Менеджер, що здійснює управління завжди в авторитарному стилі, буде мати безсумнівний успіх, поки ситуація залишається напруженою.

У спокійному, діловому середовищі висококваліфіковані, думаючі, ініціативні підлеглі будуть сприймати начальника-автократа як людину невисокої культури, грубого і недостатньо розумного. У спокійній ситуації серед інтелігентних підлеглих авторитарному начальникові успіху не домогтися.

Керівник, що використовує винятково демократичний стиль управління, домагається найвищих результатів у спокійному середовищі, при ініціативних, думаючих, висококваліфікованих підлеглих, зацікавлених у спільній справі. У напруженій, гострій ситуації такого керівника вважатимуть людиною, яка не вміє керувати, нерішучою, боязкою, незібраною, розгубленою.

Керівника, що строго дотримується винятково ліберального стилю, будуть високо цінувати лише яскраво виражені творчі особистості: винахідники, дослідники, письменники, конструктори, архітектори; керівник у такому разі повинен якнайменше втручатися в процес творчості. А от в будівельній організації типового ліберального керівника сприймуть як людину безвладну, зовсім непридатну бути керівником.

З огляду на те, що обставини, у яких перебуває керівник, і люди, які йому підпорядковуються, динамічні та мінливі, хороший керівник сервісного підприємства повинен володіти різними стилями управління і знати, за яких обставин і у відношенні яких саме підлеглих той або інший стиль найбільш прийнятний.

Основою оптимального стилю керівництва повинен стати демократичний стиль. Для такого стилю характерна органічна єдність теорії і практики управління, тісний зв'язок з масами, розвинене почуття відповідальності перед суспільством, уміння вступати в контакти з різними людьми, поважне відношення до підлеглих, постійна турбота про них.

Індивідуальний стиль управління керівника, що базується на демократичному, є динамічним, здатним у гострих ситуаціях перейти в авторитарний, а стосовно творчих особистостей високої кваліфікації спроможний бути ліберальним, може вважатися оптимальним.

Поряд з цим виділяють ще й індивідуальні стилі керівництва.

Вибір індивідуального стилю керівництва колективом є одним із найважливіших завдань для менеджера. Як правило, виділяють п'ять основних стилів керівництва:

Невтручання: низький рівень турботи про виробництво і людей. Керівник не керує, багато працює сам. Домагається мінімальних результатів, які достатні тільки для того, щоб зберегти свою посаду в даній організації.

Тепла компанія: високий рівень турботи про людей. Прагнення до встановлення дружніх стосунків, приємної атмосфери і зручного темпу праці. При цьому керівника не дуже цікавить, чи будуть досягнуті конкретні й стабільні результати.

Завдання: увага керівника повністю зосереджена на виробництві. Людському фактору або взагалі не приділяється увага, або приділяється її вкрай мало.

Золота середина: керівник у своїх діях прагне достатньою мірою поєднати орієнтацію як на інтереси людини, так і на виконання завдання. Керівник не вимагає занадто багато від працівників, але і не займається потуранням.

Команда: керівник повністю прагне поєднати в своїй діяльності як інтерес до успіху виробництва, так і увагу до потреб людей. Питання тільки в тому, щоб бути і діловим, і людяним. Спільні обов'язки, що їх беруть на себе працівники заради досягнення цілей організації, сприяють взаємовідносинам довіри і поваги.

Формуючи свій індивідуальний стиль управління, керівник будь-якого рангу не має права не зважати на той факт, що його поведінку - хоче він чи ні - будуть наслідувати його підлеглі, що стиль його управління і особливості його поведінки як керівника будуть поширюватися в колективі, подібно круговим хвилям кинутого у воду каменя.

Індивідуальний стиль управління, прийнятий начальником, впливає на групову систему цінностей, поширену в колективі, на ті неписані норми і правила поведінки, що прийняті більшістю членів цього колективу і які роблять потім суттєвий вплив на їхню спільну трудову діяльність. У відношенні такої загальної колективної системи цінностей індивідуальний стиль керівника виступає в ролі своєрідного камертона, він задає, у певній мірі, тон, визначає характер правил поведінки для всього виробничого колективу.

