Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.

Стан дослідження. Потреба у розробці нової форми юридичної від­повідальності - еколого-правової виникла наприкінці 70-х - на початку 80-х рр. XX ст. у зв'язку з погіршенням стану навколишнього природного середовища. Одним із перших, хто звернув увагу на необхідність виділяти цю форму юридичної відповідальності, був проф. В.В. Петров, висловивши думку, що еколого-правова відповідальність - це комплексний міжгалузевий інститут різних галузей права, що складається з двох груп норм і відповідних правовідносин: а) які виникають з приводу порушення норм природоохоронного законодавства; б) які тривають у зв'язку із засто­суванням санкцій (кримінальної, адміністративної, цивільної відпові­дальності) за допущені порушення [4, с:_;215]. Згодом учений дійшов висновку, що еколого-правова відповідальність - це комплексний міжга­лузевий інститут екологічного права, оскільки він охоплює норми різних галузей права, зберігаючи при цьому їх внутрішню єдність [5, с. 271]. Отже, якщо за правопорушенні-застосовуються традиційні види відповідальності (кримінальна, адміністративна, майнова чн дисциплінарна), то сукупність цих видів відповідальності, як вважає В.В. Петров, можна назвати еколого-правовою відповідальністю. Тепер проблематиці еколого-правової відповідальності приді­ляють достатньо багато уваги і науковці, і практики. Існує багато поглядів на правову природу такого внду юридичної відповідальності, як еколого-правова - від тих. що цілковито заперечують цей правовий інститут, до тих, що його абсолютно визнають як самостійний правовий інститут. В юридичній літературі обґрунтовується самостійність еколого-правової відповідальності з таких підстав: «По-перше, зазначений вид юридичної відповідальності відповідає всім загальним ознакам, які притаманні усім видам юридичної відповідальності, по-друге, існують обставини, які підкреслюють особливості юридичної відповідальності за екологічні правопорушення» [6, с. 115]. На особливості цієї відповідальності звертає увагу¹ Н.І. Титова, відносячи до них «високий ступінь соціальної небезпечності Порушень природоохоронного законодавства, якими завдається шкода всьому суспільству і безпосередньо державі, специфічний характер протиправних дій, особливість об'єктів правової охорони (які відновити в натурі дуже часто неможливо, як і неможливо точно визначити суму завданих збитків, бо немає їх грошової оцінки. Практично у всіх наукових публікаціях, присвячених проблемам еколого-правової відповідальності, вона визначається як комплексний міжгалузевий інститут, що наповнюється нормами різних галузей права, якими і регулюється застосування традиційних форм юридичної відпо­відальності. Водночас слід зазначити, що застосування чинних форм юридичної відповідальності у будь-якому їх поєднанні не утворює нову форму відповідальності. Крім того, маємо підстави вказати і на обмежену можливість традиційних видів відповідальності у відшкодуванні екологіч­ної шкоди. Екологічне правопорушення характеризується такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність. Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушення правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека включає не лише ймовірність порушення екологічних інтересів суспільства, а й підвищену небезпеку для чинних екологічних зв'язків у самих екосистемах. Екологічна протшіравність полягає у повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства.