Генезис, природа і джерела позичкового капіталу. Норма позичкового проценту. Кредит як форма руху позичкового капіталу. Форми кредиту.
Природа і генезис торгівельного капіталу. Торговий прибуок. Товарна біржа.
Природа і генезис торгівельного капіталу
Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності та структури капіталу, у тому числі:
1. Предметно-функціонального підходу, (капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва).
2. Соціально-економічного підходу, ( капітал трактується як економічна).
3. В Грошового підходу, (капітал досліджується як фінансовий ресурс).
4. Часової концепції капіталу, ( порівняння корисності благ у різний).
У традиційному політекономічному визначенні капітал має такі властивості:
1) обмеженість;
2) здатність до нагромадження;
3) ліквідність;
4) здатність до конвертації (постійної зміни форм); б) самозростання.
У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:
І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. (Освіта)
II. Інтелектуальний капітал – (сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей)
Ш. Соціальний капітал – (капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі).
У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал - самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи,які уможливлюють отримання доходу.
I. За сферами застосування (промисловий, торговельний, позиковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).
Промисловий капітал - капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.
Торговельний капітал-капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.
Позиковий капітал - грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.
II. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).
III. За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).
IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).
Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.
Фіктивний капітал (від лат. fictio - вигадка) - капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папери не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.
V. За роллю у відтворювальному процесі (капітал-власність; капітал-функція).
Капітал-власність - капітал, який перебуває у власності кредитора. Капітал-функція - запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.
VI. За джерелами сформування (власний та залучений капітали). Власний капітал - капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між сукупними активами фірми та ЇЇ зобов'язаннями. Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.
VII. За інноваційною спрямованістю (неризиковий та венчурний (ризиковий) капітали).
Венчурний капітал - ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.
VIII. За формами функціонування (індивідуальний, суспільний, колективний).
Торговий прибуок
В економічній літературі утвердились такі підходи до трактування економічної природи прибутку:
1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності.
2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововведень.
3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції.
При цьому прибуток фірми трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.
де PR - прибуток фірми; TR - виручка від реалізації; ТС - сукупні витрати.
Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (рис. 11.3).
Рис. 11.3. Економічний та бухгалтерський прибуток фірми
Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.
Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.
Нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.
Чистий прибуток - прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями.
Економічний прибуток - це надлишок від нормального прибутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ресурсів, здійснити нововведення, ризикнути. При його розрахунку можливі такі ситуації:
- економічний прибуток є від'ємною величиною, що свідчить про необхідність пошуку вигідніших шляхів застосування наявних ресурсів;
- економічний прибуток є нульовим - це означає, що підприємець отримує нормальний прибуток і альтернативне застосування вкладених засобів не збільшить його дохід;
- економічний прибуток є додатною величиною, що засвідчує ефективне використання ресурсів.
Монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.
Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).
Маса прибутку - це абсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні.
Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.
деП' - норма прибутку; П - маса прибутку; К - величина авансованого капіталу.
Функцій прибутку:
- облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;
-розподільча, що характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;
- стимулююча, що визначає прибуток як потужний мотивуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.
Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:
-прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;
- прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;
- прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.
Товарна біржа.
Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному місці, де ціни на товари складаються в умовах вільної конкуренції. Класифікацію бірж, що функціонують у ринковій системі господарства, здійснюють за об'єктами продажу, суб'єктами утворення та рівнем функціонування.
Універсальними є біржі, що торгують товарами різних груп. Біржі, на яких об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими.
Генезис, природа і джерела позичкового капіталу. Норма позичкового проценту. Кредит як форма руху позичкового капіталу. Форми кредиту.
Генезис, природа і джерела позичкового капіталу. Норма позичкового проценту.
Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.
Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.
Економісти аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:
1) амортизаційні відрахування.
2) частина оборотного капіталу;
3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;
4) кошти фонду розвитку виробництва;
5) грошові доходи і заощадження населення;
6) грошові нагромадження держави тощо.
Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:
1. Особливість: що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником.
2. Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г'= Г + Аг (Аг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г, тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент.
1. Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.
2. Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на певний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в позику грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).
3. Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати позику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.
4. Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап своєї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга -позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).
Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на прибуток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення частки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.
Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ):
Норма відсотка(НВ) = Сума річного доходу, отриманогона позичковий капітал/Сума позичкового капіталу * 100%
На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.
Кредит як форма руху позичкового капіталу. Форми кредиту.
Кредит - це побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання. В даному визначенні віддзеркалюється сутність; принципи кредитування і характер кредитних відносин.
Сутність кредиту розкривають його функції:
1) перерозподільча (за допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються на позичковий капітал);
2) емісійна;
3) прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (здійснюється на основі використання акцій і облігацій корпоративної форми власності, злиттів компаній тощо);
4) сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та зміни готівки кредитними грошима);
5) обслуговування кредитом інноваційного процесу розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовки та перепідготовки відповідних кадрів;
6) регулювання макроекономічних процесів;
7) контрольна.
За суб'єктами кредитних відносин класифікують чотири основних види кредитів:
Міжгосподарський кредит - кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами в процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами з однієї сторони і органами галузевого управління з іншої, в процесі їх фінансових взаємовідносин.
Банківський кредит - це кредит, що надається банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі і домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотків.
Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.
Споживчий кредит - це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансово-кредитними установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг.
Лізинговий кредит - кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна та супроводжується укладанням лізингових угод (мета: сприяння розвитку науково-технічного прогресу і матеріально-технічної бази підприємств.)
Кредит - це специфічні економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і оплати.
Рис. Кредит - форма руху позичкового капіталу