Використання наших громадян за кордоном на низько 8 страница

зростання – з Австро-Угорщини, Росії, Німеччини, Італії.

Наприкінці ХІХ століття відбувалась масова еміграція

нацменшин (фіннів, поляків, прибалтів, українців) з Росії до

США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і

Аргентини. Масова еміграція солдат і офіцерів Білої Армії,

дворян, інтелігенції, промисловців, чиновників після

більшовицької революції 1917 року і громадянської війни в

Росії.

П'ятий етап (кінець І Світової війни – початок ІІ Світової

війни) –скорочення масштабів міжнародної міграції робочої

сили, що зумовлено світовою економічною кризою 1929—1933

рр. та замкнутістю розвитку Радянського Союзу.

Шостий етап (ІІ Світова війна)Насильницьке переміщення

військовополонених і остарбайтерів, численні потоки біженців.

Сьомий етап (після ІІ Світової війни і тривав до кінця 80-х р.)

різке зростанням міжнародної міграції як з політичних, так і з

економічних причин. Виникнення незалежних держав внаслідок

краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків

мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до

колишніх колоній і домініонів.

Серед причин міграції цього періоду переважають економічні,

що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.

Диверсифікація потоків як за географічним походженням

мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній

кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з

Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується

доля європейців.

Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і

домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис.

алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із

Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До

Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з

Ірландії 350 тисяч осіб.

Час створення, становлення і ліквідації так званої “системи

гостьових робітників” (“guestworker system”), яка в найбільш

організованому класичному вигляді була впроваджена у

Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював

організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв

виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи

тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати

Федерального Офісу і використовували робітників у

виробництві. Умови найму були юридично закріплені у

двосторонніх угодах між ФРН та країнами-експортерами:

спочатку з Італією, пізніше – з Грецією, Туреччиною, Марокко,

Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому

збільшенню числа мігрантів. Загострення

соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші

чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році

Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних,

релігійних та різних форс-мажорних обставин. В 1956 р.

європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з

таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з

Чехословаччини.

Восьмий етап міжнародної міграції трудових ресурсів почався

з 1990-х років до 2000 р.

Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну

Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки,

Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація

країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.

Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах

Близького Сходу.

Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних,

релігійних та різних форс-мажорних обставин. 90-ті роки

увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої

Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритреї, деяких країн

Африки і курдів, Афганістану та Іраку.

Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі

оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 %

населення планети.

Нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом

Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом

комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і

утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у

різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до

США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.

Дев'ятий етапрозпочався з 2000 р. і триває сьогодні

Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:

· Західна Європа

Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5

м лн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності

працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%;

Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%;

Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%

США

Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності,

причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які

народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у

семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді,

Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них

припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили

до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих,

а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки

СРСР і Домініканську Республіку

Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:

3. Нафтодобувні країни Близького Сходу

В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в

основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких

інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська

Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

Латинська Америка

Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік.

Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з

точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

5. Австралія

Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні

одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100

країн світу

Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:

6. Азійсько-Тихоокеанський регіон

Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея,

Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які

прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та

Філіппін.

Африка

В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що

приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південна Африка,

яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх

країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для

вихідців з Гани, Чаду та Беніну.

Напрямки міжнародної міграції робочої сили:

· міграція з країн, що розвиваються, до промислове розвинутих країн;

· міграція в межах промислове розвинутих країн;

· міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

· міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;

· міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються

Середньорічний обсяг мігрантів до більш розвинутих регіонів світу протягом 1960-2050 рр.

Кількісні виміри міграційних процесів

· кількість емігрантів, що виїхали з конкретної країни за певний проміжок часу;

· кількість іммігрантів, що прибули до країни;

· співвідношення емігрантів і іммігрантів (міграційне сальдо);

· кількість емігрантів (іммігрантів) за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо;

· питома вага іммігрантів в загальній чисельності зайнятих у країні взагалі і в окремих галузях.

· середня оплата (погодинна, місячна, річна) іммігрантів взагалі і в розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів;

· річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів в платіжному балансі країни тощо.

Показники міграції

Показники міграції

Кількісні та якісні виміри сучасної трудової міграції

1. У 2005 р. чисельність міжнародних мігрантів сягнула 191 млн. чол., з яких 115 – проживає у промислово розвинутих країнах, і лише 75 – у країнах, що розвиваються. До 2010 р. їх кількість сягне 210 млн. осіб (128 млн. та 82 млн. відповідно)

2. У 1990 р. 3/4 всіх мігрантів проживали у 30 країнах світу, у 2005 р. – у 28, у 2010 – у 27.

3. У 2010 р. 61% всіх мігрантів будуть проживати у розвинених країнах світу. 33% - у Європі, 28% - у Азії, 24% - у Північній Америці, 9% - у Африці, по 3% - у країнах Латинської Америки та Океанії.

