Тема 3.1. Міжнародна торгівля послугами.
1. Суть та класифікація послуг. Світовим ринком послуг називають систему міжнародних відносин обміну, які склалися та розвиваються на основі міжнародного поділу праці, де . основним . товарним об'єктом виступають різноманітні види послуг'
Зазвичай, під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій. Послуги - це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою і іншою інституційною одиницею.
Класифікація COT включає понад 600 різновидів послуг. До послуг належать комунальні послуги та будівництво; оптова та роздрібна торгівля, ресторани та готелі, транспортування, зберігання та зв'язок і фінансове посередництво; оборона, охорона здоров'я та громадські роботи; інші комунальні послуги, соціальні та особисті послуги. Більш повна структура світового ринку послуг:
1) Міжнародні фінансові послуги, які в свою чергу включають:
• міжнародний лізинг;
• міжнародний факторинг;
• міжнародний франчайзинг;
• міжнародний форфейтинг.
2) Міжнародний туризм.
3) Міжнародний ринок професійних послуг.
4) Міжнародний консалтинг.
5) Міжнародний інжинірінг.
6) Міжнародне ліцензування.
7) Фрахт і транспортні послуги.
8) Інші послуги..
2. Коротка характеристика основних видів послуг.
1) Міжнародним лізингом називають форму міжнародних послугових відносин, яка проявляється у кредитуванні експорту і імпорту товарів, що полягає у довгостроковій оренді машин, обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення тощо. Тобто міжнародний лізинг є складною фінансовою операцією, при якій спеціальна лізингова фірма (орендодавач) згідно домовленості з офіційним орендарем купує у виробника обладнання, машини, може наймати працівників і передає все це на певний термін за встановлену плату орендареві.
Від проведення лізингових операцій виграють всі учасники цього процесу:
• виробник відразу ж отримує гроші затовар при його'реалізації;
• споживач не відразу, а протягом тривалого проміжку часу здійснює незначні виплати, оплачуючи при цьому ще й незначний процент;
• лізингова компанія отримує, як правило, стабільні й значні прибутки. ' Види лізингу: 1) За терміном дії оренди існують:
• рейтинг - це короткостроковий лізинг терміном від 1 години до 1 місяця;
• хайринг (в Японії - чартер) це середньостроковий лізинг від 1 міс. до 1р.;
• лізинг - це довгостроковий лізинг, який саме і називають лізингом, терміном дії більше одного року.
Загальне значення міжнародного лізингу полягає в тому, що споживачеві полегшується доступ до високих технологій, вдається оперативно заміняти старе обладнання на більш прогресивне, направляти зекономлені на цьому кошти на інші цілі, що веде до оптимального розвитку світової економіки.
2) Міжнародним факторингом називають вид міжнародної послугової діяльності у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів віддає короткострокові вимоги за товарними угодами факторингові компанії (фактор-фірмі, фактору) з метою негайного отримання більшої частини
платежу (70-90% за 2-3 дні), гарантії повного погашення заборгованості, зниження витрат при проведенні розрахунків.
Міжнародний факторинг зводиться до того, що фактор-фірма звільняє експортера від фінансового тягаря експортної угоди, особливо від очікування платежу від закордонних покупців, що дає змогу експортеру зосередитись на своїй безпосередній діяльності - виробництві, продажу і маркетингу товарів. Тобто завдяки факторингу відбувається поділ функцій:
• експортер здійснює вивезення і відправлення товарів, оформлення документації, передачу транспортних документів;
• фактор здійснює кредитування в узгоджених межах.
3) Міжнародний форфейтинг - це такий вид послугової діяльності у сфері міжнародного фінансування, при якому експортер передає
форфейтинговій компанії (форфейтеру) без права регресу боргове зобов'язання іноземного покупця, яке має форму комерційного переказного або простого векселя з авалем. Аваль - це підпис на векселі, що виконує функцію фінансового поручительства, тобто гарантії банку, фірми чи іншого закладу, яка сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей чекодавця.
Суть міжнародного форфейтингу полягає в тому, що зобов'язання імпортера-боржника, термін виконання якого ще не настав, може бути експортером-кредитором перетворене у валютне надходження шляхом продажу цього зобов'язання форфейтеру, який погоджується його купити на беззворотній основі за умови наявності гарантії з боку відомої фінансової установи в країні імпортера. Плату за послугу форфейтеру здійснюють частково експортер, частково імпортер.
