблялось 6-6,5 млн т стальних труб, та 46-48 млн т прокату чорних металів (табл.8.1).

У зв'язку з розривом інтенсивних економічних зв'язків з Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепа­дом економіки та значним скороченням внутрішнього спожи­вання металу виробництво продукції значно скоротилось.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. Значно скоротилось добування коксівного вугілля і вироб­ництво коксу, добування залізної і марганцевої руди. Мета­лургійні заводи не працюють на повну потужність. З 50 домен­них печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей - 28, з 23 конвертерів - 11, з 69 про­катних станів - ЗО. На окремих заводах рентабельність знизила­ся до 4-5%.

Тепер продукція чорної металургії крім того, що вона відіграє вирішальну роль у галузях машинобудування і будівництва, має велике значення у зовнішній торгівлі України і є її головною експортноспроможною галуззю.

Таблиця 8.1. Динаміка виробництва основних видів продукції

Чорної металургії України

______________________________________ (млн т)

 



Роки	Видобуто	Виплавлено	Виготовлено