Населення,його характеристика
Нормування робочого часу
Робочим часом вважається період,коли працівнки,відповідно до укладеного трудового договору та правил внутрішнього трудового розпорядку підприємств,виконують покладені на нього трудові обов’язки.
Час роботи – це час, який безпосередньо витрачається на дії, пов’язані з виконанням конкретної роботи:
-підготовчо-заключний
-оперативний час
-час на обслуговування робочого місця
- час регламентованої перерви
- час нерегламентованої перерви
Робочий час або тривалість зміни визначається:\
Т зм=Тпз+Топ+Тобс+Твідп
Режими праці та відпочину:
- змінний режим
-добовий режим
-тижневий режим
-місячний режим
31.Нормативи і норми праці.Методи встановлених норм.
Номативи праці – це регламентовані значення затрат праці на виконання окремих елементів робіт, обслуговування робочого місця, бригади, структурного підрозділу.
Нормативи праці:
-режимів роботи устаткування
-часу
-обслуговування
- чисельності
- підпорядкованості
Норми праці є основою організації праці та виробництва з яких розпочинаються і на яких закінчуються всі планово-економічні розрахунки підприємства.
Норма виробітку – це визначальний обсяг роботи який працівник або група працівників відповідної кваліфікації зобов’язана виконати за одиницю робочого часу.
Норма часу – це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи працівником або групою працівників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов.
27.Показники і методи виміру продуктивності праці.Фактори зростання продуктивності праці
Ефективність - співвідношення результатів і витрат людської діяльності.
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, в даному випадку — результатів праці та її витрат.
Важливим показником ефективності праці є співвідношення прибутку від даного виду трудової діяльності й відповідних витрат праці. Це співвідношення називається рентабельністю праці, або точніше — рентабельністю сумарних витрат на персонал, і в загальному випадку визначається за формулою:
Р= розмір прибутку/витрати праці
Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою
де В — виробіток;
V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);
Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).
На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці:
1)натуральний
2)трудовий;
3)вартісний.
Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою
Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.
Технологічна трудомісткість 
визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.
Трудомісткість обслуговування 
визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість 
складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.
Трудомісткість управління 
визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.
Повна трудомісткість продукції 
відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою
Фактори зміни певного показника — це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.
За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:
· ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);
· ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість економічно активного населення країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).
Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:
1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;
2) матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;
3) організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.
28.Резерви зростання продуктивності праці.
Важливим елементом управління продуктивністю праці є пошук резервів, використання яких дозволило б підприємству вийти на нижчий рівень витрат на персонал порівняно з конкурентами і забезпечити тим самим можливість виживання в умовах ринку.
Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників – як зовнішніх, так і внутрішніх. Всі чинники збільшення продуктивності праці можна об'єднати у чотири основних групи.
Техніко-технологічні чинники визначаються рівнем розвитку засобів виробництва із впровадженням нових технологій, використанням якісної сировини. Важливим чинником є індустріалізація, яка полягає у створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це комплексний процес, в якому лежить застосування сучасних нових виробничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.
Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує втрати робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.
Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на фактори морального і матеріального стимулювання. До них належать зростання заробітної плати, премії та доплати, можливість самовираження і творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації тощо. Природні умови та географічне розміщення виділяють і аналізують передусім на підприємстві добувної та деяких переробних галузей промисловості, а саме впливають на вид діяльності підприємства і його зв'язки з постачальниками і споживачами
Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані, тобто це можливість більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, практики управління
За ознаками можливостей використання резерви поділяють на резерви запасу і резерви втрат.
За часом використання резервиподіляють на поточні і перспективні.
Поточні резерви можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень, перспективні резерви вимагають перебудови виробництва, більш досконалого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи .
Резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на
три групи:
соціально-економічні – визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
матеріально-технічні – визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва;
організаційно-економічні – визначають можливості удосконалювання
об'єднання робочої сили і засобів виробництва.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні,
міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом. Вони пов'язані з недовикористанням науково – технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств та неефективною демографічною та територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення використання продуктивних сил цього регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.
Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення
продуктивності праці у цій галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду; недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванням виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Значення їх полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки, і на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:
резерви зниження трудомісткості продукції;
резерви поліпшення використання робочого часу
29.Сутність нормування праці.Об’єкти нормування праці
Нормування праці є важливою складовою частиною технологічної та організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.
