Контур оперативного управління

Управління закупівлею(матеріально-технічне постачання).Модуль передбачає ведення картотеки пропозицій потенційних постачальників, складання плану закупівлі відповідно до укладених договорів, формування замовлення, реєстрацію документів на основі яких проводиться закупівля, розподіл ТМЦ за складами, отримання різних звітів.

Управління продажем (збут).Система дозволяє створити і підтримувати довільне число різних прайс-листів, розраховуючи при цьому передбачувану ціну реалізації.

Складський облік.Формування прибуткових та видаткових складських документів, Облік ТМЦ, формування оборотних відомостей, інвентаризація, дооцінка товарів, перерахунок собівартості реалізації тощо.

Розрахунки з постачальниками і одержувачами.Модуль призначений для повного контролю взаєморозрахунків з контрагентами з урахуванням фінансових і товарних супровідних документів.

Роздрібна торгівля (управління продажем через торговий зал).Спеціальне робоче місце касира, що дозволяє оптимально організувати процес управління продажем.

Автотранспорт.Модуль призначений для обліку і аналізу роботи автотранспорту.

3. Контур управління виробництвом.

Техніко-економічне планування.Програмний модуль включає три блоки: Підтримка нормативно-довідкової інформації; Планування виробництва; Розрахунок планової собівартості.

Облік витрат на виробництво.Автоматизує функції розрахунку фактичних витрат по підсумках виробничої діяльності підприємства за період.

Технічна підготовка виробництва.Модуль призначений для використання в конструкторських відділах, службах технічної документації, технологічних і планово-економічних службах підприємства.

Оперативне управління виробництвом.Функції : управління процесом випуску продукції, оперативний облік виконання виробничої програми; детальний контроль незавершеного виробництва.

3. Контур бухгалтерського обліку

Контур охоплює всі основні функції та операції з ведення бухгалтерського обліку.

Семінар 16

Міжнародна система SWIFT?

Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій (Society for Worldwide Interbank Financial Telekommunicatoin -SWIFT) було засноване в 1973 p. Метою створення системи була розробка швидкодіючої й надійної мережі для передачі фінансової інформації при суворому контролі і захисту від несанкціонованого доступу. SWIFT належить до транспортних систем, бо забезпечує тільки передачу і доставку повідомлень учасникам системи, не виконуючи при цьому розрахункових операцій, пов'язаних з їх бухгалтерськими проведеннями. Тобто SWIFT не виконує клірінгових функцій, а є лише глобальною міжбанківською телекомунікаційною мережею.

Система SWIFT працює 24 години на добу і 365 днів на рік. Якщо відправник і одержувач повідомлення працюють в мережі одночасно, то його доставка займає не більше 20 сек. Кількість учасників системи постійно збільшується.

Система SWIFT має багаторівневу архітектуру. На нижньому рівні знаходяться банківські установи, де встановлені інтерфейсні системи (ІС), за допомогою яких вони підключаються до мережі. SWIFT пропонує своїм користувачам цілий спектр ІС. Користувачі можуть запропонувати свій варіант ІС, але вона обов'язково погоджується з SWIFT. Наступний рівень - це регіональні процесори (РП), що розміщені в більшості країн, банки яких вступили в SWIFT. До одного регіонального процесора може бути підключена довільна кількість інтерфейсних систем. Регіональні процесори виконують прийом та

перевірку повідомлень користувачів системи і передають їх для подальшої обробки на груповий процесор (SP). Груповий процесор здійснює розподіл повідомлень за адресами по регіональних процесорах, виконує зберігання, архівування та пошук повідомлень, а також генерацію системних звітів. Обмін повідомленнями між РП і SP виконується через світові інформаційні мережі пакетної комутації (Х.25). Крім мереж з комутацією пакетів, SWIFT може використовувати більш сучасні технології ATM, Frame Relay і т.п.

На верхньому рівні знаходиться операційний центр, який складається з процесора повідомлень, процесора контролю та центра управління, які виконують моніторинг всіх повідомлень системи.

Дані в SWIFT передаються по мережі у вигляді структурованих повідомлень, кожне з яких призначене для виконання певної фінансової операції. Для кожного підключеного вузла і банку система індивідуально підтверджує прийом повідомлення та його обробку.

Особливістю SWIFT є використання єдиних для всіх користувачів правил і понять. Розроблені типи повідомлень охоплюють такі сфери:

- платежі клієнтів;

- міжбанківські платежі;

- торгівлю грошима та валютою;

- вилиски з поточних рахунків банків тощо.

Всі повідомлення вводяться у систему в стандартному форматі, що спрощує їх автоматизовану обробку та виключає можливість різної інтерпретації відправником і одержувачем. Повідомлення в системі розділені на 10 (0,1,...9) категорій. До 0-ї категорії належать системні повідомлення, що дають змогу організувати взаємодію системи з користувачем. З їхньою допомогою SWIFT може також інформувати користувача про стан системи, нові послуги і ін.

