Роль ТНК в забезпеченні процесів інтернаціоналізації економіки країни. 1 страница

Направления деятельности Международного банка реконструкции и развития

Принципиальным отличием МБРР от МВФ является то, что Банк выдает кредиты для экономического развития. Для того, чтобы стать членом государство сначала должно вступить в МВФ. На сегодняшний день МБРР является крупнейшим кредитором развивающихся стран, в которых установлен средний уровень дохода на душу населения.

МБРР не использует стандартных схем кредитования. Срок, проценты и объем кредитов зависят от конкретного проекта в конкретной стране. Гарантами со стороны кредитополучателя выступает правительство. Процентная ставка кредитования меняется каждые полгода, срок кредитования не превышает 20 лет.

Приоритетными сферами, которые кредитует МБРР, являются: энергетика, транспорт, связь. Меньше кредитов выдается на сельское хозяйство, образование и сферу здравоохранения. Менее 15 процентов от общего количества выдаваемых кредитов идет на промышленность. При этом Банк покрывает своим кредитованием не более 30 процентов от общей стоимости объекта. В последние годы МБРР начал предоставлять структурные кредиты для оздоровления платежного баланса стран-членов и урегулирования внешнего долга.

Первоначально на МБРР была возложена миссия кредитования тех сфер экономики, которые имеют принципиальную важность для государства, но являются малоинтересными для инвесторов. Сегодня функции Банке несколько шире.

Структура правления МБРР

Высшим органом управления Международного банка реконструкции и развития является Совет управляющих. Исполнительный орган – Директориат. Главой банка является Президент, который, как правило, является представителем высших деловых кругов Соединенных Штатов. В Совет управляющих входят министры финансов государств-членов либо главы центральных банков. Сессии Совета управляющих проводятся ежегодно совместно с МВФ. Распределение влиятельности членов МБРР аналогично распределению влияния в МВФ: чем больше квота, выплачиваемая государством, тем важнее его голос. Сейчас главенствующими странами являются: США, Япония, Германия, Италия, Канада, Великобритания, Франция.

Международный банк реконструкции и развития является членом группы Всемирного банка. Кроме него в данную группу входят следующие структуры:

· Международная ассоциация развития.

· Международный центр по урегулированию инвестиционных споров.

· Международная финансовая корпорация.

· Многостороннее агентство по гарантированию инвестиций.

 

3.Феномен згладжування циклічних фаз економічного розвитку та досягнення відносної макроекономічної рівноваги останніх декад знайшов своє відображення у популяризації дефініції «Велика модерація» (Great Moderation). Даний термін та дослідження вищеокресленого феномену були презентовані в економічних колах американськими науковцями Дж. Стоком у 2002 р. та Дж. Бейкером у 2007 р. В їхніх наукових працях емпірично було виявлено і пояснено вагоме зменшення коливань агрегованої економічної активності та успіхи від досягнутої макроекономічної стабільності економіки США в період 1985-2007 рр. Велика модерація, на думку Дж. Бейкера, є, передусім, результатом поглиблення глобалізаційних процесів та лібералізації економічної системи США. Вислів Бейкера про те, що «безлад вільних ринків є найкращим рецептом для економічної стабільності та добробуту» звучав переконливо до 2008 р. і підтверджувався статистично для економіки США та розвинутих індустріальних країн у різних емпіричних працях. Б.Чоріч в своїй фундаментальній праці 2010 р. констатує, що Велика модерація є загальносвітовим феноменом значного зменшення короткострокової волатильності економічних циклів у вищезгаданий період часу. Економічна наука визначила на сьогодні три пояснення прояву Великої модерації: 1) гарний перебіг економічних процесів, що пов'язаний з простою удачею (good luck hypothesis), 2) вироблення центральними банками більш грамотної монетарної політики (good policy hypothesis), 3) структурні зміни економічної системи через інноваційні зрушення та інституційні характеристики (structural changes hypothesis). Деякі дослідження чітко визначають вдосконалення монетарної політики індустріального світу як важливий чинник по зменшенню волатильності реальної економічної активності та інфляції (наприклад, праці Р. Кларіда та Дж.Галфа 2000 р. [6], Т.Лубіка та Ф.Шорфхайде 2004 р. [7] та Дж. Бойвіна та М.Джанноні 2006 р. [8]).

