Причини, які спонукали до нестабільного розвитку галузі рослинництва

Збільшення виробництва продукції рослинництва потребує прийняття комплексу дієвих заходів і ліквідації причин, що спо­нукали занепад галузі.

1. Руйнація великотоварного виробництва і втрата кадрово­го потенціалу.

В більшості регіонів країни великі сільськогосподарські підприємства розпались. На їх базі не скрізь створені нові госпо­дарські об'єднання. Керівники і спеціалісти колишніх підприємств не використовуються згідно із отриманим фахом, а значна їх частина виїхала на заробітки за межі країни. Відновити колишні підприємства стає проблематичним, адже зруйнована матеріальна база. Якщо у 1990 р. вартість основних фондів сільськогосподарських підприємств становила 97,5 млрд крб., то

на кінець 2004 p. - 47.0 млрд грн, або - 9 млрд дол. США. У 1990 р. в аграрних підприємствах було зайнято 4,9 млн чол., а на поча­ток 2005 р. - лише 921 тис. чол.

2. Недотримання технології виробництва при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Різке зменшення кількості технічних засобів, їх технічний стан не дають можливості своєчасно проводити технологічні операції в оптимальні строки проведення сільськогосподарських робіт.

Із 497,3 тис. тракторів, які були у сільськогосподарських підприємствах на період встановлення незалежності, залишилось лише 234 тис. шт. (табл. 14.3). Аналогічна ситуація із іншими ви­дами сільськогосподарської техніки. Так, кількість зернозбираль­них комбайнів за вказаний період скоротилась більше як у 2 рази: із 105,2 тис. до 50 тис. шт., кукурудзозбиральних комбайнів - із 15,3 тис. до 7 тис, бурякозбиральних комбайнів - із 19,8 тис. до 12 тис. Значно поменшало й іншої техніки. Крім того, з кожним ро­ком техніка старіє і виходить з ладу, що ускладнює терміни вико­нання сільськогосподарських робіт.

Таблиця 14.3. Зміна чисельності технічних засобів в сільському господарстві України за 1990 - 2004 pp.

(тис. шт.)

 

Трактори	497,3	441,7	318,9	296,0	274,0	251,0	234,0
Зернозбиральні комбайни	105,2	85,9	65,2	61,0	57,0	54,0	50,0
Кукурудзозбиральні комбайни	15,3	12,0	7,8	7,0	н/д	н/д	н/д
Бурякозбиральні машини	19,8	18,3	12,9	12,0	н/д	н/д	н/д
Картоплезбиральні комбайни	9,6	6,8	3,5	3,1	н/д	н/д	н/д
Льонозбиральні комбайни	4,8	3,2	1,7	1,5	н/д	н/д	н/д

3. Зменшення обсягів внесення поживних речовин у грунт.

Скорочення обсягів внесення органічних добрив в розраху­нку на 1 га посівної площі у 10,8 разів, а мінеральних добрив у 5 разів приводить до погіршення якості землі і втрати гумусу, до нестабільності врожайності та швидкого реагування на природні негаразди.

Якщо в 1990 р. вносилось 257,1 млн т органічних добрив, або по 8,6 т в розрахунку на 1 га посівної площі, то в 2004 р. -відповідно 15,1 млн т і 0,8 т (табл. 14.4). Аналогічна ситуація і з внесенням мінеральних добрив. Якщо в 1990 р. їх вносилось 4,2 млн т, то в 2004 р. лише 0,5 млн т, або у 8,4 рази менше. Все це позначається на якості землі і стабільності отримання всіх видів сільськогосподарської продукції.

Таблиця 14.4. Динаміка внесення органічних і мінеральних добрив на поля України

 

Внесено орга­нічних добрив, млнт	242,2	257,1	80,6	28,4	26,5	22,7	17,4	15,1
Внесено на 1 га посівної площі, тис. т	7,8	8,6	3,2	1,3	1,3	1,2	1,0	0,8
Частка удобре­ної площі, %	20,0	18,0	7,0	3,0	3,0	4,0	3,0 j	3,0
Внесено міне­ральних до­брив у пожив­них речовинах, тис. т	3400,6	4241,6	524,0	278,7	401,0	399,2	379,0	519,0
Внесено міне­ральних до­брив на 1 га посівної пло­щі, кг	109,0	141,0	21,0	13,0	19,0	21,0	22,0	29,0
Частка удобре­ної площі, %	85,0	83,0	32,0	22,0	30,0	33,0	34,0	44,0

4. Руйнація меліоративної системи.

