Конкуренція ,монополія ,олігополія.

Конкуренція(з лат.-“змагання“) боротьба між товаро виробниками за найвигідніші умови в-ва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Конкуренція виникає за наявності великої кількості виробників певного продукту або ресурсу, при свободі вибору госп діяльності виробників, при співвідношені та відповідності між попитом і пропозицією, при наявності ринку засобів в-ва.

Функції ек конкуренції: регулююча(кожен виробник вірішує що йому виробляти і якіресурси йому потрібні, тому вони рухаються туди, де в них найбільша потреба), мотивації(кожин виробник що зацікавлений отримати більше прибутку має прислуховуватись до споживачів, інакше він не витримає конкуренції), розподілу(між державою і окремими підприємцями, залежно від їх сум вкладів у виробництво), контролю(ціна встановлюється залежно від кількості конкурентів та якості продукту)

Конкуренція буває: 1) поліополія – велика кількість товаро виробників певного продукту і велика кількість споживачів. 2) олігополія – велика кількість споживачів і мала кількість виробників. 3) один споживач і багато виробників (монополія помиту) 4) одни споживач і одни виробник ( двостороння монополія).

Також конкур буває досконала і недосконала. Досконала (ціна задана величина, багато продавців і покупців, все виробники виробляють однорідку продукцію, відсутній барєр для входу на ринок, ресурси – мобільні, кожен продавець і покупець має повну і правельну інформ про ціну, витрати і попит на ринку). Недосконала – буває монополістична і олігополістична (меньше 10 виробників.) конкуренція буває також цінова та не цінова, сумлінна та не сумлінна.

Монополія (грец. топоs -- один; роlео -- продаю) -- це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.

Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів (лат. substituo-- підставляю, заміщую) (товарів-замінників) і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Монополії класифікують за такими ознаками:

1. Характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно не відновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галузі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). Товари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальні монополії. Створюються на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності, наприклад патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.

Штучні монополії. Це об'єднання господарюючих суб'єктів, що створені для отримання монополістичних вигод. Штучні монополії свідомо змінюють структуру ринкового простору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, обмежуючи кредитну діяльність банків для нових підприємств тощо).

Олігополія (грец. оlіgos -- небагато; роlеo -- продаю) -- це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Олігополія -- форма синтезу конкуренції і монополії, в якій центр боротьби переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Найпростішою олігополією є дуополія- функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвеликі за розмірами фірми, про що свідчать рівні концентрації їхньої продукції, яка є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього олігополістичну конкуренцію розрізняють на чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції: автомобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо).

Ринок і держава.

Ринковий механізм має певні межі своєї дії. Держава намагається оптимально поєднати конкурентні ринкові та державні регулюючі сили в господарській системі. Тобто, економічна політики держави має дві основні концепції, що відображають тісний взаємозв'язок між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають і напрям, в якому розвиваються економічні процеси, і обсяги регулюючих функцій, які час від часу змінюються. Серед чинників взаємодії ринку і держави є рівень розвитку продуктивних сил, характер історичних змін, що притаманні на даний момент в суспільстві, політико-економічна орієнтація країни, її соціальна структура, національні особливості та ін. Зловживання ж ринковими механізмами, вільною конкуренцією провокує стихію лібералізму до потужних соціальних струсів. Тому країни ринкового світу створили систему державного економічного регулювання, що є актуальною і для Української держави через відповідні економічні реформи (приватизацію, лібералізацію, фінансову стабілізацію, відкритість економіки та ін.). Вони є цілями підвищення рівня життя широких верств населення, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини з природою, екологічної безпеки, зміцнення здоров'я нації, забезпечення державі гідного місця у світовому співтоваристві. Для України характерним є те, що становлення ринку та інститутів державотворення збігаються у часі, але внаслідок слабкості держави існує загроза деформування ринкових структур. Тому актуальною є розбудова тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку та полегшують набуття економікою країни соціально-ринкового змісту розвитку, а саме державної підтримки підприємницьких структур, планування, забезпечення економічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забезпечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, прав на працю, захисту інтересів споживачів та ін.

Дія економічної функції держави в умовах ринку передбачає наступні 5-ть напрямків:

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний розподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку.

4. Перерозподіл доходів. Ефективний розподіл ресурсів ще не означає найбільш ефективного розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню.

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами.

Сегментація ринку.

Сегментація ринку являє собою поєднання головних видів ринку, що визначають зміст ринкових відносин, характер взаємодії попиту і пропозиції, конкуренції і ціни на основні об'єкти ринку та його інфраструктурні елементи. Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то формується досить складна ринкова структура, яка включає окремі складові сегменти за економічним і функціональним призначенням. Наш розгляд сегментації ринку ми зведемо до таких основних його елементів як ринку засобів виробництва і предметів споживання, ринку робочої сили та фінансового ринку.

Сегментація ринку напряму пов'язана і з міжнародними ринками, що є розвитком і розширенням виокремлених внутрішніх ринків та їхній вихід за межі національної економіки. Так, формування міжнародного ринку засобів виробництва та предметів споживання передбачає створення такого його інституту, як міжнародна товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами різних країн та забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції як на різновиди засобів виробництва, так і предметів споживання.

 

Сегментація ринку.

Сучасний ринок є складним полі системним утворенням. Ринок розмежовують на різні сегменти (елементи або сектори) за такими критеріями: ек призначення об’єктів ринкових відносин, ступінь зрілості ринкових відносин, територіально-адміністративна ознака, відповідність окремих ринків чинному законодавству.

За критерієм економічного призначення об’єктів ринкових відносин складовими ринку є: 1-ринок предметів споживання; 2-р. виробничих ресурсів; 3-р. капіталів(капітальних благ); 4-р. фінансово-кредитних ресурсів; 5-фондовий р.; 6-р. науково-техніч. розробок та інформ. Перші три сегменти є визначальними, вони становлять матеріал. базу ринкових відносин. За територ-адміністр ознакою:місцеві, регіонал, націон. За відповід окремих ринків чинному законод:тіньові, легальні.