Класифікації методів регулювання СТВ

За способом оформлення:

1) формальні (норми, процедури, регламенти, законодавчі акти, угоди й договори, правила)

2) неформальні (усні домовленості)

 

За характером керівного впливу:

1) прямі (безпосереднього впливу);

2) непрямі (опосередкованого впливу) – створюють певні умови, за яких учасники СТВ вимушені або зацікавлені у розв’язанні соціально-трудових проблем;

3) самоуправління (внутрішньо мотивовані)

 

За регулятивними інструментами:

1) адміністративні;

2) економічні;

3) інституціональні;

4) соціально-психологічні;

5) партисипативні (передбачають участь найманих працівників в управлінні виробництвом);

6) погоджувально-арбітражні, посередницькі, примирні.

Засоби державного і наддержавного регулювання СТВ можна розділити на дві широкі категорії: соціальна політика та трудове право.

 

Соціальна політика, передбачає наступні заходи:

соціальний захист – система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення – перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків;

соціальне забезпечення – система заходів, направлених на поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, на поховання та ін.);

соціальна допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві;

соціальна підтримка – система заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.

 

Трудове право – сукупність нормативних актів, які визначають права та обов’язки учасників (суб’єктів) соціально-трудових відносин.

Джерелами трудового права є внутрішньодержавні акти, міждержавні акти, угоди (договори, контракти) між працівниками та роботодавцями, акти соціального партнерства (генеральні угоди, галузеві угоди).

 

Основні міжнародні нормативно-правові акти:

- Загальна декларація прав людини;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини;

- Декларація тисячоліття;

- Конвенції МОП (станом на 2009 рік затверджено 189 конвенцій, ратифіковано і діють в Україні – 55)

- Декларації МОП «Про основоположні принципи і права у сфері праці», «Про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації» та ін.

- Європейська соціальна хартія.

 

Національні нормативно-правові акти:

- Конституція України

- Кодекс законів про працю України

- Закон України «Про зайнятість населення»

- ЗУ «Про охорону праці»

- ЗУ «Про оплату праці»

- ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»

- ЗУ «Про професійні спілки»

- ЗУ «Про організації роботодавців»

- ЗУ «Про колективні договори та угоди»

та інші.

 

 

Тема 4. Соціальне партнерство.

1. Соціальне партнерство: сутність, форми, суб’єкти.

2. Вітчизняний і зарубіжний досвід соціального партнерства.

3. Система колективно-договірних відносин.