На Україні було 5,9 млн га меліорованих земель, на них ви­рощувались 58% овочів, 27% плодів, 18% кукурудзи, 12% пше­ниці та багато кормових культур.

За 1990-2004 pp. практично зруйновано 400 тис. га зрошува­них земель на Півдні України. На частині площ труби викопані із землі, розірвана система, а це привело до того, що не скрізь є можливість вчасно проводити полив посівних площ, що призво­дить до втрати врожаю. Динаміку площ осушених і зрошуваних земель подано в табл. 14.5.

Таблиця 14.5. Площі осушених та зрошуваних земель Україні

_______________________________________________ (тис.га)

Осушені землі, всього
в т.ч. із закритим дренажем
Зрошувані землі, всього
в т.ч. у сільсько­господарських підприємствах

Тваринництво

Тваринництво забезпечує наповненля ринку високока­лорійними продуктами харчування - м'ясом, молочними про­дуктами, яйцями, рибою, медом. Воно дає цінну сировину для легкої, харчової і фармацевтичної промисловості та являється джерелом постачання органічних добрив для рослинництва. В свою чергу, землеробство бере участь у формуванні кормового балансу для тваринництва, а на корми у структурі витрат на га­лузь тваринництво приходиться понад 50%.

Крім того, враховуючи той факт, що продукція тварин­ництва отримується на протязі року, галузь тваринництва яв­ляється гарантованим джерелом грошових надходжень та осно­вою стабільного ведення господарства.

До складу продуктивного ведення тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство, конярство, бджільництво, ставкове рибництво і шовківництво.

Провідними галузями вважаються скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство.

Виробництво продукції тваринництва в значній мірі зале­жить від наявного поголів'я худоби і птиці.

За роки незалежності поголів'я великої рогатої худоби ско­ротилось із 25,2 млн голів у 1990 р. до 7,0 млн голів в 2004 p., або у 3,6 рази. Поголів'я свиней зменшилось у 3,1 рази: із 20 млн голів до 6,5 млн голів, а поголів'я овець і кіз зменшилось із 9 млн голів до 1.8 млн голів, або у 5 разів (табл. 14.6), (рис. 14.5 та 14.6).

Характерно, що зменшення поголів'я відбулося в основному за рахунок сільськогосподарських підприємств, в яких поголів'я великої рогатої худоби зменшилось у 8 разів, в тому числі корів - у 7,1 рази, свиней - у 7,1 рази, овець і кіз у 26,3 рази.

У 2004 р. поголів'я великої рогатої худоби було навіть мен­ше ніж його було в 1913 p., на 2,1 млн голів, корів на 0,2 млн голів й овець і кіз на 5,1 млн голів.

Зменшення поголів'я худоби і птиці вплинуло на обсяги виробництва тваринницької продукції.

Починаючи з 1990 p., намітилось різке зменшення обсягів виробництва всіх видів продукції тваринництва. Так, обсяг ви­робництва молока скоротилися майже у 2 рази, м'яса - у 3 ра­зи, яєць майже на 30% (табл. 14.7), (рис. 14.7 та 14.8). Причому скорочення обсягів продовжується і в подальшому, що викли­кає стурбованість суспільства і потребує вжиття дієвих заходів по забезпеченню поступового збільшення поголів'я худоби і птиці та виробництва всіх видів продукції тваринництва.

Розміщення галузей тваринництва залежить від природно-кліматичних умов та наявності кормової бази.

Z

snP\

 

 

Рис. 14.5. Поголів'я худоби в усіх категоріях господарств України

 

Рис. 14.6. Поголівя худоби в сільськогосподарських підприємствах України

14^:

 

Рис. 14.7. Виробництво продукції тваринництва в усіх категоріях господарств в Україні

Рис. 14.8. Виробництво продукції тваринництва у сільськогосподарських

підприємствах України

Скотарство розміщується в усіх природно-кліматичних зо­нах України, але найліпші умови для його утримання у регіонах достатнього зволоження - Поліссі, Лісостепу і зоні Карпат.

Свинарство розміщується повсюди, але найбільше в регіонах ведення інтенсивного землеробства, там де виро­щується картопля, цукрові буряки, фуражне зерно та ведеться переробка сільськогосподарської продукції.

Найбільша концентрація поголів'я свиней на Поліссі і Лісо­степу, особливо у Рівненській, Київській, Хмельницькій та Вінницькій областях. Біля великих міст і промислових центрів побудовані свинокомплекси, які є основними виробниками сви­нини. В нинішніх умовах, коли в країні значно зменшилось ви­робництво м'яса, швидко наростити його обсяги можна за раху­нок розвитку свинарства. І уряд прийняв рішення про будівництво нових свинокомплексів, які будуть побудовані в усіх регіонах країни.