Повідомлення категорій 1,2... 9 призначені для операцій, пов'язаних з банківською діяльністю, і нараховують більш як 70 їхніх типів. Категорії (6) і (8) є резервними, а інші визначають:

(1) - операції щодо обслуговування клієнтів;

(2) - міжбанківські операції;

(3) - валютні операції;

(4) - інкасо і документи по готових грошах;

(5) - цінні папери;

(7) - документальні акредитиви і гарантії і (9) - спеціальні повідомлення (запит, підтвердження тощо). Всі категорії фінансових повідомлень та їх коди наведено в табл. 3.2. Повідомлення в системі SWIFT структуровані. Заголовок і "хвостовик" утворюють так знаний конверт, и якому немовби пересилаються повідомлення. У заголовку жорстко стандартизованому вигляді розміщу інформація про відправника і одержувача повідомлення, послідовний номер повідомлення, його тип і пріоритет. Код тішу повідомлення в системі мас три знаки. Перший знак коду визначає номер категорії, а останні два - номер типу в категорії. Наприклад, код 100 означає повідомлення про операцію "переказ за дорученням клієнта". 200 - переказ за рахунок коштів банку. У текст повідомлення інформація заноситься також у суворій послідовності й реалізується при заповненні відповідного поля повідомлення, яке мас чітку нумерацію. Повідомлення складається з послідовності полю, що закодовані двозначними цифровими колами. Наприклад. 32 - сума, 50 - переказник, 70 - призначення платежу і т. ін.

При цьому поля в повідомленнях поділяються на обов'язкові та необов'язкові. Обов'язкові містять ключову інформацію для повідомлень даного типу. Необов'язкові поля необхідні для здійснення складних багатоступеневих операцій або для передачі додаткових інструкцій. У "хвостовику" повідомлення розміщується код аутентифікації, а також інші колош повідомлення, призначення яких - попередити банк-отримувач про можливість подвійного платежу, затримки в передачі повідомлення, інша допоміжна інформація.

В особливу групу виділено системні повідомлення, які здійснюють діалог користувача із системою. Ці повідомлення використовуються для виконання псиних системних функцій: вимоги повідомлень; навчальні цілі; відповіді на запити користувачів та інформування останніх про розвиток мережі; її нові можливості.

Існують три основних системних повідомлення;

LJG-IN/OUT- системне повідомлення для входу/виходу в систему;

RETRIEVAL - за цим запитом система надсилає копію повідомлення, яке зберігається;

REPORTS - дає змогу одержати різні види рахунків (періодичних або разових).

Системним повідомленням надається першочерговий пріоритет, ("кільки вони містять основну інформацію щодо функціонування системи.

Банківські повідомлення поділяються на термінові та звичайні. За пересилання термінових повідомлень стягується спеціальний тариф.

Безпека обміну повідомленнями має дуже важливе значення для нормальної банківської діяльності, тому їй приділяється велика увага і в системі SWIFT.

Структура повідомлення swift

Крім того, кожному повідомленню при його вступі в систему автоматично присвоюється послідовний вхідний номер, а при виводі - вихідний. Повідомлення, що вводяться у систему з відхиленнями від прийнятого стандарту, протоколу або формату, відкидаються. Всі пересилання повідомлень на міжнародних лініях зв'язку кодуються з використанням шрифтів, що міняються через випадкові проміжки часу.

Високий рівень безпеки гарантується також системою контролю доступу до роботи в мережі, що включає в себе місцеві паролі для вузлів, журнальні файли, в яких зберігається інформація про кожне підключення до мережі і т. ін.

Підключитися до SWIFT може будь-який банк, що має валютну ліцензію та готовий понести відповідні одноразові, щорічні та поточні фінансові витрати.

SWIFT дає найбільшу віддачу тим банкам, що мають значні обсяги закордонних переказів (понад 30 платежів у день), тому в країнах СНД, крім Росії, SWIFT ще не набув широкого розповсюдження, і основним видом зв'язку між банками залишається телекс.

Перші 10 банків України стали учасниками SWIFT в 1993 р. Переважна більшість банків України працює з інтерфейсною системою ST400 на платформі Digital MicroVax 3100-40 (операційна система OpenVMS).

Семінар 17

Основні етапи роботи з екологічною інформацією?

