Определение и базовые принципы экологического туризма.

Вісімдесяті роки XX в. по праву можна вважати часом формування концепції екологічного туризму, визначення основних принципів, що лежать в його основі.

Перше визначення екологічного туризму було запропоновано мексиканським економістом-екологом Гектором Цебаллос-Ласкурейном (Ceballos-Lascurain) в 1980 р. Екологічний туризм, за визначенням автора, - це поєднання подорожі з екологічно чуйним ставленням до природи, що дозволяє об'єднати радість знайомства і вивчення зразків флори і фауни з можливістю сприяти їх захисту. Після появи першого визначення екологічного туризму різними авторами та організаціями, які проявляють зацікавленість у розвитку цього виду діяльності, було запропоновано безліч нових варіантів.

Визначення, прийняте СОТ, говорить: «Екотуризм включає всі форми природного туризму, при яких основною мотивацією туристів є спостереження і прилучення до природи»¹.

Визначення, запропоноване робочою групою з екотуризму Федерального міністерства з фінансового співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ), вбачає основну роль екологічного туризму в охороні середовища й у фінансовій підтримці місцевих спільнот: «Екотуризм належить до тих форм туризму, при яких робиться свідома спроба звести до мінімуму негативний вплив на навколишнє середовище, надати допомогу у фінансуванні охоронюваних природних територій, створити источ ники доходу для місцевого населення»¹.

¹ Екотурістскій ринок Німеччини. Спеціальний доповідь СОТ № 10.-Мадрид, 2001.

Міжнародний Союз Охорони Природи та природних ресурсів (МСОП) під екологічним туризмом розуміє «подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем по відносно непошкодженими природним територіям з метою вивчення і насолоди природою і культурними пам'ятками, яке сприяє охороні природи, надає« м'яке »вплив на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними переваг від цієї діяльності».

Всесвітній Фонд Дикої Природи (ВВФ) пропонує своє визначення: «Екотуризм - це природний туризм, що сприяє охороні природи».

Екотурістскіх суспільство розглядає екологічний туризм, як «цілеспрямовані подорожі в природні території з метою більш глибокого розуміння місцевої культури та природного середовища, які не порушують цілісність екосистем, при цьому роблять охорону природних ресурсів вигідною для місцевих жителів».

Визначення, використане в Програмі Світового банку з розвитку екотуризму на Байкалі, говорить: «Екотуризм-будь-які форми туризму і діяльності на природі, які мають головним завданням сприйняття природи та її краси, розуміння значення навколишнього середовища, відпочинок і спортивний туризм на лоні природи. Ці форми виявляються стійкими в екологічному плані, надаючи мінімальний вплив або не надаючи ніякого впливу на навколишнє середовище».

Одне з найбільш ємних визначень запропоновано російськими авторами Є.Ю. Ледковскіх, А.В. Дроздовим, Н.В. Морале-вої. Автори пишуть: «Таким чином, майже одночасно, в Старому і Новому Світі було сформульовано уявлення про туризм, сумісному з екологічними та соціальними вимогами, відповідальному перед природою, сприятливому її захисту, підвищує культуру мандрівників, виконуючому просвітницьку функцію, дбайливо відносяться до традиційних культур і місцевим співтовариствам»¹.

Різноманіття визначень свідчить про те, що даний напрямок туристської діяльності перебуває в стадії формування. Відсутність чіткого визначення вносить плутанину в оцінку величини потоку туристів, що приводяться в різних виданнях.

Визначення, на нашу думку, лише тоді буде всеосяжним і чітким, коли в ньому будуть позначені основні принципи, на яких базується і до дотримання яких закликає екологічний туризм.

• Базовими принципами екологіческоготурізма є:

• • збереження біологічного різноманіття рекреаційних природних територій;

• • підвищення рівня економічної стійкості регіонів, залучених до сфери екологічного туризму;

• • підвищення екологічної культури учасників екотурістской діяльності;

• • збереження етнографічного статусу рекреаційної території.

Збереження біологічного різноманіття рекреаційних природних терріторій.Первое умова екологічного туризму, кото рої відрізняє його від використовувалися раніше форм організації та проведення відпочинку на природі - це осмислена, екологічно та економічно вивірена політика у використанні рекреаційних територій, розробка і дотримання режиму неистощительного природокористування, який забезпечує не тільки збереження біологічного різноманіття рекреаційних природних територій, але й надає стійкість самої туристської діяльності. Не випадково останнім часом термін «екологічний» туризм все частіше вживається як синонім терміну «стійкий» туризм. Виконання даного принципу неможливо поза програми екологічного менеджменту, що включає пла вання, організацію, мотивацію, аналіз і контроль еколого-туристської діяльності.