Вівчарство забезпечує легку промисловість вовною і-шуб­ною сировиною, а харчову промисловість - м'ясом. Це найменш інтенсивна галузь тваринництва, що ґрунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах із незначними витратами концентрованих кормів. В Україні у 1990 р. було 9 млн голів овець, в тому числі 7,9 млн голів у сільськогосподарських підприємствах. Станом на початок 2005 р. їх залишилось 1,8 млн голів, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах лише 0,3 млн голів, або майже у ЗО разів менше. У степовій зоні країни вирощують тонкорунні породи овець, у Лісостеповій, Поліській і зоні Карпат - м'ясо-вовняні породи.

Птахівництво постачає населенню м'ясо і яйця, а для лег­кої промисловості пух та пір'я. Це найбільш механізована та ав­томатизована галузь тваринництва. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція наближення його до споживача. Тому птахофабрики розміщуються біля великих міст. Більше всього таких господарств у Донецькій, Харківській та Київській областях і Автономній Республіці Крим.

Кролівництво сприяє збільшенню м'ясних ресурсів та си­ровини для хутрообробної промисловості. Ця галузь завжди погано розвивалась у колективних господарствах і була зосе­реджена майже цілком в особистих господарства населення. Виробництво м'яса кролів зосереджене у Лісостепу та Степу. Найбільше розвинута ця галузь у Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Миколаївській і Кіровоградській об­ластях.

Бджільництво в основному сконцентроване в Степу, Лісо­степу і Карпатах. Бджільництво забезпечує населення медом. Окрім того бджоли сприяють запиленню культурних рослин, що важливо для підвищення врожайності. Рівень розвитку бджільництва визначається наявністю медоносної рослинності та кількістю виробленого меду. Мед виробляється переважно у Степу та Лісостепу, де зосереджені медоносні культури: гречка та соняшник. Там же є великі масиви садів та ягідників, а у Лісо­степу багато акації у лісосмугах.

Шовківництво. В Україні є гарні можливості для розвитку шовківництва (розведення тутових і дубових шовкопрядів). Найбільш поширене воно в основному у степових і частково в лісостепових областях. В останній час його розвиток не відповідає потребам у сировині для шовкової промисловості.

Рибне господарство повинно забезпечувати населення про­дуктами видобутку і переробки риби та іншими морепродукта­ми. Науковообгрунтована норма річного споживання риби на душу населення 20 кг. За останні роки цей показник становить менше 12 кг, тобто майже половина від норми.

До рибної промисловості входять: риболовні господарства внутрішніх водойм, риболовні заводи та нерестово-вирощу­вальні господарства, рибодобувні і рибопереробні підприємства, спеціалізований транспортно-рефрижераторний флот, рибні порти, судноремонтні підприємства, сіткоплетільна фабрика, спеціалізовані магазини типу "Океан", науково-дослідні, проект­но-конструкторські організації.

До встановлення незалежності рибна промисловість Ук­раїни забезпечувала вилов риби і випуск рибної продукції, вихо­дячи із норм споживання на людину.

Рибне господарство внутрішніх водойм розвивається на ос­нові ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів та багатьох невеликих річок. У нас розвиток ставкового,рибництва стримується низкою фак­торів, а це - обмежені водні ресурси, слабке використання наяв­них ставкових ресурсів, недостатній агротехнічний та зоо­технічний рівень, погане утримання водоймищ.

Ставкове рибальство має найвищу продуктивність у лісосте­пових та карпатських областях. Але теперішнє виробництво то­варної риби в Україні не задовольняє потреб її населення. В 1995 р. у ставках та водоймищах рибних господарств було виловлено 39,4 тис. т риби, або 10% від загальної кількості її вилову, в 2004 р. - 24 тис. т, або на 15,4 тис. т. менше (табл.14.8).

Харчова цінність риби зумовлена головним чином тим, що вона містить білки, які мають повний склад необхідних для ор­ганізму людини амінокислот. Крім того в рибі міститься більше білків і у краще засвоюваній формі, ніж у м'ясі наземних тварин. Якщо з 100 г білків риби організм людини засвоює 40 г, то з 100 г білків свинини - 20 г, а яловичини -15 г.

Цінність риби як харчового продукту визначається також і калорійністю її м'яса, яка залежить від вмісту жиру. В середньо­му калорійність риби така сама, як і м'яса теплокровних тварин, молочних продуктів при однаковій жирності.