На думку вчених, таргетування інфляції, тобто визначені цільові критерії низької інфляції в рамках системи гнучких обмінних курсів, допомогли центральним банкам багатьох країн у 2000-х рр. стабілізувати не тільки інфляцію, але й інфляційні очікування, які за своєю природою можуть бути джерелом макроекономічної нестабільності. Контроль над інфляцією на основі як системи переважно фіксованих (fixed) або вузько прив’язаних (narrow pegged) валютних курсів, яка вбачається знаряддям монетаристів, в трансформаційних країнах та країнах, які розвиваються, так і на основі системи плаваючих курсів з експліцитним таргетуванням інфляції через трансмісійний монетарний механізм розвинутих індустріальних країн щодо третіх країн забезпечили відносно стабільні (неволатильні) процентні ставки, стійкі ціни та реальне зростання економік країн. Оцінюючи тренд зміни реального ВВП для країн ЄС-15, ЄС-27, Японії та Китаю (див. рис. 4-7), слід сказати, що Велика модерація найкращим чином крім США ( див. рис.3). проявилась в Китаї і тривала з 1992 р. до початку 2011 р. Припускаємо, що саме лібералізація економічної системи Китаю за рецептами Мілтона Фрідмана та відкриття країни для міжнародних інвесторів завдяки курсу реформ Ден Сяопіна забезпечили протягом відносно довгого періоду часу не лише високі і стійкі щорічні темпи приросту реального ВВП, але й скорочення волатильності економічного розвитку і досягнення макроекономічної стабільності за цим показником. Аналізуючи циклічні фази економічного розвитку країн ЄС-15 можна побачити, що протягом 1982-1988 рр. намітилось стале економічне зростання з відносно стабільними приростами реального ВВП. Цей період відносної стабільності ознаменувався відходом Європейської економічної співдружності (12 країн), передусім Німеччини як фарватера ЄЕС, від кейнсіанської економічної політики, лібералізацією цін та зменшенням державного сектору, прийняттям численних директив ЄЕС по свободі руху капіталів в рамках спільного ринку, проявом ефектів від інтеграції до ЄЕС нових країн – Греції, Іспанії та Португалії, а також виваженою монетарною, в т.ч. валютно-курсовою політикою країн Європейської валютної системи. Велика модерація в країнах ЄС-15 (ЄС-27) проявилась у період 1994-2007 рр. і її тривалість була на декаду меншою, ніж в США. Зменшення амплітуди циклічних коливань економічного розвитку Європи можна пояснити через поглиблення інституційних процесів в рамках Маастрихтського договору, посилення інтеграційних виробничо-торговельних зв’язків країн ЦСЄ з ЄС-15, формування Європейського монетарного союзу та становлення зони євро, а також через низку загальних для глобальної економіки процесів. Природа циклічного економічного розвитку Японії значно відрізняється від проаналізованих вище економічних систем. Як зазначає П.Кругман, «Японія розвивала фундаментально іншу економічну систему, нову і вищу форму капіталізму. Полеміка навколо Японії стала полемікою щодо економічної філософії стосовно дієвості економічної думки Заходу в цілому і переваг системи вільних ринків зокрема».[9] Державний супровід реального сектору в Японії ще з 1960-х рр. і впродовж наступних декад давав розуміти, що ця країна не збирається користуватись рецептами чиказької школи. Тетчеризм, рейганоміка, економічна політика Гельмута Коля в Німеччині 1980-х рр. не стали взірцями для наслідування. При цьому державний супровід розвитку японської промисловості мав суто кейнсіанське виконання: Міністерство Зовнішньої торгівлі і промисловості разом з Міністерством фінансів відігравали важливу роль в скеровуванні економіки та визначенні стратегічних секторів промислового виробництва, існував сприятливий зв'язок між урядом і бізнесом («дружній капіталізм»), реалізовувалось державне фінансування інвестиційних промислових та інфраструктурних програм, економічне зростання індикативно планувалось на основі державного стратегічного дизайну, банківські позики, гарантовані урядом, та імпортні ліцензії давали поштовх до становлення і експансії японських фінансово-промислових корпорацій (кейрецу), а централізовані плани забезпечували їхню кращу присутність на світових товарних ринках. Не дивлячись на засилля кейнсіанської економіки в реальному секторі, Японія разом зі США виступала авангардом формування вільних міжнародних фондових ринків, що вказувало на підтримку політики неолібералізму назовні у фінансовому секторі. Це розширювало можливості розміщення власного фінансового капіталу та притягнення додаткових фінансових ресурсів на міжнародних фондових майданчиках для подальшої експансії японського корпоративізму у світі. Японія була тим взірцем відносної циклічної рівноваги, який не підтверджував кореляцію між системою вільних ринків та згладжуванням волатильності циклічного економічного розвитку. Однак, важко сказати в контексті досягнення тривалої відносно нижчої амплітуди коливань економічного розвитку протягом 1975-2007 рр., чи японська економіка може описуватись повноцінно феноменом Великої модерації (див. рис.7.) В період 1988 р.- 1993 р. Японія переживала хронічну рецесію приростів реального ВВП, а криза низьких процентних ставок 1997-1998 рр. та лещата дефіциту ліквідності банків втягнули Японію у азійську кризу 1998 р., що похитнуло макроекономічну рівновагу країни та призвело до падіння реального ВВП на 2,15%. Економічний спад Японії не похитнув амплітуду циклічних коливань в США та ЄС, однак мав деякі синхронні наслідки для волатильності світової економіки (див. рис.1). Значна девальвація японської єни та відтік капіталів з японської економіки внаслідок обвалу фондових ринків у 1998 р. створили інфляційні очікування. Проте не дивлячись на щорічні грошові емісії протягом кризового періоду на рівні 10-11% в місяць і подальшу девальвацію єни, яку не вдалось нейтралізувати валютними резервами у розмірі 21,35 млрд. доларів США, Японія не зіштовхнулась з інфляційними процесами. Економічний спад загальмував інфляцію і відносна циклічна рівновага була відновлена без різких циклічних коливань вже у 2001 р.