Нормування праці- це встановлення обґрунтованих співвідношень між мірою праці та мірою витрат на неї.
Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.
Під час організації праці необхідно визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість.
На підприємстві норми праці використовуються під час планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського та цехового оперативного планування. За допомогою норм:
- складаються бізнес-плани підприємств,
- плануються обсяги виробництва цехів і дільниць,
- розраховується завантаження устаткування і робочих місць,
- встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці,
- визначається потреба в кадрах,
- розробляються календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування:
- узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства,
- досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях,
- забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу. В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної
самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.
функції нормування праці:
· формування інформаційної бази для розрахунків основних техніко-економічних показників діяльності підприємства;
· створення об'єктивної основи для вдосконалення організації оплати праці в умовах прискореного НТП;
· визначення трудового вкладу всіх працівників підприємства та частки кожного з них у колективно заробленому фонді оплати праці;
· виявлення резервів живої праці і формування організаційно-технічних заходів, впровадження яких забезпечить їх використання.
Під принципами нормування розуміють сукупність основних усталених положень, на основі яких здійснюється побудова, функціонування, розвиток і вдосконалення організації управління процесами праці.
Принципи нормування праці:
1) Принцип прогресивності –- означає, що при розрахунку норм праці необхідно виходити з науково-технічних і виробничих досягнень, практично застосованих на даній дільниці виробництва, з метою економії витрат живої та суспільної праці і поліпшення його умов.
2) принцип об'єктивності- припускає створення для усіх співробітників підприємства рівних можливостей для виконання норм; зокрема, це означає необхідність нормування праці з урахуванням групової диференціації співробітників по статі і віку, що особливо важливо при нормуванні праці учнів, молодих співробітників і осіб передпенсійного віку;
3) принцип динамічності- виходить з принципу конкретності і виражає об'єктивну необхідність зміни норм праці при істотному для цієї точності розрахунків зміні виробничих умов;
4) принцип оптимальності – означає розробку і застосування таких варіантів норм, в яких найповніше враховані переваги сучасних технологій і трудові навички працівників.
5) Науковості - використання при нормуванні праці результатів наукових досліджень, проведених відповідними науковими установами.
Об’єкти нормування праці:
1)умови та охорона праці
2)затрати праці
3)результати праці
32.Структура доходів населення
Вартість робочої сили – це сукупність витрат підприємця,пов’язаних з використанням робочої сили та загальна вартість робочої сили ,товарів і послуг, необхідних для відтворення робочої сили.
До складу вартості робочої сили входять безпосередньо заробітна плата; натуральні виплати, які підприємці надають працівникам; витрати роботодавців на соціальне страхування та вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору); витрати на підвищення професійного рівня; витрати на соціально-побутове обслуговування; податки, які розглядаються як витрати на робочу
Вартість робочої сили включає:
1) заробітна плата
2) податки у вигляді витрат на робочу силу
3) на професійну підготовку та перепідготовку
4) натуральні виплати
5) витрати на соціальне страхування
6) на соціально-побутове обслуговування.
Доходи населення – це сукупність грошових та натуральних надходжень з різних джерел у результаті розподілу та перерозподілу створених у суспільстві благ.
Доходи є:
1)заробітна плата
2)прибуток та змішаний дохід
3)дохід від власності
4)соціальні трансферти
Витрати є:
1)на придбання товарів і послуг
2)поточні податки на доходи та майно
3)внески на соціальне страхування
4)інші сплачені поточні трансферти.
Грошові доходи:
1)загальні доходи
2)чисті доходи
Доходи поділяються на :
1)Натуральні доходи – від продажу особистого господарства
2)Трудові доходи – надходження в сімейний бюджет від трудової діяльності
3)Нетрудові доходи – нелегальні( хабар, крадіжка тощо)
4)Приховані доходи – незаконний бізнес, неформальна економічна діяльність.
5)Номінальні доходи – величина нарахованих виплат і натуральних видач;
Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:
Др = Дн х Іц
де: Др — доходи реальні; Дн — доходи номінальні; Іц — індекс споживчих цін.
33.Рівень життя:поняття і чинники
Рівень життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.
Рівень життя визначають в цілому по країні, на окремих територіях та соціальних групах.
У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.
Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який складає частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.
Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.
