Формування системи екологічних прав громадян
В основі формування екологічних прав громадян лежать природні права людини: право на життя, право на охорону здоров’я. Саме ці права були визнані в міжнародних пактах про політичні, громадянські, соціальні, економічні та культурні права. Ці права були розширені через права на якісні продукти харчування, відпочинку, інформації тощо. Екологічні права знаходяться на стадії розвитку. Вперше про обов’язковість державного закріплення права на безпечне життя навколо середовища було зазначено в Декларації з питань охорон довкілля на конференції 1972 у Стокгольмі.
В Радянському Союзі в Конституції від 1972 р було закріплено право громадян на охорону здоров’я, яке забезпечується заходами по оздоровленню навколишнього середовища. Після Чорнобильської катастрофи була визначена система заходів на забезпечення такого середовища. Республіканська постанова (1989р) глибше визначила заходи охорони нпс: експертизи, моніторинг, інформування. ЗУ «про охорону нпс» закріпив термін «екологічні права та обов’язки громадян». Екологічні права набирають статусу формально визначених прав, в об’єктивному значенні – система правових норма екологічного права та законодавства, які формують інститут екологічного права України, що визначає юридичні засоби забезпечення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки. Однак основне призначення екологічних прав громадян їх суб’єктивне значення – повноваження громадян на задоволення їхніх багато чисельних потреб: вільно дихати, пити чисту воду, задовольняти матеріальні потреби в природних ресурсах. Екологічні права у цьому значені персоніфіковані ( Ст. 9 ЗУ «Про охорону НПС»).
Довгий час вважалося що екологічні права є колективні права – кожен має право на участь у проведенні експертизи, моніторингу и т. д., яким законодавець гарантує це право. Еколог права слід відрізняти від екологічних інтересів. Екологічні права – можливість реалізовувати їх у передбачених законом формах. Екологічні інтереси – природні і соціально обумовлені потреби осіб у галузі екології, які витікають із змісту норм екологічного законодавства, однак не забезпечені гарантіями. Екологічні права визначені в Конституції, законах; екологічні інтереси – чітко не визначені, лише тлумачення дозволяє визначити екологічний інтерес.
Екологічні права у випадку їх порушення підлягають поновленню а їх захист здійснюється у судовому порядку. Екологічні інтереси можуть задовольнятися в процесі реалізації економічних превентивних та ін. заходів.
В основі формування системи екологічних прав громадян лежать корінні, доленосні, загальнолюдські природні права людини, викладені у "Загальній декларації прав людини", яка прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі.
Законодавство України визнає пріоритет прав і свобод людини порівняно з державними та іншими інтересами. Людину, її життя і здоров’я, честь і гідність – недоторканість і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю. Конституція України гарантує всім громадянам "право на безпечне для життя здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Водночас, конституційний обов’язок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодувати завданні їй збитки (ст.66).
19. Правові форми та проблеми реалізації права громадян на екологічну інформацію.
ЗУ «Про Охорону НПС» закріпив це право як самостійне право та включив у зміст 2 юридичні можливості: вільно отримувати таку інформацію та в установленому порядку. Перший елемент реалізується шляхом доступу до бюлетенів, періодичних видань і т. д.; другий – звернення (МНПС, МОЗ, органи статистики, ЗМІ).
До недавнього часу в національному законодавстві було відсутнє трактування поняття екологічної інформації. У більшості випадків вживалося поняття «інформація про стан довкілля (навколишнє природне середовище)». Проте ці два поняття не є тотожними. Поняття «екологічна інформація» є значно ширшим, ніж поняття "інформації про стан довкілля".
Поняття екологічної інформації подано у статті 2 Оргуської конвенції. Екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про: а) стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, грунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими; б) фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені у підпункти/ і аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища; в) стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи, зазначені у підпункті б;
28 листопада 2002 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" стаття 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» викладена у новій редакції. Згідно з зазначеними змінами законодавець фактично ототожнив поняття "інформації про стан навколишнього природного середовища" та "екологічної інформації". Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація про: стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаю чи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум. вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Порівнюючи трактування поняття екологічної інформації, наведених в Оргуській конвенції та Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", можна дійти висновку, що поняття екологічної інформації, поданої у Законі, є значно вужчим, оскільки виключає інформацію про стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища.
Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.
Інформація за своїм доступом поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Тому екологічна інформація завжди є відкритою і не може бути визнана інформацією з обмеженим доступом.
Конституція України гарантує кожній людині право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Держава визначила методи забезпечення цього конституційного права. Одним із них є покладення обов'язку на відповідних суб'єктів інформаційних відносин активно і пасивно надавати необхідну інформацію.
Активне надання інформації передбачає надання такої як виконання покладеного державою обов'язку поширення цієї інформації у певних ситуаціях і з дотриманням відповідної системності. Наприклад, обов'язок активного надання екологічної інформації покладено на органи державної влади, зокрема на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Цей обов'язок воно виконують шляхом підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет.
Пасивне надання інформації передбачено у тих випадках, коли один суб'єкт інформаційних відносин звертається до іншого з вимогою надати екологічну інформацію. Як правило, громадяни можуть звернутися до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування з інформаційним запитом про надання необхідної інформації. Причому вони не зобов'язані аргументувати своєї зацікавленості щодо надання екологічної інформації.
18 грудня 2003 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України своїм наказом затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації. Цим Положенням визначено правові та організаційні засади забезпечення порядку надання та оприлюднення екологічної інформації та додається форма запиту на екологічну інформацію.