При роботі з інформацією важливим є поняття інформаційного про екту [9]. Під ним мається на увазі будь-яка цілеспрямована робота зінформацією, що розглядається "від початку до кінця" – від визначення мети й початку збору інформації до практичного застосування резуль- татів цієї роботи. Інформаційний проект у реальній роботі може існувати як окремий проект, інформаційний компонент більше широкого проекту або цілий напрямок діяльності організації. Визначення мети і план роботи Приступаючи до роботи зінформацією, розумно поставити мету цієї роботи. Мета визначає буквально все – від напрямків пошуку, джерел інформації й методів її одержання, до форм її подання й способів поши- рення. Важливо сформулювати мету як можна більш чітко і ясно й потім співвідносити з нею дії, що вживаються на всіх етапах інформаційної ро- боти. Важливо також розуміти, що ви збираєте (готовите, поширюєте) не "інформацію про..."(фенол, завод, законодавство), а "інформацію, необхідну для…"(роботи з керівництвом підприємства, звернення до[U1] органів влади, ухвалення рішення про те, чи можна купатися в річці). Точна постановка мети дозволяє ефективно використовувати обмежені ресурси, визначивши міру розумної достатності для ваших зусиль. Збір інформації Мета допоможе визначити основні параметри потрібної інформації: коло питань, на які потрібно знайти відповіді ("широту" необхідної інфор- мації), і ступінь деталізації, глибину пророблення цих питань. Виходячи з подання про бажану інформацію, варто вирішити, яки- ми методами й з яких джерел може бути отримана така інформація. Існує безліч шляхів одержання інформації, серед яких, наприклад: • робота з літературним матеріалом і складання оглядів; • запити в організації-власники інформації: державні й громадські організації, підприємства (форма запиту наведена у додатку 2); • залучення до роботи консультантів або експертів; • пошук інформації в Інтернеті; • власні спостереження або виміри. Вибір шляхів і методів одержання інформації, її джерел визначаєть- ся конкретною ситуацією. У більшості випадків доцільним виявляється сполучення різних методів і джерел. Тип джерела повинен бути адекватний характеру необхідної інформації. Наприклад, адекватним джерелом відомостей про забруд- нення навколишнього середовища можуть бути протоколи вимірів, пуб- лікації організацій, зайнятих екологічним моніторингом, доповіді різних рівнів, підготовлені державними органами, або власні виміри, організо- вані й задокументовані належним чином. При цьому нема рації шукати в доповіді, підготовленій на загальнодержавному рівні, відомості про стан навколишнього середовища в конкретному районі. Для деяких практичних застосувань істотним виявляється "статус" джерела інформації. Так, для проведення суспільної екологічної експер- тизи необхідна не просто офіційна, але документована інформація про намічувану діяльність, у те час як для організації кампанії протесту по тімже приводі може виявитися досить неофіційної інформації. Щоб прий- няти для себе рішення про те, чи можна купатися у водоймі, може вия- витися досить дуже простих методик або навіть візуальних спостере- жень. Відзначимо, що якщо ви приступаєте до інформаційного пошуку в незнайомій або слабко знайомої області, то допомога фахівця в підборі джерел інформації або в оцінці джерел, відібраних вами, особливо важлива. 11 Оцінка джерела інформації Вірогідність має на увазі, що інформація, що міститься в джерелі, повинна відповідати дійсності, бути щирою, правильною. Повнота означає, що джерело інформації повинен відбивати всі істотні сторони проблеми, значимі факти. При цьому вимоги до повноти джерела визначаються метою роботи, і визначення "істотні" означає "істотніз погляду поставленої мети". У багатьох випадках джерело інформації, що задовольняє вимозі повноти з погляду поставленої вами мети, знайти просто неможливо. У цьому випадку необхідні відомості повинні бути зібрані з декількох джерел. Як правило, повнота й вірогідність джерела інформації не можуть бути оцінені "зсередини", без звертання до ряду інших джерел, їхнього зіставлення. Посилання й обґрунтування. Інформація не виникає сама собою, з нічого – вона або береться з іншого джерела, або створюється самим автором і його колегами. Для наукових публікацій наявність посилань на використані джерела, описів застосованих методик або посилань на такі опи- си є необхідною вимогою. У матеріалах іншого типу, наприклад газет- них публікаціях, оформлення посилань за строгими правилами може виявитися недоречним. Проте, вказівка на походження відомостей, що приводяться, є достоїнством джерела інформації в кожному разі. Приведемо ще кілька критеріїв, які можуть використовуватися при оцінці джерел інформації. Ці критерії носять непрямий характер; відповідність або невідповідність їм саме по собі не гарантує застосов- ності або незастосовності джерела інформації. Джерела інформації можуть застарівати в міру нагромадження но- вих знань. Змінам піддаються не тільки наукові подання, але й характе- ристики стану навколишнього середовища, прийняті нормативи й закони й т.