Загальна характеристика економіки країни .

Японія- економічно найбільш розвинута країна Азії.Наявність значного економічного потенціалу, відносно високі темпи економічного зростання, вигідне економіко-географічне положення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні вирізняють її поряд із США та країнами Західної Європи як один із осьових центрів територіального зосередження господарства світу.

Японія розташована на невеликих за площею островах біля узбережжя Східної Азії. Площа країни - 372,2 тис. км2, населення - 124 млн. чоловік (2008 p.). Японські острови - гірська країна, величезна кількість людей та потужні виробничі системи якої зосереджені на невеликих прибережних рівнинах. Складний рельєф, обмеженість ділянок, придатних для промислового та житлового будівництва, часті землетруси - все це створює складні умови для господарювання. Японія - морська країна. Тихий океан для неї - найбільш універсальна та найбільш дешева дорога в усі кінці світу. А узбережжя для сучасного господарства стало фасадом і майстернею держави. Японія йде до XXI ст. як могутня економічна держава, що володіє промисловістю, оснащеною найновішими технологіями, має великі валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції у МПП. У другій половині XX ст. країна пройшла смугу небаченого в її історії злету і ввійшла в пору "економічної зрілості", для якої притаманні певні завершені форми і структури господарства й за якої оптимально поєднуються регулююча і спрямовуюча роль держави з активним функціонуванням механізмів ринку.

Країна має сучасні продуктивні сии, в якихнестача природних ресурсів з лишком перекривається високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним та гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем науки і техніки. Державні органи й підприємці проводять політику активної зовнішньоекономічної експансії на світовому ринкові, ставлять і вирішують складні питання внутрішнього розвитку.

Протягом другої половини XXст. Господарство Японії розвивалося під впливом факторів, перелік яких виглядає по-різному для повоєн-них десятиліть і для періоду після економічної кризи 1974 - 1976 pp

Мал. 1.Динаміка структури економіки Японії, 1970-2010 гг.

 

У 50- 60-ті роки склалося найбільш сприятливе поєднання факторів економічного розвитку за всю історію сучасного господарства Японії. Інтенсивне використання висококваліфікованої робочої сили, активне впровадження найновіших досягнень світового науково-технічного прогресу, реорганізація діяльності великих корпорацій дали змогу швидко оновити виробничі фонди й налагодити сучасне виробництво. Аграрні перетворення прискорили формування ринкових відносин на селі. Обмеження воєнних витрат відкрило можливість державі спрямувати значні кошти на підтримку найновіших галузей промисловості. Нарешті, сприятлива кон'юнктура на світових ринках сировини і збуту продукції також сприяла тому, щоб Японія утвердилася як один із важливих експортерів товарів, а згодом і капіталу.

У 70- 80-ті роки склалася якісно інша ситуація в розвитку господарства Японії. Багато факторів прискореного економічного розвитку вичерпалися. Лише високий рівень кваліфікації робочої сили (в поєднанні з певними традиціями дисципліни й культури праці) зберіг своє значення. Деякі фактори економічного зростання трансформувалися. Так, від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень (особливо прикладних), що створило розвинутий науковий комплекс. Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка згладила посиленим впровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. На новому етапі розвитку провідного значення набули наукомісткі галузі, продукція яких забезпечила зміцнення позицій Японії на світових ринках; зросло значення "індустрії інформації"; необхідність вирішення екологічних проблем стимулювала виникнення індустріально-екологічного комплексу.

Наприкінці 80-х років XX ст. в Японії склалося унікальне господарство, в якому поєднуються високо інтенсивні виробництва (енерго-та ресурсозбе-рігаючі, ті, що базуються на "високих технологіях") і невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя.

 

Мал. 2.Динаміка розвитку зовнішньої торгівлі Японії.

 

Ринок праці в Японії репрезентований робочою силою з вельми високим рівнем фахової підготовки, культури праці та професійної мобільності. Показники продуктивності праці - одні з найвищих у світі. Причому за останні десятиріччя зростання продуктивності праці обганяло ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово стала однією із найвищих у світі. Японські підприємства мають сучасні основні фонди. Завдяки прогресивним амортизаційним відрахуванням підприємці не тільки використовують нове і найновіше устаткування, а й замінюють морально застаріле, навіть якщо не вийшов строк його фізичного зносу. Рівні фондоозброєності праці та фондовіддачі у провідних галузях матеріального виробництва вищі або дорівнюють західноєвропейським, чи наближаються до рівнів США.

Одними з основних внутрішніх ресурсів розвитку продуктивних сил стають модернізація техніки та перебудова технології виробництва. У промисловості досягнуто високих рівнів автоматизації, кібернетиза-ції роботизації виробництва. Основні зовнішні ресурси розвитку складаються за рахунок реалізації на світовому ринкові високоякісної та конкурентоздатної продукції наукомістких галузей промисловості й продукції наукового комплексу..