Особистість керівника значною мірою впливає на стиль його управління. Це стосується, насамперед, його інтересів, схильностей, переконань, ідеалів, його світогляду. Важливий також характер моральної самооцінки керівником своїх вчинків, так званою совістю. Такі властивості особистості, як товариськість, критичність, відвертість, чуйність, контактність, цілеспрямованість, акуратність, ініціативність, допитливість, також впливають на формування індивідуального стилю керівника. Нарешті, темперамент людини, риси його характеру, його здібності та звички також знаходять своє відбиття в індивідуальному стилі будь-якого керівника.

 

Тема 15. Моральна проблема співвідношення

цілей і засобів діяльності. (2г)

Однією з істотних проблем, які здавна постають у людському житті - є проблема співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів, зокрема у підприємництві як однієї із сфер діяльності людини.

Практична суть цієї проблеми достатньо очевидна. Часто доводиться спостерігати, як зло породжується не стільки цілями людини, скільки природою засобів, ужитих для досягнення цих цілей. Загалом, як у політичних, соціальних відносинах, повсякденному житті, так і в бізнесі мало хто декларує відверто аморальні, зловмисні цілі. Моральна увага до суб’єктів діяльності зосереджується здебільшого саме навколо того, до яких засобів вдаються вони заради досягнення своєї, як здається, доброї й шляхетної мети.

Проте власне етичного характеру проблема співвідношення цілей і засобів набуває тоді, коли виникає питання про доцільність засобів, сумнівних саме в матеріальному відношенні - жорстоких, що принижують гідність людини або порушують інші норми моралі. Чи має право будь-який діяч заради майбутнього очікуваного ним добра вдаватися до жорстокості, неправди, нехтувати правами людини у будь-якій справі - підприємницькій, політичній, побутовій?

В історії філософської думки щодо цих питань сформувалися три принципові позиції.

Суть першої стисло передає гасло "Мета виправдовує засоби".

Наведену формулу приписують двом неоднозначним особистостям, кожна з яких відіграла свою далекосяжну роль в історії людства. Перший - це флорентійський державний діяч, історик і мислитель Макіавеллі. Макіавеллі був великим патріотом Італії, прагнув гідного майбутнього для своєї країни. Нинішні політологи цінують його за чітку й тверду думку. Однак його доктрина, яка ґрунтується на принципі "мета виправдовує засоби", здобула йому недобру славу. "Макіавеллізм" став символом нечистої політики. Який не який - а все ж вирок історії.

Другою постаттю є католицький священик Ігнатій Лойола (1491— 1556), засновник ордену єзуїтів ("Товариство Ісуса"). Заради більш ефективні практичної реалізації своєї справи єзуїти використовували мораль як засіб. Термін "єзуїтизм", так само, як і "макіавеллізм" часто вживається, як синонім підступності і жорстокості.

Друга позиція формує альтернативну точку зору, представники якої зовсім заперечують використання жорстоких, сумнівних у моральному відношенні засобів. Ця позиція відбилась у творчості американського письменника і філософа Т.Торо (1817 - 1862), який відстоював принцип "неучасті" й "громадської непокори".

Прихильником такого розуміння життя і діяльності був всесвітньо відомий російський письменник Л.Толстой (1828 - 1910), який висунув вчення про непротивлення злу насильством. Знищити зло злом неможливо, як "вогнем загасити вогонь", писав Л.Толстой. Продовжили ідеї Т.Торо і Л.Толстого М.Ганді (1869 - 1948), М.Л.Кінг (1929 — 1968). Набравши форми цілісної ідеологічної системи, настанова ненасильства, впливає як на політичне життя, так і на загальне світосприйняття сучасної людини.

Третя позиція пов’язана з усвідомленням конкретної взаємообумовленості цілей, засобів, тобто діалектичного зв’язку між ними. Згідно з цією точкою зору, що знайшла своє обґрунтування в діалектичній філософії Г.Гегеля, мета не виправдовує, а визначає засоби. Засоби, до яких людина змушена вдатися, залежать від мети, яку вона перед собою поставила. Тому за характером перших (засобів) можна судити і про останню (мету). Якщо для досягнення "високої" і "світлої" мети використовуються жорстокі, ниці або криваві засоби, то таку "високу" і "світлу" мету навряд чи можна назвати бездоганною (чи варта "висока" і "світла" мета єдиної сльозинки дитини, яка страждає безвинно?). Тому, навіть якщо люди вибирають справді високу і благородну мету, але неадекватні засоби перебувають у розбіжності, завжди існує ризик деформації цієї мети, а то й дискредитації. Прикладів з історії для підтвердження цього можна навести дуже багато, особливо у XX ст.: комуністичний експеримент, фашизм, сучасні локальні війни (Чечня, Югославія) тощо.

