Тема 5. Свiтова органiзацiя торгiвлi 4 страница

3. Мотиви та причини міжнародної міграції трудових ресурсів.

4. Світові міграційні процеси та їх види.

5. Регулювання міжнародної міграції робочої сили.

6. Міграційна політика країн та методи її реалізації.

Тема 12. Входження України в європейське інформаційне та освітнє поле

План:

1. Болонський процес як засіб інтеграції вищої освіти.

2. Основні засади та принципи формування зони європейської вищої освіти.

3. Європейська кредитно-трансферна система.

4. Адаптація європейської системи освіти у вищу освіту України.

5. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні.

Рекомендована література:[2,7,8,9,15,20,28,33,40]

Європейська кредитно-трансферна система (ECTS) була створена в рамках пілотного проекту, спонсорованого Європейською Комісією протягом 1988-1995 років, для підвищення мобільності студентів та взаємовизнання результатів навчання за кордоном. Слід підкреслити, що Європейський Союз традиційно приділяє особливу увагу розвиткові міжуніверситетської співпраці як засобу покращання якості освіти на благо студентів і вищих навчальних закладів, а програма обміну студентами є переважаючим елементом такого співробітництва. Для фінансової підтримки міжуніверситетських обмінів викладачами та студентами ЄС фінансує спеціальну програму Erasmus, в рамках якої десятки тисяч студентів щорічно навчаються в університетах інших країн. Досвід програми Erasmus показує, що навчання за кордоном може бути особливо цінним досвідом, оскільки це не лише найкращий спосіб дізнатися про інші країни, ідеї, мови і культури; все більше і більше це також стає важливим елементом збільшення можливостей для розвитку навчальної та професійної кар'єри.

ECTS надає університетам необхідний інструментарій для того, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами вищої освіти шляхом використання загальнозрозумілої системи оцінювання - кредити і оцінки - а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. ECTS у своїй основі базується на трьох ключових елементах: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

Основними завданнями, реалізація яких передбачалася в рамках першої фази розвитку Європейської кредитно-трансферної системи, є:

забезпечення прозорості навчальних програм;
створення умов для можливості порівняння навчальних програм в різних університетах та різних країнах Європейського Союзу;
реалізація ECTS як базового інструменту для зарахування навчальних дисциплін, опрацьованих студентами в інших університетах, в базовому навчальному закладі.

Важливу роль в організації обмінної програми студентів відіграють безпосереднє спілкування та гнучкість, які необхідні для сприяння взаємовизначеного навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому контексті підкреслюється роль Координаторів ECTS, оскільки їх основними завданнями є вирішення навчальних та адміністративних питань, пов'язаних із відповідними аспектами ECTS.

Основними учасниками, відповідальними за впровадження ECTS в навчальному закладі, є: “Координатор ECTS на рівні навчального закладу”, “Координатор ECTS на рівні факультету/кафедри”, “ECTS – консультант (радник)”.

Довідник користувача ECTS ставить завданням для кожного навчального закладу, що планує використання ECTS для широкого кола навчальних програм, введення посади “Координатора ECTS на рівні навчального закладу” та “Координаторів ECTS на рівні кожного факультету чи департаменту”.

Координатори ECTS

Незважаючи на те, що конкретний розподіл обов'язків між координаторами може мати індивідуальний характер для кожного навчального закладу, в загальному випадку визначаються наступні обов'язки для “Координатора ECTS на рівні навчального закладу”:

Забезпечення підтримки на рівні керівництва навчального закладу впровадження принципів та механізмів ECTS в контексті системи перезарахування та акумуляції кредитів.
Загальний нагляд за правильним використанням інструментів ECTS.
Сумісна із координаторами на рівні факультету відповідальність за координаціюпідготовки, опублікування та поширення інформаційних пакетів.
Сумісний контроль за правильністю та єдиним підходом до процесу перезарахування кредитів на всіх факультетах.

Координатор ECTS на рівні факультету/департаменту:

Є контактною особою між викладачами та студентами факультету та займаєтьсяакадемічними та практичними аспектами реалізації ECTS.
Забезпечує для студентів, що потенційно братимуть участь в обмінних програмах, можливість доступу до інформаційних пакетів партнерських університетів.
Допомагає студентами правильно заповнювати “Аплікаційні форми” та “Академічні угоди”, а також розуміти вимоги процедур перезарахування.
Забезпечує якісну підготовку “Опису навчальних досягнень” як для студентів,що направляються в партнерські заклади, так і для тих, що завершили своє навчання за кордоном.
Може бути членом навчально-методичної комісії факультету, яка приймає рішення про розподіл кредитів між дисциплінами навчальної програми.