4) Міжнародним франчаймнгом називають систему міжнародних
послугових відносин, які виникають з приводу надання дозволу відомою
великою фірмою однієї країни бізнесмену чи фірмі (малому підприємству)
іншої країни на використання її торгової марки, товарного знаку або на
експлуатацію її готового підрозділу.
Фірма, яка віддає право на користування своїм підрозділом або торговою маркою, називається франчайзером (франшизным центром). Мале підприємство, чи бізнесмен, які придбали дозвіл на таке користування, називаються франчайзі (франшизант, франшйзат). Сам дозвіл, що виступає в ролі об'єкта купівлі-продажу зветься франчайзою (франшизою).
5) Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжиніринг - інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об'єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає передпроектні техніко-економічні дослідження та обгрунтування, лабораторні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур проекту від ескізного варіанта до видання специфікації на обладнання, технологічне супроводження в процесі освоєння технології чи обладнання, консультування в процесі реалізації проекту тощо.
Об'єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або окремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Повний комплекс послуг і поставок; необхідних дня спорудження нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Складовими його є:
проектно-консультаційний інжиніринг, -технологічний' інжиніринг, будівельний (загальний) інжиніринг, управлінський інжиніринг.
6) Консалтингові послуги -- консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм та організацій. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техкіко-економічне обгрунтування на об'єкти міжнародного співробітництва та створення СГІ, проводять комплексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкретних ринках тощо.
7) Технічне обслуговування - надання послуг з передпродажного сервісу і передпродажного дороблення. Передпродажний сервіс охоплює розпакування товару, виправлення пошкоджень, отриманих при транспортуванні, випробовування вузлів і систем, інструктаж споживачів і надання їм допомоги при встановленні чи монтажі.
8) Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами є туриш, йому характерне швидке зростання: кількість міжнародних подорожей на 2008 р. сягнула 900 мли. чол., а на 2015 р. очікується - 937 млн. чол.
Міжнародний туризм входить у трійку найбільших галузєй-експортерів, поступаючись лише нафтовій промисловості та автомобілебудуванню. Сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму становить 7 % від загального обсяг)' світового експорту.
Туризм не є товаром першої необхідності, тому він стає потребою людини лише при певному рівні її доходів та певному рівні багатства суспільства. За міжнародною статистикою, туристом є будь-яка людина, яка тимчасово відвідує іншу країну. У міжнародній економіці туристами вважають осіб, які провели за кордоном понад 24 години. В іншому випадку їх вважають екскурсантами.
Розрізняють міжнародний туризм трьох видів:
- рекреаційний - з метою відпочинку, лікування, занять спортом, поїздки до родичів, знайомих тощо;
- науковий - для участі в конференціях, симпозіумах, конгресах, наукових виставках тощо;
- діловий туризм - зустрічі з діловими людьми, відвідування з метою відвідання виставок, ярмарок та ін.
Класифікація Всесвітньої організації з туризму (СОТ) передбачає поділ усіх країн на дві групи:
- країни - постачальники туристів, або країни, які 'імпортують туристичні послуги. Це США, Бельгія, "Даній, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія;
- країни, нкі приймають туристів, або країни, які експортують туристичні послуги. До цих країн СОТ' відносить Австралію, Грецію, Кіпр. Італію, Іспанію, Мексику, Туреччину, Португалію, Францію, Швейцарію.
9) Міжнародні транспортні послуги це послуги всіх видів транспорту,
які забезпечують переміщення товарів {вантажів) та людей (паеаашріз-'! між
двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни
резидентам іншої країни.
Найбільш універсальним і ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його частка становить близько 80 % від загального обсягу міжнародних перевезень.
У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості, перерезень.
Все більше застосування у міжнародних перевезеннях знаходить пан'європейська транспортна система з використанням мультимодальшіх перевезень - перевезень, коли перемішаються модулі (вантаж пакується в контейнери, в пакети на піддонах і трейлерая).
10) Міжнародний інформаційний обмін - це передача і отримання інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.
11) Страхування є особливою формою економічних відносин, які мають послуговий характер і виникають в результаті створення (за рахунок внесків учасників економічних відносин) цільових фондів для відшкодування збитків, що сталися в результаті стихійних та випадкових дій природи чи людини.
Хеджируваиням називається форма страхування ціни і прибутку при укладанні ф'ючерсних угод на міжнародних біржах, коли продавець (покупець) одночасно продає (купує) відповідну кількість ф'ючерсних контрактів.
3. Особливості міжнародної торгівлі послугами.
