Система (структура) права соціального забезпечення

Методи права соціального забезпечення.

Методом права соціального забезпечення є поєднання кількох способів регулювання:

влади й підпорядкування (один суб’єкт вимагає призначення певного виду соціального забезпечення, а другий — зобов’язаний його надати);

юридичної рівності (жоден із суб’єктів не створює нових норм, а діє відповідно до актів, прийнятих уповноваженими органами);

дозволу (право вибирати той чи інший вид соціального забезпечення); наказу (щодо платників податків);

заборони (забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за призначенням).

Метод права соціального забезпечення має свої особливості. Фізична особа як один із суб’єктів наділяється не тільки правоздатністю, а й правом вимагати надання конкретного виду забезпечення, а орган соціального захисту населення зобов’язаний надати його на умовах, встановлених законом.

У теорії права виділяють два основні методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.

Диспозитивний (децентралізований) метод передбачає взаємну координацію цілей та інтересів учасників суспільних відносин. Він характерний для галузей права, що належать до сфери приватного права.

Імперативний (централізований)метод регулювання суспільних відносин базується на субординації учасників цих відносин. Завдяки йому регулюються відносини, у яких пріоритетними визнано загальносоціальні інтереси. У державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає передусім держава, яка здійснює централізоване управління соціальними процесами. Вона наділяє учасників цих відносин владними повноваженнями, які вони використовують в інтересах усього суспільства.

Схематично виникнення соціально-забезпечувальних відносин виглядає таким чином:

Право на соціальне забезпечення

Соціальний - ризик

Звернення особи (її волевиявлення)

Рішення компетентного - органу про призначення матеріального забезпечення

Отже, метод права соціального забезпечення має імперативний характер, що зумовлений реалізацією громадянами права на соціальне забезпечення та соціальними ризиками, які лежать в основі правовідносин, передбачають підпорядкованість держави та її органів, централізоване, в основному, встановлення прав і обов'язків суб'єктів, а також адміністративно-судовий захист порушених прав.

Система (структура) права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини стосовно забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги окремій особі чи сім’ї, а також процедурні та процесуальні відносини.

Система права соціального забезпечення — це зумовлена характером суспільно-забезпечувальних та пов'язаних з ними відносин внутрішня структура галузі права, яка виражається у розподілі всіх норм за правовими інститутами, що залежно від їх значимості формують Загальну та Спеціальну частини.

Розподіл правових інститутів за Загальною та Спеціальною частинами у галузевій юридичній літературі прийнято визначати з огляду на структуру основного нормативного акта, яким переважно є кодекс.

Склад Загальної частини формують ті правові інститути, які відображають специфіку галузі права і мають визначальне значення для більшості інститутів Спеціальної частини. Такими є, зокрема, інститут, що визначає сферу дії та об'єкт правового регулювання; інститут правосуб'єктності учасників правових відносин; інститут державних соціальних стандартів та соціальних гарантій; інститут соціальних ризиків; інститут, що визначає принципи права соціального забезпечення; інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування; інститут оформлення реалізації права на соціальне забезпечення (процедурні норми).

Серед цих правових інститутів, що формують Загальну частину, найбільш вагоме місце відводиться нормам, які визначають сферу дії та об'єкт впливу. І якщо у тих галузях права, де існує кодифікований акт (кодекс), це визначається саме у ньому, то для права соціального забезпечення визначальними у цьому плані є норми, які містяться у ст. 46 Конституції України. Тут у концентрованому вигляді окреслено той комплекс суспільних відносин, що потребує самостійного правового регулювання, тобто визначено предмет галузі права.

Не менш важливим для Загальної частини права соціального забезпечення є інститут правосуб'єктності учасників гоціально-забезпечувальних та пов'язаних з ними правових відносин. Тут, зокрема, визначаються основні елементи правового статусу цих учасників. Цей інститут має комплексний характер, оскільки його норми містяться не лише у актах національного права — Конституції України, законах, иідзаконних актах, а й у деяких міжнародно-правових документах (угодах, укладених між державами — учасницями ('І ІД), на які було надано згоду Верховною Радою України.

Відносно новим для вітчизняного права соціального забезпечення є інститут Загальної частини — соціальні ризики.

Комплексним інститутом, що теж був фактично заново сформований у структурі Загальної частини права соціального забезпечення, став інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування. Він вважається чи не найбільшим правовим утворенням цієї галузі. А тому можна у його структурі виділити норми, що мають якісну однорідність та слугують регулятором відносно самостійної групи соціально-страхових відносин — відносин страхового стажу. Тобто у складі комплексного інституту загальнообов'язкового державного соціального страхування виділяється самостійний підінститут — страховий стаж.

Достатньо вагоме місце у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення займає інститут соціальних пільг та соціального обслуговування. Тут об'єднані норми, икі спрямовані на забезпечення медико-реабілітаційних, соціально-трудових, житлово-побутових та інших соціальних пільг, які надаються для підтримання життя особи з настанням соціальних ризиків, а також на здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг.

Крім системи права соціального забезпечення, розрізняють також систему науки права соціального забезпечення та систему навчальної дисципліни: «Право соціального забезпечення». Існує також поняття «система законодавства щодо соціального забезпечення».

Система законодавства, на відміну від системи галузі права, є сукупністю взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів, покликаних забезпечити певну сферу суспільних відносин.

Вважається, що система права має вплив на характер системи законодавства. Оскільки система права є об'єктивним формуванням, то її розвиток зумовлює трансформацію системи законодавства, яку творить законодавець.

Право соціального забезпечення якраз і належить до тих галузей, які базуються фактично на нормативно-правових актах, а це дає підстави вважати, що система соціально-забезпечувального законодавства є аналогічною системі права соціального забезпечення.

Спеціальна частина науки права соціального забезпечення містить наукові знання і теоретичні позиції про конкретні правові інститути та підінститути, що регулюють відповідні види відносин соціального забезпечення.

Подібною до системи науки права соціального забезпечення є система навчальної дисципліни (курсу) «Право соціального забезпечення», яка вивчається у багатьох вищих навчальних юридичних закладах. Система курсу «Право соціального забезпечення» зазвичай відповідає структурі навчальної програми. Відмінність від системи галузевої науки полягає лише в тому, що відповідні інститути тут мають назву «теми». Для прикладу, програма курсу «Право соціального забезпечення» для студентів юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а отже — і система цієї навчальної дисципліни має такий вигляд:

І. Загальна частина передбачає вивчення таких тем:

1. Соціальне забезпечення — пріоритетний напрям соціальної політики держави.

2. Державні соціальні стандарти та соціальні гарантії в системі соціального забезпечення.

3. Поняття, предмет, метод та система права соціального забезпечення.

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення.

5. Соціальні ризики як підстава виникнення у особи права на соціальне забезпечення.

6. Організаційно-правові форми соціального забезпечення.

7. Принципи права соціального забезпечення.

8. Форми права соціального забезпечення України.

9. Організація загальнообов'язкового державного соціального страхування.

II. Спеціальна частина містить такі теми:

1. Система страхових пенсій за законодавством України.

2. Державні (нестрахові) пенсії.

3. Система страхових допомог за законодавством України.

4. Державні допомоги.

5. Соціальні пільги як вид соціального забезпечення.

6. Соціальне обслуговування.

7. Міжнародні стандарти соціального забезпечення.