Сутність матеріально-технічного забезпечення підприємства
Матеріально-технічне забезпеченя і виробнича логістика
План:
1. Сутність матеріально-технічного забезпечення підприємства
2. Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства матеріалами
3. Матеріальні запаси та їх регулювання
4. Сутність та основні признаки виробничої логістики
Сутність матеріально-технічного забезпечення підприємства
Матеріально-технічне забезпечення здійснює комерційна служба підприємства, яку очолює заступник директора по комерційним питанням. Йому підпорядковані, в свою чергу, начальник відділу МТЗ.
Функції відділу МТЗ:
1. Визначення потреб підприємства в матеріально-технічних ресурсах.
2. Знаходження джерел покриття цих потреб.
3. Організація отримання матеріальних ресурсів.
4. Організація зберігання і видачі на виробництво матеріальних ресурсів.
5. Контроль за правильним використанням матеріальних ресурсів.
1-ша функція. Потреба у матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному залежно від їх призначення.
1) Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування обчислюється при проектуванні виробничих систем.
2) Розрахунки потреби у матеріалах є регулярними і здійснюються по єдиній методичній основі.
Кількість матеріалів, яку слід закупити, обчислюється за формулою:
Мп = Мв + Мз.к. + Мз.п.
де Мв – витрати матеріалів за розрахунковий період,
Мз.к., Мз.п. – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Витрати матеріалів обчислюються помноженням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалів. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції підраховуються за формулою:
де n – кількість найменувань виготовлюваної продукції
Q – обсяг випуску продукції і-го найменування у натуральному вимірі;
МНі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу.
Мн.в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мн.в. обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному, залежно від широти номенклатури продукції і величини норми. При обмеженій номенклатурі продукції й великих нормах витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві і її помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн.в. обчислюється приблизно, виходячи із зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.
Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні і обслуговуючі процеси обчислюються як добуток обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат.
Об’єктами нормування витрат матеріалів у цих випадках можуть бути:
1) час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія),
2) тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів),
3) одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини),
4) кількість працюючих (спецодяг, спецхарчування тощо).
2-га функція. Існують дві класичні форми МТЗ:
1) децентралізоване постачання,
2) централізоване постачання.
Децентралізованим називається забезпечення виробництва матеріальними ресурсами через товарну біржу, або по бартерним угодам, а також за рахунок місцевих і внутрішніх джерел.
Централізованим – забезпечення виробництва матеріальними ресурсами згідно плану по нарядам вищестоячих організацій.
3-тя функція. Отримання матеріальних ресурсів здійснюється по 2-м видам:
1) транзитне забезпечення,
2) складське.
Транзитним називається забезпечення, при якому матеріали поступають від постачальника до споживача безпосередньо, обходячи постачальні бази.
Складським називається постачання, при якому матеріали передаються від постачальників на бази, а потім вже до споживачів, тобто має місце перевантаження МТЗ.
4-та функція. Організація зберігання і контроль за використанням.
Інтервали поставок матеріалів на підприємств та інтервали їх використання часто не співпадають, багато з них надходять у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба у запасах матеріалів.
За призначенням запаси поділяються:
1) поточні,
2) підготовчі,
3) страхові.
Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.
Максимальний поточний запас (Мз. пт. max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто
Мз. пт max = Mд tн
де Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;
tн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання матеріалів, їх сезонної заготівлі або сезонного транспортування.
Підготовчий запас створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо).
Мз. пд. = Mд tn
де tn - час на підготовку матеріалів у днях.
Строковий запас потрібний на випадок ймовірної затримки надходження чергової партії матеріалів.
Мз. стр. = Mд tm
де tm – час термінового поповнення запасу в днях або при стандартних інтервалах постачання – середнє відхилення від нього.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний
Мз мах = Мд (tн + tn + tm)
мінімальний
Мз міn = Мд (tn + tm)
середній
Мз мах = Мд (tн/2 + tn + tm)
Важливе значення для підтримки поточних запасів на належному рівні має система їх регулювання. На вибір системи регулювання запасів впливає ряд факторів і в першу чергу величина
1) потреби в матеріалах,
2) регулярність запуску у виробництво,
3) форма постачання тощо.
Регулювання запасів може здійснюватись за системами:
1) „максимум-мінімум”,
2) „стандартних партій”,
3) „стандартних інтервалів” та ін.
У нас найбільш відома система „максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижче їх мінімальної величини, а після надходження чергової партії не були більші за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається при такій величині поточеного запасу, за час витрат якої замовлений матеріал надійде.