Послуги - товар специфічний, їх особливість як товару полягає в: невидимості; нерозривності процесу виробництва і реалізації; розриві у часі між фактом купівлі-продажу та фактом її споживання; як правило, неможливості накопичення, зберігання і транспортування; невідчутності на дотик; високому ступені індивідуалізації залежно від вимог споживача; територіальній розрізненості їх виробника та споживача: отриманні мультиплікаційного ефекту.
У зв'язку з цим, міжнародна торгівля послугами порівняно з торгівлею товарами має такі особливості:
1. торгівля переважно здійснюється на прямих контактах між
виробниками послуг і їх споживачами;
2. її регулювання здійснюється не на кордоні, а всередині країни
відповідними положеннями внутрішнього законодавства;
3. велика залежність обсягу послуг і їх вартості від складності та наукомісгкості товарів;
4. значно більша захищеність державою виробництва і реалізації послуг ніж сфери матеріального виробництва і торгівлі;
5. послуги, що надходять в особисте споживання (туризм, освіта,
культура тощо), не можуть бути задіяні у господарському обороті.
Специфічність послуг як товару та загальні особливості торгівлі послугами обумовлюють особливості торгівлі окремими послугами.
Угоди купівлі-продажу послуг турищу здійснюються на туристичному ринку. Причому угода може бути складена без прямого залучення продавця і покупця послуги туризму, а з допомогою телефонного дзвінка, телеграми, факсу тощо. В організації та реалізації туристичних послуг беруть участь: туроператор - це фірма (організація) або індивідуальний підприємець, які розробляють туристичні маршрути, забезпечують їх функціонування, організовують рекламу, встановлюють ціни на тури тур-агентам для випуску путівок та їх реалізацію. Тура-гент - це фірма або індивідуальний підприємець, які купують тури (комплекс послуг з розміщення, перевезення, екскурсійні послуги, харчування туристів тощо) за туристичними маршрутами, розробленими туроператором, випускають путівки та реалізують їх. Реалізація туристичного продукту здійснюється за складеною у письмовій формі уі одою.
Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами базується на контракті між замовником та зарубіжною інжиніринговою фірмою. Контракт містить низку специфічних зобов'язань та умов, серед яких: перелік зобов'язань та робіт з термінами їх виконання; строки і графіки виконання робіт; чисельність персоналу інжинірингової фірми; оплата навчання персоналу тощо.
Купівля та продаж міжнародних транспортних послуг здійснюється на міжнародних транспортних_рннках. Умови надання транспортних послуг та їх вартість визначає перевізник або визначаються на переговорах. Транспортні витрати охоплюють усі витрати на перевезення вантажу (товару) від продавця до покупця і містять вартість фрахту, страхування, завантаження та розвантаження, упакування та розпакування, інші супутні витрати.
Тема 4,5 : Міжнародні фінансово-кредитні відносини.
і. міжнародний рух капіталу, його форми.
Міжнародні фінансово-кредитні відносини - це відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщення з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками прибутків, позичкових процентів чи вигод. Міжнародна міграція капіталів, або міжнародний рух капіталів - це переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їхнього застосування. Він здійснюється одночасно у формі експорту для одних країн і у формі імпорту для інших.
Експорт (вивіз) капіталу - це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску.
За характером використання капітал поділяється на.
а) підприємницький;
б) позиковий.
Згідно з цим основними формами вивезення капіталу є а) вивезення підприємницького капіталу; б) вивезення позикового капіталу (рис.З).
Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницьке о капіталу означає створення власниками капітал)' підприємств на території іншої країни.
Залежно від ступеня здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції. За фінансовим визначенням інвестиції. - це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та зв'язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані 'з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої.
Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.
За кордоном створюються : Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її батьківська компанія, оскільки вона володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом.
Асоційована -компанія, або її ще називають змішаною, відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій.
Відділення не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі.
Найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини
акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50 % - іноземному інвестору і 50 % - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50 % акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.
До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал.
Портфельні інвестиції утворюються вкладення капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними.
Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.
Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка.
2. Зміст, фактори та структура міжнародного руху капіталу
Міжнародний рух капіталу є однією з основних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ). В загальному вигляді міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу між суб'єктами міжнародної економіки з метою його оптимального використання.
За ознакою цільового призначення міжнародний рух капіталу (МРК) -це переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш вигідної сфери застосування.
Основні причини виникнення МРК:
1. Інтернаціоналізація господарського життя - встановлення та розвиток
господарських зв'язків між країнами світового співтовариства. Торгівля,
науково-технічні зв'язки, виробництво дали поштовх розвиткові відносин з
використання капіталу у міжнародній сфері.
2. Поява можливості більш вигідного застосування капіталу за кордоном.
3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.
4. Прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни: на сировину; матеріали: енергію; транспорт; напівфабрикати та ін.
5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщується капітал.
6. Можливість стабільного постачання національних підприємств іноземною сировиною.
7. Прагнення забезпечити збереження та чистоту навколишнього середовища у країнах - експортерах капіталу за умов: використання корисних копалин; забруднення навколишнього середовища.
8. Існування різних шляхів та форм МРК і його більш ефективне застосування за кордоном.
Основною формою МРК є вивіз капіталу.
Вивіз капіталу - це одностороннє переміщення вартості у товарній асе грошовій формі за кордон з метою одержання підприємницького прибулі доходу на капітал або з іншою метою.
Вивіз капіталу у товарній формі означає експорт машин, обладнання напівфабрикатів матеріалів, технологій тошо.
Вивіз капіталу у грошовій формі - це вивіз валюти га валютні цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валют цінних, паперів, дорогоцінних металів.
У свою чергу вивіз підприємницького капіталу поділяється на 2 форми:
1) прямі інвестиції - це капіталовкладення у підприємства за кордоно які забезпечують контроль над ними з боку інвестора. До прямих інвестиція належать такі, що дозволяють зосередити у інвесторів не менше 2: акціонерного капіталу;
2) портфельні інвестиції - це капіталовкладення в іноземні цінні паперш (акції) з метою одержання доходу на капітал.
Вивіз позичкового капіталу - це така форма вивозу капіталу, коле капітал віддається в позику під відсотки та у формі придбання інструментів боргу (облігації).
Основні форми вивозу позичкового капіталу:
1) міжнародний кредит - це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків:
2) пільговий кредит - це міжнародний кредит, який надається: а) ні пільгових умовах; б) на довгостроковій основі; в) за заниженими відсотковими ставками; г) безвідсотковий кредит, тобто кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту.
3) міжнародні облігації - це цінні папери (інструменти боргу), які емітент продає за посередництва міжнародних фінансових інститутів міжнародним інвесторам, а останні мають право періодично отримувати відсотки ві; номінальної вартості облігацій та пред'явити їх емітенту у визначений час для відшкодування вартості, продавати за ринковою вартістю на вторинних ринках.
Інвестиція - це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток). Міжнародні, або іноземні інвестиції, - це СПОСІб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.
Портфельні іноземні інвестиції - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери - інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над об'єктом інвестування.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство - резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.
Глобальні макроекономічні та регулятивні умови стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності здійснюють: МВФ, МБРР, Організація з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Міжнародна фінансова корпорація,
Спеціалізоване агентство • ІХЖ,- СБ?Р, ЛАБР, Азійський, Чорноморський. Арабський банки розвитку та І№
3. Світовий фінансовий ринок, його структура.
Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню єдиного ринку позикових капіталів і створенню па його основі світового фінансового ринку.
Міжнародний фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.
За своєю структурою світовий фінансовий ринок - це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями.
Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів (див. рис. 4).
Основна частина міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським - Лондон. Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Бахрейн, Панама тощо. Фінансові центри не ізольовані один від одного, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.
Складовою частиною світового фінансового ринку є Свроринок. Євроринок - це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів. Євроринок практично став ядром світового ринку капіталів. Операції на евровалютному ринку проводяться в евровалютах.
4. Причини міжнародного руху капіталу
В основі міжнародної міграції капіталу 'лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капітану, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:
• відносний надлишок капіталу на національних риндах, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;
• попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, через нерівномірність економічного розвитку держав;
• різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;
• інтернаціоналізацію виробництва:
• зацікавленість у природних ресурсах: інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;
• відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;
• бажання обійти тарифні та неТарифні бар єри, які є у звичайному комерційному експорті;
• захист грошей від інфляції;
• технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;
розвиваються і США; до третьої - решта країн Західної Європи, Канада. Цей поділ є дещо умовним, оскільки всі країни одночасно як приймають, так і експортують інвестиції.
Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів Є.
а) збільшення кількості країн - членів іноземного інвестування. До
традиційних міжнародних інвесторів додались Південна Корея, Тайвань, Китай
та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних
інвестицій невелика;
б) розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами
для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближення
виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, економія на
податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо:
в) зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу
останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає
інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює
міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для
діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного
капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні
інвестиції;
г) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства. Якщо
до Другої світової війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у
колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій
припадає на розвинуті країни;
д) активне використання кредитних відносин між постсоці&кістичними і
слаборозвиненими країнами. Причому, з одного боку, постсоціалістичні країни
стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого боку, - позиковими країн
Заходу. В останні роки екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі
іноземні інвестиції на власних територіях.