Соціальна значущість рибних продуктів для нашого суспільства, крім їх харчових властивостей, багато в чому визна­чається й наявністю у гідробіонтах біологічно активних речовин, на основі яких останніми роками у багатьох країнах (в тому числі і в Україні) почали отримувати нові лікувально-профілак­тичні та дієтичні препарати, що межують між продуктом і ліка­ми, а також лікарські засоби.

Океанічна риба є одним з екологічно чистих продуктів, що є надзвичайно важливими для умов України. Включення в дієту гідробіонтів, які містять багато корисних речовин (поряд з тра­диційним риб'ячим жиром для дітей), сприяє поліпшення здо-

Таблиця 14.8. Вилов риби та добування морепродуктів за видами водоймищ в Україні

 

 

 

Роки
Всього
У внутрішніх водоймах
з них: у прісноводних водоймах
у тому числі:
в озерах
в річках
у водоймищах (без рослиноїдних риб)
у ставках та інших водоймах рибних господарств
У риболовній зоні морів України
У 200-мильних прибережних водах інших держав
У відкритій частині океану за межами 200-мильних прибережних вод

ров'я та підвищенню працездатності людини, запобігає зростан­ню серцево-судинних захворювань населення.

Істотний інтерес для народного господарства становить і та­ка продукція, як кормове борошно (рибне і крилеве), хітин та хітозан, риб'ячий жир технічний, харчові барвники, а також бага­то інших біологічно активних речовин, що виробляються з оке­анічної сировини. Через те, що держава припинила виділяти підприємствам, які займаються океанічним рибальством, валюту для організації та проведення промислу риби і морепродуктів у зонах іноземних держав, останні змушені продавати 80% вилов­леної рибної продукції у районах промислу інофірмам, викорис­товуючи виручку для підтримання суден і виплати заробітної плати персоналу суден. Тобто більшість нині існуючих суден не здатна працювати в режимі самоокупності та самофінансування. В результаті лише близько 6 % океанічної риби у структурі вило­ву риби в Україні приходиться на наші підприємства, а решта за­возиться з інших країн.

Погіршення екологічного стану водойм, недостатній обсяг робіт по відтворенню рибних запасів зумовили значне зменшен­ня порівняно з 1990 р. обсягів вирощування товарної риби, вило­ву її у внутрішніх водоймах та в Азовському і Чорному морях. Навіть при збереженні тенденції збільшення виробництва риб­ної продукції в господарствах Азово-Чорноморського басейну та на підприємствах внутрішніх водойм, яка мала місце в 1998-2004 pp., рибогосподарський комплекс не в змозі без ре­альної державної підтримки забезпечити зростання обсягів ви­робництва рибної продукції.

На найближчу перспективу основною метою рибогоспо­дарської діяльності повинно бути забезпечення населення хар­човою рибною продукцією з поступовим наближенням вироб­ництва та споживання рибопродукції до рівня 90-х pp. Щоб цьо­го досягнути, необхідно:

- оновлювати основні фонди підприємств на основі широ­кого впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, відтворювати і охороняти рибні запаси;

- здійснювати структурну перебудову рибного господарства;

- сприяти підприємствам і організаціям усіх форм влас­ності.

Необхідно також прийняти Концепцію розвитку рибного господарства та Національну програму будівництва суден рибо­промислового флоту. Така Концепція має передбачати збере­ження рибопромислової діяльності у виключних економічних зонах іноземних держав та розширення рибальства у Світовому океані, раціоналізацію й інтенсифікацію промислу в Азово-Чор-номорському басейні та внутрішніх водоймах і нарощування об­сягів відтворення рибних запасів.

14.3. Первинна переробка сільськогосподарської сировини

Вироблена у результаті господарської діяльності сільського­сподарська продукція потребує раціонального її використання. У межах 15-20% продукції використовується безпосередньо у сільському господарстві (корми і насіння, частково молоко, м'ясо), 25-30% - споживається у свіжому вигляді і 50-60% над­ходить на промислову переробку. Із тієї продукції, що підлягає переробці, 80-85% направляється на підприємства харчової про­мисловості, а 15-20% на підприємства легкої промисловості.

Таким чином основна частина продукції сільського господар­ства реалізується на підприємства харчової промисловості, пито­ма вага їх продукції у структурі виробництва предметів споживан­ня сягає 52,8%, а у загальному обсязі промислової продукції в ме­жах 16-17% і продукції агропромислового комплексу - 33,5%.

Продовольчі товари становлять понад 68% загального ви­робництва товарів народного споживання, 63% загального обся­гу роздрібного товарообороту та понад 61% у структурі особис­того споживання матеріальних благ населення.

