Проблема зовнішньої заборгованості та шляхи її розв‘язання.
Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, повязаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, відємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші. За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.
Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобовязаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд дол.
Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.
Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.
Зобовязання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:
1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;
2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;
3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);
4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.
Починаючи з 1994 року МВФ надає кредити Україні. Зовнішній борг України у 2007 та 2008 роках складає:
2007 рік. Обсяг валового зовнішнього боргу України на 1 січня 2008 року становив 84.5 млрд. дол. США (60.2% до ВВП), збільшившись упродовж року на 30 млрд. дол. США (55%) проти 14.9 млрд. дол. США у 2006 році (на 37.6%; 54.5 млрд. дол. США, 50.6% від ВВП).
Суттєвий приріст боргу впродовж звітного періоду
• банківському секторі (на 16.9 млрд. дол. США або у 2.2 раза),
• та інших секторах економіки (на 11.8 млрд. дол. США або 44.1 %).
2008 рік. Обсяг валового зовнішнього боргу України за 2008 рік збільшився на 25.6% (21 млрд. дол. США) і на 1 січня 2009 року становив 103.2 млрд. дол. США (56.7% до ВВП).
Приріст боргу в 2008 році відбувся у:
• банківському секторі - на 8.5 млрд. дол. США або 27.4%;
• інших секторах економіки - на 8.4 млрд. дол. США або
• секторі органів грошово- кредитного регулювання – на 4.3 млрд. дол. США або у 10.2 раза.
Заборгованість банківського сектору за 2008 рік зросла на 8.5 млрд. дол. США (на 27.4%) і на 1 січня 2009 року становила 39.4 млрд. дол. США (38.2% від валового зовнішнього боргу та 21.7% від ВВП). Інтенсивне зростання боргу в І – ІІІ кварталах року, на 11.2 млрд. дол. США, змінилося на відчутне його скорочення у IV кварталі 2008 року на 2.7 млрд. дол. США.
161. Лондонський клуб кредиторівЛондонський клуб кредиторів (London Club) – міжнародне об’єднання найбільших приватних комерційних банків-кредиторів. Сформований у кінці 70-х рр. ХХ ст. для вирішення проблем, які виникають через нездатність низки країн (в першу чергу країн, що розвиваються) регулярно обслуговувати зовнішню заборгованість. Перше засідання Лондонського клубу було скликане в 1976 році у зв’язку з проблемами Заїру. Всього в 1981-1983 рр. укладено чотирнадцять угод на10 млрд. дол. США; наступні два роки, після світової боргової кризи 1982 року сорок сім угод на 130 млрд. дол. США. В 1994-1996 рр. Лондонський клуб здійснив реструктуризацію зовнішньої заборгованості Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, а також деяких країн, що розвиваються (наприклад, Бразилії і Габону). У клуб входить близько 600 комерційних банків індустріально розвинутих країн світу на чолі з банківським консультативним комітетом (БКК). Банки-члени БКК Лондонського клубу: Німеччина (Deutshe Bank AG (голова БКК), Dresdner Bank, Kommerzbank AG), Італія (Banca Commerciale Italiana, Mediocredito Centrale), США (Bank of America),Великобританія(Midland Bank), Японія (Bank of Tokyo Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank,Industrial Bank of Japan (співголова БКК)), Франція (Credit Lyonnais SA(співголова БКК), Banque Nationale de Paris SA), Австрія(Creditanstalt-Bankverein). Як правило переговори щодо реструктуризації ведуться одним із банків від імені і за дорученням інших банків, що беруть участь в консультативній раді. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до країни боржника, справу якої вони розглядають.Умовою підписання угоди про реструктуризацію між країною боржником і Лондонським клубом є, як правило прийняття країною програми МВФ зі структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ. Реструктуризації підлягають лише виплати основного боргу, а всі інші прострочені суми повинні бути виплачені в момент підписання угоди про реструктуризацію. Лондонським клубом передбачені такі заходи щодо реструктуризації боргу: викуп із знижкою урядом країни-боржника приватного боргу своїх компаній у іноземних банків; обмін із знижкою боргів на інші активи, наприклад, акції національних компаній; скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів.Лондонський клуб (London Club) є організацією найбільших банків-кредиторів. На відміну від Паризького, Лондонський клуб займається питаннями заборгованості перед приватними комерційними банками, кредити яких не гарантуються державою.