На етапі планування - на конкретній території необхідно виконати, як мінімум, наступні заходи: визначення рекреаційної ємності території; розробку екологи чеський стратегії, узгодженої з маркетинговою стратегією; формування цінової політики з урахуванням екологічних обмежень; планування довгостроковій і короткостроковій діяльності відповідно до норм права; включення екологічних заходів у бізнес-план.

¹ Екотуризм на шляху до Росії. Тула: Гриф і К0, 2002.

Етап організації .Мотивация является чрезвычайно важным пунктом программы экологического менеджмента. Она должна стимулировать самореализацию организаторов и исполнителей эколого-туристской деятельности, обеспечить их моральное и материальное поощрение.

Стадія реалізації повинна супроводжуватися аналізом і контролем екологічних ризиків, моніторингом стану рекреаційної території, проведенням реабілітаційних заходів, коригуванням довгострокових і короткострокових планів і т.д.

Організація і реалізація екологічного туризму неможливі без опори на дані фундаментальної та прикладної науки, на технології, вироблені практикою екологічного туризму, на рекомендації практичних працівників, що здійснюють туристичну діяльність на конкретних територіях.

Підвищення рівня економічної стійкості регіонів, залучених до туристський процес - явище досить загальне, проте в екологічному туризмі воно набуває особливого звучання, оскільки екотуризм розвивається в економічно відсталих регіонах, мало порушених сучасної господарською діяльністю. Такі території вкрай слабо забезпечені робочими місцями і є постачальниками некваліфікованої робочої сили в міста. Організація нових робочих місць може мати серйозні економічні та соціальні наслідки. Саме тому організатори екологічного туризму розглядають залучення місцевого населення в туристський процес як один з найважливіших елементів його планування та проведення. Участь місцевих жителів передбачається в таких сферах туризму, як сфера гостинності, виробництво і збут сувенірної продукції, виробництво і постачання продуктів харчування, обслуговування туристських маршрутів, участь в анімаційних заходах, виконання охоронних функцій і т.д. Надання роботи місцевим жителям дозволяє не тільки підвищити рівень їх зайнятості, а й сприяє їх закріпленню на споконвічній території, а також - поверненню з міст. Цілком очевидно, що збільшення числа робочих місць в економічно нерозвинених регіонах світу можна добитися і іншими шляхами, наприклад, залученням на територію транснаціональних корпорацій, які активно практикують висновок деяких виробництв в країни третього світу. Проте загальновідомо, що зниження собівартості продукції, виробленої на території країн третього світу, пов'язано не тільки з низькою заробітною платою, а й зі зниженням екологічних вимог до виробників цієї продукції, а значить, до можливої втрати територією свого рекреаційного потенціалу.

Підвищення екологічної культури учасників екотурістской деятельностиосуществляется по декількох напрямках. Населення рекреаційних територій, залучена до туристський процес і отримує від нього економічні переваги, усвідомлює, що природа, яка приваблює туристів, повинна зберігатися, так як саме вона і є основна цінність території - джерело їх власного доходу. Туристи, які беруть участь в екологічних турах, - це, в будь-якому випадку, люди, не байдужі до екологічних проблем, однак і оніповишают рівень екологічної грамотності шляхом отримання інформації, яку надають їм організатори та виконавці еколого-туристських програм. Пропаганда екологічного туризму в засобах масової інформації (ЗМІ), залучення уваги до природоохоронної діяльності є важливим елементом загальної програми підвищення екологічного світогляду населення.

Збереження етнографічного статусу рекреаційної терріторіі.Последній з принципів, складових основу екологічного туризму - це дбайливе ставлення до культури і звичаїв народів, що проживають в тих регіонах, де проводяться екологічні тури. Традиційна культура і національний колорит в останні десятиліття все більше привертають до себе увагу мандрівників, проте організація етнографічного туризму або включення етнографічної компоненти в екологічні тури повинні бути організовані не менш чітко і грамотно, ніж рекреаційна діяльність, що використовує природні ресурси. Традиційна культура місцевих громад, які стикаються з масовим туризмом, виявляється до них ще менш стійкою ніж природа. Сприяння всохраненіі етнографічного розмаїття планети є однією з найважливіших установок екологічного туризму.

Враховуючи вищесказане, можна запропонувати визначення екологічного туризму, що акумулює найбільш вдалі знахідки попередніх авторів і включає перелік основних принципів цього виду діяльності. «Екологічний туризм - це відвідування унікальних природних територій, мало порушених господарською діяльністю, що зберегли традиційний устрій життя місцевого населення; це підвищення рівня екологічної культури всіх учасників туристського процесу та підвищення життєвого рівня місцевого населення, дотримання природоохоронних норм і технологій при виконанні екологічних турів і програм» (Т.С.).