Провідними галузями харчової промисловості України є цу­крова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодово-овочеконсервна, борошномельно-круп'яна, кондитерська, спиртова, виноробна та соляна.

Обсяги виробництва основних видів продукції харчової про­мисловості показані в табл. 14.9.

Таблиця 14.9. Виробництво основних видів продовольчих товарів

(тис, т)

Цукор-пісок
У тому числі цу­крових буряків						1552'
М'ясо (вкл. суб­продукти 1-ї категорії)						400*2	457*2	568*2	525,2*2
Ковбасні вироби	66,8	76,9
Тваринне масло	33,3	60,7
Продукція з не­збираного мо­лока (у перера­хунку на молоко)	н/д								н/д
Олія
Борошно
Крупи
Хліб і хлібобу­лочні вироби
Кондитерські вироби*'
Макаронні вироби	79,4	68,7							99,7
Сіль (видобуток)
Безалкогольні напої, млн дал	41,3	18,2	65,9			67,4			н/д
Мінеральні води, млн дал	н/д	н/д	27,8	54,5	16,4	48,9	81,3	97,4	82,0
Консерви, млн умовних банок									н/д

без продукції мережі ресторанного господарства (громадського

харчування).

виключаючи свинячі голови.

Цукрова промисловість - одна із найважливіших галузей харчової промисловості. До 1990 р. від реалізації бурякового цу­кру Україна отримувала близько 70% прибутку, який отримува­ли від реалізації продовольчих товарів.

Цукрова промисловість України бере свій початок з 1823 p., коли була побудована перша цукроварня у селі Троєщині на Київщині. У 1825 р. цукробуряковий завод був побудований в селі Макошин на Чернігівщині, власниками якого був граф О. Кошелів - Безбородько. У 1827 р. поміщик Лялін заснував цук­роварню на Харківщині. На Полтавщині в 1828 р. був заснова­ний цукровий завод у селі Будавка поблизу Лохвиці.

В 1861р. на території України діяло 257 цукроварень. Влас­никами їх були переважно поміщики, які володіли кріпаками і мали земельні угіддя для вирощування цукрових буряків.

З розвитком капіталізму кількість цукроварень зменшилась, виживали в конкурентній боротьбі найбільш рентабельні заводи.

До революції в Україні було 161 заводи, за роки радянської влади побудовано 31 завод і напередодні незалежності було 192 заводи в 19 областях країни. Більша частина цих заводів припа­дає на правобережну частину Лісостепу. Найбільша їх кількість у Вінницькій області - 38, Черкаській - 23, Київській - 16, Хмельницькій - 15 , Тернопільській - 15.

До складу цукрової промисловості, окрім цукрових заводів, входило 2 рафінадні заводи, 6 насіннєвих заводів, 7 машино­будівних заводів з виробництва технологічного обладнання, 2 пусконаладні компанії, 2 вапняних кар'єри і науково-дослідний інститут цукрових буряків.

Спочатку основними традиційними регіонами вирощування цукрового буряку були Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська та південні регіони Київської, Житомирської і Чернігівської областей.

У повоєнні роки виникли два нових райони бурякосіяння. Перший - великий перспективний західний район, у який вхо­дять возз'єднані з Україною в 1940 р. області (Львівська, Тер­нопільська, Рівненська, Волинська). Другий - в основному північно-степові райони України (Одеська, Дніпропетровська, Миколаївська, Харківська області).

В результаті вирощуванням цукрового буряку займалось по­над 5 тис. колгоспів і радгоспів та 134 спеціалізовані радгоспи 19 областей України.

В середньому за 1965-1990 pp. вирощування цукрового бу­ряку проводилось на площі 1,5-1,6 млн га і вирощувалось його в межах 40-47 млн т за рік.

На виробництво 1 т цукру потрібно 9-10 т цукрового буряку. Цукрові заводи України здатні були переробити 50 млн т цукро­вого буряку і виробити 6-7 млн т цукру-піску, 350 тис. т цукру-рафінаду, 4,7 тис. т лимонної кислоти та 2,2-2,4 млн т меляси. В середньому за добу один цукровий завод міг переробити 2-3 тис. т цукрового буряку, а переробний сезон тривав у межах 100 діб.

Специфічною особливістю цукрової промисловості є сезон­не виробництво, що обумовило неповне використання основних фондів і трудових ресурсів на протязі року.

Одним з важливих напрямків пом'якшення наслідків сезон­ності виробництва і підвищення на цій основі ефективності га­лузі є переробка на цукробурякових заводах у міжсезонний період тростинного цукру-сирцю.