Загальні риси демографічної ситуації в Японії такі. В країні склалися низькі коефіцієнти народжуваності та природного приросту населення як закономірний результат соціально-економічних факторів, пов'язаних з індустріалізацією та урбанізацією. Під дією цих факторів динаміка вікової структури населення і зростання чисельності працездатного населення склалася так, що відносні й абсолютні показники чисельності працездатного населення виявилися досить сприятливими для економіки і залишаться такими на найближчі десятиліття. Загальні закономірності зрушень в розміщенні населення і трудових ресурсів у першій половині XXІ ст. полягають у дедалі більшій його концентрації в районах південної частини Канто (агломерація Токіо, Йокогама), в Кінкі (агломерація Осака- Кобе-Кіото) та Токайдо (агломерація На-гоя), куди переміщується робоча сила з окраїнних районів країни. Ці три потужні урбанізації утворили мегаполіс (так званий мегаполіс Токайдо), за межами якого більш-менш помітними зонами урбанізації є Фукуока, Кітакюсю та Хіросіма на півдні й Саппоро та Сендай - на півночі.

Мал. 3Динаміка чисельності населення Японії від 1950 року і з прогнозами до 2100 року.

Наприкінці 90-х років відсоток використання робочої сили країни в господарстві та рівень оплати праці виявилися одними з найвищих у світі. Динаміка галузевої структури зайнятості демонструє постійне збільшення частки зайнятих у невиробничій сфері, перелив трудових ресурсів із галузей з відносно низькою продуктивністю праці у більш перспективні. Для організації господарства Японії характерна також структура "подвійного дна" - поруч з великими корпораціями діють численні дрібні та середні підприємства, особливо в торгівлі, сфері обслуговування, легкій промисловості, та сімейні фермерські господарства.

Сталися зрушення і в організації ринку праці. Як відомо, в роки високих темпів економічного розвитку в країні сформувався своєрідний закритий ринок праці, який складався з великої кількості внутрішніх ринків праці великих корпорацій, а управління цими ринками забезпечувалося системою найму на все життя. Зараз ситуація поступово змінюється, і ринок праці набуває європейських рис. До того ж, починаючи від 90-х років, відбувається переорієнтація промисловості і всього господарства Японії від використання переважно виробляючої праці на переважно обслуговуючу працю, що зумовлено сучасним науково-технічним рівнем господарства країни. При цьому, з одного боку, зменшується потреба в працівниках, безпосередньо зв'язаних з процесом виробництва, з другого - зростає значення спеціалістів (особливо інженерів і техніків з розробки й експлуатації електронної техніки та процесів "високих технологій") і професій, потрібних за межами виробничої сфери - в торгівлі, банківській справі та ін. Підвищилося значення й розширилось використання жіночої праці, відсоток жінок, зайнятих у господарстві, став одним із найвищих серед економічно розвинутих країн - понад 40% від економічно активного населення.

У галузі організації праці в Японії віддавна використовува-лися принципи колективної організації, ідеї "фірми - сім'ї" та ін. Останні десятиліття активно впроваджувалися нові форми організації праці. Модифіковано організацію роботи на конвеєрах (ротація, розширення функцій тощо), з'явилися такі форми організації, як різноманітні групи "самоконтролю", "гуртки якості", "групи бездефектної роботи" тощо. У 90-ті роки спостерігаємо перехід на більш високий рівень виробничо-трудової кооперації - матричні системи управління, які консолідують увесь підприємницький цикл. При цьому треба мати на увазі, що трудящі Японії не тільки орієнтовані на колективну працю, а й об'єктивно готові до неї завдяки поєднанню традиційних моральних цінностей суспільства, універсальності набутих знань, доброї професійної підготовки.

У процесі природокористування японському суспільству доводиться раціонально і бережливо використовувати обмежені можливості географічного середовища Японських островів: власне території, сільськогосподарських угідь, будівельних матеріалів, водних ресурсів тощо; водночас треба покрити нестачу місцевих ресурсів (особливо мінеральних) імпортом енергоносіїв, сировини для виробництва матеріалів, значної частини продовольства з усіх кінців світу; мінімізувати витрати господарства на сировину впровадженням енерго- і матеріалозберігаючих технологій, повторним використанням ресурсів, більш раціональною переробкою сировини; забезпечити захист навколишнього середовища, що опинилося де-не-де на грані екологічної катастрофи, та бути готовими до боротьби із стихією: землетрусами, цунамі, тайфунами.

Серед місцевих мінеральних ресурсів порівняно помітну роль відіграють лише будівельні матеріали (вапняк, камінь, піски тощо), їх заготівля забезпечує 40% потреб країни у природних будівельних матеріалах. Інтенсивно використовується енергія гірських рік. Специфіка Японії - усвідомлення цінності території як ресурсу. Кількісно це демонструє динаміка цін на землю, темпи росту яких повністю корелюють з темпами росту ВВП.

Позаяк власна сировинна база країни недостатня, господарство розвивається на базі імпорту. Для економіки Японії характерне поєднання сильної залежності від імпорту сировини та напівфабрикатів (до 90% енергоносіїв, 99% залізної руди, уся бавовна, вовна, каучук, понад 60% лісу, близько 50% продовольства та ін.), значної географічної диверсифікації сировинних баз і виносу базових виробництв у країни видобутку сировини. При цьому маються на увазі й потреби національної економічної безпеки - наявність широко диверсифікованої географії ринків сировини дає змогу японським підприємцям при зміні політичної ситуації в тому чи іншому районі світу покривати втрати, розширивши інші джерела. Це відображено на малюнку 4.

