Тема 5. Свiтова органiзацiя торгiвлi 2 страница

1. Лекції (0 - 0,5):

0,5б – присутній на лекції;

0б - не присутній.

 

2. Наявність конспекту (0-1):

1б -ведеться конспект лекцій;

0б - не ведеться.

 

3. Практичне заняття (0 – 2,5 бали):

0,5б – присутній на занятті;

0б - не присутній;

1б – працював достатньо активно;

0,5б – працював повільно;

0б – не працював.

 

4. Самостійна робота студента (0 – 3б):

3б – роботу виконано повністю;

2б – виконано 2/3 роботи;

1б – виконано 1/3 роботи;

0б – роботу не виконано.

 

9. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

(Максимальна кількість балів - 60)

50 – 60 - (відмінно)

Добре)

30 – 40 - (задовільно)

0 – 29 - (незадовільно)

Оцінка «відмінно» виставляється студенту, який глибоко та міцно засвоїв матеріал, відмінно справляється з задачами та питаннями, показує знайомство з фаховою літературою, володіє різносторонніми навиками та прийомами виконання практичних завдань, вміє добре орієнтуватися у виробничих ситуаціях.

Оцінка «добре» виставляється студенту, який твердо знає програмний матеріал, правильно застосовує теоретичні знання при рішенні практичних завдань, володіє необхідними навиками та прийомами їх виконання.

Оцінка «задовільно» виставляється студенту, який має знання основного матеріалу, але не засвоїв його деталей, допускає неточності, неправильне тлумачення окремих елементів завдання та відчуває труднощі при виконанні практичних завдань.

Оцінка «незадовільно»виставляється студенту,який не знає значної частини програмного матеріалу, допускає багато помилок, невпевнено виконує завдання.

 

10. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ДІСЦИПЛІНИ

Модуль 1. Міжнародна економіка та світова торговля

 

ЗМ 1.1

Тема 1. Світова економічна система на сучасному етапі

План:

1. Економічна єдність світу

2. Технологічний розвиток міжнародних виробничих систем

3. Глобалізація економічного розвитку та його рівновага

4. 4.Пропорції світової економіки та їх регулювання

5. Глобалізація економічного розвитку та його рівновага

6. Пропорції світової економіки та їх регулювання

Рекомендована література:[12,13,17,21,26,35,36]

Міжнародна економіка вивчає економічні процеси, що протікають у сучасному взаємозалежному світі. Оскільки ці процеси в остаточному підсумку базуються на сукупності відносин між країнами – торгових, фінансових, техніко-економічних, – де світова економіка як навчальна дисципліна трансформується в широкому розумінні в дисципліну "міжнародні економіка" (МЕ).

З цих позицій міжнародні економіка – це складова частина економічної теорії, яка застосовується для дослідження сукупності соціально-економічних, техніко-економічних, політико-економічних відносин між державами, що припускають реалізацію конкретних власних цілей країн, а також реалізацію цілей глобального, цивілізаційного масштабу. По своїй сутності це відносини між великими територіально-господарськими комплексами, що функціонують в організаційних рамках окремих держав.

Об'єктивною основою формування і розвитку міжнародних економічних відносин є світове господарство. Його виникнення є закономірним наслідком того, що еволюційний розвиток торкається не тільки національних ринків, але й істотно змінює роль зовнішнього ринку, його функції і роль, причому змінює настільки, що з'являється нова якість – світовий ринок, а потім і світова система господарства, що є безпосереднім продовженням і розвитком системи національних виробництв.

Економічні закони – об'єктивно діючі причинно-наслідкові зв'язки, що обумовлюють взаємозалежність між властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

Економічні закони, як і закони природи, носять об'єктивний характер. Однак вони істотно відрізняються від законів природи, оскільки виникають, розвиваються і функціонують у процесі економічної діяльності людей. Крім того, економічні закони розвиваються проходячи у своєму розвитку стадії виникнення, становлення, функціонування і відмирання, тобто економічні закони, на відміну від законів природи, носять історичний характер.

Так, в основі функціонування світового господарства лежать такі загальні економічні закони, як закон вартості, закон попиту та пропозиції, закон продуктивності праці, що підвищується, закон економії часу і т.д.

