Країни з перехідною економікою, формування їх економічних угруповань і проблеми інтеграції до світової ринкової економіки.

 

Країни з перехідною економікою — це угруповання держав, які перебувають у процесі реформування політичної та соціально-економічної структури, трансформації існуючих тут раніше адміністративно-командних економічних систем у ринкову економіку. До групи країн з перехідною економікою відносять держави, що з 80 – 90-х рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичної) економіки до ринкової (тому їх часто називають постсоціалістичними). Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх радянських республік, а за деякими класифікаціями до них також відносять Монголію, Китай і В'єтнам (хоча формально дві останні країни продовжують будувати соціалізм). Іноді всю цю групу відносять до країн, що розвиваються (наприклад, у статистиці МВФ), виходячи з низького рівня ВВП на душу населення, а іноді – тільки три останні країни.

Країни з перехідною економікою виробляють близько 6% світового ВВП, у тому числі країни Центральної і Східної Європи (без Балтії) – менше 2%, колишні радянські республіки – більше 4% (у тому числі Росія – близько 3%). Частка у світовому експорті – 3%. Китай виробляє близько 12% світового ВВП.

Тут є країни, що домоглися за десять років ринкових реформ значних успіхів в економічному розвитку: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Литва, Латвія й Естонія. У деяких з них рівень життя майже впритул наблизився до стандартів країн Західної Європи, а темпи економічного зростання зберігаються стабільно високі і навіть перевищують західноєвропейські. Основні структурні перетворення в економіці вже проведені, і на порядку денному стоїть питання інтеграції в єдиний європейський ринок.

Інші держави, такі як Болгарія, Румунія, Україна, Албанія, Македонія, знаходяться в стадії трансформації всієї економічної системи, і їм ще доведеться вирішувати багато складних проблем перехідного періоду. Є і такі країни, що випробовують застій і вже перестали рухатися убік ринкової орієнтації. Відносяться до даної групи і країни, серйозно потерпілі від воєнних дій у результаті порушення їхньої територіальної цілісності і численних етнічних конфліктів.

Якщо в цій наймолодшій групі країн спробувати виділити підгрупи, то можливі різні класифікації. В одну групу можна виділити колишні радянські республіки, що нині об'єднані в Співдружність Незалежних Держав (СНД). Це дозволяють зробити схожий підхід до реформування економіки, близький рівень розвитку більшості цих країн, об'єднання в одному інтеграційному угрупованні, хоча підгрупа досить різнорідна.

В іншу підгрупу можна об'єднати країни Центральної і Східної Європи, включаючи країни Балтії. Для цих країн характерний переважно радикальний підхід до реформ, порівняно високий рівень розвитку більшості з них, що дозволило їм в 2004 р. ввійти в ЄС. Однак сильне відставання від лідерів цієї підгрупи, менша радикальність реформ приводять деяких економістів до висновку, що Албанію, Болгарію, Румунію і деякі республіки колишньої Югославії доцільно включати в першу підгрупу.

В окрему підгрупу можна виділити Китай і В'єтнам, що проводять реформи схожим чином і мали в перші роки реформування низький рівень соціально-економічного розвитку, який зараз швидко підвищується.

З колишньої численної групи країн з адміністративно-командною економікою до кінця 90-х рр. залишся тільки дві країни: Куба і Північна Корея.

Основні напрями системних ринкових перетворень, що мають бути реалізовані в процесі трансформації усіх перехідних суспільств, можна розподілити на чотири широкі аналітичні категорії, які тісно пов´язані та взаємодіють між собою. Це:

1. Перегляд ролі держави, який серед іншого передбачає:

а) проведення законодавчої реформи, складовими якої є конституційна, майнова, банківська, контрактна та інші реформи;

б) реформування законодавчих інститутів;

в) регулювання діяльності природних монополій;

г) реалізацію необхідних інструментів та інституційних механізмів непрямого керування економікою

д) відповідні зміни у соціальній сфері

2.Макроекономічна стабілізація, основними інструментами якої є проведення жорсткості податкової та кредитної політики, вирішення проблеми надлишкової грошової маси, перегляд показників витрат з метою врегулювання зовнішніх розрахунків.

3.Розвиток приватного сектору, приватизація, реформа виробничої структури передбачають:

а) спрощення процедур закриття й відкриття підприємств;

б) оформлення права приватної власності;

в) чітке формування та розподіл права власності (власність на землю, промисловий капітал, житловий фонд і реальну нерухомість);

г) галузеву й виробничу реформу, ліквідацію монополій.

4. Реформа цін і ринків. Йдеться про реформування всіх видів ринків: ринку товарів і послуг, праці, фінансового ринку тощо, лібералізацію цін, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вивільнення структури заробітної плати, реформування процентних ставок.