д. Тому сучасність джерела інформації має пряме відношення до можливості його застосування. При оцінці джерела інформації доцільно звернути увагу на те, ким він підготовлений і виданий. Значимою може виявитися не тільки наукова репутація автора або видавця, але й інші міркування. Так, відо- мості про вплив на навколишнє середовище великої компанії, описані у звіті самої компанії, мають потребу в перевірці за іншими джерелами. Наявність в матеріалі поряд з інформацією (фактами, висновками, обґрунтуваннями) різких, емоційних оцінок ще не свідчить про не- 12 можливість його застосування як джерела інформації. Проте, це свідчить про те, що матеріал підготовлений однієї зі сторін, що беруть участь у конфлікті або гострій полеміці, і інформація вимагає перевірки з викори- станням інших джерел. Досить імовірно, що не будучи знайомі із проблематикою джерела в цілому, ви зможете оцінити якість однієї із частин або окремого фраг- мента. Резонно припустити, що якість цілого адекватно відбиваєть- ся частиною. Принцип надмірності й принцип розумної достатності. Якщо ви використовуєте тільки один метод, одне джерело для одержання інфор- мації, відомості, отримані вами, можуть виявитися однобічними, непов- ними або попросту недостовірними. Це положення справедливо не тільки при інформаційній роботі, орга- нізованої по типі дослідження, але й при створенні інформаційних ресурсів. Так, при формуванні, наприклад, бази даних по екологічних інформацій- них центрах, уперше зустрівши відомості про раніше невідомий центр у якому-небудь матеріалі, доцільно перевірити, уточнити їх по інших дже- релах або шляхом безпосереднього звернення до такого центра. Необхідність використання декількох джерел при одержанні однієї й тієї ж інформації можна розглядати, як прояв своєрідного "принципу надмірності". Ще один прояв цього принципу можна коротко сформулю- вати в такий спосіб: потрібно знати більше, ніж ви збираєтеся ска- зати. У реальній ситуації, однак, свої зусилля по зборі інформації дово- диться обмежувати "завширшки" – з погляду кола джерел або методів, і "у глибину" – з погляду ступеня деталізації, глибини пророблення питан- ня. Інакше інформаційний пошук, будучи захоплюючим заняттям, здат- ний затягтися навічно. Природним обмежником тут повинен служити принцип розумної достатності – достатності з погляду поставленої мети. Успіх всієї інформаційної роботи істотно залежить від знаходження правильного балансу між принципами надмірності й розумної достат- ності. Обробка й систематизація Наступним етапом інформаційної роботи є обробка й систематиза- ція зібраних відомостей. Деякі типи інформації вимагають спеціальних процедур її обробки. Найбільш характерний приклад – статистична об- робка кількісних даних. Дані, які виникають у результаті обробки, є вихід- ними для інтерпретації. 13 Змістом цього етапу, загальним практично для всіх типів інформації, є її ретельне документування й (або) систематизація. Систематиза- ція результатів – важливий елемент інформаційної роботи. Він припускає організацію вашої інформації у вигляді, зручному для роботи, зберігання й наступного звертання до неї. Це може бути комп'ютерна база даних, систематично організована добірка літератури або просто таблиця, що містить результати вашого власного дослідження. Там, де це можливо, систематизація повинна починатися паралельно зізбором інформації. Ефективна систематизація інформації особливо важлива у випадку створення інформаційних ресурсів відкритого доступу, які будуть викори- стовуватися широкою аудиторією в різноманітних цілях. Інтерпретація Інтерпретація являє собою заключну стадію властиво інформацій- ного дослідження. Далі треба вже практичне використання отриманої інформації – підготовка конкретних матеріалів, їхнє поширення, організа- ція конкретних дій. Змістом інтерпретації може бути, зокрема, узагальнення інформа- ції – встановлення закономірностей на основі зібраних фактів, виявлен- ня причинно-наслідкових зв'язків між явищами. Ця стадія інформаційної роботи найбільше важко піддається форма- лізації. Саме тут потрібно, імовірно, найбільша напруга творчої енергії, залучення знань і досвіду, накопичених у ході попередньої роботи. І саме на цій стадії часто допускаються істотні помилки, які можуть звести нанівець всі вашізусилля. У більшості випадків у ході інтерпретації потрібно зіставляти різно- рідну інформацію, наприклад, наукову (хімічну, біологічну, медичну, тех- нологічну), соціальну інформацію, що ставиться до досліджуваної проб- леми, нормативні документи й матеріали звітності підприємств. Процес інтерпретації, будучи центральним, вузловиммоментомінфор- маційної роботи, нерідко змушує вертатися до етапів збору й обробки інформації, щоб додати відсутні фрагменти картини. Це повернення може мати форму короткого звертання до довідника, але може й зажадати великої додаткової роботи. Відзначимо, що повнота, про яку ми говорили як про бажану стосов- но до окремого джерела інформації, є необхідною вимогою до того набо- ру відомостей, що є вихідним для інтерпретації. В остаточному підсум- ку, характер висновків визначається не тільки тим, як приходять до цих висновків, але й складом цього вихідного набору. Випустивши з уваги 14 важливі факти, можна прийти до помилкових висновків у результаті сум- лінної інтерпретації. Тому зібраний масив відомостей повинен відбивати всі факти, істотні для даної проблеми. Так чи інакше, без етапу інтерпретації інформаційна робота безцільна. Закінчуючи інформаційне дослідження, корисно представити резуль- тати роботи в цілому у вигляді