 

6 і 8. Причиною та умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, який можна визначити як процес відособлення різних видів трудової діяльності, що взаємодіють між собою і взаємодоповнюють один одного, складаючи цілісний системний механізм суспільного відтворення.

В сучасних умовах поділ праці не може відбуватись повноцінно в межах однієї країни, оскільки кожна окрема країна не є самодостатньою. Країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП).

Мотивом та умовою розвитку міжнародних економічних відносин стає поділ праці між країнами, тобто міжнародний поділ праці(МПП) - найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці, що відображає процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Міжнародний поділ праці нерозривно пов'язаний з міжнародною виробничою та торговельною спеціалізацією країн, які є формами його прояву і його елементами

Тези стосовно розвитку, об’єктивної необхідності використання та слабких місць міжнародного поділу праці:

Теза 1. Об’єктивна відсутність певних товарів на території країни. Наприклад, це стосується ресурсних товарів. В окремій країні можуть вироблятись товари А (промислове устаткування), Б (стальні труби), В (меблі), однак товарів Г і Д немає. При цьому товар Г (наприклад, природний газ) потрібний для виробництва товарів А і Б. Цей товар є проміжним товаром, тобто ресурсом вкрай необхідним для виробництва кінцевих товарів А і Б країни, які є важливими для її функціонування. Товар Д (наприклад, банани) є тим товаром, що складає споживчий кошик людей країни, які не бажають відмовлятись від споживання цього фрукту. Отже, країна, яка володіє, наприклад, ресурсним товаром Г, здатна спеціалізуватись на його виробництві і продавати (експортувати) в країни, де цей товар відсутній і де на нього є попит. Водночас, продаючи товар Г, країна має можливість купляти (імпортувати) в інших країнах інші товари, які в неї відсутні або наявні в недостатній кількості, однак є необхідними чи бажаними.