Ці три позиції поширюються як на суспільство загалом, так і на кожну людину особисто. Останнє знайшло своє осмислення зокрема у творчості Ф.М.Достоєвського у відомому образі Р.Раскольнікова ("Злочин і кара").

Таким чином, жодна з окреслених трьох основних позицій щодо розуміння співвідношення цілей і засобів людської діяльності не позбавлена певних вад. Де не глухий кут, і справа не в тому, що треба виробити якусь четверту позицію. Рівень етичного балансу співвідношення цілей і засобів полягає в тому, що "не відмовляючись від принципової заборони на використання морально негідних засобів, у кожному окремому випадку прагнути до найефективнішої - зокрема з власне етичної точки зору - побудови стратегії дії", - пропонує сучасний український вчений, доктор філософських наук В.Малахов.

Історія розвитку підприємницької діяльності надає багато позитивних і негативний прикладів співвідношення мети і засобів, де в протиріччя вступають, головним чином, моральні і духовно-етичні фактори.

Відомо, підприємництво як тип економічної поведінки тісно пов’язане з відношенням до власності.

Підприємець - власник матеріальних засобів, і активність його діяльності перш за все спрямована на примноження цієї власності.

Підприємницька активність бізнесменів зумовлюється мотивами їх діяльності. В сучасному бізнесі основними мотивами є творчий і кон’юнктурний.

В умовах розвинутих ринкових відносин кон’юнктурний мотив стає другорядним, а творчий (тобто пошук шляхів найкращого задоволення потреб) - основним.

У період формування ринкових відносин в основному привалює кон’юнктурний мотив. Це випливає з того, що, по-перше, середовище, в якому діє підприємець, ще нестабільне, і, по-друге, спекулятивні операції забезпечують при малих затратах більш високий результат. Як доказ цього положення, можна згадати перші кроки розвитку капіталізму - епоху первісного накопичення капіталу. Бажання лише прибутку в епоху "дикунського" капіталізму на перший план висунуло гасло "Ціль виправдовує засоби", яке пронизує майже всі бізнесові взаємовідносини як в масштабах держав, так і окремих підприємців. Це накопичення здійснюється за будь яку ціну: спекуляція, вбивство, знищення народу, геноцид і таке інше. Або так званий "тіньовий бізнес", коли багатіють на операціях із антикваріатом, дорогоцінним камінням, коли підтримують зв’язки з кримінальним світок (рекет) і корумпованими державними структурами.

Мотиви підприємницької діяльності неоднакові для осіб різного віку. Як свідчать дослідження, молоді підприємці (до 35 років) на перше місце ставлять матеріальні стимули, а ті, які досягли певного рівня добробуту, вище цінують свободу самореалізації. Таким чином, бізнесмен-початківець, вступаючи на шлях бізнесу, обов’язково проходить період "первісного накопичення".

Мотивація і засоби досягнення мети у підприємницькій діяльності набувають різних відтінків залежно від того, яким бізнесом підприємець займається: "білим" - бізнес у державі, де урегульовані правові, організаційні, економічні та етичні норми підприємницької діяльності; "сірим" - коли в державі ще не урегульовані економічні відносини, найчастіше взаємовідносини регулюються не законом, а так званими "джентльменськими угодами"; і "тіньовий" бізнес про який вже згадувалось.

Вибір засобів досягнення мети залежить від багатьох факторів (державних, сфери діяльності, особистості), проте підприємець сам має зробити правильний вибір щодо засобів і мети. Якщо він все своє життя присвячує обраній бізнес-діяльності, то повинен пам’ятати, що підприємництво - це культура. Більшість фірм, корпорацій, окремих бізнесменів досягли успіху і витримують конкуренцію завдяки принципу, який розповсюджується на всі взаємовідносини цивілізованого бізнесу: "Прибуток понад все, але над прибутком - честь".

Тема 16. Спрямованість особистості. (2г)