Для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки країни використовують різні методи, серед яких:
• позикові стимули - встановлення прямих позикових пільг або зниження
податку тощо; « .
• фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;
• нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допомога в управлінні, створення спеціальних економічних зон тощо;
е) велика роль транснаціонаїьних банків (ТНБ) і транснаціональних
корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.
Транснаціональні банки - це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових послуг, їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського житгя.
Найбільші банки має Японія; а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.
Транснаціональні корпорації - це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності. Єдиного визначення ТИК немає. Найавторитетнішим с трактування ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), яка визначає ТНК як компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах.
Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) визначає ТНК як підприємство, яке об'єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм та видів діяльності в двох і більше країнах, яке здійснює послідовну політику га загадьтгу стратегію через один або декілька центрів прийняття рішення. Вони с результатом інтернаціоналізації господарського життя. Сферами прикладання капіталів ТНК є як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. У перших з них об'єктами прямого інвестування найчастіше є галузі обробної промисловості та сфера послуг, а в країнах, що розвиваються -розроблення природних ресурсі», галузі, що заміщують імпорт, створення експортних баз.
Інвестиційна активність та економічне зростання - взаємопов'язані процеси. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності і навпаки. Зростанню іноземного інвестування в будь-яку країну сприяє нормальний інвестиційний клімат.
Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з погляду іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат формується багатьма факторами (факторами ризику), які можна об'єднати в такі три основні групи:
• соціально-нолітична ситуація та її перспективи;
• економічна ситуація та її перспективи;
' • зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи. Основними перешкодами на шляху вкладення інвестицій в Україну є:
- нестабільність законодавства;
- значна зв'язаність економіки-на колишніх республіках СРСР, перевалено
Росії;
- нерозвиненість інфраструктури, особливо транспортної та телекомунікаційної мереж;
- незбалансованість економіки;
• неспроможність влади дотримуватись взятих на себе зобов'язань;
- невідповідність організаційних управлінських форм світовим;
- економічна і політична нестабільність,
- корупція.
Переважно саме ці причини, що значною мірою залежать від держави, стримують ширший доступ інвестицій в Україну. Для покращання інвестиційного клімату необхідні:
• зрівнювання у правах інофірм і національних підприємств, розширення податкових пільг тощо;
• створення та ефективне використання вільних економічних зон, сприяння інвестиціям у провідні галузі промисловості;
• розвиток системи страхування інофірм;
• визначення пріоритетів інвестування;
• підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств, котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;
• розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;
• активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;
• створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;
• поглиблення ринкових реформ;
• удосконалення чинного законодавства в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення контролю з боку держави за його дотриманням.
6. Міжнародний рух позичкового капіталу
Міжнародний кредит (МК) - це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальникові іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків.
Сутність МК, його економічний зміст - це відносини між суб'єктами МЕВ з приводу надання, використання та повернення позики.
Головною метою МК є отримання максимального прибутку у вигляді відсоткового або підприємницького прибутку.
Принципи МК:
1) терміновість - кредити надаються на певний термін;
2) повернення - кредити, які надаються, мають бути обов'язково
повернені кредиторам;
3) платність - за використання кредитів необхідно платити. На практиці це відсотки за кредит;
4) забезпеченість - одержувач кредиту повинен мати гарантії (матеріальні (майно, нерухомість) і банківські гарантії);
5) цільовий характер - МК. як правило; надається для вирішення
конкретних документально обгрунтованих задач.
Суб'єкти МК: 1) держава; 2) фірми (підприємства); 3) банки; 4) страхові компанії; 5) транснаціональні компанії (ТНК); 6) державні установи (міністерства); 7) міжнародні організації (МВФ, МБРР); 8) група держав.
Основні функції МК:
1) забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між країнами;
2) сприяння більш ефективному використанню фінансових та товарних ресурсів;
3) сприяння накопиченню фінансових та матеріальних • засобів та їх раціональному використанню;
4) прискорення процесу реалізації товарів, розширення кордонів
міжнародної торгівлі;
5) найважливіший метод конкурентної боротьби на світовому ринку;
6) сприяння вирішенню програм структурної перебудови економіки
окремих країн;
7) зниження платоспроможності країп-позичальників та підвищення рівня їхньої заборгованості кредиторам. Основні види МК:
I. За цільовим призначенням:
1) зв'язаний МК - кредит, який мас чітко визначений цільовий характер,
закріплений у кредитній угоді.
