Тема 2. Світовий економічний розвиток та його динаміка

 

План:

1. Сутність економічного розвитку.

2. Фактори економічного розвитку.

3. Моделі економічного розвитку.

4. Концепція прогресивно-поступального шляху розвитку.

5. Концепція цик­лічного руху соціальних систем.

6. Види економічних циклів.

7. Чинники економічного зростання.

У за­гальновживаному значенні під розвитком розуміється процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин або матеріально-речових складових суспільства, чи соціально-еконо­мічних та матеріальних систем у цілому, перехід до принципово нових якісних характеристик. У такому значенні розвиток часто ототожнюється з прогресом. Історична практика засвідчує, що невпинного, однонаправленого прогресу лінійного розвитку в суспільстві не існує. Зміни відбуваються циклічно, хвилеподібно за схемою: прогрес—стагнація—регрес. У великих системах, таких як суспільство, цивілізація, ці три елементи можуть діяти одночас­но, але в різних підсистемах чи з різною інтенсивністю.

Більш конкретним є визначення економічного розвитку як однієї з фаз економічної еволюції, що збігається зі стадією прог­рес. Економічний розвиток виступає рушійною силою прогресу, його важливою матеріальною основою. Такий розвиток слід розу­міти як багатовимірний процес, що включає глибоку модернізацію та переорієнтацію всієї економічної й соціальної системи. Він передбачає, що поряд із зростанням доходів і виробництва здійсненнюються радикальні зміни в інституційній, соціальній та адміністративній структурах. Це здатність економіки, що тривалий час пере­бувала у стані відносної статичної рівноваги, створювати імпульси і підтримувати сталі річні темпи приросту валового національного продукту на рівні від 5—7 % і більше. Економічний розвиток означає також, що в новому періоді виробляються нові товари і послуги, а також використовуються нові технології й нові соціаль­ні інститути порівняно з минулими періодами. В сучасних умовах розвиток набуває глобальних рис, виходячи за межі окремих країн і регіонів, що потребує певної модифікації міжнародної соціально-економічної системи.

Важливо також визначити співвідношення між економічним розвитком і економічним зростанням, які тісно пов'язані між собою. Економічне зростання — це просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим. Воно показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх вироб­ничих можливостей. Таким чином, економічне зростання є вуж­чим поняттям, ніж економічний розвиток. Але очевидно, що повноцінний економічний розвиток практично неможливий без економічного зростання. Економічне зростання є органічним складовим елементом економічного розвитку. Але якщо еконо­мічне зростання — виключно кількісний господарський розвиток, то економічний розвиток передбачає саме якісне економічне зрос­тання з глибокими структурними змінами у відносинах власності, в системі суспільного поділу праці й зайнятості, в політиці доходів та соціальній сфері тощо. Економічне зростання є оборотним процесом, тобто після нього рано чи пізно наступає спад. Про оборотність економічного розвитку не можна так однозначно стверджувати, бо технічний прогрес, поява нових економічних форм свідчать про настання якісних змін у господарському роз­витку при кількісних витратах у виробництві товарів та послуг. Це особливо характерно для сучасних перехідних економік.

Таким чином економіч­ний розвиток є визначальною фазою в процесі невпинних еко­номічних змін, господарської еволюції людського суспільства.

Класична, традиційна економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. Наведені чинники є очевидно визначальними, провідними. Вони порівняно легко піддаються квантитативному (кількісному) аналізу. Водно­час суттєвий вплив на економічний розвиток справляють по­літичні та економічні інституції, форми і типи власності та су­спільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення мають рівень суспільного поділу і кооперації праці й виробництва, а також розвиненість від­повідних економічних форм, у яких реалізуються виробничо-гос­подарські процеси.

Для аналізу економічних явищ у короткочасному періоді ви­рішальну роль відіграє перша група чинників. Динаміка еконо­мічного розвитку в усій її багатоманітності передбачає урахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню. Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалі­зації головних чинників економічного розвитку. Вплив сукупності факторів економічного розвитку на зростання валового націо­нального продукту країни можна виразити такою формулою:

Y = f (P, R, T, X)

де Y — валовий національний продукт; f— функція; Р — кіль­кість населення; R —капітальні ресурси; Т —техніка, технологія; X— суспільні інституції.

Згідно з класичною економічною теорією одним з найголов­ніших засобів господарського розвитку є земля з усіма її особ­ливостями (родючість, кліматичні умови, рельєф місцевості, географічне положення тощо). За всіх технічних, технологічних, інституціональних та інших змін, що відбулися в розвитку люд­ських цивілізацій, земля й досі залишається чи не найважливішим чинником економічної еволюції, про що свідчать доволі гострі дискусії з приводу земельних реформ у транзитивних країнах і зокрема в Україні. Водночас слід відзначити, що земля є, мож­ливо, найбільш консервативним, традиційним фактором еконо­мічного розвитку.

Найдинамічніші, революційні зміни в економіці пов'язані з розвитком техніки і технологій, які зрештою значною мірою ви­значають верхню межу господарських досягнень та багаторазово підвищують продуктивну силу людської праці. Сукупність су­спільних інституцій різного рівня в поєднанні з базовими цін­ностями забезпечує безперервність і стабільність господарської еволюції, а інституціональні інновації щодо організації ринку, емісії грошей та ін. за своїм впливом на економічний розвиток порівнянні з технічними та технологічними інноваціями.

Початок 90-х років нинішнього століття ознаменувався пиль­ною увагою до ще одного фактора економічного розвитку — до навколишнього природного середовища, до довкілля. Доведено, що довкілля справляє суперечливий вплив на господарське зростання на всіх його фазах і стадіях. Однак наявність такого впливу безпе­речна, тому можна доповнити формулу економічного розвитку ще одним чинником — довкіллям (N):

 

Y = f (P, R, T, X, N)

Таким чином, сукупність факторів економічного розвитку охоп­лює основоположні природні чинники, що складають його фун­дамент, та цілий ряд засобів і форм, створених людством у процесі своєї еволюції. Завдяки їхній оптимальній взаємодії країни і цілі регіони домагаються вражаючих результатів в економічному роз­витку. І навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують при­родні й набуті фактори господарського розвитку, спричинює сер­йозні економічні ускладнення і кризові процеси, що періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.