 

 

Мал. 4.Структура економіки японії в 2011 році.

 

Важлива риса національної економічної політики - розвиток енерго- та матеріалозберігаючих технологій; поєднаний з поглибленою переробкою сировини та вторинних ресурсів. Різко знизились витрати сировини в металургійній промисловості, зниження металомісткості машинобудування піднято до рівня національної проблеми, нормою стали економічні щодо споживання палива двигуни на транспорті. В Японії активно використовуються вторинні ресурси: повторно використовувалися понад 55% ресурсів: 91 металобрухту, 78 відходів рослинного та тваринного походження, 78 паперової макулатури, 74 ганчірок із натуральних волокон, понад 50% скла й пластмас.

Уже кілька десятиліть виробничий потенціал і житловий фонд Японії функціонують в напруженій екологічній обстановці. Особливо загрозливим був стан промислових зон у Кінкі, Хоккайдо,. біля великих комплексних промислових зон на внутрішньому Японському морі, де на досить значних територіях граничне допустимі концентрації газових компонентів забруднення перевищували в чотири-п'ять разів і твердих - у два-три рази. Наростання екологічної кризи перетворилось було в серйозну соціальну проблему і уряд за участю ділових кіл мусив створити систему координаційних, науково-дослідних та природо-охоронних органів, діяльність яких дещо поліпшила екологічну ситуацію у багатьох районах Японії.

Вже в повоєнні роки в Японії робилася ставка на використання досягнень науково-технічного прогресу. Спершу рішення було знайдено у форсуванні імпорту найновішої на той час техніки і технології для реконструкції важкої промисловості. Це дало змогу зекономити кошти і прискорити модернізацію господарства. Далі, в процесі освоєння передового світового досвіду Японія послідовно пройшла етапи "копіювання", коли жадібно засвоювалася інформація патентів та "ноу-хау"; "удосконалення" - коли обов'язково поліпшувалися і дороблялися техніка й технологія, що прийшли із Заходу; "творення" - коли у 80-ті роки країна, яка постійно "наздоганяла Захід", перетворилася в одного з рівноправних лідерів у галузі науки, техніки і технології.

В країні сформувався науково-виробничий комплекс, який всебічно впроваджується в усі структури господарства. Треба зважити на те, що організаційною формою розвитку японської промисловості були об'єднання ("кейрецу", "сідан"), засновані на взаємному володінні акціонерним капіталом, тут завжди мала місце інтенсивна між фірмова мобільність техніки і технології. Діяльність же створеної державою інфраструктури науки (патентна служба, служба науково-технічної інформації, системи сучасної комунікації тощо) сприяла консолідації наукової діяльності.

Основними напрямами науково-технічного прогресу в Японії стало використання нових відкриттів і методів у наукомістких виробництвах. По-перше, це стратегічні прориви в галузях електроніки та виробництва нових матеріалів. Потім вихід на передові позиції у виробленні виробничого устаткування (включаючи верстати з ЧПУ, промислові роботи), впровадження нової біотехнології (в тому числі генної інженерії), технічне забезпечення "індустрії інформації" тощо.

Вплив науково-технічного прогресу в Японії на зміни у струк-турі господарства - не просто "вклад" або "складова" тих чи інших перетворень. Під їхнім впливом сформувалися, по суті, сучасні міжгалузеві системи госпо-дарства.

В Японії було створено потужний науково-технічний потенціал: у сфері наукових досліджень і конструкторських робіт зайнято 0,5 млн. чоловік, витрати на науку становлять понад 4% ВВП, на міжнародному рівні щороку реєструється понад 30 тис. патентів. Це дає змогу вибрати виробництво наукомісткої та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації господарства країни у МПП.У науковому комплексі Японії взаємодіють великі корпорації (насамперед їхні наукові та конструкторські підрозділи) та державні наукові й управлінські установи. У витратах на науку тут, на відміну від інших економічно розвинутих країн, на приватний капітал припадає понад 60% фінансування, однак успішне виконання великих науково-дослідних програм стратегічного значення стає можливим за умови активного сприяння держави.

У структурі наукового комплексу можна вирізнити три блоки: наукові установи, підприємства невиробничої сфери і виробничі підприємства. Серед перших бачимо як науково-дослідні підрозділи корпорацій, так і наукові сектори університетів (в Японії понад 300 університетів) та державні інститути, лабораторії і дослідні станції. У невиробничій сфері на науку працює чимало комітетів, комісій, асоціацій, що координують наукові розробки, комерційні банки, науково-інформаційні та обчислювальні центри, державна патентна служба й патентні служби корпорацій. Виробнича сфера наукового комплексу репрезентована експериментальними та "пайлот"- виробництвами, приладобудівними підприємствами, "венчурними" фірмами.