Поняття якість життя конкретизує категорію "рівень життя (ІЛР)". В ООН було запропоновано комбінований показник – індекс якості життя, який характеризує:
· рівень освіти;
· медичного обслуговування;
· тривалість життя;
· ступінь зайнятості населення;
· його платоспроможність;
· доступ до політичного життя тощо.
Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тис. населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (децибел), швидкість руху в години пік та ін.
Індекс людського розвитку
Індекс людського розвитку – процес розширення можливості людей обирати шляхи і засоби підвищення якості(стандартів) власного життя.
Індекс людського розвитку включає три показники, які відображають ключові можливості у забезпеченні всього процесу людського розвитку: прожити довге й здорове життя (вимір — довголіття); набути, розширювати й оновлювати знання (вимір — освіченість); мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя (вимір — матеріальний рівень життя).
Вимір довголіття відображає можливість людей прожити тривале й здорове життя.
Показник освіченості також важливий не лише сам по собі. Цей вимір людського розвитку відображає можливості людей набувати знання і здібності для повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства та значимого особистого внеску в це життя.
Показник матеріального рівня життя має відображати можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної та соціальної мобільності, обмін інформацією й участь у житті суспільства.
У загальному вигляді індекс людського розвитку (Human development index — HDI) розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення
,
Індекс тривалості життя (Ilife) обчислюється за формулою
,
де Хi — очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;
Хmax — максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);
Хmin — мінімальне значення показника (прийняте на рівні
25 років).
Індекс рівня освіченості (Ieduc) обчислюється за формулою
де Iadult — індекс грамотності дорослого населення;
Ichild — індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.
Складові цього індексу Iadult та Ichild обчислюються за такою самою формулою, що й очікувана тривалість життя при народженні. При цьому
Хi означає частку грамотних серед дорослого населення і-ої території в % (для розрахунку Iadult) і сукупну частку учнів у % (для розрахунку Ichild);
Хmax — максимальне значення обох показників (прийняте на рівні 100 %);
Хmin — мінімальне значення обох показників (прийняте на рівні 0 %).
Індекс скоригованого реального ВВП (Iinc) на душу населення обчислюється за формулою
,
де Хi — скоригований реальний ВВП у розрахунку на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення і-тої території;
Хmax — максимальне значення показника (прийняте на рівні 40 000 доларів на рік);
Хmin — мінімальне значення показника (прийняте на рівні 100 доларів на рік).
35.Зарплата як соціальна категорія ринкової економіки
Заробітна плата – винагорода,обчислена як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Функції заробітної плати:
1)відтворювальна
2)стимулююча
3)соціальна
4)регулююча
Зарплата поділяється на :
1)номінальна
2)реальна
Номінальна зарплата – визначена ,зафіксована в розрахунковій відомості або інших документах величина зарплати в грошовому виразі,що характеризує рівень оплати праці.
Реальна зарплата- обчислена,визначена як сукупність матеріальних і духовних благ, споживчих товарів і послуг,які можна за неї придбати.
Зарплата:
1)мінімальна
2)середня
Мінімальна заробітна плата – це законодавчо-встановлений розмір заробітної плати за просту,некваліфіковану роботу.
Середня – визначена діленням суми нарахованого фонду оплати праці, що складається з нарахованої заробітної плати за виконану роботу
Причини диференціації заробітної плати:
1)Вартість життя
2)нерівність здібностей працівників
3)дискримінація
4)відмінності в робочих місцях
Структура зарплати
Структура заробітної плати:
-основна
-додаткова
-інші заохочувальні та компенсаційні виплати
Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до визначених норм праці, які встановлюються у вигляді тарифних ставок(окладів),відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці тощо.
Інші – винагороди за підсумки роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові матеріальні виплати.
37.форми і системи оплати праці
Форми і системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів.
Форми заробітної плати:
1)Відрядна(пряма,непряма,відрядно-преміальна,відрядно –прогресивна,акордна)
2)Погодинна (проста,погодинно-преміальна,за посадовими акордами)
При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.
При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція(або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи зі встановленої відрядної розцінки.
1.Праця як об’єкт вивчення дисципліни
2.Предмет та об’єкт предмету
Населення,його характеристика
5.Структурпа населення.Трудові ресурси
6.Трудовий потенціал
7.Система трудових відносин
8.Роботодавці та наймані праці в системі СТВ
9.Сутність соціальної політики