НЕ 1.4. Соціальне партнерство.

1.Суть соціального партнерства.
2.Суб’єкти соціального партнерства.
3.Форми та принципи організації соціального партнерства.

1. Сутність соціального партнерства

Система соціального партнерства як практика та цілісна ідеологія склалася лише в другій половині XX століття в розвинутих країнах у зв’язку з розвитком профспілкового руху. Зі зміцненням профспілкового руху стали виникати і об’єднання роботодавців. Але про соціальне партнерство ще навіть не йшлося. Від початку минулого століття знадобилося приблизно 50 років, щоб до теорії і практики регулювання соціально-трудових відносин між найманими робітниками та роботодавцями міцно ввійшло поняття “соціальне партнерство”.
Колективно-договірне регулювання дозволяє на основі компромісу погоджувати інтереси найманих робітників, роботодавців та держави і є важливим доповненням ринкового механізму регулювання соціально-трудових відносин, що носить назву “соціальне партнерство”.
Існує ще три визначення суті цього поняття.
Перше. Соціальне партнерство — це є система взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями, що приходить на зміну класовій боротьбі. Згідно з цим в теперішній час в країнах з розвиненою системою ринкових відносин з’являється можливість відійти від класових протиріч. Класовий конфлікт перетворюється на конфлікт між організаціями, що представляють різні інтереси у суспільстві, які можна загасити шляхом переговорів та досягнення компромісів.
Друге. Соціальне партнерство — це є спосіб узгодження протилежних інтересів, метод вирішення соціально-економічних проблем і регулювання протиріч між класом найманих робітників та классом власників. Але незважаючи на зміни, що відбулися в економічній та соціальній сферах сучасного західного суспільства, класові розбіжності та протиріччя інтересів найманих робітників та роботодавців зберігаються.
Третє. Соціального партнерства як способу регулювання соціально-трудових відносин не існує, оскільки відсутні об’єктивні умови для його існування. Таку точку зору поділяють ті, хто вважає, що ринковий механізм сам по собі, без втручання держави та будь-яких суб’єктів здатен регулювати всю систему відносин, включаючи і соціально-трудові відносини.
Головною функцією системи соціального партнерства є недопущення руйнівних страйків та створення умов для динамічного розвитку виробництва і забезпечення належного рівня доходів найманих працівників.
Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формі ведення переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб'єктами соціального партнерства на всіх рівнях (національному, регіональному, галузевому та місцевому рівнях).
До сфери соціального партнерства входять питання:
1) досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості;
2) створення додаткових робочих місць;
3) застосування найманої праці з дотриманням вимог техніки безпеки та вимог охорони здоров'я, питання оплати праці, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати;
4) забезпечення нормального режиму праці і відпочинку;
5) забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві.
Основними завданнями системи соціального партнерства в Україні можна вважати:
1) підвищення мотивації до праці з метою забезпечення високих кінцевих результатів роботи, що сприятиме зростанню рівня життя в країні;
2) усунення чинників соціальної напруги у суспільстві і зменшення на цій основі негативних економічних наслідків.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду чинників, а саме:
• ступеня демократизації управління виробництвом;
• рівня життя більшості населення і ступеня диференціації прибутків.
Тому, соціальне партнерство в Україні має стати:
по-перше: елементом формування соціально відповідальної політики, яка визначатиме однакову міру відповідальності за невиконання умов домовленостей;
по-друге: принципом організації відносин власності, що за згодою з партнерами визначатиме рівні умови створення ринку праці, капіталу, засобів виробництва через узгодження політики оподаткування, цін та ін.