Вирішальним фактором посилення значення міжнародних економічних відносин для розвитку людської цивілізації на рубежі століть усе більше стає сучасний науково-технічний прогрес (НТП). НТП – це процес безупинного розвитку науки, техніки, технології, удосконалювання предметів праці, форм і методів організації виробництва. У своєму розвитку він охоплює фундаментальні, теоретичні дослідження, прикладні надбання, конструкторсько-технологічні розробки, створення зразків нової техніки, її освоєння і промислове виробництво, а також упровадження нової техніки і технологій у народне господарство. Головне місце по праву належить відновленню техніки і технології. Значення нової технології в сучасних умовах таке, що в багатьох економічних джерелах вона виділяється, поряд із працею, землею і капіталом у самостійний фактор виробництва.

Якщо ж розглядати вплив НТП на зміст сучасних міжнародних відносин, то, насамперед слід зазначити, що в остаточному підсумку в найбільш загальному виді зміст МЕ зводиться до дослідження економічних відносин сучасного взаємозалежного світу. Світова економіка, у свою чергу, вивчає способи ощадливого, раціонального використання обмеженого ресурсного потенціалу Землі. Нові технології є джерелом компенсації споживаних людством факторів виробництва.

Для України світові економічні зв'язки необхідні для того, щоб швидше вирішити проблеми перехідної економіки, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил, що прозводить до зростання життєвого рівня населення. При цьому економіка України, як і інших країн, усе сильніше випробує взаємозв'язок сучасного світу. Зростаюча взаємозв'язок – це взаємна чутливість (піддатливість) однієї країни стосовно дій інших. Перебіг часу лише констатує кількісне розширення і якісне ускладнення взаємозв'язків і дозволяє говорити про те, що міжнародний світовий порядок заснований на постійному поглибленні і розширенні відносин між економіками країн різної міці.

 

Питання до самоконтролю:

1. Глобальні проблеми: сутність, види, природа та динаміка.

2. Світова валютна система у теперішній час.

3. Місце та роль спільного підприємництва в сучасних умовах.

4. Міжнародне співробітництво в області рішення демографічних проблем.

Тема 2. Світовий економічний розвиток та його динаміка

План:

1.Сутність економічного розвитку.

2. Фактори і моделі економічного розвитку.

3. Концепції економічної динаміки.

4. Чинники економічного зростання.

 

Рекомендована література: [12,17,22,31,37,38]

У за­гальновживаному значенні під розвитком розуміється процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин або матеріально-речових складових суспільства, чи соціально-еконо­мічних та матеріальних систем у цілому, перехід до принципово нових якісних характеристик. У такому значенні розвиток часто ототожнюється з прогресом. Історична практика засвідчує, що невпинного, однонаправленого прогресу лінійного розвитку в суспільстві не існує. Зміни відбуваються циклічно, хвилеподібно за схемою: прогрес—стагнація—регрес. У великих системах, таких як суспільство, цивілізація, ці три елементи можуть діяти одночас­но, але в різних підсистемах чи з різною інтенсивністю.

Більш конкретним є визначення економічного розвитку як однієї з фаз економічної еволюції, що збігається зі стадією прог­рес. Економічний розвиток виступає рушійною силою прогресу, його важливою матеріальною основою. Такий розвиток слід розу­міти як багатовимірний процес, що включає глибоку модернізацію та переорієнтацію всієї економічної й соціальної системи. Він передбачає, що поряд із зростанням доходів і виробництва здійсненнюються радикальні зміни в інституційній, соціальній та адміністративній структурах. Це здатність економіки, що тривалий час пере­бувала у стані відносної статичної рівноваги, створювати імпульси і підтримувати сталі річні темпи приросту валового національного продукту на рівні від 5—7 % і більше. Економічний розвиток означає також, що в новому періоді виробляються нові товари і послуги, а також використовуються нові технології й нові соціаль­ні інститути порівняно з минулими періодами. В сучасних умовах розвиток набуває глобальних рис, виходячи за межі окремих країн і регіонів, що потребує певної модифікації міжнародної соціально-економічної системи.