інформаційного звіту. Такий звіт сприяє чіткій організації всіх отриманих матеріалів і фіксує результати минулих етапів роботи – мету дослідження, "первинну" інформацію, зібрану вами й представлену в систематичному виді, висновки, отримані в ході інтер- претації даних. Форма такого звіту, безумовно, залежить від характеру й цілей виконаного вами інформаційного дослідження. Однак обов'язко- вою вимогою до звіту є високий професійний рівень його виконання. При цьому варто мати на увазі, що перевантаженість спеціальними терміна- ми далеко не завжди є ознакою професіоналізму. У кожному разі такий документ звичайно має анотацію, доступну для сприйняття непрофесіо- налів. Подання й поширення інформації Етапи подання інформації – підготовки на її основі конкретних ма- теріалів для певної аудиторії й поширення інформації, як правило, ви- пливають один за іншим. Їх можна розглядати спільно, оскільки рішення, прийняті на обох етапах, визначаються тими самими факторами. У практиці громадських організацій нерідко виникає ситуація, коли той самий інформаційний матеріал використовується як звернення до державних органів, відозву до колег-активістам, опис проблеми для широкої громадськості. Це, як правило, не найефективніший підхід до подання інформації. Матеріал, підготовлений "для всіх відразу", з погля- ду одних читачів виявляється занадто затягнутим, з погляду інших – занадто коротким і недостатньо аргументованим. Різкі оцінки можуть мобілізувати ваших однодумців, але викликати реакцію відторгнення в широкої аудиторії, що вперше знайомиться із проблемою по ваших ма- теріалах. Одним з найважливіших принципів подання й поширення інформації є те, що різним людям ту саму інформацію варто повідомляти по- різному. Крім того, для різних людей можуть бути значимі або цікаві різні аспекти однієї й тієї ж проблеми. Тому в більшості випадків виправдана підготовка декількох інформаційних матеріалів, розрахова- них на різні типи аудиторії. Це й становить зміст етапу подання інфор- мації. 15 Щоб зробити процес підготовки й поширення різних матеріалів ціле- спрямованим, розумно виділити усередині тієї аудиторії, серед якої ви плануєте поширювати інформацію, цільові групи. Наступні основні ха- рактеристики (точніше, блоки характеристик) значимі при виділенні цільо- вих груп – одержувачів екологічної інформації й визначають розходжен- ня між ними: Дії, які можуть бути початі на основі отриманої інформації. Тут важливе місце групи в ситуації, що зложилася навколо проблеми, – наприклад, населення в зоні впливу підприємства, адміністрація підпри- ємства, спеціалізована організація, що займається даною проблемою й т.п. Головне ж – можливості групи впливати на ситуацію. Очевидно, що ці можливості істотно різняться, наприклад, для представників органів влади й місцевого населення. Особливості сприйняття інформації. Від цих особливостей, які ми розуміємо тут досить широко, залежить те, чи стануть представники групи читати (слухати, дивитися) ваші матеріали, чи зможуть вони зро- зуміти сказане в них, а також те, як вони оцінять зміст матеріалів. Серед цих факторів можна назвати, наприклад, освітній рівень, ступінь інтересу до проблеми, ступінь вихідної поінформованості, відношення до ситуації й вашої організації. Можливі канали одержання інформації. Ці характеристики виз- начають те, яким образом, з використанням яких засобів ви зможете донести інформацію до цільових груп. Тут важливізасоби масової інфор- мації, які читає (слухає, дивиться) та або інша група, доступ до техніч- них засобів (Інтернет, наявність комп'ютера, що уможливлює одержання інформації на дискетах) і т.п. Ці характеристики не обов'язково незалежні друг від друга. Так, місце групи в сформованій ситуації нерідко визначає не тільки її можли- вості вживати ті або інші дії, але й вихідне відношення до проблеми. Вибір як цільової групи аудиторії якого-небудь видання в багатьох випад- ках визначає обсяг матеріалу, рівень його складності й інші параметри, які повинні бути характерними для даного видання. У зв'язку з поданням і наступним поширенням екологічної інфор- мації названі розходження можуть визначати такі параметри інформацій- ного матеріалу, як: • характер практичних рекомендацій, що наводяться в матеріалі; • характер аргументації (цінності, до яких варто апелювати); • необхідність спеціального обґрунтування значимості проблеми; 16 • місце науково-технічних подробиць у викладі; • стиль викладу матеріалу, його обсяг, характер оформлення; • методи поширення. Цільові групи, виділювані у зв'язку з поширенням конкретної інфор- мації, можуть існувати, як реальні групи або колективи – формальні або неформальні об'єднання, трудові колективи, громадські організації. Іноді цільові групи існують як сукупності людей, об'єднанізагальними ознака- ми: соціальною, професійною, етнічною спільністю, політичними переко- наннями, місцем проживання, рівнем утворення. Нарешті, можливі загальні підходи до виділення цільових груп, коли вони описуються, на- приклад, як "ті, хто цікавиться даною проблемою, але не має спеціальні знання в цій області". "Сітка" цільових груп, накинута на суспільство, не є щось тверде й однозначно задане навіть у конкретний момент часу. Групи перетина- ються, можуть включати одна іншу. Тому конкретна схема цільових груп має сенс тільки в контексті