Цілі та інструменти монетарної політики

 

Використовуючи загальне визначення поняття «політика», можна стверджувати, що монетарна політика – це мистецтво управління пропозицією грошей. Але таке визначення є надто загальним, оскільки воно не відображає практичну спрямованість монетарної політики. Намагання визначити монетарну політику через її роль в практиці державного регулювання економіки подається в Законі України «Про Національний банк України». Згідно з цим законом монетарна політика – «це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримання інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Спираючись на цей закон, Рада Національного банку України розробляє «Основні засади грошово кредитної політики» на кожний прогнозний рік. Зазначений документ, враховуючи прогнозні показники, що передбачені в Основних параметрах економічного і соціального розвитку України, визначає на відповідний рік конкретні цілі та заходи, що пов’язані із цілеспрямованим застосуванням відповідних монетарних інструментів. Отже, щоб визначити роль монетарної політики в регулюванні економіки слід розглянути її цілі та інструменти.

Усі цілі монетарної політики поділяють на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні тактичні). Кінцеві цілі монетарної політики співпадають з основними цілями стабілізаційної політики, про які ми говорили в розділі 11.3. Але на разі потрібно ще раз звернути на них увагу, щоб показати їх відмінність від проміжних цілей.

Кінцеві цілі монетарної політики – це такі макроекономічні змінні, які характеризують кінцеві параметри економічного розвитку країни і на досягнення яких монетарна політика має націлювати весь комплекс своїх заходів. Тому кінцевими цілями монетарної політики мають бути зростання реального ВВП, зменшення безробіття та зниження інфляції.

Окремі кінцеві цілі узгоджуються одна з одною, але можуть вступати в протиріччя між собою. Так, зростання реального ВВП поєднується із зниження безробіття. Стимулюючи економічне зростання, монетарна політика одночасно сприяє підвищенню рівня зайнятості. Напротивагу цьому зменшення інфляції може суперечити досягненню інших цілей – зростанню реального ВВП і зниженню безробіття. Якщо центральний банк з метою стримання інфляції уповільнить зростання грошової маси, то в короткостроковому періоді економічне зростання може загальмуватися, а безробіття зрости. Отже, виникає конфлікт цілей, який монетарна політика може розв’язати лише на основі принципу пріоритетів. Наприклад, якщо перевага надається зниженню інфляції, то певне гальмування темпів зростання реального ВВП слід розглядати як вимушені втрати, пов’язані з досягненням пріоритетної цілі.

Монетарна політика спирається на певний ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, в якому кінцеві цілі є завершальною ланкою. Тому безпосередньо вплинути на кінцеві цілі вона не може. Для цього використовуються проміжні цілі. До проміжних цілей належать такі макроекономічні змінні, які опосередковують вплив монетарної політики на кінцеві цілі. Іншими словами, в якості проміжних цілей використовуються показники, що пов’язують інструменти монетарної політики з кінцевими цілями. До проміжних цілей можна віднести: темпи приросту грошової маси, зміна процентної ставки, обсяг кредитування, рівень заборгованості тощо. Головними серед них є темпи зростання грошової маси та зміни процентної ставки. Наприклад, гальмування темпів зростання грошової маси може бути проміжною ціллю відносно цільових орієнтирів щодо зниження інфляції; зниження процентної ставки може слугувати проміжною ціллю щодо зростання реального ВВП.

Встановлення проміжних цілей є складною проблемою монетарної політики, оскільки вони, як правило, не узгоджується між собою. Показовим прикладом є використання в якості проміжних цілей грошової пропозиції і процентної ставки. Припустімо, що центральний банк має намір контролювати процентну ставку на певному цільовому рівні. Для цього він повинен регулювати пропозицію грошей таким чином, щоб рівноважна процентна ставка встановилася на цільовому рівні. Але переслідуючи мету досягти цільового значення процентної ставки, центральний банк втрачає контроль за грошовою пропозицією, оскільки остання потрапляє в залежність від процентної ставки. Якщо, навпаки, припустімо, що центральний банк передбачає досягти певної цільової величини грошової пропозиції. За цих умов він втрачає контроль за процентною ставкою, оскільки вона буде змінюватися таким чином, щоб урівноважити грошовий ринок на базі цільової величини грошової пропозиції.