Важливо також визначити співвідношення між економічним розвитком і економічним зростанням, які тісно пов'язані між собою. Економічне зростання — це просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим. Воно показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх вироб­ничих можливостей. Таким чином, економічне зростання є вуж­чим поняттям, ніж економічний розвиток. Але очевидно, що повноцінний економічний розвиток практично неможливий без економічного зростання. Економічне зростання є органічним складовим елементом економічного розвитку. Але якщо еконо­мічне зростання — виключно кількісний господарський розвиток, то економічний розвиток передбачає саме якісне економічне зрос­тання з глибокими структурними змінами у відносинах власності, в системі суспільного поділу праці й зайнятості, в політиці доходів та соціальній сфері тощо. Економічне зростання є оборотним процесом, тобто після нього рано чи пізно наступає спад. Про оборотність економічного розвитку не можна так однозначно стверджувати, бо технічний прогрес, поява нових економічних форм свідчать про настання якісних змін у господарському роз­витку при кількісних витратах у виробництві товарів та послуг. Це особливо характерно для сучасних перехідних економік.

Таким чином, підсумовуючи, слід наголосити, що економіч­ний розвиток є визначальною фазою в процесі невпинних еко­номічних змін, господарської еволюції людського суспільства.

 

Питання до самоконтролю:

1. Сутність економічного розвитку.

2. Фактори економічного розвитку.

3. Моделі економічного розвитку.

4. Вплив сукупності факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни.

Тема 3. Міжнародна економіка як об’єкт вивчення

План:

1. Міжнародна економічна система.

2.Розподіл країн за економічною ознакою.

3.Міжнародні економічні відносини.

4.Міжнародний поділ праці.

5. Методи дослідження міжнародних економічних відносин.

6. Особливості розвитку МЕВ.

7. Закономірності розвитку світової економіки.

 

Рекомендована література: [12,13,17,21,26,35,36]

Предметом курсу “міжнародна економіка” є багаторівневий комплекс економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Міжнародна економіка також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами, що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами, підприємствами, державними і громадянськими установами.

Особлива увага приділяється вивченню економічного механізму функціонування міжнародної економіки, тобто міжнародних правовим нормам, економічним угодам, діяльності міжнародних економічних організацій.

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є не одиничні, випадкові явища, процеси в міжнародній сфері, а ті, що постійно відновлюються, повторюються. Тобто виявляються закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, формуванні міжнародної економічної політики.

При вивченні міжнародної економіки користуються досягненнями різних напрямків економічної думки: марксистської, класичної, неокласичної, неокейнсіанської, монетаристської. Вчені дотримуються різних поглядів щодо чинників, які визначають місце країни в системі міжнародного поділу праці, ролі державної політики в регулюванні зовнішньоекономічної сфери тощо.

Теоретичною основою вивчення міжнародної економіки є політична економія, мікро- і макроекономіка. Об’єднання цих дисциплін з теоріями міжнародного бізнесу, міжнародного маркетингу і менеджменту, міжнародних фінансів дало можливість створити теорію міжнародної економіки.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок, світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

Питання до самоконтролю:

1. Предмет курсу “міжнародна економіка”.

2. Міжнародна економічна система та її елементи.

3. Міжнародні економічні відносини.

4. Методи дослідження світової економіки та МЕВ.

 

ЗМ 1.2

Тема 4. Міжнародна торговля

План:

1. Сутність міжнародної торгівлі та її роль в системі світо господарських зв’язків.

2. Показники міжнародної торгівлі.

3. Види міжнародної торгівлі.

4. Ціноутворення в міжнародній торгівлі.

5. Регулювання міжнародних торговельних відносин.

6. Міжнародні господарські контракти.

7. Митне регулювання та страхування.

 

Рекомендована література: [10,,13,17,21,27,36]

У результаті інтернаціоналізації господарського життя, переплетення економічних процесів і явищ на глобальному рівні сформувався світовий ринок – сфера обміну між державновідособленими господарствами. Як визначена цілісність він сформувався до кінця XIX – початку XX століття, виступаючи похідним від внутрішніх ринків національних держав. Але це вже не тільки сукупність національних ринків різних країн, економічні зв'язки між якими визначені міжнародною торгівлею, спільним виробництвом, міжнародним переміщенням товарів, капіталів і робочої сили, але і якісно нове явище. Світовий ринок – спосіб, чи механізм обміну економічними благами між окремими національними господарствами і їхніми об'єднаннями, що обумовлює виникнення і відтворення економічних відносин між ними.

Дрібною "клітинкою" світового ринку є товари, (послуги), що задовольняють особисті і виробничі потреби. Усе наявне різноманіття товарів світового ринку має потребу в класифікації. В останні десятиліття ХХ століття різні міжнародні організації активно працювали над удосконалюванням наявної уніфікованої товарної номенклатури.

