Тема 1. Підприємство в системі ринкових відносин
ПЛАН
1. Підприємство головна економічна одиниця кон'юнктури ринку.
2. Умови та стадії функціонування підприємства.
3. Адаптація вітчизняних підприємств до ринкових відносин.
4. Ресурсне забезпечення підприємства. Процесний підхід до класифікації ресурсів (см).
1. Підприємство як суб’єкт ринку і первинна ланка економіки
Основними суб’єктами ринкової економіки виступають підприємства, об’єднання громадян, окремі підприємці та державні установи, громадські організації тощо. Основні суб’єкти господарської діяльності в процесі взаємодії між собою здійснюють неперервний кругообіг ресурсів, продуктів, послуг, доходів.
Суб’єкти ринку – це ті структури, які мають право самостійного прийняття економічних рішень в процесі взаємодії з іншими учасниками, несуть за них повну відповідальність, розпоряджаються своєю продукцією і прибутком після сплати обов’язкових платежів.
У класичній економічній теорії при розгляді процесу взаємодії підприємств суб’єктами ринку вважаються державні установи, підприємства і домашні господарства.
а) Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входять одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, а на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва;
б) Підприємство (фірма) – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу.
На ринку товарів та послуг підприємство (фірма) виступає як продавець, на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва;
в) Держава – самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб’єктам економіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб’єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
Окремі економічні одиниці (суб’єкти) згідно з їх функціями поділяють на дві великі групи: покупці; продавці. До покупців належать споживачі, що купують товари і послуги, і компанії (фірми, підприємства), котрі купують робочу силу, капітал і сировину, яку використовують для виробництва товарів і послуг. До продавців належать компанії, що продають свої товари й послуги, робітники, які продають свою робочу силу, власники ресурсів, що здають в оренду землю або продають фірмам корисні копалини.
Загалом характер взаємозв’язків «підприємства – домашні господарства» і «підприємства – державні установи» різний. На споживчому ринку між пропозицією і попитом домогосподарств на визначені товари і послуги здійснюється взаємодія класичного типу: ціни на них формуються після виробництва товарів.
При цьому підприємство значною мірою піддається ризику недоодержати прогнозований дохід. Навіть зацікавивши покупця більш низькими цінами чи пільгами через інтенсивну рекламу.
На відміну від споживчого ринку основна маса покупок держави здійснюється через систему «державного замовлення». Тоді ціна на продукти і послуги може бути встановлена до їх виробництва. У цьому випадку ризик підприємств мінімальний, тому що можна заздалегідь обговорити ціни, обсяги й умови постачання. Водночас, держустанови можуть робити покупки товарів як на ринку продуктів, так і на ринку ресурсів.
Усі суб’єкти господарської діяльності у взаємозв’язку складають єдине ціле економічного механізму суспільства.
Для підприємств в умовах ринкової економіки, які мають підприємницький характер, існують певні вимоги, до яких відноситься дотримання принципів:
1. Економічності, який залежно від конкретних умов може бути реалізований у двох варіантах – 1) певний результат при мінімальних витрат – принцип мінімізації; 2) при заданому обсязі витрат отримати найбільший результат – принцип максимізації.
Е=Р/В, де Е – економічність; Р – результат діяльності; В – витрати ресурсів.
2. Прибутковості.
3. Фінансової стійкості: якщо підприємство може у будь-який момент оплатити обов’язкові до сплати рахунки, то воно має високу фінансову стійкість (ліквідність)..
4. Продуктивності діяльності тощо.
Отже, підприємство як суб’єкт ринкової економіки може досягти успіху за умови ефективного використання ресурсів. Чіткої взаємодії виробничих факторів для досягнення потрібного обсягу реалізації продукції при інших заданих показниках.
· Максимізувати результати діяльності при заданому обсязі ресурсів;
· Мінімізувати витрати ресурсів при збереженні обсягу результату;
· Оптимізувати витрати і результати в оптимальних співвідношеннях.
Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний дохід. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності й самостійності. Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни. Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату. Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки й техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.
Підприємство є такою формою організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого виробляти. При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні). У ринковій системі все має ціну. Різні види людської праці також мають ціну – рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неусвідомленої координації людей і підприємств діє через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок. По засобах узгодження між покупцями й продавцями (попиту та пропозиції) на кожнім із цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:
що робити? (визначається щоденно голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);
як робити? (визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагне використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);
для кого робити? (визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках, факторами виробництва (робоча сила й засоби виробництва).
Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, із яких складаються доходи. Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свій капітал у галузі з високим прибутком і, залишаючи нерентабельне виробництво товару. Усе це і визначає, що робити. Прибуток тут – вирішальний фактор функціонування ринкового господарства.
Отже, як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:
• організаційну;
• відтворювальну;
• соціальну.
Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.
Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.
Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.
Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.
Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. Видами конкуренції є чиста, монополістична, олігополістична. Вони визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.
2. Умови та стадії функціонування підприємства
Підприємство як суб’єкт ринку в порівнянні з централізовано керованим, самостійно орієнтується на попит споживачів, погоджує з вимогами ринку питання забезпечення ресурсами, реалізує свою продукцію за ринковими цінами, розпоряджається своїм прибутком на власний розсуд.
Реальним суб'єктом ринкових відносин підприємство незалежно від масштабів діяльності, форм організації, структури власності та сфери діяльності може бути за таких умов.
1. Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.
2. Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообігу капіталу.
3. Несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.
Створення подібного середовища означає, що країна живе за законами ринкової економіки.
Таких умов у період трансформаційної економіки підприємства України ще не мають. Вони лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.
Традиційно стадіями функціонування підприємства є стадії придбання ресурсів, їх перетворення у продукцію та реалізація її споживання. Сьогодні в практику діяльності підприємств у розвинутих країнах впроваджується і обов’язок утилізації продукції після використання. Насамперед, це стосується тієї відпрацьованої продукції, яка наносить шкоду оточуючому середовищу: автомобільні акумулятори, пластикова тара тощо.
3. Адаптація вітчизняних підприємств до ринкових відносин
Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду. Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.
Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге – теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграцї управління й виробництва, диференціації форм власності.
Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група й категорія працівників повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи й категорії. Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства (управління якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляхи й методи їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння).
Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств – прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія й методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства. Основними питаннями, що потребують вирішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства, є:
· визначення моделі управління власністю підприємства і його структурних підрозділів;
· утворення системи обліку витрат і результатів роботи;
· управління внутрішньо фірмовим ціноутворенням і поділом результатів господарювання.