Теза 2. Кожна країна обирає для себе домінуючими ті види економічної діяльності, в яких вона може мати об’єктивно хороші можливості виробництва чи надання послуг (ресурсна база, капітал, людський капітал, природні та кліматичні умови) та має потенціал для розвитку таких видів економічної діяльності. На основі індивідуального вибору господарськими суб’єктами кожної країни вигідних для себе видів економічної діяльності формується виробнича і торговельна спеціалізація кожної країни в світі в певних секторах виробництва\послуг і з рештою ці сектори відповідають за економічний розвиток і ступінь добробуту країн. При цьому забезпечується реалізація виробничих і торговельних вигод країн в системі світових виробничо-торговельних відносин.

Теза 3. В індустріально розвинутій країні фактор виробництва «проста праця» (низькокваліфікована робоча сила) коштує відносно дорого. Це призводить до високої собівартості виробництва і зрештою ціни є високими у компаній, що здійснюють там свою виробничу діяльність. З метою здешевлення виробничих витрат суб’єкти господарської діяльності країни переміщують своє виробництво (виробничі потужності, в т.ч. капітал) в інші країни, де проста праця коштує дешевше. Таке переміщення передбачає, наприклад, створення компанією в іншій країні з дешевою робочою силою своєї дочірньої компанії або виробничого цеху. При цьому має місце використання цією компанією міжнародного поділу праці – вигідних економічних умов виробничого процесу в країні з низьким рівнем оплати праці.

Теза 4. Держава як орган влади, проводячи свою економічну (зокрема промислову та торговельну політику) здатна впливати на розвиток виробничої та торговельної спеціалізації країни. Втручання держави через промислову політику у розподіл факторів виробництва (праці та капіталу) між секторами виробництва, а також у процес ціноутворення на фактори виробництва (праця- заробітна плата; капітал - процентна ставка) та на товари проміжного виробництва часто може спотворювати оптимальне місце країни в системі міжнародного поділу праці. Через торговельну політику (митні тарифи, експортні та імпортні ліцензії, митні збори, податок на додану вартість на імпорт) держава може спотворювати розвиток торговельної спеціалізації країни. Країна внаслідок неадекватних рішень державних органів може втрачати частину своїх виробничих та торговельних вигод, не розвивати повною мірою свої потенційні міжнародні коопераційні зв’язки. Світова практика доводить, що для запобігання таким негативним наслідкам країна, яка бажає забезпечувати оптимальність та ефективність своєї участі у міжнародному поділі праці, має бути членом Світової організації торгівлі, а також слідувати принципам ліберальної економічної політики (політики мінімального державного втручання в економічні процеси).

Теза 5.Участь країни, що розвивається в системі міжнародного поділу праці на умовах, які диктують розвинуті країни та їхні компанії, може впливати на відсталість її економічного розвитку або на відставання від розвинутих країн. Компанії розвинутих країн, які працюють в країні, що розвивається можуть закріпити за нею статус ресурсної або трудомісткої. Це означає, що країна в системі міжнародного поділу праці може ставати переважно об’єктом використання сільськогосподарських угідь, об’єктом вичерпування мінеральних та рудних ресурсів або об’єктом використання дешевої робочої сили без розвитку кваліфікаційних та інших характеристик останньої.Тому для прогресивного розвитку країни та підвищення ступеню її виробничої і торговельної спеціалізації на світовому рівні важливою стає державна економічна політика країни, що здатна збалансувати національні інтереси та інтереси іноземних компаній.

Важливими передумовами розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва.