4. Мігранти складали 20% населення у 41 країні світу 2005 р., 2010 – 20% населення у 47 країнах світу.

5. Очікується, що 20% всіх мігрантів 2010 р. припадатиме на США, 6% - на РФ, 5% - на Німеччину, по 3% - Канаду та Саудівську Аравію.

6. Жінки-мігранти складають половину всіх міжнародних мігрантів, до 2010 р. їх частка в міграції до розвинених країн зросте до 52%.

Тенденції міжнародної міграції станом на 2009 рік

· На 2009 р. кількість міжнародних мігрантів сягає 3% від чисельності населення землі або 210 млн.;

· 128 млн. (або 61%) проживає в розвинутих країнах;

· На Європу припадає 33% міжнародних мігрантів, Азію – 28%, Північну Америку – 24%, Карибський Басейн і Океанія – 3%;

· У Азії число мігрантів-чоловіків значно перевищує кількість мігрантів-жінок, що пояснюється зростанням попиту на роботу за контрактом;

 

8.4. Економічні і соціальні наслідки міжнародної трудової міграції

Країни-імпортери робочої силу отримують при цьому такі переваги:

· внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

· іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

· при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

Економічні і соціальні наслідки міжнародної трудової міграції

4) іноземні робітники часто розглядаються як певний

амортизатор у випадку кризи та безробіття;

5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не

враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Країни-імпортери, що приймають іноземну робочу силу, отримують від цього такі переваги:

· іммігранти поліпшують демографічну;

· збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти;

· підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу;

Економічні і соціальні наслідки міжнародної трудової міграції

4) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу

5) зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;

6) заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо);

7) приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.

Недоліки імміграції

· додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття;

· масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ;

· працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування

Країни-лідери в отриманні переказів мігрантів у 2008р.

Глобальні перекази мігрантів:

у 2008 р. склали 338 млрд. дол. США,

у 2009 р. склали 317 млрд. дол. США

У 2010 р. склали 325 млрд. дол. США

У Лівані, Лесото, Непалі, Таджикистані і деяких інших країнах,

грошові перекази становлять понад 20% ВВП. Кваліфіковані

мігранти можуть заробляти у декілька разів більше, ніж якби

вони залишилися вдома. Дослідження румунської еміграції до

Америки дійшло висновку, що середній емігрант заробив майже

на $12000 на рік більше в Америці, ніж він заробив би на

батьківщині, що є величезною надбавкою для будь-кого з країни, у якій дохід на душу населення складає близько $7500 США (за ринковим обмінним курсом).

Перекази зовнішніх трудових мігрантів в економіку країн-донорів іноді сягають до 35 % їхнього ВВП.

Перекази мігрантів

8.5. Регулювання міжнародних міграційних процесів

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові методи:

а) законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів;

б) національні служби імміграції, які проводять:

· контроль за в'їздом іммігрантів до країни;

· видають дозвіл на в'їзд на роботу;

· видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;

в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

2) економічні методи:

а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:

· надання роботи;

· порівняно високий рівень заробітної плати;

· житлові умови;

· отримання кваліфікації й освіти;

· медичне обслуговування тощо;

б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

в) видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

8.6. Україна в світових міграційних процесах

Головними причинами еміграції населення з України:

· низький життєвий рівень населення;

· незадоволеність роботою та умовами праці;

· недостатній рівень заробітної платні;

· національні причини (виїзд на історичну батьківщину, наприклад євреїв);

· екологічні причини;

· політичні причини

7) структурна перебудова економіки і пов'язані з нею зростання

безробіття, процеси роздержавлення власності й приватизації,

які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його

інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

2) нерівномірність в розміщенні продуктивних сил, суттєві

відмінності в соціально-економічних умовах життя в селі і в

місті, в різних регіонах країни;

3) різке погіршення екологічної ситуації в окремих регіонах;

4) інтенсифікація міграційних процесів на національному

ґрунті;

5) розширення зовнішньоекономічних зв'язків України, а також

лібералізація режиму виїзду громадян за кордон.

ПРИЧИНИ територіальної міграції:

1) структурна перебудова економіки і пов'язані з нею зростання

безробіття, процеси роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

2) нерівномірність в розміщенні продуктивних сил, суттєві відмінності в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

3) різке погіршення екологічної ситуації в окремих регіонах;

4) інтенсифікація міграційних процесів на національному ґрунті;

5) розширення зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізація режиму виїзду громадян за кордон.

Україна в світових міграційних процесах

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.).

Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із

Західних регіонів України. Населення емігрувало через

економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США —

більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.

II етап — з 1899 р. по 1914 р.Основні особливості:

· еміграція робітників, селян, інтелігенції;

· напрямок еміграції — СІЛА, Канада, Південна Америка;

· кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

III етап — з 1918 р. по 1939 р. Основні особливості:

· еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів;

· високий рівень освіти емігрантів;

· напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа;

· різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.