ECTS–консультант

ECTS–консультант надає поради університетам та іншим вищим навчальним закладам країни з питань використання ECTS та Додатку до диплому. Він здійснює оглядові візити до університетів країни та за кордоном, надає рекомендації щодо підготовки навчального закладу до отримання “Знаку ECTS”, використання ECTS для акумулювання кредитів та системи навчання впродовж життя. Консультантами ECTS можуть бути представники системи вищої освіти, які мають власний практичний досвід в даній області, здатні надавати фахові практичні поради викладачам в додаток до відповідних вказівок з боку міністерств, національних агенцій, конференцій ректорів тощо.

Усі ECTS–консультанти є частиною широкої команди промоторів Болонського процесу, створеної в кожній із країн для допомоги у впровадженню всіх аспектів Болонського процесу, таких, як забезпечення якості навчання, реформи навчальних програм, взаємовизнання документів про освіту тощо.

Реалізація принципів Болонського процесу, спрямованого на створення до 2010 року загальноєвропейського освітянського та наукового простору ставить перед ECTS нове завдання – перетворення її в систему не лише пере зарахування (трансферу), але й накопичення (акумулювання) кредитів (друга фаза реалізації -ECTS II). В заключному комюніке зустрічі Міністрів вищої освіти країн Європи в Празі у 2001 році відзначено, що що для більшої гнучкості процесу навчання і здобуття кваліфікації необхідно прийняти спільні основи, підтверджені системою кредитів (такою як ECTS або однією із схожих систем), які б забезпечили можливість зарахування і накопичення кредитів. Разом із взаємно визнаними механізмами контролю якості такі заходи полегшать доступ студентів до європейського ринку праці, підвищать сполученість, привабливість і конкурентоспроможність європейської вищої освіти. Уніфікація подібної системи кредитів і додатка до диплома сприятимуть у цьому напрямку.

Розвиток ECTS в напрямку функціонуючої в повному обсязі кредитної акумулюючої системи є процесом, який вже сьогодні відбувається як природна еволюція першої фази ECTS, але стикається із проблемою відсутності повного взаєморозуміння в концептуальних підходах.

На сьогодні багато європейських країн вже адаптували, чи розпочали адаптацію своїх національних чи регіональних кредитних систем та сприйняли шкалу 60 кредитів на рік за основу.

Оскільки використання кредитного оцінювання значно полегшує мобільність студентів, то очевидною є потреба створення всеєвропейської системи трансферу та накопичення кредитів, яка б відповідала наступним вимогам: була ненав'язливою та зберігала регіональну та національну автономію, мала можливості розширення доступу, сприяла вирішенню проблем працевлаштування та підвищення конкурентоздатносні європейської системи освіти.

В рамках проекту TUNING сформовані та запропоновані до реалізації наступні підходи до створення всеєвропейської акумулюючої системи.

Цілі всеєвропейської системи трансферу та накопичення кредитів

Метою створення всеєвропейської системи трансферу та накопичення кредитів є:

Надати можливість студентам (громадянам, працедавцям тощо) Європи отримати глибоке розуміння щодо повного набору та взаємозв'язків між існуючими на національних на регіональних рівнях кваліфікаційними рівнями вищої освіти.
Сприяти забезпеченню доступу, гнучкості, мобільності, співробітництву, прозорості, взаємовизнанню та інтеграції поміж навчальними системами європейських країн.
Зберегти різноманітність освітніх програм та методів їх реалізації, і тим самим - академічну автономію на національному, локальному та регіональному рівнях, а також на рівні окремого навчального закладу.
Підвищити конкурентноздатність та ефективність європейської системи вищої

освіти.

Суть всеєвропейської системи трансферу та накопичення кредитів

В цілому всеєвропейська система трансферу та накопичення кредитів повинна забезпечувати прозорість та взаємозв'язки поміж різними освітніми системами. Тому вона повинна мати такі основні характеристики:

Можливість застосування для всіх секторів та рівнів вищої освіти.
Охоплювати всі форми навчання.
Можливість виходу на ринок праці з різних рівнів.
Можливість узгодження із іншими, неєвропейськими освітніми системами.
Сприяти мобільності студентів, громадян та їх кваліфікацій.
Сприяти використанню навчальних технологій, орієнтованих на студента.
Дозволяти визнання та зарахування попередньої освіти та попереднього практичного досвіду;
Уможливлювати інтегрування нових програм та методів навчання;
Забезпечити чітке визначення рівнів та типів кредитів.
Зберігати національну та інституційну академічну автономію.