Ця величина запасу називається „точкою замовлення” (Мз.з.) і обчислюється за формулою
Мз.з. = Мз.пд. + Мз.стр. + Мд. + Мд.tз,
де tз – час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або їх інтервал.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію ймовірного псування і втрат. Ці витрати і втрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно транспортно-заготівельні витрати, бо останні переважно мало залежать від величини поставки, а в більшій мірі обумовлені їх кількістю (витрати на оформлення, пересилку документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо).
Зменшення величини партії поставок викликає зворотній ефект: витрати і втрати, пов’язані із зберіганням запасів зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.
Оптимальною є така партія поставки, яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли
См.с = См.п + См.з min
Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо:
де Мр – річна потреба у матеріалах,
Сн – транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки,
Цм – ціна одиниці матеріалу без врахування транспортно-заготівельних витрат,
Рн – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси і витрати на зберігання матеріалів.
Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:
Оптимальна партія поставки матеріалів може коригуватися з урахуванням певних умов чи обмежень (відповідність транзитній нормі, вантажопідйомності транспортних засобів, кратності партій запуску у виробництво тощо).
У складі відділу МТЗ великого підприємства діють слідуючи структурні підрозділи (бюро або групи):
1) планова група (бюро),
2) товарна група по видам МТР
3) диспетчерська група
4) група складів
Показники організації МТЗ:
1) Кількісні і якісні показники завозу і розвантаження.
2) Ступінь рівномірності і відсутності перебоїв у постачанні.
3) Рівень обороту складських запасів.
4) Відсутність зверхнормативних запасів і неліквідів.
5) Розмір економічних санкцій.
Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства матеріалами
План матеріально-технічного постачання розробляється в розвиток бізнес-плану підприємства. Він базується на затверджених планах виробництва і випуску продукції за номенклатурою, строками, етапах, а також на нормах витрати матеріалів.
План матеріально-технічного постачання розробляється на певний період - рік, квартал, партію продукції. Він має форму балансу, в якому відображені, з одного боку, потреба в матеріальних ресурсах, а з іншого - джерела забезпечення цієї потреби. План складається на підставі розрахунків потреби в сировині і матеріалах для виконання встановленого плану виробництва.
Потреба розраховують методом прямого рахунку, тобто шляхом множення зведеної норми витрати матеріалу (що встановлена на одиницю продукції) на кількість виробів, намічених до випуску в плановому періоді.
Потреба в матеріалах на ремонтно-експлуатаційні потреби, виготовлення спецоснащення і спецінструменту, дослідно-конструкторські та науково-дослідні роботи та інші цілі розраховують за спеціальними формами, прийнятим на підприємстві.
У спрощеному вигляді форма розрахунку потреби в матеріалах наведена нижче (форма 1). На підставі таких розрахунків розробляють план матеріально-технічного постачання підприємства в укрупненій і специфікований номенклатурі (форма 2). Цей план є вихідним документом для оформлення замовлень на постачання необхідних підприємству матеріально-технічних ресурсів і укладання господарських договорів з підприємствами-постачальниками, територіальними оптово-роздрібними підприємствами торгівлі.
Норми витрати матеріалів, що застосовуються в промисловості, поділяються на зведені й специфіковані. Зведені норми витрат розробляють на кожен виріб або одиницю обсягу робіт за укрупненою номенклатурі матеріалів і використовують для складання розрахунків і заявок. Специфіковані норми розробляють на кожну деталь, виріб і одиницю обсягу робіт в розгорнутій номенклатурі матеріалів і використовують у розрахунку потреби і розробки планів матеріально-технічного постачання підприємства, розрахунку оперативних планів постачання цехів і складання лімітів відпуску матеріалів у виробництві.
Норми витрат матеріальних ресурсів затверджуються дирекцією підприємства, як правило, на один рік.
Найбільш важливим показником використання матеріальних ресурсів є коефіцієнт використання матеріалу:
Аналогічно визначається коефіцієнт використання матеріалу згідно з фактичним витратам його на деталь (виріб). Співвідношення планового і фактичного коефіцієнтів використання матеріалів вказує на наявні резерви в їх економному витрачанні.
Чим вищий коефіцієнт використання матеріалів, тобто чим ближче він до одиниці, тим ефективніше використовується матеріал. На підвищення цього коефіцієнта впливають наступні фактори:
- поліпшення структури застосовуваних матеріалів, що сприяє скороченню відходів;
- застосування вихідного матеріалу, близького за профілем та розмірами до виготовляються з нього деталей і виробів;
- впровадження прогресивних технологічних процесів.