Міжнародний поділ землі базується на неоднаковій забезпеченості країн фізичними ресурсами, які вони отримали від природи. Міжнародний поділ капіталу виражається не лише в різній забезпеченості країн нагромадженим капіталом, але й в різних історичних традиціях і досвіді виробництва, рівнях розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також в рівнях просто грошових та інших фінансових ресурсів. Міжнародний поділ технологій є результатом різного рівня розвитку науково-технічного потенціалу країн.

Існує міжнародний регіональний поділ праці між країнами (наприклад, поділ праці у єврорегіонах. Єврорегіон – це міжнародна економічна кооперація економічних суб’єктів країн-партнерів на регіональному рівні, яка здійснюється як за принципом територіальної прилеглості регіонів країн одна до одної, так і без такої прилеглості. При цьому поглиблюється поділ праці між економічними територіями (регіонами) країн, що кооперують одна з іншою.

МПП має дві форми свого прояву:

qміжнародна спеціалізація виробництва – форма МПП, при якій зосередження виробництва у світі відбувається на основі розподілу виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб’єктами в контексті наявного економічного потенціалу в країнах та вигод і переваг, що мають країни або які вони намагаються формувати під дією державної економічної політики.

qміжнародне виробниче кооперування – форма МПП, яка полягає у розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між спеціалізованими на міжнародному рівні суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів. При цьому виділяють горизонтальне та вертикальне виробниче кооперування.

У теорії міжнародної торгівлі розглядаються два види міжнародної спеціалізації, поширених нині у світовому господарстві: міжсекторну та внутрісекторну.

Міжсекторна спеціалізація передбачає, що країни обмінюють між собою товари, які належать до різних виробничих секторів, тобто різних секторів (видів економічної діяльності виробничої сфери) - (наприклад, текстильні вироби на радіоапаратуру, автомобілі на кондитерські вироби). За умов досконалої конкуренції або функціональної ринкової конкуренції, однією зі складових якої є незалежний від державної економічної політики оптимальний розподіл факторів виробництва та ресурсів усередині виробничої структури, кожна країна спеціалізується на виробництві та експорті тих товарів, в яких вона має порівняльну перевагу, та імпортує ті товари, в виробництві яких порівняльна перевага відсутня. Лібералізоване ринкове середовище і відкритість економіки країни сприяють реалізації принципу самовиявлення порівняльної переваги та здатні інтенсифікувати міжсекторну торгівлю. Порівняльна перевага (comparative advantage) - це одна з головних засад міжнародної спеціалізації міжсекторного та вертикально внутрісекторного характеру, що грунтується на відмінностях між країнами у виробничих можливостях, а саме у технології виробництва (рікардіанська та новорікардіанська теорія), або відмінностях у факторній забезпеченості між країнами й відмінностях у факторомісткості їхніх виробничих секторів (теорія Гекшера–Оліна та теорія пропорцій нових факторів), і здатна описувати місце та роль країн в системі міжнародного поділу праці.Фактична порівняльна перевага– це та перевага, якою володіє країна при порівнянні її факторної забезпеченості, факторомісткості та технології виробництва з аналогічними показниками іншої країни (групи країн). Отже, вона визначає виробничу спеціалізацію країни. Виявлена країною порівняльна перевага (revealed comparative advantage)є важливим індикатором, який показує, у торгівлі якими товарами країна має відносно кращі позиції в межах своєї торгової товарної структури або при порівнянні торгових структур між країнами. Якщо виявлена країною порівняльна перевага відповідає фактичній порівняльній перевазі країни, то лише в цьому випадку буде діяти принцип порівняльної переваги.

Міжнародна торгівля міжсекторного характеру базується на відмінностях у порівняльних витратах (порівняльних цінах) або у відмінності технологій виробництва.