Всеєвропейська система трансферу та накопичення кредитів повинна забезпечити кредитний вимір у всіх типах навчальних програм, а не лише бути системою перезарахування кредитів для студентів стаціонарної форми навчання, як це було в ECTS I.

Кредити у всеєвропейській системі

Кредити є лише системою для вираження еквівалентності (обсягу) виконуваної навчальної роботи.
Кредити присвоюються лише за успішні результати навчання.
Кредити, присвоєні одним навчальним закладом, можуть бути пере зараховані іншим закладом, але остаточне рішення завжди залишається за навчальним закладом, до якого студент звертається із проханням про перезарахування.
Кредити обчислюються, виходячи із постулату про 60-кредитний вимір одного року навчання, але ця мірка є достатньо наближеною і потребує подальшого уточнення.
Пов'язання кредитів із компетенціями та результатами навчання полегшує можливість їх порівняння.
Всезростаюча важливість неформального (практична робота) та неінституційного (життєвий досвід) навчання, які визнаються європейською системою акредитації попереднього практичного навчання (APEL), підкреслює важливість поєднання обидвох підходів: часового та основаного на компетенціях.

Кредити та їх рівні

Кредитні рівні надають інформацію про складність, творчість, наукомісткість та глибину навчання, що уможливлює визначення ступеню виконання навчальної програми в межах кваліфікації або рівня навчання.
Рекомендується, щоб існуючі національні та регіональні кредитні системи надавали пояснення щодо власних визначень рівнів, використовуючи Додаток до диплому, Опис навчальних досягнень та інші інструменти.

Кредити та забезпечення якості

Важливо поєднати кредити із механізмами забезпечення якості, що підвищуєпрактичну вартісність перших, перетворюючи їх у всеєвропейську “валюту”.
Для забезпечення якості необхідним є пов'язання кредитів із академічнимистандартами, критеріями оцінювання, результатами та методами навчання.
Довіра до якості кредитів на міжнародному рівні є можливою лише у випадку,коли національні механізми забезпечення якості є строго визначеними, відкритими, прозорими та ефективними.

Таким чином:

підтримка мобільності та перезарахування кредитів між різними секторами (університетський - не університетський) на національному та міжнародному рівнях;
підтримка процесів перезарахування кредитів між різними навчальними середовищами (дистанційне навчання, самонавчання, практика);
вдосконалення прозорості кваліфікацій та рівнів навчання (разом із Додатком до диплому);
сприяння доступу на ринок праці є основними завданнями другої фази ECTS у світлі реалізації принципів Болонської декларації та створення умов для підвищення конкурентноздатності спільного Європейського освітнього простору.

Питання до самоконтролю:

1. Причини запровадження Болонського процесу в Україні.

2. Розкрити зміст кредитно-модульної системи.

3. Значення та роль координатора і консультанта у ECTS.

4. Ціль, суть всеєвропейської системи трансферу та накопичення кредитів.

5. Кредит- як система контролю знань.

ЗМ 2.3

Тема 13. Міжнародна економічна інтеграція

План:

1. Основні риси міжнародної економічної інтеграції.

2. Форми міжнародної інтеграції.

3. Сучасні особливості процесів міжнародної економічної інтеграції.

4. Інтеграційні пріоритети.

5. Внутрішньоекономічні та зовнішні фактори інтеграції.

6. Проблеми створення вільних економічних зон.

7. Особливості процесів міжнародної економічної інтеграції.

8. Передумови, особливості і шляхи інтеграції..

9. Трансформація структури зовнішньої торгівлі.

10. Активізація іноземної інвестиційної діяльності.

11. Формування системи регулювання ЗЕД.

Рекомендована література: [12,13,17,22,26,31,38]

Найважливішим елементом господарства на рубежі тисячоліть стає так зване інтернаціональне виробництво, представлене міжнародними корпораціями, що оперують. Корпорації, що функціонують у міжнародному масштабі, не є зовсім новим явищем в економічному житті. Перші міжнародні фірми, що виникли на рубежі XIX-XX століть, з'явилися лише прообразом сучасних багатонаціональних корпорацій. Здобуваючи нові і втрачаючи деякі застарілі риси, вони з’єднались в інтернаціональні економічні утворення, що дають значні можливості розвитку виробництва.