У період 1976-1990 pp. з тростинного сирцю Куби в СРСР вироблялося в середньому за рік 3,5 млн т цукру-піску, з них 90% на цукробурякових заводах у міжсезонний період. На частку Ук­раїни приходилося 41,6% загального обсягу виробництва цукру з тростинного сирцю, або близько 1,5 млн т.

В 1960-1990 pp. в Україні вироблялося близько 6,5-6,7млн т цукру в рік, з них 4-4,5 млн т відправлялось на експорт, а в ме­жах 2 млн т залишалося на внутрішні потреби.

Після 1990 р. замість того, щоб уводити ринкові відносини, створювати нові організаційно-економічні механізми, в Україні був упроваджений дикий ринок. Держава відмовилась від своєї регулюючої функції. У результаті цього виникла глибока сис­темна криза, відбулося різке скорочення виробництва цукру. В 1999 р. уперше, Україна перейшла до імпорту цукру для попов­нення навіть свого внутрішнього ринку.

З метою відродження цукробурякового комплексу України необхідно поетапно здійснити комплекс першочергових заходів, що включають законодавче, нормативне та організаційне забезпе­чення ринку цукру і формування його економічного механізму.

Молокопереробна промисловість. До її складу входять мас­лоробна, сироробна, молочноконсервна галузі, а також вироб­ництво продукції з незбирного молока. Розміщення підприємств галузі залежить від наявності сировини і масового споживача.

Споживчий попит на молочну продукцію також має вираже­ний сезонний характер. У зимовий періодпопит зростає при­близно на 30-40% на такі продукти, як сири, масло вершкове, незбирана молочна продукція, молочні консерви і в 3-5 разів па­дає на морозиво.

У літній період, коли змінюється структура споживання насе­ленням продуктів у зв'язку зі зміною кліматичних умов, а також із появою на ринку плодово-ягідної продукції падає споживний по­пит на молоко, вершки, кисломолочну продукцію, масло вершко­ве, сири і різко збільшується споживання морозива. Тому значну частину молока використовують у літній період для виробництва молочних продуктів тривалого зберігання - вершкового масла, молочних консервів, сухого молока, морозива, стерилізованого молока і в інших галузях харчової промисловості.

В Україні працює понад 500 молокозаводів, вони є в усіх об­ласних та у промислових центрах, здатних переробити до 25 млн т молока за рік. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові. У Бердянську (Запорізька обл.), Долинському і Боринці (Кіровоградська обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Ріпках і Козельці (Чернігівська обл.), Кременчуці (Полтавська обл.) та багатьох інших містах країни є маслоробні або сироварні заводи. В Ук­раїні працює 10 молококонсервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі (Черкаська обл.), Куп'янську (Харківська обл.), Перво-майську (Миколаївська обл.) діють великі заводи консервовано­го молока, на яких випускають згущене молоко з цукром, згу­щені вершки, сухе молоко тощо.

Сухе незбиране молоко, вершкове масло і згущенне молоко експортуються в основному в країни СНД. Сухе незбиране моло­ко закуповують компанії з країн ЄС, а також із Туреччини, Бол­гарії, Південно-Східної Азії (Японія, Гонконг) та країни СНД.

Значним попитом на внутрішньому та зовнішньому ринку користуються молочні консерви. В середньому за рік випуска­ють 150,0 тис. ум. банок (ТУБ), в тому числі по областях:

- Харківська (50,8 ТУБ) - лідер ЗАТ "Купянський молоч­ноконсервний комбінат" і ЗАТ "Лозівський молочний завод";

- Полтавська (30,6 ТУБ) - лідер ЗАТ "Білицький молоч­ноконсервний комбінат" і ЗАТ "Ланновський молочноконсерв­ний комбінат";

- Черкаська (25,8 ТУБ) - лідер ВАТА "Смілаконсерв" і ПП "Імперіал плюс";

- Миколаївська (17,8 ТУБ) - лідер ЗАТ "Першотравневий молочноконсервний комбінат".

Підприємства цих регіонів випускають більше 82% всіх мо­лочних консервів, вироблених в Україні.

Таблиця 14.10. Виробництво молочної продукції в Україні за видами

__________________________________________________ (тис, т)

Продукція з незби­раного молока у перерахунку на молоко
у тому числі у натуральній вазі молоко незбиране
Кисломолочна продукція
Сметана	51,4			77,3	64,5	81,7	88,8
Сир кисло­молочний незбираний	21,6	87,6		зо	12,8	13,6	15,2

Виробництво морозива. Ринок морозива протягом ос­танніх років достатньо стабільний. Вітчизняне морозиво прак­тично повністю витіснило імпортну продукцію. За попередніми оцінками в рік виробляється понад 110,0 тис. т морозива. Більше половини виробітку морозива приходиться на такі об­ласті: Дніпропетровська (21,5 тис. т), Донецька (14,5 тис. т), Житомирська (11,4 тис. т), Полтавська (9,6 тис. т), Львівська (6,7 тис. т).