Внутрісекторна спеціалізація передбачає, що країни обмінюють товари, які належать до того ж самого сектору. Це означає, що країни задіяні в більш вузькій спеціалізації. Науковець Б. Хайтгер визначає її як обмін між країнами схожих товарів з різним ступенем диференціації (за якісними та ціновими характеристиками), вироблених з однаковими відносними інтенсивностями залучення факторів виробництва (співвідношення капіталу до праці) у виробничий процес. Фактором, який сприяє розвитку внутрісекторної торгівлі є високий рівень економічного розвитку країн, що вимірюється середнім доходом на особу, оскільки високорозвинені країни мають змогу розвивати та виробляти диференційовані товари. Ця здатність виготовляти диференційовані товари випливає із високодиференційованого попиту.

Внутрісекторна торгівля має тенденцію до зростання за умов, якщо економічну систему країни визначає монополістична конкуренція. Інтенсивність внутрісекторної торгівлі буде найвищою тоді, коли обидві країни, що є торговими партнерами, схожі за рівнем економічного розвитку та розміром ринку. Місткі ринки забезпечені значним потенціалом для диференціації товарів та отримання ефекту зростаючих доходів. Географічна близькість країн, що вимірюється величиною торгових (транспортних) витрат, а також гомогенність культури та смаків, є однією з передумов розвитку внутрісекторної торгівлі. Слід сказати про діалектичний взаємозв’язок між рівнями економічної інтеграції та внутрісекторної торгівлі. З одного боку, високий рівень економічної інтеграції між країнами сприяє розвитку внутрісекторної торгівлі, а з іншого – зростання внутрісекторної торгівлі поглиблює інтеграційні процес. Припускається, що зі зростаючою роллю транснаціональних компаній в економічних системах при одночасному поглибленні економічної інтеграції частка внутрісекторної торгівлі диференційованими товарами в зовнішній торгівлі зростає.

1. Чим глибше інтегровані між собою країни-торгові партнери, зокрема, чим меншими є їхні торгові витрати, тим інтенсивніше повинна розвиватись внутрісекторна торгівля між ними. Чим ближче знаходяться країни-торгові партнери одна від іншої, тим інтенсивніше повинна розвиватись між ними внутрісекторна торгівля.

2. Вищі доходи в країнах (вищий рівень ВВП і ВНД на душу населення) асоціюються з високим відношенням фізичного (технологічного) капіталу до праці K/L і забезпечують розвиток виробництва диференційованих капіталомістких та наукомістких товарів. Схожість високих доходів між країнами пояснює схожість структур попиту, а отже, ідентичні диференційовані преференції споживачів, що зумовлює інтенсивний розвиток внутрісекторної торгівлі між цими країнами.

3. Економічна інтеграція країн призводить до зростання розміру споживчого ринку, а це збільшує необхідність використання ефекту зростаючого масштабу виробництва (economies of scale). Якщо економічна інтеграція відбувається в умовах монополістичної або олігополістичної конкуренції та високого ступеню інтернаціоналізації, ефект від зростаючого масштабу забезпечує збільшення обсягів виробництва диференційованих товарів і сприяє інтенсифікації внутрісекторної торгівлі між країнами інтеграційного утворення. При цьому переважні обсяги зовнішньої торгівлі інтегрованої країни будуть здійснюватись в межах інтеграційного утворення.

4. Чим суттєвішою є роль ТНК, які сьогодні найкращим чином використовують ефект від зростаючого масштабу, в секторах готової продукції промислового виробництва країн, тим більшою є товарна диференціація і за умов відносно високого ВВП (ВНД) на душу населення країни її внутрісекторна торгівля здатна краще розвиватись з країнами, що характеризуються схожим рівнем економічного розвитку.