Специфіка корпорацій цього типу полягає в тому, що за національні границі виносяться не тільки кінцева і початкова, але і центральна фаза обороту індивідуального капіталу – процес виробництва.

Сьогодні всі корпорації, що діють у масштабі світового економічного простору, позначаються терміном "міжнародні корпорації". Міжнародна корпорація є форма структурної організації великої корпорації, виробнича і торгова діяльність якої винесена за межі національних границь. Така організація виробництва дозволяє ефективно використовувати додаткові можливості одержання прибутку в порівнянні з виробництвом усередині країни.

При виході на зовнішній ринок варто пам'ятати, що ефективне виробництво не створюється випадково. Потрібно завчасно намітити мети компанії, розробити стратегію для досягнення цих цілей, розрахувати попит на продукцію компанії в майбутньому, зміни в асортименті і якості продукції, наявність ресурсів і т.д. Одна з головних і основних проблем - вибір місця розташування виробничих потужностей. Якщо раніше у світовій практиці переважне значення мала близькість підприємства до джерел дешевих ресурсів і зручне транспортне повідомлення, то в даний час при ухваленні рішення в увагу приймаються також такі фактори, як місцеві розходження в рівнях життя і кваліфікації працівників, слабка профспілкова орієнтація, довгострокове фінансування, податкові пільги, стабільний уряд і ін.

Особливості сучасних ТНК обумовлені насамперед масштабами їхньої діяльності, ступенем концентрації економічної моці, усілякою підтримкою національних держав. Обсяг виробництва деяких найбільших ТНК перевищує валовий продукт окремих країн. До початку XXI століття 200 найбільших компаній світу робили приблизно 60-80 % усієї продукції промислово розвитих країн. Значення ТНК у розвитку глобальної світової економіки системно зростає протягом 50 років. Загальний світовий обсяг активів закордонних філій ТНК оцінюється приблизно в 9 трлн. дол.

Питання для самоконтролю

1. Сучасні інтеграційні паритети України.

2. Види цін в міжнародному обміні.

3. Поняття міжнародної торгівлі.

4. Типи та цілі корпорацій.

5. Поняття та спонукальні причини міжнародної міграції населення.

6. Організаційна структура і система керівництва міжнародних корпорацій.

7. Трудова міграція населення та становлення світового ринку праці.

Тема 14. Глобалізація та економічний розвиток

План:

1. Сутність процесу глобалізації та його ознаки.

2. Фінансова глобалізація.

3. Глобальні проблеми та причини їх виникнення.

4. Міжнародне регулювання глобальных проблем.

5. Причини формування глобальных процесів.

6. Основні ознаки процесу глобалізації.

7. Суперечливість процесу глобалізації.

8. Елементи фінансової революції.

Рекомендована література: [12,13,17,22,26,31,38]

На рубежі століть економічний потенціал усіх промислово розвитих країн світу визначається істотним зростанням ролі науки і техніки в суспільному виробництві.

Розвиток НТР і потреби застосування нових технологій, поглиблення міжнародного поділу праці в сфері наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), подальша інтернаціоналізація господарського життя з'явилися передумовами появи на світовому ринку якісно нового предмета для торгівлі. В даний час результати НДДКР, перетворилися в самостійний об'єкт зовнішньоекономічних угод і виступають на рубежі ХХ-ХХІ століття загальноприйнятою формою міжнародного співробітництва. Міжнародний трансфер технології – обмін прогресивними технологіями відбувається стрімкими темпами, включаючи у свою орбіту усе більшу кількість країн і народів.

Найбільших успіхів у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і в підтримці економічного росту домагаються в наші дні ті країни, яким вдається нарощувати виробництво і реалізацію продукції, що володіє унікальними якостями, що роблять її практично незамінної. Подібними характеристиками завжди володіла і буде володіти продукція галузей – лідерів у науково-технічному прогресі. Саме розвиток цих галузей багато в чому обумовлює технічний потенціал країни і її місце в системі міжнародних зв'язків.

