Фінансове вирівнювання та механізми бюджетного регулювання

Тема 6. Міжбюджетні відносини, їх чинники

Міжбюджетні відносини: сутність та моделі організації

За своєю суттю міжбюджетні відносини — це відносини між дер­жавою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами в частині забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання ними функцій, передбачених Конституці­єю, Бюджетним кодексом та чинним законодавством України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є фінансове забезпе­чення (покриття) повноважень на здійснення видатків, закріплених за­конодавчими актами за бюджетами.

Реалізація міжбюджетних відносин, у тому числі розмежування до­ходів та видатків, визначаються державним устроєм країни. В теорії та практиці управління місцевими фінансами розрізняють такі моделі організації міжбюджетних відносин: концепція субсидіарності; бюджетний унітаризм; бюджетний федералізм.

Концепція субсидіарності полягає в партнерських відносинах між центром та регіонами (місцями) в частині надання фінансової допомоги для розв'язання тих проблемних питань, які краще розв'язувати на ни­жчому рівні для отримання максимально ефективного результату. Бюджетний унітаризм — це модель організації міжбюджетних відно­син, яка характеризується бюджетною централізацією, надходженням бі­льших податків до державного бюджету, встановленням єдиних стандартів громадських послуг та проведення єдиної політики щодо розв'язання про­блем бюджетної забезпеченості з центру на місця.

Модель фінансових відносин — бюджетний федералізм — є по­вного протилежністю концепції бюджетного унітаризму і передбачає помітну автономію бюджетів різного рівня, охоплює систему політич­них. правових, організаційних, фінансово-економічних відносин щодо законодавчого розмежування повноважень і сфер відповідальності між органами влади різного рівня та наділення їх адекватними фінансовими ресурсами для розвитку підпорядкованих територій.

Бюджетний федералізм як форма організації міжбюджетних відно­син має будуватися на таких принципах:

– автономія бюджетів усіх рівнів (наділення кожного рівня влади та управління власними доходами та правом самостійно визначати напря­ми їх витрачання):

– чіткий розподіл видаткових повноважень та бюджетної відпові­дальності між державними та місцевими (регіональними) органами влади;

– згладжування вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів за допомогою різних інструментів.

Фінансове вирівнювання та механізми бюджетного регулювання

Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідпо­відність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади (регіонального або місцевого) та обсягами повноважень, обов'язків і завдань, якими даний рівень влади наділений для забезпечення громад­ських і державних послуг відповідно до чинного законодавства.

Розв'язання проблеми вертикальних фіскальних дисбалансів мож­ливе кількома способами:

– шляхом взяття державними органами влади частини видаткових делегованих повноважень до власної компетенції;

– за допомогою надання додаткових міжбюджетних трансфертів або передачі загальнодержавних податків на відповідний місцевий рі­вень, де є фіскальний дисбаланс.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси пов'язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня. Це невідповід­ність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня й обсягами повноважень, обов'язків та завдань, які на них покладаються, внаслідок різного соціально-економічного потенціалу. Усунення горизонтального фіскального дисбалансу є досить склад­ним питанням і досягається шляхом збалансування доходів та видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості шляхом перерозпо­ділу фінансових ресурсів між «багатими» та «бідними» територіями і наданням міжбюджетних трансфертів.

Створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, подолання депресивного ста­ну окремих територій, усунення вертикальних і горизонтальних дисба­лансів є державною стратегією регіонального розвитку й метою держа­вної регіональної фінансової політики і може бути досягнуте завдяки процедурам фінансового вирівнювання.

Фінансове вирівнювання має на меті приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів до гарантованого державою мінімального рі­вня соціальних послуг на одного мешканця у межах територій з різним соціально-економічним потенціалом та рівнем розвитку.

Розв'язання питань фінансового вирівнювання досягається за допо­могою різних форм і методів утручання держави, провідне місце серед яких посідають процедури бюджетного регулювання і фінансової до­помоги територіям у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Основою міжбюджетних відносин є бюджетне (міжбюджетне) ре­гулювання, яке можна визначити як сукупність прийомів, методів, ін­струментів, форм та важелів впливу, завдяки яким органи державної або місцевої влади формують, розподіляють (перерозподіляють) та витрачають фонди бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених соціально-економічною політикою держави.

Бюджетне (міжбюджетне) регулювання спрямоване на:

досягнення бюджетного вирівнюванняз метою зменшення розбіжностей у рівнях соціально-економічного розвитку територій та забезпечення кожного громадянина мінімальним рівнем соціальних послуг, гарантованим державою;

– стимулювання діяльності органів влади будь-якого рівня, яке по­лягає у наданні пільгових умов щодо організаційних, правових, еконо­мічних засад реалізації соціально-економічної політики на місцях.

 

Міжбюджетні трансферти

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти поділяються на:

– дотацію вирівнювання:

– субвенції;

– кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бю­джетів з інших місцевих бюджетів;

– додаткові дотації.

Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівню­вання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Дотація вирівнювання призначена для досягнення балансу місцево­го бюджету на стадії його формування і надається з державного бюдже­ту місцевим бюджетам у разі, якщо розрахунковий обсяг видатків, об­рахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів, перевищує розрахунко­вий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів.

Додаткові дотації мають на меті усунути втрати доходів місцевих бюдже­тів внаслідок наданих державою податкових пільг.

Субвенції — це сума коштів, що спрямовується на конкретні заходи.