У свою чергу зв'язаний МК ділиться па:
а) комерційний - надається для купівлі певних товарів або здійснення
платежів за послуги; !
б) інвестиційний - виділяється для будівництва конкретних об'єктів;
2) фінансовий МК - кредит, який не має строгого цільового призначення і
використовується на розсуд позичальника на будь-які цілі.
3) емісія цінних паперів - особливий різновид МК, коли банки
виступають як посередники між позичальниками та безпосередніми
кредиторами-інвесторами, що розміщують свої кошти у цінні папери.
II. За форматі надання:
1) товарний МК - кредит, який надається у вигляді товарів;
2) валютний МК - кредит, який надається у ВКВ або валютних цінностях.
III. За суб'єктами кредитування:
1) приватний МК - надається приватними фірмами і банками;
2) урядовий МК - надається урядовими кредитними установами;
3) змішаний МК - кредит складається із приватних та державних засобів;
4) кредит міжнародних установ - надається міжнародними організаціями
(МВФ, МБРР, ЄБРР).
IV. За характером забезпечення:
1) забезпечений МК - кредит, який надається під заставу товарно-матеріальних цінностей, комерційних документів;
2) бланковий МК - кредит, який надасться без гарантій застави і комерційних документів.
V. За термінами: 1) надкороткостроковий МК; 2) короткострокові -
надаються на строк до 1 року; 3) середньострокові - надаються на строк від 1 до
5-7 років; 4) довгострокові надаються на строк понад 5-7 років.
У світовій практиці в сучасних умовах переважають фірмові, банківські, урядові кредити.
Фірмові кредити - позика, яка надається фірмою, зазвичай експортером однієї країни, імпортерові іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Фірмовий кредит здійснюється у двох видах: вексельний та аванс покупця.
Вексель - це письмове зобов'язання про виплату боргу. Вексель буває простий та перевідний.
Простіш вексель - це письмове зобов'язання про виплату боргу, який виписується та підписується боржником.
Перевідний вексель - виписується та підписуються кредитором і являє собою наказ боржникові про виплату у вказаний термін визначеної суми третій особі - ремітенту.
Вексельний кредит передбачає, що експортер виставляє перевідний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні документи, оплачує вексель у вказаний у ньому термін.
Умови дії вексельного кредиту:
1) термін надання кредиту до 1 року - під сировину, матеріал; '
2) термін надання кредиту до 3-7 років - під машини, обладнання;
3) постійний кредит надається експортером імпортерові за наявності
стабільних зв'язків між ними;
4) вексельний кредит надається у товарній формі.
Фірмовий кредит (аванс покупця) полягає у кредитуванні імпортером експортера.
Умови фірмового кредиту (аванс покупця)' 1) надається у грошовій формі; 2) термін кредиту від 3 до 7 років; 3) надається під купівлю машин, обладнання, транспортні засоби; 4) обсяг кредиту 10-15% вартості контракту.
Переваги фірмового кредиту: 1) незалежність від державною регулювання кредитування експорту; 2) невтручання державних органів у комерційні (кредитні) угоди; 3) розширення можливостей використання кредитних ресурсів'фірм, компаній.
Недоліки фірмовою кредиту:
1)обмеженість термінів і розмірів кредитів, які надаються;
2) пов'язаність імпортера з окремими постачальником;
3) більш висока ціна товару, який купується в кредит;
4) великий фінансовий та комерційний ризик експортера та імпортера;
5) погіршення платоспроможності кредитора.
Банківські кредити діляться на: короткострокові; сс-редньострокові; довгострокові.
Умови короткострокового банківського кредиту:
1) надається у грошовій формі; 2) термін надання кредиту - до і року; 3) надається під заставу матеріальних цінностей; 4) надається піл заставу товарних і платіжних документів.
Короткостроковій' кредит використовується для фінансування товарів та послуг.
Середньостроковиіі банківський кредит (форфетування) - це кредитування банками експорту шляхом купівлі векселів та інших боргових зобов'язань. Умови цього кредиту: 1) застосовується при купівлі машин та обладнання; 2) термін дії - 5-7 років; 3) надається у грошовій формі.
Довгостроковий банківський кредит надається банком на тривалий період. Умови довгострокового банківського кредиту:
1) термін понад 5 років;
2) надається суб'єктам ЗЕД під купівлю машин, обладнання, будівництво
господарських об'єктів;
3) обсяг кредиту - до 85 % вартості контракту;
4) 15 % вартості контракту кредитоодержувач повинен попередньо
заплатити готівкою.
