Торговельна політика, чистий експорт і ВВП

Торговельна політика

Під торговельною політикою розуміють діяльність держави щодо визна-

чення цілей та інструментів їх досягнення в сфері зовнішньої торгівлі країни. Слід розрізняти два види торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм — це політика держави, що спрямована на захист національних підприємств від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту і обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів на міжнародних ринках, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Практика показує, що протекціонізм може бути доцільним лише по відношенню до окремих секторів економіки і на тимчасових умовах.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополізм. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати витрати на виробництво одиниці продукції, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці торговельна політика кожної країни є змішаною, яка поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу країни. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної торговельної політики значний вплив на обсяг та структуру міжнародної торгівлі країни справляє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів, які можна поділити на митні та немитні інструменти.

Митні інструменти. Мито — це податок, яким обкладається кожна одиниця товару, що перетинає митний кордон країни. Товари як ввозяться в країну так і вивозяться за її межі. Тому розрізняють імпортне (ввізне) мито і експортне (вивізне) мито. Найбільшого застосування отримало імпортне мито. При його запровадженні ціна імпортного товару на внутрішньому ринку зростає порівняно з його митною вартістю, що підвищує цінову конкурентоспроможність національних товарів.

Залежно від способів оподаткування існує три основних вида імпортного мита: адвалерне, специфічне, комбіноване.

Адвалерне мито встановлюється у вигляді процента від митної вартості товару. За таких умов внутрішня ціна імпортного товару визначається за формулою:

де, , — відповідно внутрішня та митна ціна імпортного товару;

— ставка адвалерного мита.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару. Наприклад, 2 євро за 1 тонну чи 1 метр.

Комбіноване мито являє собою поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20 % від митної вартості, але не менше, ніж 2 євро за 1 тонну.

За функціональним призначенням розрізняють фіскальне, захисне, компенсаційне та антидемпінгове мито.

Фіскальне мито встановлюється на товари, які не виготовляються всередині країни, наприклад, цитрусові, банани тощо. Фіскальне мито є невисоким і застосовується з метою забезпечення податкових надходжень до державного бюджету.

Захисне мито застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників в невигідне конкурентне становище.

Компенсаційне мито встановлюється на такі імпортні товари, у виробництві яких торговельний партнер застосовує експортні субсидії.

Антидемпінгове мито запроваджується з метою захисту від демпінгу. Це стає можливим за умови, якщо спеціальним розслідуванням доведено факт існування демпінгу, тобто такої ситуації, коли країна-експортер продає свій товар на зовнішньому ринку дешевше, ніж на внутрішньому.

Немитні інструменти.Їх призначення — цільове обмеження торгівлі. Серед немитних інструментів можна виділити такі: квотування та ліцензування, експортні субсидії. Найпоширенішим інструментом немитного обмеження торгівлі є квота, за допомогою якої держава обмежує обсяг товарів, що ввозяться в країну або вивозяться з країни .

В межах встановлених квот імпорт або експорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами. Але ліцензії можуть застосовуватися і без квот, а в якості самостійного інструменту, який без обмежень надає право здійснювати зовнішню торгівлю.

Для підвищення цінової конкурентоспроможності національних товарів держава може стимулювати експорт за рахунок надання вітчизняних підприємствам експортних субсидій. Внаслідок таких субсидій вітчизняні експортери отримують можливість зменшити собівартість продукції і знизити її ціну на зовнішньому ринку. Субсидії експортерам можуть бути прямими у вигляді дотацій підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт, або непрямими у формі пільгового оподаткування, кредитування, страхування вітчизняних експортерів.

Чистий експорт відображає чистий попит іноземців на нашу продукцію або їх чисті витрати на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Отже, чистий експорт є особливим компонентом сукупних витрат, оскільки залежить не лише від виробничих можливостей національної економіки та її попиту на імпорт, а й від виробничих можливостей іноземців та їх попиту на вітчизняну продукцію. Тому виникає питання, які чинники впливають на чистий експорт, або якою є функція чистого експорту?

Чистий експорт залежить від багатьох чинників. Але до основних можна віднести реальний валютний курс, ВВП іноземних країн – покупців вітчизняної продукції, національний ВВП, торговельну політику.

Збільшення чистого експорту викликає зростання сукупних витрат на закупівлю вітчизняної продукції, збільшення обсягів виробництва і зменшення безробіття. Зменшення чистого експорту викликає протилежні наслідки. Саме тому кожна країна зацікавлена в поведені політики експортної експансії, тобто політики, спрямованої на збільшення експорту і зменшення імпорту. Але слід враховувати, що збільшення чистого в певній країні може відбуватися лише за рахунок його зменшення в інших країнах, які є торговельними партнерами даної країни. Це проявляється через погіршення стану їх платіжного балансу,

 

Рис..1. Вплив чистого експорту на ВВП

 

скорочення сукупних витрат і обсягів їх ВВП та збільшення безробіття. Отже, наслідками політики експортної експансії є експорт безробіття в інші країни або імпорт робочих місць в країну за рахунок решти світу.

Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на обсяг національного виробництва мультиплікативно. Це означає, що коли величина чистого експорту змінюється на одиницю, ВВП змінюється більше, ніж на одиницю.

Рис. 1 показує, що автономні витрати в економіці збільшилися на рахунок зростання чистого експорту .Це викликає зростання ВВП від до . При цьому відрізок, що відображає приріст ВВП, більше відрізка, що ілюструє приріст чистого експорту, тобто . Звідси , а . Але мультиплікативний зв’язок між приростом чистого експорту і приростом ВВП не відображає всіх наслідків впливу зовнішньої торгівлі на обсяг національного виробництва.

 

 

Платіжний баланс