Вплив 1 світ.війни на господарство в У.

1 світова війна мала руйнівний вплив на економіку України.Була паралізована зовнішня торгівля.Скорочувалися посівні площі(на 200 млн пудів знизився збір зерна) почалися перебої з продовольством.Назріла криза промислового виробництва(скоротилося на 30-50%) не працювали шахти,зупинилися металургійні заводи.

Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося 3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців - як учасників боїв з обох сторін - змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для їхніх пригноблених підданих.

58.Господарство в У. в роки революції та громадянської війни.Політика «військового комунізму»

Повалення самодержавства в Росії створило передумови для демократизації всіх сторін суспільного життя , в тому числі розв'язанні соціально-економічних питань.

В Україні важливе значення мало утворення Української Центральної ради на чолі з відомим істориком і політичним діячем М. С. Грушевським.

На початку грудня 1917 р. УЦР заснували Головну скарбницю УНР, у якій були підпорядковані всі губернські і повітові казначейства, що стали її місцевим органом. Усі державні податки і прибутки , які збиралися на території УНР, визнавалися державним скарбом України.

На початку 1918 р. в Україні виникають українські паперові гроші. Основною грошовою одиницею УНР стала гривня.У відбудові народного господарства України велику роль зіграв Генеральний секретаріат торгу й промисловості, якому підпорядкувалися департаменти фабрично-заводського, технічного, гірничого, паливного, тарифного, департамент внутрішнього та зовнішнього торгу, відділ металообробної промисловості та ін.

Генеральний секретаріат УЦР розробив план земельної реформи.:скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та ін. землі нетрудових господарств. Землі УЦР вважала власністю не окремих осіб чи установ, а всього народу. Всі трудові селянські землі мали залишатися недоторканними.

Земля також надавалась для загальногромадянського користування, під оселі і будівлі окремим особам, товариствам, громадянським установам, розміщення торговельних і промислових підприємств. Наймана праця могла використовуватись лише у виключних випадках, тимчасово.

Користування землею проголошувалось безкоштовним, оподаткуванню підлягали лише землі, надані понад установлену норму. Зовсім інша соціально-економічна політика проводилась в Україні з приходом до влади гетьмана П. Скоропадського. В документах свого універсалу, оголошеного в квітні 1918 p., гетьман обіцяв, що найближчим часом ліквідує "Соціалістичні експерименти" ЦР, насамперед у сфері економіки. Припинила своє існування Рада Народних Міністрів, а її функції покладались на Раду Міністрів Української держави .Був розроблений проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами (не більше ніж по 25 десятин на одну особу). Відновлювалась повна свобода щодо укладання купчі з купівлі-продажу землі. Але на практиці в добу Гетьманату повним ходом відбувалася реставрація поміщицького землеволодіння, за допомогою окупаційної армії у селян відбирали землю і майно, передане їм земельними комітетами.

14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання Національного союзу, на якому утворився Верховний орган відновленої УНР - Директорія. За місяць вона встановила контроль над усією Україною. Директорія стала прямою спадкоємницею Центральної ради.

Новій українській владі так і не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України посилився процес роздроблення виробництва. Зросла частка середніх і малих підприємств, які в умовах господарської розрухи були більш життєздатними. У 1919 р. повністю припинила своє функціонування залізорудна та марганцева промисловість, скоротила виробництво машинобудівельна, паливна промисловості.

Економічна політика Директорії також не влаштовувала українське селянство. 8 січня 1919 р. був опублікований земельний закон, який проголосив ліквідацію приватної власності на землю, але не дав відповіді на головне питання селян, коли вони її отримають. Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканною.

Наприкінці 1920 р. Директорія УНР остаточно втратила контроль над територією України.

1919 р. увійшов в історію України як рік встановлення радянської форми державності. В урядовій Декларації від 25 січня 1919 р. проголошувалось за необхідне визволення трудящих із-під гніту експлуатації шляхом націоналізації промисловості, ліквідації поміщицького та монастирського землеволодіння, створення всеохоплюючого законодавства з охорони праці, страхування, пенсійного забезпечення робітників. Уряд передбачав реорганізацію шкільної і позашкільної освіти. Але в умовах революції і громадянської війни на перший план виступали питання формування Української червоної армії та забезпечення її боєздатності. Український уряд був реорганізований і став називатися Радою народних комісарів (РНК), його відділи - народними комісаріатами, а їх завідувачі - наркомами.

Моделлю соціально-економічної політики в цей час стала політика "воєнного комунізму", яка передбачала: прискорені темпи націоналізації всіх промислових підприємств; згортання товарно-грошових відносин, заборону свободи торгівлі, запровадження карткової системи розподілу продуктів; заміну товарного ринку як універсального фундаменту економіки розкладками, насамперед продовольчою, а в сільському господарстві - прагнення перейти від одноосібного до усуспільненого виробництва через радгоспи, комуни, артілі; мілітаризацію народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності та інші.

Своєрідним стержнем політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, з метою вирішення продовольчої проблеми.