Урядові кредити надаються у вигляді урядових державних позик. Умови:
1) надаються пільгові кредити; 2} надаються безаідеоткові кредити; 3) надаються кредити без.повернення; 4) термін - декілька десятків років; 5) надаються під конкретні проекти економічного розвитку окремих країн, на купівлю товарів.
Завдяки функціонуванню Видів МК і здійснюється мгАнародвкй рух капіталу (МРК). Одним із найважливіших напрямів' МРК є формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів (СРГКС).'
Світовий ринок позичкового капіталу - не сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників та кредиторів різних країн.
Головна мета СРПК - акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.
Тема 6 : Світова валютна системата міжнародні валютнівідносини.
1. Загальні відомостіпро валюту.
Іноземною валютою називають грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу (векселі, чєі я тощо), виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках.
При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, якими називають домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. Звичайно в них зустрічаються такі поняття, -як валютний курс і валютний паритет. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, яка виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютним паритетом € співвідношення, між валютами різних країн, які встановлюються законодавче;
Однією з характерних властивостей валюти є її здатність оцінюватись, тобто котирування. Під валютним котируванням розуміють встановлення. курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою.
Розрізняють пряме і непряме котирування. Прямим котируванням називають вираження одиниці іноземної валюти у національній, а непрямим котируванням - вираження одиниці національної валюти в іноземній валюті.
Важливою характеристикою валюти є її здатність обмінюватись на інші валюти, тобто конвертова ніс гь. Розрізняють вільноконвертовані, частково конвертовані і неконвертовані валюти
Вільноконвертовані валюти - це валюти, які вільно й необмежене обмінюються на інші валюти, тобто цс валюти країн, які повністю - відмінили валютні обмеження як для нерезидентів, так і для резидентів. До резидентів відносяться національні фізичні і юридичні особи, а нерезидентів - іноземні.
Частково конвертовані валюти - це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти, тобто це валюти країн, які відмінили валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів.
Неконвертовані - це валюти, які не обмінюються на валюти інших країн і функціонують тільки в межах однієї країни, тобто валюти країн, які зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів.
З конвертованістю тісно пов'язано поняття резервної валюти. Резервною валютою називають валюту, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях та при визначенні світових цін. Сьогодні роль резервних валют виконують долар США, фунт стерлінгів Великобританії, євро, японська ієна.
Валютний курс існує у формі валютного режиму. Розрізняють фіксований і плаваючий режими. Фіксований режим передбачає обмін однієї валюти, на іншу на основі чітко визначеного валютного паритету, а плаваючий режим - в залежності від попиту і пропозиції.
Одним з елементів системи міжнародних валютних відносин є валютні зони. Валютною зоною називають об'єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а деколи й політичними зв'язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової системи валютних обмежень. Найбільшими валютними зонами у світі являються стерлінгова зона, зона євро та доларова зона.
2. Сутність та структура міжнародних валютнихвідносин.
Міжнародні валютні відносини - це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Валютні відносини між країнами є сферою обігу міжнародної економіки, завершальною стадією зовнішньоекономічних операцій.
Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту. Для сучасної міжнародної економіки характерне існування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов'язаної з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні'руху факторів виробництва. Формування зазначеної фінансової сфери є однією з ознак еволюції світового господарства в міжнародній економіці.
Валютні відносини в рамках міжнародної економіки здійснюються на
трьох рівнях - національному, міждержавному (регіональному) та
міжнародному.
На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Національна валютна система - це" форма організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством. Особливості національної валютної системи кожної країни визначаються ступенем розвитку та специфікою її економіки та зовнішньоекономічних зв'язків.
Компонентами національної валютної системи є: грошова одиниця даної країни; її валютні резерви; механізм формування валютного (обмінного) курсу; умови конвертованості валюти; система валютних обмежень; порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків; банківські та валютно-фінансові установи; система органів валютного регулювання і валютного контролю тощо.
Регіональні валютні системи формуються в межах міжнародних інтеграційних угруповань. Вони характеризуються наявністю власної міждержавної або наднаціональної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної Координації та регулювання, регіональних банківських і валютно-фінансових установ, міждержавних або наддержавних організацій, що здійснюють валютне регулювання.
Міжнародна (світоча) валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжнародні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання. Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в державних, міждержавних та міжнародних правових актах.
Світова валютна система - це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.
