Індустріалізація. її соціально-економічні наслідки (1928-1941).

Упродовж 60-80-х рокiв в Схiднiй Українi завершився промисловий переворот. Найхарактернiшою ознакою цього було повсюдне застосування у виро6ництві парових двигунiв, систем машин, механiзмiв та верстатiв.З цього часу активнiше застосовуються у виробництвi досягнення науки i технiки.

Значний поштовх одержали галузi промисловостi, пов’язанi з сiльським господарством. У цершу чергу це стосувалося цукрової промисловоетi. Виро6ництво цукру да заводах зросло в 14 разiв i становило 84% виробництва всiеї Росiйськоi iмперiї.

В останнi десятирiччя ХIХ ст. у Катеринославськiй та Херсонськiй губернiях виникли 17 великих металургiйних заводiв, 9 а них належали iноземним пiдприємцям. В Українi створено 22 iноземнi акцiонернi компанiї.У 1900 р. переважно iноземцям належали 65 пiдприемств сiльськогосподарського машинобудування.

Значним досягненням у процесi iндустрiалiзацiї України стало будiвництво Харкiвеького та Луганського паровозобудiвних заводiв, на яких було збудовано до 1900 р. 233 паровози.Процес монополiзації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економiчна криза 1900—1903 рр., внаслiдок якої збанкрутiли сотнi дрiбних i слабких пiдприсмств, натомiсть виник ряд великих монополiстичних об’ еднань. Ставши на шлях iндустрiалiзацiї, Україна зробила значний поступ уперед у своему розвитку. Вона перетворилася в один з найрозвинутiших у промисловому вiдношеннi районiв iмперї. Тут склалися такi великi промисловi центри загальноiмперського значення, як донецький вугiльно-металургiйний, Криворiзький залiзорудний i Нiкопольський марганцевий басейни та Пiвденно-Захiдний цукровобуряковий район. Однак докорiнних змiн в економiцi не вiдбулося. У зв’яаку з початком першої свiтової вiйни iндустрiалiзацiя в Українi так i залишилася незавершеною. У кiнці ХIХ ст. Україна давала 70% усiеї продукцiї добувної промисловостi тоді як в переробнiй її частка становила лишё 15%.

Факткчно однобічний, колонiальний характер мав i товарообмін. Бо iмперська плiтика цiноутворення створювала ситуацію, коли вартiсть готових Росiйських товарiв була надзвичайно високою, в той час як цiни на Українську сировину залишалися низькими. Отже,незважаючи на надзвичайно високі темпи iндустрiалiзації в Українi, завершити її до початку першої свiтової вiйни не вдалося.

У кiнцi ХIХ — на початку ХХ ст. в економiчному життi Захiдної України вiдбуваються суттєвi зрушення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопильна та деревообробна галуаi промисловостi,де активно відбувалися процеси концентрації.Акцiонування та монополiзацiя стали характерними й для iнших галузей промисловостi.Однак переважна бiльшiсть пiдприемств залишалися дрiбними. У цілому промисловість західноукраюнських земель розвивалась повільно.Галузева структура залишалась однобокою, в напрямку видобутку і первинною переробки сировини і мала колоніальний характер.

 

62.Колективізація сільського господарства України. Голодомор. Соціально-економічні наслідки колективізації.
Колективiзацiя сiльського господарства служила одним із джерел iндустрiалiзації.Разом з тим, вона забезлечувала контроль та формування тоталiтарної системи.

Переходу до колективiаацii сприяла криза хлiбозаготiвель 1927—1928рр. За умов зростання ринкової цiни на хлiб селянство вiдмовлялось продавати державi хлiб за нижчими цiнами. У сiчнi 1928 р. Полiтбюро ДК ВКП(б) прийняло piшения про примусове вилучення у селянства зернових надлишкiв та необхiднiсть форсованої колективiзацiї сiльського господарства.

Суцiльна колективiзацiя почала адiйснюватись вже у 1929 р.,названому "роком великого перелому”, колективiзацiю мали заверiлити восени 1931 р,або навеснi 1932 р.Початок колективiзацї показав, що селяни не бажають вiдмовлятися вiд своєї власностi i передавати її у колгоспи.Адже усуспiльнювали не тiльки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Селяни вiдповiли антиколгоспними, антирадянськими виступами локального характеру,якi жорстоко придушувалися. Поставлене у безвихiдь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. у 1928—1932 рр. в Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби, на вiдновлення якого потрiбнi були десятилiття.

