Характеристика світових фінансових центрів
Світові фінансові центри – це місце зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, які здійснюють міжнародні валютні кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з цінними паперами та золотом.
Формування світових фінансових центрів обумовлено: високим рівнем розвитку економіки країни; високорозвиненим національним ринком капіталу; активною участю країни в міжнародних економічних відносинах; ліберальним (пільговим) валютним та податковим законодавством; вигідним географічним розташуванням; політичною стабільністю.
Щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, центр повинен володіти елементами підтримки, які включають: стійку національну фінансову систему і стабільну валюту; інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків; гнучку систему фінансових інструментів; відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів; людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями; здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки; економічну свободу: діяльності, споживання, накопичення й інвестування.
Основні умови міжнародного фінансового центру: економічна свобода; стабільна валюта та стійка фінансова система; ефективні фінансові інститути й інструменти; активні та мобільні ринки — комплексні ринки; сучасна технологія та засоби зв’язку; фінансові спеціальні знання та людський капітал; підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.
Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме: перша стадія — розвиток місцевого ринку; друга стадія — перетворення в регіональний фінансовий центр; третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.Існують певні види офшорних фінансових центрів: паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім, функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.
Класифікація міжнародних фінансових центрів
Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо); II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.
Світові фінансові центри можна розділити на три групи:
країни, які опираються на власну економічну потужність;
країни, де зосереджені філії найбільших світових банків і відносно міцні позиції національних кредитних підрозділів;
країни, на території яких розташована множина відділень, представництв банків, які належать переважно до першої групи.
Основні міжнародні фінансові центри:
Нью-Йорк (США) – головний міжнародний центр, де діє найбільша у світі фінансова біржа, основною функцією якої є реалізація цінних паперів.
Лондон (Велика Британія) — основний європейський фінансовий центр. Він посідає перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.
Цюріх (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Люксембург - фінансові центри, що спеціалізуються на коротко- та середньострокових кредитних операціях.
Токіо, Сінгапур, Гонконг (Сянган), Бахрейн - спеціалізуються на кредитних операціях.
Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багами, Антіли та ін.
39.Причини сучасної світової фінансової кризи та її наслідки для розвитку економіки України
Термін «світова фінансова система» досить легко ввійшов у науковий обіг, однак юридично поняття «світова фінансова система» у широкому розумінні ніколи, ніким і ніде не було визначено. У зв’язку з цим доцільно згадати справедливе зауваження професора В.Андрущенка, що «якщо фінансова практика має справу з фактами, тобто платежами, фондами, грошовими операціями, зумовленими існуванням і діяльністю держави, то фінансова думка віддзеркалює певний тип ментальності та оперує науково-теоретичними уявленнями про фінанси». [1].
Оскільки фінансова система – це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [2], можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні – як про сукупність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінансову систему слід розглядати як сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму. [5]. Проте національні і міжнаціональні (на зразок «єврозони») фінансові системи дуже щільно взаємопов’язані і переплетені. Тому не дивно, що внутрішня криза в американській фінансовій системі призвела до кризи загальносвітового масштабу.
Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній.
41. Порівняльна характеристика прямих та портфельних інвестицій:
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – це:
підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує йому контроль над бізнесом, у який він вкладений;
як первісне придбання власності за кордоном, так і всі наступні інвестиційні угоди між інвестором та компанією, в яку вкладено капітал (визначення МВФ і системи національних рахунків ООН);
придбання резидентом однієї країни (прямим інвестором) стійкого і довгострокового економічного інтересу і впливу на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни (підприємство прямого інвестування):чисті реальні інвестиції;валові реальні інвестиції.
Портфельні інвестиції — це:
фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту;
вкладення капіталу за кордоном у цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують контролю за об'єктом інвестування акції, облігації, векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти);
капіталовкладення в іноземні пайові та боргові цінні папери: А) акціонерні цінні папери; Б) боргові цінні папери: облігації, простого векселя, боргової розписки; інструмента грошового ринку; фінансових дериватів (нота,опціони, варранти, ф'ючерси, свопи тощо).
40.Види міжнародного інвестування та сучасні тенденції його розвитку
У процесі інтернаціоналізації виробництва відбувається трансферт капіталу однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі, відомий як "міжнародні інвестиції".
Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов'язань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передбачає право власності на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами, ніж у випадку відсутності контрольного пакета акцій у закордонному виробництві [2, c.107].
Внаслідок високого рівня зобов'язань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних операцій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма "Кока-Кола" використовує свої прямі інвестиції в Україні для виробництва безалкогольних напоїв, оскільки це дає змогу забезпечити доступ до ресурсів і дешевої робочої сили. Ця фірма має також прямі капіталовкладення в Європі, Азії, Південній Америці, Австралії, Африці, що були зроблені як засіб придбання ринків тих країн, у котрих це виробництво не налагоджене.
Коли дві або більше організацій мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном "спільне підприємство" (joint venture). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як "змішане підприємство" (mixed venture), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад "Міжнародні авіалінії України".
Для значної кількості американських фірм рівень продажу продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу американської продукції, що посилається за кордон у вигляді товарного експорту. "Кока-Кола" виробляє за кордоном близько 70 % обсягів своєї продукції. На сьогоднішній день найбільші фірми світу мають великі прямі інвестиції за кордоном, що охоплюють кожен із видів бізнесу, зокрема видобуток сировини, вирощування врожаю, виробництво продукції або її компонентів, продаж продукції, а також надання різноманітного роду послуг.