Структуру світової валютної системи складають:
- міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні або композитивні гроші тощо);
- міжнародна валютна ліквідність - це спроможність переміщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної оплати зобов'язань у міжнародній сфері;
- узаконений режим валютних курсів і паритетів'(валютний паритет - це законодавче встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу);
- уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;
- умови конвертованості валют;
- валютні ринки;
- міжнародні валютно-фінансові організації.
Етапи розвитку і еволюції міжнародної валютної системи.
Міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні етапи.
Паризька валютна система.'Стихійно склалася у ХІХ ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі у і 867 р. Згідно з цією угодою золоте визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Характерні риси Паризької валютної системи:
• основою системи виступав золотомонетний стандарт;
• валютні одиниці крзїн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото;
• золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;
• підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей;
• діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок.
Генуезька валютна система. Результатом Генуезької міжнародної економічної конференції (1922 р.) стало створення нової валютної системи, її основні риси:
• основою системи виступало як золото, так і девізи - іноземні валюти;
• збережено золоті паритети, однак конверсія валют у золото стала здійснюватися як безпосередньо, так і опосередковано через іноземні валюти;
• відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;
• провадилася активна політика валютного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод.
Генуезька валютна система стабільно функціонувала тільки до світової економічної кризи 1929-1933 рр., в результаті якої зазнав краху один із головних принципів валютної системи - золотодевізний стандарт.
Бреттон-Вудська валютна система. З'явилася як результат міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбулась у 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США). Прийняті Статті Угоди (Статут МВФ) визначили основні риси нової валютної системи, її суть полягала в тому, що паперові гроші перестали обмінюватись на золото. При цьому золото зберігаю свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу. Однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулятивна роль у цій сфері істотно зменшились.
Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевіз-ною системою фіксованих валютних курсів. Золотодевізний стандарт - це міжнародна валютна система, що грунтувалась на золоті та девізах - двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).
Долар обмінювався на золото центральними банками та урядовими установами інших країн в казначействі США за курсом (1944 р.) 35 дол. за 1 тройську унцію (31,1 г).
Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося в основному через Міжнародний валютний фонд, який був створений на Бреттон-Вудській конференції. Його основними цілями були:
• сприяння міжнародному співробітництву, консультації з міжнародних
валютних проблем; .
• сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;
• сприяння організації багатосторонньої платіжної системи з поточних операцій та усуненню валютних обмежень;
• надання тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для врегулювання платіжних дисбалансів;
• скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів-країн-членів.
На початку 70-х років XX ст. відбулася зміна сил у міжнародній економіці: сформувалися три центри світового економічного суперництва -США, Західна Європа та Японія. Ця обставина призвела до формування нової валютної системи, що дістала назву Ямайської.
Ямайська валютна система. У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої - в проголошенні повної демонетиризації золота у сфері валютних відносин. Був відмінений офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні.
На Ямайській конференції було введено стандарт СДР (англ.) - спеціальні права запозичення (СПЗ)) з метою зробити їх основним резервним авуаром і зменшити роль інших резервних валют.
Спочатку одиниця СДР прирівнювалась до золота, що відповідало золотому вмістові долара (1970 р.). З 1974 р., у зв'язку з переходом до плаваючих валютних курсів був відмінений золотий зміст СДР. Курс СДР визначався на основі валютного кошика - середньозваженого курсу 16 валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1 % світової торгівлі. Валютний кошик - це метод зіставлення середньозваженого курсу однієї валюти щодо певного набору інших валют. З 2001 р. курс СДР розраховується на базі чотирьох валют. За станом на 01.01.2008 р. структура валютного кошнка була такою: долар США - 45 %, евро - 29, єна - 15, фунт стерлінгів - 11 %.
За підсумками Ямайської конференції валютні відносини між країнами грунтуються на плаваючих курсах.
Ямайська валютна система розвивається за принципами поліцентризму: вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям, з іншого - має досить розвинену мережу автономних (регіональних) валютних структур. Втілення у життя Кінгстонських угод не підтвердило можливості повного витіснення долара з позиції ключової міжнародної валюти. Більше того, США вдалося здійснити ряд стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара. Цьому не змогли завадити ні введення євро, ні події 11 вересня 2001 р., коли відбувся терористичний напад на Світовий торговельний центр у Нью-Йорку. Тому і в нині діючій валютній системі долар залишається реальною основою міжнародного валютно-фінансового механізму. Сьогодні американська валюта обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків, становить понад 60 % офіційних світових валютних резервів. З огляду на це можна констатувати, що Кінгстонська система функціонує за принципами не паперово-валютного, як це передбачалось угодою, а паперово-доларового стандарту.