Основними категоріями в економічній науці, опосередуючими міжнародний трансфер технологій виступають: патент; патентна угода; ліцензія; ліцензійна угода; передача "ноу-хау"; лізинг; франчайзинг; договір з приводу копірайта; надання наукомістких послуг у різних сферах типу інжирінга, консалтинга, менеджменту, інформінга, підготовка персоналу й ін. Успішно доповнюючи один одного, дані економічні категорії в процесі міжнародної взаємодії постійно розвиваються, удосконалюються, включаючи такі поняття, як міжнародний ринок технологій, інтернаціональний обмін технологій, технологизм, що відбивають сучасні особливості технологічного обміну у світі.

Наприкінці ХХ століття в умовах поглиблення міжнародного поділу праці надзвичайно зростає роль міжнародного обміну технологією, тому що за допомогою його можна вирішувати питання підвищення технологічного рівня тих чи інших галузей і народного господарства в цілому, розширення можливостей експорту і скорочення імпорту, задачі прискореного технологічного переозброєння економіки й інші. Лідером в експорті технології є США, на частку яких приходиться 2/3 усіх продажів патентів і ліцензій у світі.

Якщо фірма придбала на стороні який-небудь важливий винахід, вона може протягом тривалого періоду експлуатувати його, користаючись різного роду правовим захистом. Правовий захист технології здійснюється за допомогою деяких документів, яким вистуає патент.

Питання для самоконтролю

1. Глобальні проблеми та причини їх виникнення.

2. Класифікація глобальних проблем.

3. Шляхи вирішення основних глобальних проблем.

4. Міжнародне регулювання глобальних проблем.

5. Класифікація міжнародних організацій, що регулюють глобальні проблеми.

6. Міжнародні організації системи ООН.

11. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Семiнарськi та практичнi заняттяпризначаються для:

• закрiплення студентами знань, отриманих пiд час лекцiй, а також пiд час самостiйного вивчання та конспектування рекомендованої лiтератури;

• поглибленого розумiння вивченного матерiалу на пiдставi використання отриманих знань в певних питаннях та ситуацiях;

• тренування та виконання розрахункiв економiчних показникiв, крiтерiїв, а також пiдготовки таблиць та графикiв, необхiдних для аналiзу будь-якої економiчної ситуацiї та iнтерпретування її змiсту;

• навчання методицi пiдготовки доповiдей та виступiв на задану тему в аудиторii, участi в обговореннi та рецензуваннi виступiв та доповiдей, обгрунтування власних поглядiв та точок зору по тому чи iншому питанню;

•для поточноi атестацii та контролю знань та вмiнь студентiв в процесi навчання.

Успiшна робота студента по пiдготовцi до семiнарських та практичних занять уявляє основу закрiплення знань та вмiнь з кажноi теми. Пiдготовка включає декiлька етапiв:

• ознайомлення з планом заняття та рекомендованою лiтературою;

• вивчення конспекту лекцiй, визначення основних понять та закономiрностей наступної теми;

• находження вiдповiді на запитання, якi будуть розглядатися на наступному практичному заняттi;

• розширення знань з рекомендованої лiтератури;

• пiд час пiдготовки до занять необхiдно звеpтати увагу на методичнi питання, формули, пiдходи до визначення тих чи iнших параметрiв;

• результат пiдготовки питань потребує конспектуваня вивченоi лiтератури та її систематизацiї за планом занять.

Порядок проведення занять та оформлення протоколів

У вигляді дискусії під керівництвом викладача розглядаються питання для самоконтролю. У ході занять кожен студент у зошиті для конспектування лекційного матеріалу веде протокол, який по закінченню заняття пред’являє викладачу. Форма протоколу довільна, але в ньому треба розкрити найменування заняття й стислі відповіді на обговоренні питання. У процесі самостійної роботи студент оформляє протокол начисто і готується до співбесіди по ньому на консультації чи на наступному занятті.

12. МЕТОДИЧНI ВКАЗIВКИ ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Самостiйна робота студентiв мiстить такi види учбової дiяльностi, як пiдготовка до лекцiй, семiнарських та практичних занять, виконання iндитвiдуальних творчих завдань, пiдготовка доповідей та рефератiв.

Пiдготовка до лекцiй

На початку сeместру до вивчення дiсциплни студент знайомиться з прoграмою курсу та робочою програмою з дiсципліни, а також з формами контролю знань.

Пiдготовка до наступної лекцiї передбачає опрацювання матералiв останьoї лекцiї, а також рекомендованої лiтератури, її конспектування та доповнення конспекту лекцiї, накреслює питання, якi повинен з’ясувати з викладачем.