IV етап — 1945—1960 pp. Основні особливості:

· мотиви еміграції в основному політичні;

· зростання частки висококваліфікованих емігрантів;

· напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада -- 50 тис., Західна Європа — 70 тис., Південна Америка — 120 тис., Австралія — 21 тис. осіб.

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

V етап — з 1960 р. по теперішній час.Основні особливості:

· виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту";

· напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа -146 тис., Ізраїль — 230 тис. осіб.

Характеризується:

1) припиненням зниження загального рівня мобільності

населення, що мало місце у 1990-х роках;

2) у 2002-2007 рр., на відміну від попереднього періоду,

щорічна чисельність осіб, які змінюють

офіційне місце проживання, стабілізувалася на

рівні близько 1,5 млн., перш за все тенденція до

стабілізації охопила внутрідержавну міграцію,

на яку припадає основна частина міграційних

переміщень;

· зменшення інтенсивності вибуття населення за межі України при стабілізації прибуття, поступове зменшення обсягів міграційних втрат, перехід до додатного міграційного балансу у 2005 р.;

· зростання питомої ваги молоді серед мігруючих, перш за все – серед зовнішніх мігрантів;

· посилення міжрегіональних відмінностей в рівнях сальдо міграцій населення, формування групи регіонів із стабільно додатним міграційним балансом;

· багатократне зростання кількості перетинів державного кордону України іноземцями та особами без громадянства у 2004-2006 рр. порівняно з попередніми роками.

Переважають сезонні міграції

За віковими групами та країнами призначення

· Переважають чоловіки та жінки у віці 40-59 рр., одружені та заміжні

· Переважання людей з повною загальною середньою освітою (63,5% серед чоловіків, 53,4% серед жінок)

· Натомість серед осіб з вищою освітою 10,1% чоловіків, 20,1% жінок, біля 11% у середньому)

· З дозволом на проживання та роботу (30% та 34%) або тільки реєстрацію (43% та 32%)

· Найповнішою мірою правовий статус трудових мігрантів було оформлено у Чеській Республіці, Португалії та Іспанії – більше половини трудових мігрантів з України, які працювали в цих країнах, одержали дозвіл на проживання та на роботу. В Італії відповідна частка становила 31,9%, в Угорщині, Польщі, Російській Федерації – близько 22%

· Переважають західні регіони України

· Переважають наймані працівники у сфері домогосподарств та на підприємствах

Позитивні наслідки трудової міграції для України

· сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;

· послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;

· надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, познайомитись з світовим досвідом, покращити матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

· надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

· стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

· підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави.

Серед негативних наслідків трудової еміграції для України можна назвати наступні:

· втрата країною най конкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

· підвищення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочий силі;

· уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу, в зв’язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

· втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться емігрантами в якості власних заощаджень;

· поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агентствами з працевлаштування;

· виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв’язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

використання наших громадян за кордоном на низько

кваліфікованих, важких роботах з шкідливими умовами праці,

наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку

місцевих роботодавців;

8) тривала відірваність трудових емігрантів від родини,

існування можливостей потрапити у воєнні конфлікти і навіть

Загинути;

9) підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві

через міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил

оформлення документів на перебування та проживання

іноземцями, використання України, в якості транзитної

територій, для подальшої еміграції у розвинуті західні країни.

Міграційні загрози національній безпеці держави

· зменшення чисельності населення в результаті міграцій і природного руху (за певних умов це може призвести до неможливості підтримання необхідного рівня господарської освоєння території);

· значні міграційні втрати населення, перш за все молодого та середнього віку, зокрема еміграція висококваліфікованих спеціалістів;

· нелегальна міграція наших співгромадян за кордон, чимало з яких опиняються у безправному становищі і позбавлені можливості користування захистом держави;

· приток та транзит нелегальних мігрантів з країн, що розвиваються, включаючи кримінальні елементи.

Нові умови формування міграційної політики:

· прийняття заходів по залученню населення і робочої сили в країнах-реципієнтах;

· збільшення тривалості перебування за кордоном у довгострокових мігрантів, посилення тенденцій переходу тимчасової трудової міграції у постійну форму;

· світова фінансова криза;

· підготовка до проведення чемпіонату Європи з футболу (Євро-2012).

Пріоритети щодо залучення іммігрантів

· українці за національністю;

· особи, які мають зв’язки з Україною;

· представники народів, раніше депортованих з сучасної території України;

· особи, які отримали освіту в українських вузах;

· чоловіки (дружини) громадян України;

· діячі науки і культури, особи, які мають спеціальність і кваліфікацію, потреба в яких існує в Україні;

· особи, які мають вищу освіту;

· біженці;

· представники європейських етносів;

· особи, що належать до східних християнських конфесій

· інші іноземці, які фактично мешкають в Україні понад 5 років і не були притягнуті до кримінальної відповідальності;