поширення певної інформації з певною ме- тою. Чим детальніше визначені цільові групи, тим точніше інформаційні матеріали враховують їхню специфіку, тимбільше ефективної виявляється робота з доведення інформації до аудиторії. З іншого боку, підготовка окремих матеріалів для кожної із груп може зажадати величезної кількості часу й сил. Тому до проблеми матеріалів для цільових груп варто підхо- дити з точки зору розумної достатності. У деяких випадках досить од- ного-двох невеликих матеріалів. У випадку широкого поширення інфор- мації, як правило, виправдана підготовка матеріалів трьох-чотирьох типів, що відрізняються рівнем складності й детальності. Як матеріал першого рівня може використовуватися серйозний інфор- маційний звіт, мова про яке йшла вище, у розділі, присвяченому інтерпре- тації. Стандарти якості для такого документа близькі до стандартів якості для наукового звіту або літературного огляду. Він повинен містити поси- лання на всі необхідні джерела, опис методик або посилання на такий опис. Інформаційний звіт повинен витримувати серйозну змістовну кри- тику фахівців. Але його потенційна аудиторія істотно обмежена, великий обсяг утрудняє його широке поширення. Тому необхідні інформаційні матеріали іншого рівня. Це може бути короткий анотаційний звіт, що не містить складних викладень, але відоб- ражує всі значимі результати дослідження й, у тім або іншому ступені, їхнє фактичне підкріплення (наприклад, у вигляді посилань, обмеженого 17 цифрового й фактичного матеріалу та ін.). З нього повинні піти деталі й частковості, технічні й формальні подробиці, але всі ключові моменти вашого дослідження повиннізнайти в ньому відбиття. Мова анотаційно- го звіту повинна бути зрозумілою неспеціалістам. В основу такого звіту може лягти анотація інформаційного звіту, він може бути оформлений у вигляді буклету або брошури. І, нарешті, третій рівень підготовки матеріалів – "публіцистичний". Тут форма подачі матеріалу істотно залежить від цілей і завдань вашого проекту, а також від того, якої аудиторії адресований матеріал. Ви може- те підготувати, наприклад, газетну статтю, листівку, інформаційний лис- ток. Цей матеріал повинен у яскравій, стислій, легкій для сприйняття формі повідомити про наявність значимої проблеми, її причинах. Істотне місце в такому матеріалі повиннізаймати практичні рекомендації, закли- ки до дії. Проте, перерахованих матеріалів може виявитися недостатньо, і тоді будуть потрібні додаткові документи для деяких цільових груп. У такій ситуації описана вище схема може послужити каркасом, на основі якого створюються додаткові матеріали. Наприклад, у більшості випадків має сенс звернутися зінформаційним листом в органи влади. Текст офіційно- го листа – окремий документ, що має власну специфіку. При цьому, як додаток до нього може бути використаний документ другого рівня – анотаційний звіт. На третьому, "публіцистичному" рівні може бути підго- товлена необмежена кількість документів. Їхньою підготовкою й поши- ренням можуть займатися багато організацій, використовуючи матеріа- ли попередніх рівнів як єдину інформаційну основу. Канали поширення інформації. Вибір каналів поширення інфор- мації, так само як і форм її подання, визначається, у першу чергу, тим, з якими цільовими групами ви маєте намір працювати. Так, якщо ви визначили вашу аудиторію як широке коло суспільних екологічних організацій, то доцільно спробувати опублікувати матеріали в екологічній газеті. Можна скористатися списком розсилання по елек- тронній пошті – це більше оперативний спосіб, але він дозволить охопити більше вузьке коло організацій. Якщо аудиторія – громадські організації, що займаються конкретною проблемою, вам допоможуть спеціалізовані бюлетені, друковані й електронні, присвячені, приміром, питаннямхімічної безпеки або охорони дикої природи. Апелюючи до органів влади, ви, імо- вірно, будете писати офіційні листи, можливо – налагоджувати індивіду- альні контакти. Можна звернутися до них через засоби масової інфор- 18 мації, тим самим інформуючи про проблему й громадськість. Якщо ваша аудиторія – місцеве населення, сповістити його допоможуть ті ж засоби масової інформації. Однак не всі люди читають місцеву пресу або див- ляться програми місцевого телебачення. Тому, якщо потрібно донести інформацію до максимально широкого кола громадян, може виявитися виправданим використання листівок або інформаційних листків. Органі- зація суспільних слухань, присвячених актуальній проблемі, також доз- волить повідомити інформацію представникам різних цільових груп. Найбільш важливі характеристики, які корисно брати до уваги при виборі різних каналів поширення: • розмір аудиторії; • якісний склад аудиторії (професійний, соціальний, по ступені інте- ресу до проблеми й т.д.); • строк доставки інформації (електронний лист доходить до адреса- та протягом декількох хвилин або годин, а стаття, прийнята редакцією журналу, може очікувати публікації кілька місяців); • ресурси (у тому числі фінансові), необхідні для поширення інфор- мації з даного каналу. Ці характеристики корисно враховувати, визначаючи пріоритетні ка- нали поширення інформації для цільової аудиторії. У свою чергу, сам канал поширення інформації висуває додаткові вимоги й до змісту, і до оформлення матеріалу. Ці вимоги випливають із того, що очікує від да- ного конкретного каналу його аудиторія, як практично виглядає процес поширення й "споживання" інформації. Якщо ви направляєте в редакцію газети прес-реліз по факсу, це ро- зумно зробити на спеціальному бланку, із продуманим шрифтовим оформ- ленням, з логотипом організації й т.