Проблема вибору проміжних цілей вирішується в залежності від рівня пріоритетності відповідних їм кінцевих цілей. Наприклад, якщо інфляція в країні досягає небажаного для економіки рівня, то найкращою проміжною ціллю може бути зменшення темпів приросту грошової маси, оскільки остання є основним інструментом регулювання інфляції. Якщо ж центральний банк прийде до висновку, що процентна ставка є надто високою, стримує інвестиційну активність, то в якості проміжної цілі він вибере зниження процентної ставки.

Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк застосовує заходи, що пов’язані з використанням певних інструментів. Серед цих інструментів головними є такі: операції на відкритому ринку, операції на валютному ринку, облікова ставка, норми обов’язкового резервування.

Операції на відкритому ринку –це купівля–продаж центральним банком цінних паперів на відкритому ринку. В Україні ринок цінних паперів функціонує з 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом державних облігацій є Міністерство фінансів України, а його генеральним агентом щодо обслуговування, розміщення державних облігацій та проведення відповідних платежів – Національний банк України. Поряд з облігаціями внутрішньої державної позики (казначейських зобов’язань) Національний банк України може здійснювати також купівлю-продаж власних цінних паперів у вигляді депозитних сертифікатів, а також облігацій зовнішньої державної позики та інших боргових зобов’язань. Покупцями цінних паперів є вітчизняні комерційні банки, юридичні та фізичні особи, а також нерезиденти.

Операції на відкритому ринку проводяться з метою регулювання грошової маси. Купуючи або продаючи цінні папери, центральний банк отримує можливість впливати на резерви комерційних банків як компонента грошової бази і в такий спосіб з урахуванням грошового мультиплікатора змінювати грошову масу в економіці. Якщо центральний банк купує цінні папери у комерційних банків на 1000 грн., то останні збільшують свої резерви на цю суму. Якщо, навпаки, центральний банк продає комерційним банкам цінні папери на 1000 грн., він зменшує їх резерви на цю суму. В обох випадках грошова база збільшується або зменшується на величину купівлі–продажу цінних паперів, а грошова маса змінюється з урахуванням грошового мультиплікатора за відомою формулою: = ·m_m

Розрізняють два типи операцій на відкритому ринку: динамічні та захисні. Динамічні операції застосовуються з метою цілеспрямованої зміни величини банківських резервів і грошової маси. Захисні операції покликані нейтралізувати інші чинники, які можуть викликати небажані зміни в банківських резервах і грошовій масі.

Операції на валютному ринку– це валютні інтервенції , які здійснюються у формі купівлі – продажу центральним банком іноземної валюти на валютному ринку. Якщо центральний банк виходить на валютний ринок як покупець іноземної валюти, то на певну суму він збільшує обіг національної валюти. І навпаки, якщо центральний банк виступає на валютному ринку як продавець іноземної валюти, то він вилучає з обігу певну суму національної валюти. Аналогічно операціям на відкритому ринку, операції на валютному ринку справляють прямий вплив на банківські резерви, грошову базу і грошову масу.

Проте слід відзначити, що основною метою операцій на валютному ринку є регулювання курсу національної валюти та валютних резервів. Зміна банківських резервів є похідним наслідком валютних інтервенцій. Якщо ці наслідки є небажані для банківських резервів, то центральний банк має змогу застосувати захисні операції на відкритому ринку, про що вказувалося раніше.

Облікова (дисконтна) ставка – це процентна ставка, за допомогою якої центральний банк надає кредити комерційним банкам. Кредити центрального банка надається комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Тому ставки процента, за якими вони надаються , називаються ще ставками рефінансування. Облікова ставка займає серед них провідну роль. Так, згідно з чинним законодавством України, облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і одночасно орієнтиром для всієї системи процентних ставок.