Події набували загрозливих масмтабiв. Потім розпочався вктивний наступ проти заможних селян.Спочатку цей наступ здiйсн.ювався шляхом адмiнiстративного тиску — встановлювався високий податок, заборонялася оренда землi тощо. З грудня 1929 р. влада перейшла до полiтики вiдкритого терору проти заможних селян. "розкулачення" потрапляли не лише заможнi господарства, а й тi, що не хотiли йти в колгоспи.У 1931 p. peпресії продовжувались. Найжорстокiшим злочином сталiнського режиму проти українського народу був органiзований ним Голодомор1932—1933 рр. Це була спланована акцiя комунiстичного режиму проти українського селянства, яка повинна була лiквiдувати базу української нацiї. Існують думка та ніби-то доводи того, що харчiв не бракувало. Проте держава сиетематично конфiсковувала бiльшу їх частину. Iгноруючи заклики i попepeдження українських предетавникiв влади, Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна у 1932 р. на 44 %. Це рiшення i та жорстокiсть,з якою виконувалися його накази, прирекли мiльйони людей на смерть вiд голоду, який неможливо назвати iнакше, як штучний.

Найстрашнішої сили голодомор набув на початку 1933 р. Мали мiсце чиеленнi випадки канiбалiзму. Але конфiскацiї збiжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голодувимирали цiлi села. За вказiвкою Молотова, коли хлiба не було,забирали cyxapi, картоплю, сало, солiння, тобто всi аапаси.Намагаючись врятуватися, тисячi селян йшли до мiста, де весною скасували хлiбнi картки i можна було купитиi хлiб. Однак сiльським жителям хлiб продавати забюронялося. Селянам не дозволялося також найматися самостiйно на роботу

на промисловi пiдприемства. Загалом же, за пiдрахунками дослiдникiв, вiд голоду 1932—1933рр. в Українi загинуло вiд 5 до 9 млн чол.

 

63.Господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.).
У червиi 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна вiйна.Господарство Україии, з початку вiйни було переорiентовано на потреби оборони. Почалася масова евакуацiя на Схiд заводiв,робiтникiв та iнженерiв. Майже все обладнання з украiнських електростанцiй було вивезено i встановлено на нових станціях.

Перед нiмецьким вторгненням зерно та iншi види продовольства форсованими темпами вивозились на державнi заготiвельнi пункти. Що неможливо було вивезти — спалювали, з наказу сталiнського керiвництва в Українi застосовувалась тактика “спаленої землi”. У Донбасi було затёплено yci шахти, знищено промисловi об’екти Дніпрельстану, всi 54 домни,зруйновано залiзницi, телеграфнi лiнii тощо. Все це негативно позначилося на життевому рiвнi населення, яке залишилося на окупованiй нiмцями територii.

Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання пiдкорити та колонiзувати Україну, знищити її народ. Гiтлер планував переселення в Україiну в найближчi двадцять рокiв 20 млн нiмiців. Одна частина мiсцевого Населения пiдлягала винищенню, iнша —зведенню до статусу рабiв, решта — виселенню до Азiї.

Масовi страти вiдбувалися майже в кожному мiстi. Iншим засобом винищення мирного йаселення мав стати голодомор. Вже в груднi 1941 р. нiмецька адмiнiстрацiя вирішила збільшити обсяг продовольчого постачання Рейху з України шляхом зменшення числа надлишкових споживачiв” —євреїв і населення украiнських мiст, таких як Київ”,для яких навiть не встановлювалася норма рацiонованого пайка. В iншиx українських містах передбачалося рiзко скоротити цi йорми. У результаті цих заходiв у великих мiстах склалася катастрофiчна ситуацiя з продовольством.

Серед iнших заходiв окупацiйної влади була примусова мобiлiзацiя робочої сили з України. зберегалася колгоспна, та існували значні труднощі з адмiнiстративним апаратом. Нiмцi визнали радянськi колгоспи й радгоспи найефективнiшим способом викачування з мiсцевого населення хлiба і продовольства.Пiд час вiйни нiмцi возили з України зерно, м’ясо, олiю,масло, цукор і навiть чорнозем. Промисловi пiдприемства, якi залишились неушкодженими, нiмецька адмiнiстраця оголосила власнiстю Нiмеччини i нещадно експлуатувала.

Безпосередні збитки, завданi господарству республiки, становили 285 млрд ирб.в цiнах 1940 р. (загальнi збйтии СРСР складали 679 млрд крб.,з яких 255 млрд — Росiї). Проте, найстрапiнiщими були людеькi втрати, якi, за рiзними даними, в Українi становили вiд 7 до 15 млн чоловiк. 2,4млн мирних жителiв республiки було силомiць вивезено до Нiмеччини на примусовi роботи.