п. У той же час, по електронній пошті той же матеріал варто відправляти у вигляді простого тексту, якщо не- має іншої домовленості з одержувачем. Відправлення по електронній пошті файлу з картинками у форматі MS Word, обсяг якого може пере- вершувати властиво обсяг тексту в десятки й сотні разів, буде сприйня- то багатьма користувачами як порушення "мереженої етики" і викли- чуть різко негативну реакцію. Тим більше, що й MS Word не обов'язково встановлено на кожній машині. Якщо ви публікуєте матеріал на сторінці в Інтернеті – його корисно доповнити посиланнями на аналогі гічні матеріали в мережі, і, можливо, дискусійним форумом ("гостьовою книгою") для його обговорення. 19 Якщо мова йде про публікацію в ЗМІ – наприклад у газеті або жур- налі, корисні відомості про те, як щонайкраще пристосувати матеріал до специфіки даного видання, можна одержати від редакції або журналістів. Методами поширення інформації можуть бути й особисті бесіди, навіть не організовані як слухання або спеціальні зустрічі. Особисте спілкування надзвичайно ефективно завдяки безпосередньому зворот- ному зв'язку, що дозволяє негайно уточнити ваше повідомлення, скоре- гувати його форму. Ще один канал поширення інформації – робота з дітьми (заняття в кружку, участь у проведенні уроків і т.п.) Добре відомо, що діти, якщо вдається їх зацікавити, активно поширюють інформацію як серед од- нолітків, так і серед батьків. Можливо, рано або пізно ви прийдете до розуміння доцільності ство- рення свого власного каналу поширення інформації. Якщо ваші матеріа- ли регулярно публікуються в місцевій газеті, ви можете одержати в ній постійну екологічну сторінку. Якщо вам доводиться систематично зби- рати й поширювати матеріали на певну тему, ви можете почати випуска- ти тематичний бюлетень, друкований або електронний. Але навіть на- явність власного або легко доступного каналу поширення інформації не скасовує доцільності використання інших каналів. Нижче приводяться деякі рекомендації, які можуть виявитися ко- рисними при підготовці інформаційних матеріалів. Обґрунтованість і відкритість. Для того, щоб ваші матеріали були переконливими, користувач повинен мати можливість перевірити інфор- мацію, що приводиться в них. Тому доцільно приводити посилання на використані джерела інформації й документи, описи використаних мето- дик. У будь-яких матеріалах бажано уникати посилань на рідкі й важко- доступні джерела; за інших рівних умов варто вибирати для цитування більше доступну публікацію. Не ігноруйте опонентів. Готовлячи матеріал по гострій, конфлікт- ній проблемі, варто брати до уваги основні концепції, точки зору на про- блему. Зрозуміло, це не означає, що позиція, що викладається вами, по- винна являти собою щось середнє між всіма точками зору. У ваших матеріалах ви можете полемізувати із цими концепціями, аргументовано відстоюючи свою точку зору, або просто згадати про них "мимохіть", позначивши в такий спосіб знайомство з ними. Інформація повинна працювати. Ще раз відзначимо, що навряд чи хто-небудь готовить інформаційні матеріали просто для того, щоб їх поширити. Як правило, це робиться розраховуючи на той або інший прак- 20 тичний результат. Таким результатом можуть бути конкретні дії людей, зміни в поводженні аудиторії, прийняття яких-небудь рішень. Зрозуміло, поширення інформації може впливати на практичні дії й непрямим чи- ном. Наприклад, можна інформувати широку аудиторію з метою сфор- мувати певну суспільну думку стосовно проблеми, свого роду "інформа- ційне середовище", що потім тією чи іншою мірою вплине на прийняті рішення. Там, де це можливо, у матеріали будь-якого рівня, призначені для будь-якої аудиторії, варто включати конкретні, здійсненні пропозиції й ре- комендації. Далеко не завжди можливо запропонувати детальний план дій, але варто хоча б намітити шляхи вирішення проблеми. Наявність практичних рекомендацій – ще й прийом, що підвищує ефективність сприй- няття інформації аудиторією. Той факт, що з повідомлюваної інформації випливають якісь наслідки практичного характеру, демонструє значимість і актуальність проблеми. Зворотний зв'язок. Як би ретельно не був продуманий із самого початку інформаційний проект, усього передбачити неможливо. Оцінка ходу проекту, внесення необхідних коректив у плани повинні проводитися на кожній його стадії. Але особливо багатий матеріал для оцінки здатний дати етап поширення інформації. Добре організований процес поширення інформації є насправді процесом двосторонньої комунікаціїз вашою ауди- торією. Як вже відзначалося, найкраще механізм зворотного зв'язку працює у випадку безпосереднього спілкування з аудиторією. Однак важливо домогтися того ж і для інших каналів поширення інформації. Ви можете вказувати у своїх матеріалах контактну інформацію (телефон, адреса), просити ваших "користувачів" направляти свої коментарі й зауваження. Можливо, ви запропонуєте відповісти на якісь певні питання. Організація каналу зворотного зв'язку вимагає спеціальних зусиль і може виявитися вирішальної для успіху всього інформаційного проекту.