У системі світового ринку категорія конкурентноздатності є однієї з ключових, тому що в ній сконцентровано виражаються економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські й інші можливості не тільки окремої фірми, але й економіки тієї чи іншої країни. Конкурентноздатна країна у ХХІ столітті присутня на ринках як промислово-розвинутих країн, так і країн, що розвиваються, причому позиції країни на світовому ринку визначаються насамперед здатністю ведучих галузей випускати товари і послуги, що мають відчутні переваги в порівнянні з їх закордонними аналогами, тобто більш конкурентноздатні.

Конкурентноздатність на світовому ринку – здатність функціонувати в умовах ринкової економіки, одержуючи при цьому прибуток, достатній для науково-технічного удосконалювання виробництва, стимулювання працівників і підтримки якості продукції на рівні, що максимально задовольняє потреби іноземного споживача.

У цілому конкурентноздатність є синтетичною характеристикою, а її параметри у світовій практиці визначаються об'єктивними статистичними показниками, що доповнюються суб'єктивними факторами – опитуванням думки керівників великих корпорацій і ведучих економічних експертів досліджуваних країн. При цьому інтерпретація і використання поняття "конкурентноздатність" застосовується в залежності від об'єкта дослідження. На світовому ринку розрізняють конкурентноздатність продукції, підприємства, країни, групи країн.

Повнокровне включення України в міжнародний поділ праці і світову економіку – необхідна умова для її просування на шляху економічного прогресу.

Разом з тим Україна має значні потенційні можливості виходу на світовий ринок. У значній мірі це відноситься до аграрного сектора. За даними ООН, у 1992 р. вона займала 2-е місце (після Франції) по виробництву цукрового буряка, 4-е (після Росії, Китаю, Польщі) – картоплі, 5-е – ячменя і жита, 6-е – вівса і молока, 7-е – пшениці у світовому виробництві. У результаті тривалої економічної кризи ці позиції втрачені, і прийдеться затратити чимало зусиль для їхнього відновлення.

Великі потенційні можливості виходу на світовий ринок мають також металургійні і металообробні галузі, що визначаються багатими родовищами залізних і марганцевих руд, добре розвитий інфраструктурою чорної металургії.

Питання для самоконтролю

1. Зустрічна торгівля: сучасні риси та особливості.

2. ООН та система її економічних органів та закладів.

3. Міжнародний механізм господарювання та особливості сучасних світогосподарських зв’язків.

4. Міжнародний поділ праці в економічній теорії.

5. Патентно-ліцензійні операції на світовому ринку.

6. Міжнародна спеціалізація: сучасні можливості.

 

 

Тема 5. Свiтова органiзацiя торгiвлi

План:

1. Заснування Світової організації торгівлі, її статус та сфера діяльності.

2. Цiлi, функцii, принципи та основнi угоди СОТ.

2. Органiзацiйна структура СОТ.

3. Вступ Украiни до СОТ – вимога часу.

4. Наслiдки приєднання для економiки регiонiв Украiни.

5. Вплив членства на бiзнес-середовище.

6. Стратегiчнi переваги членства в СОТ

7. Наслiдки приєднання до СОТ для ceктoрiв економiки Украiни.

8. Реформування полiтики державної допомоги малому та середньому бiзнесу.

 

Рекомендована література:[3,4,5,6,11,19,29,30,32]

Світова організація торгівлі, була заснована у квітні 1994 року у місті Марракеш (Марокко), де представники 123 країн світу підписали Заключний акт Уругвайського раунду торгівельних переговорів та Марракеську декларацію. 16 травня Україна офіційно стала 152-м повноправним членом Світової організації торгівлі. За 14 років переговорів Україна пройшла шлях економічних і структурних реформ, трансформації від адміністративно-планової до ринкової економіки, завершила двосторонні переговори з країнами-членами СОТ, прийняла більше 50 необхідних для адаптації українського законодавства до вимог СОТ законів. З моменту вступу України до СОТ країна отримає такі переваги як поліпшення умов торгівлі з 151 країною світу, на які припадає частка понад 95% світової торгівлі. Крім того, такий крок веде до зменшення тарифних і нетарифних обмежень на доступ українських товарів на товарні ринки країн-членів СОТ, до набуття офіційного статусу переговорного процесу зі створення зони вільної торгівлі з ЄС.