15"» 225

Найбільш широко в роздрібній мережі представлена про­дукція ТОВ "Ласунка" Житомирського маслозаводу, ЗАТ "Гер-. кулес" Дніпропетровського і Львівського холодокомбінатів, Лу­бенського молокозаводу.

За останні роки виробництво молока в країні скоротилося у два рази і для забезпечення заводів сировиною слід виробити нові підходи до виробників.

Деякі молокозаводи шефствують над господарствами-поста-чальниками молока, встановлюють у селах свої молокоприй­мальні пункти, добре їх обслуговують, проводять консультації, надають фінансову допомогу виробникам молока, забезпечують нафтопродуктами.

До таких підприємств відносяться заводи: ВАТ "Галактон" (м. Київ), КГМЗ № 3 (м. Вишневе Київської обл.), Харківський молоч- • ний завод, ВАТ "Павлоградський молочний комбінат", ЗАТ "Білосвіт-Умань" (м. Умань Черкаської обл.), АТЗТ "Юрія" (м. Черкаси), Роменський завод сухого молока (м. Ромни Сумської обл.) , ВАТ "Шосткинський міський молочний комбінат" (м. Шост-ка Сумської обл.), ВАТ "Звенигородський сироварний комбінат" (м. Звенигородка Черкаської обл.) та інші. Це не обов'язки вироб­ників, але вони, за більшості випадків, обзавелися солідними влас­никами, зареєстрували свої торговельні марки, постійно розширю­ють асортимент продукції, фасують товари в пізнавані фірмові упа­ковки, що сприяє ефективно вести виробництво.

М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м'ясом, ковбасними виробами та м'ясними напівфа­брикатами. За 1990-2003 pp. виробництво м'яса в країні змен­шилось майже у 5 разів. Це результат різкого скорочення по­голів'я худоби і птиці (див. табл. 14.11).

Виділяють три основні напрями виробництва м'ясної про­мисловості - м'ясне, ковбасне і м'ясоконсервне. У структурі цих продуктів провідне місце у 2003 р. займали: телятина та ялови­чина (49,3%), друге місце - м'ясо птиці (28,3%), третє - свинина (17,2%) (див. рис. 14.9).

На розміщення м'ясокомбінатів вирішальний вплив має си­ровинна база, а визначальним фактором при розміщенні м'ясо-

переробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу наблизити переробку м'яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Таблиця 14.11. Виробництва м'яса в Україні за видами

(тис, т)

Всього
Яловичина та телятина
Баранина	40,4	25,8	23,6	19,4	1,6	1,0	1,0	1,3
Свинина					75,5	50,9		97,9
М'ясо птиці	28,2			65,5	26,8	64,5
Інші види м'яса та субпродукти 1-ї категорії	96,4			44,1	19,1	18,6		27,8

 

 

15*

Найбільші м'ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропет­ровську, Луганську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах, Донецьку, Миколаєві, Львові та інших містах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м'яса, розміщені поблизу найбільших міст у промислових цент­рах України, а також у курортних зонах. Виробництво ковбасних виробів розміщується в районах зосередження міського населен­ня - Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М'ясоконсервне виробництво зосереджене переважно в сировинних районах -Київ, Вінниця, Полтава.

Олійно-жирова промисловість об'єднує переробку насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, марга­рину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білка, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Вона пред­ставлена олійними заводами, які виробляють декілька видів рос­линної олії - соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії вит­рачається від 3-4 до 5-8 т насіння олійних культур. Ця галузь зосереджена переважно в Степовій зоні України.

В Україні існує ЗО великих державних олійних комбінатів та заводів. Найвища концентрація таких підприємств у Дніпропет­ровській, Донецькій та Запорізькій областях, де виробляється більше половини виробленої в Україні олії. Найбільшими цент­рами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, За­поріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця. Щороку в Україні ви­робляється понад 900 тис. т олії.