Показник	Міжсекторна торгівля	Внутрісекторна торгівля
Умови розвитку торгівлі	різна відносна забезпеченість країн факто­рами виробництва К/L, відмінні відносні ціни на фактори виробництва (r/w)	однакова чи дуже схожа забезпеченість країн факторами виробництва, вирівнювання віносних факторних цін (w/r = w*/r*) внаслідок економічної інтеграції
Торгівля відображає	порівняльні переваги країн у виробництві товарів. Розглядаються гомогенні (однотипні) товари, що не диференціюються в теорії за ціною та якістю).	а) диференціацію товарів за якістю та ціною (маркетингове пояснення міжнародної внутрішньосекторної торгівлі горизонтального типу) б) порівняльні переваги в міжнародних схемах ТНК, які використовують дешеву працю в менш розвинутих країнах-торгових партнерах, які включені в інтеграційний простір (міжнародна внутрішньосекторна торгівля вертикального типу проміжною продукцією та готовою продукцією між країнами).
Теорія, що використовується для пояснення	теорія відмінності у співвідношеннях факторів виробництва Гекшера-Оліна, рікардіанська теорія відмінності технології	теорія економії на зростаючому мас­штабі виробництва (переважно досягається внаслідок злиттів і поглинань компаній)
Результат торгівлі	Зростання доходів від інтенсивного використання відносно надлишкових факторів виробництва для експорту та скорочення доходів від зниження зацікавленості економіки у використанні відносно недостатніх факторів виробництва експортних товарів	Зростання доходів переважно від зростаючого масштабу виробництва, економії середніх витрат та вдосконалення схем економічної агломерації в інтеграційному економічному просторі, зростання доходів від міжнародного маркетингу та вигод від недобросовісної конкуренції між ТНК
Країни-партнери	Переважно торгівля країн, що розвиваються з розвиненими індустріальними країнами, або торгівля країн, що розвиваються з аналогічними їм країнами.	Переважно торгівля здійснюються між схожими за рівнем розвитку країнами, в яких схожі виробничі та торговельні структури: а) чи то внаслідок однакових ресурсних забезпеченостей та суміжних секторів (домінуючим є зовнішній ефект від масштабу) в країнах, що інтегруються між собою ; б) чи то внаслідок поглибленої міжнародної економічної інтеграції між високорозвинутими індустріальними країнами-торговими партнерами (домінуючим є внутрішній ефект від масштабу).
Торгівля ведеться	переважно ресурсними товарами та товарами, що дають, в першу чергу, задоволення елементарного гомогенного попиту, а потім вже (чи паралельно неціленаправлено) диференційованого попиту.	Переважно проміжними товарами (частинами, деталями, вузлами) в міжнародних схемах ТНК, які використовують дешеву працю в менш розвинутих країнах-торгових партнерах, які включені в інтеграційний простір (вертикальна внутрішньосекторна торгівля) та диференційованими промисловими товарами (горизонтальна внутрішньосекторна торгівля) на задоволення диференційованого попиту в умовах перенасичених ринків.
Виробничі сектори	Переважно торгівля між країнами товарами різних виробничих секторів. Для однієї з країн-торгових партнерів характерним є, як правило, розвиток великих первинних чи ресурсноорієнтованих секторів, наприклад металургійна, добувна промисловість, виробництво промислової хімії, сільське господарство	Переважно торгівля між країнами в межах одних і тих самих виробничих секторів, що виробляють промислові диференційовані товари споживчого та виробничого призначення.
Соціальні ефекти торгівлі	значні соціальні наслідки, що пов’язані із міжсекторним переміщенням робочої сили внаслідок закриття тих експортних виробництв, де порівняльна перевага відсутня. На початку створення між країнами-торговими партнерами форми інтеграції «Спільний ринок» ліквідація неефективних виробництв веде до міжнародної трудової міграції.	мінімальні соціальні наслідки, що пов’язані здебільшого з виникненням безробіття управлінського персоналу на виробництві внаслідок злиттів та поглинань компаній, що економлять на середніх витратах на спільному ринку країн-торговельних партнерів.

 

9. Економічна глобалізація – це сучасний прояв поглиблених та модифікованих під впливом інноваційної та інформаційно-технологічної складової міжнародного бізнесу процесів інтернаціоналізації з метою створення глобальної (світової) економіки для отримання країнами в цілому та економічними суб’єктами зокрема, більших вигод.

В українській економічній енциклопедії (2000) «глобалізація» – це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. ХХ ст. набуває форм постійного й неухильного зростаючого міждержавного переплетіння національних економік».