Семінар 18

Загальні відомості про геоінформаційні технології і картографування.

Географічна інформаційна система (geographic information system, GIS), ГІС – інформаційна система, що забезпечує збір, зберігання, обробку, доступ, відображення і розповсюдження просторово-координованих даних.

ГІС містить дані про просторові об'єкти у формі їх цифрових уявлень (векторних, растрових, квадротомічних і інших). По територіальному обхвату розрізняють глобальні, або планетарні ГІС (global GIS), субконтинентальні ГІС, національні ГІС, такі, що часто мають статус державних, регіональні ГІС (regional GIS), субрегіональні ГІС і локальні, або місцеві ГІС (local GIS).

ГІС розрізняються наочною областю інформаційного моделювання, наприклад, міські ГІС, або муніципальні ГІС, МГІС (urban GIS), природоохоронні ГІС (environmental GIS), Туристичні т.п.

Серед них велике значення, як особливо широко поширені, отримали земельні інформаційні системи. Проблемна орієнтація ГІС визначається вирішуваними в ній завданнями (науковими і прикладними), серед них інвентаризація ресурсів (зокрема кадастр), аналіз, оцінка, моніторинг, управління і планування, підтримка ухвалення рішень. Інтегровані ГІС, ІГІС (integrated GIS, IGIS) суміщають функціональні можливості ГІС і систем цифрової обробки зображень (даних дистанційного зондування) в єдиному інтегрованому середовищі.

Наукові, технічні, технологічні і прикладні аспекти проектування, створення і використання ГІС вивчаються геоінформатикою. Якщо обійтися без узагальнень і образів, то ГІС – це сучасна комп'ютерна технологія для картографування і аналізу об'єктів реального світу, а також подій, що відбуваються на нашій планеті.

На перший погляд достатньо очевидним є тільки застосування ГІС в підготовці і роздруковуванні карт і, можливо, в обробці аеро- і космічних знімків. Реальний же спектр застосувань ГІС набагато ширше, і щоб оцінити його, нам варто поглянути на застосування комп'ютерів взагалі, тоді місце ГІС представлятиметься набагато ясніше.

Комп’ютери дають не тільки більшу зручність виконання відомих операцій з документами, вони є носієм нового напряму людській діяльності - інформаційних технологій, і сучасне суспільство засноване в значній мірі на них.

Інформацією слід називати все, що може бути представлене у вигляді букв, цифр і зображень. Так от, всі методи, техніка, прийоми, засоби, системи, теорії, напрями і так далі і тому подібне, які націлені на збір, переробку і використання інформації, разом називаються інформаційними технологіями і ГІС – одна з них.

Зараз ГІС - це багатомільйонна індустрія, в яку залучені сотні тисяч людей у всьому світі. ГІС вивчають в школах, коледжах і університетах. Цю технологію застосовують практично у всіх сферах людської діяльності - будь то аналіз таких глобальних проблем як перенаселення, забруднення території, скорочення лісових угідь, природні катастрофи, так і вирішення приватних завдань|задач|, таких як пошук якнайкращого|щонайкращого| маршруту між пунктами - екскурсійний і екстремальний туризм, підбір оптимального розташування нового офісу, пошук будинку|дому| за його адресою, прокладка|прокладення| трубопроводу на місцевості|місцевий|, різні муніципальні завдання|задачі|.