Крім облікової ставки до ставок рефінансування відносяться такі ставки: за кредитними аукціонами, за ломбардними кредитами (овернайт), за операціями репо тощо. При зниженні облікової ставки знижуються інші ставки рефінансування, зростає попит комерційних банків на кредити центрального банку, що збільшує резерви банківської системи та обсяги кредитування економіки і в кінцевому підсумку – грошову масу. В разі підвищення облікової ставки виникають протилежні наслідки.

При визначенні рівня облікової ставки враховується багато чинників. Серед них найважливішими є рівень інфляції та темпи приросту ВВП. Світова практика свідчить, що при підвищенні рівня інфляції на 1%, облікова ставка зростає на 1,5%, а при зниженні темпів приросту ВВП на 1% - зменшується на 0,5%. При цьому незалежно від рівня інфляції облікова ставка повинна підтримуватися на позитивному реальному рівні. Це означає, що облікова ставка має бути на декілька пунктів вищою ніж інфляція.

Норми обов’язкового резервування- це мінімальна норма депозитів комерційних банків, які мають зберігатися на безпроцентних рахунках центрального банку. Нормативне регулювання обов’язкових резервів має подвійне значення: з одного боку, воно гарантує мінімальний рівень ліквідності комерційних банків; з іншого – виступає як інструмент, за допомогою якого центральний банк впливає на здатність комерційних банків збільшувати грошову масу, тобто створювати гроші.

На здатність комерційних банків створювати гроші зміна норми обов’язкового резервування впливає двома шляхами: перший – впливаючи на величину надлишкових резервів у складі загальних банківських резервів. Чим нижче норма обов’язкового резервування, тим меншим є відрахування в обов’язкові резерви і більшими є надлишкові резерви, а значить більше кредитів може надати банківська система, що збільшує величину новостворених депозитів. Другий – змінюючи рівень грошового мультиплікатора, який знаходиться в оберненій залежності від норми обов’язкового резервування.

Норми обов’язкового резервування можуть встановлюватися єдиними для всіх банків і депозитів або диференційованими по окремим групам банків та видам депозитів. Наприклад, в Україні з 2005 року норма обов’язкового резервування за короткостроковими депозитами юридичних осіб у національній валюті становить 6%, у іноземній – 12%; за депозитами фізичних осіб – 2% у національній і 12% в іноземній валютах. Для довгострокових депозитів застосовуються трохи вищі норми обов’язкового резервування.

Зміна норм обов’язкового резервування справляє на пропозицію грошей потужний вплив. Проте застосування цього інструменту викликає певні труднощі в роботі комерційних банків і зменшує їх прибутковість. За цих обставин норми обов’язкового резервування, як правило, не використовуються для вирішення поточних проблем грошового ринку, а є інструментом досягнення довгострокових цілей монетарної політики.

Ннаслідки експансіоніської монетарної політики в короткостроковому періоді:

1.Зниження номінальної і реальної процентних ставок.

2.Збільшення номінального і реального ВВП.

3.Підвищення цін (інфляція).

В довгостроковому періоді монетарна експансія викликає такі наслідки:

1. Ціни підвищуються пропорційно номінальному збільшенню пропозиції грошей.

2. Реальний ВВП залишається без змін, а номінальний ВВП зростає пропорційно зростанню цін.

3. Реальна процентна ставка зберігається на незмінному рівні, а номінальна зростає пропорційно зростанню цін.

Перелічені наслідки монетарної політики свідчать про нейтральність грошейу довгостроковому періоді. Гроші вважаються нейтральними в тому розумінні, що зміна їх кількості не справляє в довгостроковому періоді ніякого впливу на реальні величини (реальний ВВП, реальна заробітна плата, реальна процентна ставка тощо). Змінюються лише номінальні величини номінальний ВВП, номінальна заробітна плата, номінальна процентна ставка тощо). Висновок про нейтральність грошей у довгостроковому періоді відповідає кількісній теорії грошей.