Складні часи переживає олійножирова галузь, оскільки на підприємства надходить половина насіння соняшнику, а решта вивозиться за межі держави. Через дефіцит сировини олійні за­води достроково припиняють роботу. Слід зазначити, що при ви­везенні сировини, а не готової продукції держава втрачає значні кошти, адже переробка 1 т насіння соняшнику на олію забезпе­чує на 100 грн прибутку більше, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії - це ще додатково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику в країні прибуток втричі

більший, ніж від його продажу за кордон в непереробленому виді. Отже, від експорту 1,0 млн т насіння держава втрачає 27 млн грн і понад 440 тис. т цінних кормів для тваринництва.

Для зменшення витрат необхідно вжити термінових заходів щодо регулювання експорту насіння олійних культур.

Борошномельно-крип 'яна промисловість являється проміжною ланкою між системою зберігання зерна та вироб­ництвом хлібних продуктів і забезпечує потребу країни у бо­рошні і крупах.

Незважаючи на те, що на вироблення 1 т борошна потрібно 1,3 т зерна, борошномельні підприємства тяжіють до районів споживання готової продукції, оскільки перевезення зерна обхо­диться значно дешевше, ніж перевезення борошна, а також раціонально використовуються відходи. Тому в районах вироб­ництва товарного зерна потужність млинів повинна відповідати не наявним ресурсам зерна, а місцевим потребам у борошні.

Переважаючими потужностями є млини, здатні переробити 120-140 і 50-60 т на добу. Найкращою організаційною формою є хлібокомбінати. Такі підприємства є в усіх обласних центрах і містах обласного підпорядкування.

Борошномельні заводи малої потужності доцільно будувати в сільській місцевості, що дасть змогу виробникам зерна вийти на ринок не з сировинною, а з готовою продукцією.

Круп'яна індустрія виділяє ядро з гречки, проса, робить кру­пу, шліфований рис, горох, а також харчові концентрати, герку­лес, толокно тощо.

Отже головним принципом розміщення круп'яних заводів є орієнтація на райони товарного виробництва круп'яних культур (виняток становлять крупи пшениці і ячменю, що виробляються разом з борошном ). Вихід крупів становить 50-65% від маси зерна. Значні виробники крупів в Україні - Київська, Полтавсь­ка і Вінницька області.

Хлібопекарська промисловість задовольняє щоденні по­треби населення в хлібобулочних виробах, бубликах, сухарях, дієтичних сортах хліба, тортах, тістечках, пиріжках. У зв'язку з тим, що маса хліба на 35% більша від маси борошна, то головним

фактором розміщення хлібопекарних заводів є споживчий, або свіжий хліб, що доставляється споживачеві в радіусі не більше 50 км. Тому хлібозаводи і макаронні фабрики розміщуються відповідно до розселення людей. Найбільші заводи розташовані в містах і поселеннях міського типу. Потужності хлібозаводів -5-250 т на добу. Наприклад, у Києві, є 5 хлібозаводів, 128 хлібних магазинів, 482 хлібних відділи у гастрономах та універ­самах.

Комбікормова промисловість. Завдяки їй раціонально ви­користовується зерно. Близько 80% вмісту в комбікормах ста­новлять зернові концентрати, а решта макуха, шроти, трав'яне і рибне борошно, кормові дріжджі, білково-вітамінні домішни. Виробництво комбікормів в Україні за 1990-2003 pp. зменши­лось з 16,7 до 9,7 млн т. Зараз зерно в основному використається в недостатньо переробленому виді, тобто не раціонально. Тому слід різко скоротити витрати зерна в не переробленому вигляді для фуражу, припинити згодовувати тваринам продовольче зер­но, вдвічі зменшити частку зерна в структурі комбікормової си­ровини (у Франції, наприклад, вона становить 46%).

Плодово-овочеконсервна промисловість зосереджена пе­реважно у Степовій та частково у Лісостеповій зонах. З розвит­ком та поглибленням спеціалізації сільського господарства ця галузь може стати галуззю експортного призначення. Винятково важлива роль цієї галузі полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале їх зберігання. Найваж­ливішим фактором розміщення консервної промисловості є на­явність сировини, яку постачає овочівництво і садівництво. Си­ровина для овочеконсервної промисловості мало транспорта­бельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільша концентрація плодо-, овочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одесь­кої, Миколаївської, Херсонської, Запоріжської областей та Авто­номної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодо-, овочеконсервного виробництва. Головні центри - Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміще­не це виробництво і в районах Поділля (Камянець-Подільський,

Мотилів-Подільський), а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях. Є консервні та овочесу­шильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській та в Чернігівській (Ніжин) областях.

За роки незалежності виробництво мясних консервів скоро­тилось в 4 рази, рибних - у 43 рази, а овочевих і фруктових відповідно у 5,3 і у 10,7 рази (табл. 14.12).

Таблиця 14.12.