Цілі діяльностіСОТвизначено в преамбулі Марракейської угоди про утворення СОТ. Основ­ними з них є: підвищення рівня життя; забезпечення повної зайнятості; постійне зростання доходів і попиту; розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними; оптимальне використання світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку; захист і збереження навколишнього середовища; забезпечення для країн, що розвиваються, і найменш розвинутих країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

Функції СОТ визначені в статті III Марракеської Угоди про утворення СОТ. Ос­новними з них є:

· сприяння реалізації, застосування, функціонування та досягненню цілей Марра­кеської угоди та багатосторонніх торговельних угод;

· забезпечення основи для реалізації, застосування та функціонування багатосторон­ніх торговельних угод;

· форум для переговорів між членами СОТ у частині їх багатосторонніх торговель­них відносин;

· створення форуму для подальших переговорів між її членами в частині багато­сторонніх торговельних відносин, а також основи для реалізації результатів таких переговорів;

· реалізація домовленостей про правила і процедури врегулювання суперечок між членами СОТ;

· реалізація механізму перегляду торговельної політики.

 

Організаційна структура

Конференція Міністрів.На підставі положень статті IV Марракейської угоди про створення Світової орган-зації торгівлі було утворено найвищий орган СОТ — Конференцію Міністрів, яка вико­нує функції СОТ як міжнародної організації і проводить усі необхідні для цього заходи.

Конференція Міністрів складається з представників усіх членів СОТ — по одному від кожної держави — члена СОТ. Європейський Союз є окремим самостійним членом СОТ на рівні з усіма державами, що входять до його складу. Конференція Міністрів має право приймати рішення з усіх питань, що регулюються багатосторонніми угодами СОТ.

Генеральна рада.До складу Генеральної ради входить по одному представнику від кожної країни - члена СОТ. Як правило, в ролі представників членів СОТ виступають посли або голови представництв відповідних держав при СОТ. Засідання Генеральної ради відбуваються 8-10 разів на рік в штаб-квартирі СОТ у Женеві.

Рада з торгівлі товарами.Основною функцією Ради з торгівлі товарами є здійснення нагляду за функціону­ванням багатосторонніх торговельних угод.

Рада з торгівлі послугами.Основними функціями Ради з торгівлі послугами є нагляд за виконанням поло­жень Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). За станом на травень 2003 р. ство­рені допоміжні органи ради з торгівлі послугами: комітет з торгівлі фінансовими послугами; комітет із специфічних зобов'язань; робочі групи з внутрішнього регулювання та з правил ГАТС.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.Основними функціями Ради з торговельних аспектів прав інтелектуальної влас­ності є нагляд за виконанням положень Генеральної угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, надання консультацій і допомоги членам СОТ та взаємодія з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. На даний мо­мент допоміжних органів Рада не має.

Генеральний директор і Секретаріат.Відповідно до Марракейської угоди про створення СОТ для забезпечення її діяльності створюється секретаріат, очолюваний Генеральним директором, який обира­ється на трирічний термін конференцією міністрів.

Генеральний директор призначає співробітників Секретаріату, встановлює їх обов'язки й умови праці. У 2006 р. загальна кількість штатних співробітників Секрета­ріату СОТ становила 550 осіб.

Марракейська угода чітко встановлює коло обов'язків Генерального директора і співробітників Секретаріату. Співробітники Секретаріату користуються передбаченими міжнародним правом імунітетом і привілеями. У той самий час співробітники Секрета­ріату не мають права одержувати інструкції та консультуватися з урядами чи органами поза СОТ.

 

Питання до самоконтролю:

1. Принципи утворення СОТ.

2. Основні угоди СОТ.

3. Наслiдки приєднання до СОТ для Украiни.

4. Вплив членства в СОТ на бiзнес-середовище.

5. Стратегiчнi переваги членства в СОТ.

 

ЗМ 1.3

Тема 6. Міжнародне інвестування

План:

1. Причини і суть міжнародного руху капіталу.

2. Форми іноземних інвестицій.

3. Транснаціональні корпорації та їх роль в розвитку МЕВ.

4. Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.

5. Функціональна структура капіталу.

6. Форми вивозу капіталу.

7. Платіжний баланс.

 

Рекомендована література:[12,17,21,26,35,36]

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капіталє одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно витрати для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо [12].

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих і високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера – суб’єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції” - створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету грунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширення впливу країн-експортерів капіталу або регулювання експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи, хоча частка останніх в русі іноземних інвестицій залишається невеликою.