Т 6. Укр. етнопедагогіка про рушійні сили формування особистості

Т №5. Предметно-ігрове середовище як фактор гармонійного розвитку дитини.

Предметно-ігрове середовище буде розвивальним за умов, якщо воно розширює, поглиблює уявленим дошкільників про особливості людською житла та найважливіші для людського буття споруди соціального призначення і транспорт. Удосконалення вміння дитини використовувати за призначенням предмети та знаряддя, вправляє в умінні самостійно визначати ігровий сюжет, робити його змістовним, розподіляти ігрові ролі, дотримуватися правил рольової поведінки, налагоджувати ігрову взаємодію, використовувати й розподіляти іграшки та ігрові атрибути, реалізовувати ігровий задум, перетворювати ігровий простір; орієнтує в творах мистецтва (образотворчого, музичного, театрального, літературного), допомагає опанувати мову цих видів мистецтва, передавати художній образ різними мистецькими засобами, стимулювати до творчості.
У створенні розвивального предметно-ігрового середовища важливу роль відіграє характер розміщення ігрового обладнання в приміщенні, яке повнимо забезпечити дитині вільний доступ до ігор та іграшок.

Етнопедагогіка (наука про виховання і навчання людини) — наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей.

Як невід’ємнаскладовакультури народу, зародилася вона у сивудавнину, своїмзмістомзакорінена у традиції, ментальність народу, якіобумовленіособливостямийогоекономічного, соціального, культурного, духовного буттятощо. Предметом етнопедагогіки є педагогічна культура роду, етносоціуму, націїабонародності. Тому, попри спорідненіособливості, у кожного народу вона має свою специфіку.Принципиетнопедагогікивідображені в мові, народнихзвичаях, традиціях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному, хореографічномумистецтвах, досвідіродинноговиховання, сімейно-побутовійкультурі, народнихдитячихіграх, іграшкахтощо. А головнимизасобамивиховання у підростаючогопокоління є ріднамова, історія, фольклор, мистецтво і свята народного календарного циклу, народнісимволи та прикмети, родинно-побутова культура, звичаї, традиції, обряди.
Українськаетнопедагогікамаєбагатуісторію і давнітрадиції. Ґрунтується вона на засадах гуманізму, природовідповідності, зв’язкувиховання з життям народу, єдностівимог і поваги до особистостідитини, віри в їїсили і можливості. Складовимиетнопедагогіки є: народна фамілістика — знання і досвідбудівництваміцної та здоровоїсім’ї; народнедитинознавство — ставлення народу до дітей, виховнічинникиформуванняособистості у дошкільномувіці; народна дидактика — досвід народу в розумовомувихованні, формуванні основ світоглядупідростаючогопокоління; народна педагогічнадеонтологія — етична сфера думок і вчинківкожноїлюдини; виховна практика — використаннянародноїмудрості у засобахетнізації, формуваннінаціональноїсамосвідомостідитини.
Витокиукраїнськоїетнопедагогікисягаютьепохитрипільськоїкультури (IV—II тис. до н. е.). Історичніданісвідчать, щоще до виникнення родового ладу дітибулиоб’єднані в окремугрупу, а з формуваннямродовоїобщинижінка стала виконувативиховнуфункцію, у помешканняхбуловиокремлено «дитинець» — дитячучастинужитла.
Особливо багатимджереломдошкільноїпедагогіки є народнедитинознавство. У глибинахнародноїмудростіпобутуютьтвердження, що ранок — найкраща пора доби, весна — року, а дитинство — найважливішийперіоджиття. Виховуватидитину — великещастя («Де діти, там і радість») і відповідальна справа («Не навчивбатько, не навчить і дядько», «Живемо не батьками, помремо не людьми»). Народженнядитини, за народнимиуявленнями, викликаєспалахновоїзірки, яка супроводитьїїпротягомжиття і символізуєщасливу долю, духовністьлюдини.
Турбота про людину і глибокерозумінняїї потреб властивінароднійродильнійобрядовості. Наприклад, у Галичині пуповину хлопчика відтинали на сокирі, полінічикнижці (щоб став добрим господарем, майстром, мудрою, освіченоюлюдиною), а дівчинки — на гребені (щоббуларукодільницею) і зав’язувалильнянимчиконоплянимповісмом, примовляючи: «Зав’язуютобіщастя і здоров’я, і вікдовгий, і розумдобрий!». Коли дитинапідростала, пупок з ниткоювиймали і пропонувалиїйрозв’язати: якщорозв’яже, то розумматиме, все вмітиме. Турбота про дитинувиявлялася у звичаяхвідвідинновонародженого, у виборіназванихбатьків, хрестинахтощо.
Етнопедагогікастворила специфічнівиховнізасоби, щовідповідаютьперіодамрозвиткудитини: колисковіпісні, завдякиякимдитинавпершеприлучається до рідноїмови; пестушки, якимисупроводятьпершірухидитини; потішки — елементарні словесно-руховіігрималюка з пальчиками, ручками, ніжками («ладки», «сорока», «тосі-тосі» та ін.); забавлянки — маленьківіршики, пісеньки, казочки у віршах, сюжет якихпередаєважливий для виховання і цікавий для дитиниепізод. Предмети і явища, щооточуютьдитину, також є засобаминародної дидактики.
Підростаючи, дитинабере участь у народнихіграх, опановуючиетичнінорми. Вона ознайомлюєтьсяіз загадками, прислів’ями і приказками. У цей час їїпочинаютьзалучати до посильноїпраці. Дітейінформують про рід і родовід, щосприяєусвідомленомуставленню до власногожиття, життясвоїхрідних і предків, формуваннюлюдськоїгідності й честі, поваги до старших, турботи про молодших, любові.