Ураження електричним струмом.

1.Переконайтесь, що всі джерела струму вимкнено, не підходьте до потерпілого не переконавшись у безпеці. Струм високої напруги (непобутовий) може створити дугу або поширюватися по поверхні землі на кілька метрів від потерпілого.

2. Зніміть тліючий одяг та взуття, щоб запобігти термічним травмам.

3. Дійте згідно стандартних протоколів.

4. Відновити прохідність дихальних шляхів може бути складно, якщо струм викликав опіки обличчя чи шиї. В таких випадках важливо вчасно виконати інтубацію - швидко наростаючий набряк м’яких тканин може спричинити непрохідність дихальних шляхів. Виконайте стабілізацію шийного відділу хребта, але за умови, що це не вплине на час відновлення прохідності дихальних шляхів.

5.Параліч м’язів, особливо якщо він викликаний струмом високої напруги, може тривати декілька годин. У такому випадку необхідно проводити штучну вентиляцію легень.

6.Асистолія частіше спостерігається при ураженні постійним струмом. При порушеннях ритму дійте відповідно до протоколів.

7.При значному ушкодженні тканин проводьте інфузійну терапію. Підтримуйте достатній діурез з метою виведення міоглобіну, калію та інших речовин, що вивільняються з ушкоджених тканин.

8.Проведіть подальший огляд пацієнта з метою виявлення травм, викликаних тонічним спазмом скелетних м’язів, або внаслідок відкидання пацієнта від джерела струму.

9.Ураження струмом може викликати тяжке пошкодження глибше розміщених тканин при невеликих зовнішніх ушкодженнях шкіри.

Отруєння.

Часто у потерпілих з отруєнням спостерігається аспірація шлункового вмісту. У непритомних потерпілих з неактивними гортанними рефлексами необхідно застосувати „швидку інтубацію” з натисканням на щитовидний та персневидний хрящі для зменшення ризику аспірації (маневр Селліка). Важливо якнайшвидше ідентифікувати отруту. Детальне обстеження пацієнта може дати важливу інформацію для правильного визначення діагнозу, наприклад, характерний запах з рота, сліди ін’єкцій, звужені зіниці, рештки таблеток, сліди дії їдких речовин у ротовій порожнині та на шкірі, колір шкіри, використані шприці, тара з-під алкогольних напоїв та ін..

Визначте рівень глікемії, гіпоглікемія може вказувати на прийом цукрознижуючих препаратів, та часто виникає при вживанні алкогольних напоїв.

Визначте температуру тіла. Гіпо- або частіше гіпертермія можуть бути наслідком передозування ліків, та проявом септичних ускладнень у хворих з наркотичною залежністю.

При промивання шлуеку використовується чиста холодна вода (16° – 18° С). Об’єм води: дорослим 500 –700 мл, дітям 5 мл/кг.

Антидоти при отруєннях:

ацетилцистеїн при отруєнні парацетамолом;

ацизол, кисень при отруєнні СО;

атропін при отруєнні ФОС;

етиловий спирт при отруєнні метиловим спиртом та етиленгліколем; тіосульфат натрію, хромосмон, оксикобаламін, амілнітрит - ціанідами;

специфічні Fab-антитіла при отруєнні дігоксином;

флюмазеніл при отруєнні бензодіазепінами;

налоксон при отруєннях опіоїдами;

розчини глюкози, при ціанідами та цукрознижуючими препаратами; тіосульфат натрію та унітіол при отруєнні солями важких металів, люїзитом; вітамін В6 при отруєнні протитуберкульозними препаратами (ізоніазід).

Антидотом бензодіазепінів є флумазеніл.

Чадний газ (СО) - ацизол 60 мг (1 мл)

2. При прибутті рятувальників до місця надзвичайної події (осередку ураження) оголошується, що прибула допомога, яка приступає до надання допомоги всі постраждалим та кожному з них особисто. Наступним заходом є оголошення про те, що всі хто може ходити – щоб виходили з осередку (місця події). Для чого створюються необхідні умови для безперешкодного їх виходу із зони (осередку) надзвичайної події, зустрічі та відведення у безпечну зону з подальшим зігріванням, контролем їх стану та психологічною підтримкою. Після виведення з осередку (місця надзвичайної події) всіх постраждалих що можуть рухатись, здійснюється обстеження місця надзвичайної події і маркування постраждалих сортувальними браслетами: червоним – усіх, хто говорить, стогне, плаче, кашляє, а також тих, хто непритомний, проте з наявними ознаками дихання, яке визначається стандартним прийомом протягом 10 секунд після забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів постраждалого та виявлення ознак дихання. Постраждалих, які не дихають після забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів не маркують.

При оптимальних умовах стану медико-тактичної обстановки для проведення рятувальних робіт, рекомендується надавати домедичну допомогу постраждалим червоної групи в осередку надзвичайної події з подальшим винесенням у безпечну зону – пункт збору поранених. При відсутності нош, найбільш ефективним засобом для перенесення постраждалих з місця (осередку) надзвичайної події є застосування довгих транспортувальних дощок. Усім без виключення постраждалим червоної групи за можливості перед транспортуванням накладають шийний комірець і закутують у термопокривало (ковдру).

При наявності зовнішньої кровотечі її зупиняють або безпосереднім тиском на рану або накладають джгут при травматичній ампутації. Непритомним, крім цього, при перенесенні або розташуванні у положенні на спині закладають рото-горлову трубку. При відсутності небезпечних факторів для життя постраждалих в осередку надзвичайної події, непритомного постраждалого можна тимчасово можна вкласти у стабільне положення на боці і залишити на місці події.

Всі інші постраждалі евакуюються в останню чергу без проведення в осередку ураження реанімаційних заходів.

У разі неможливості проведення сортування, евакуюють максимально найбільшу кількість постраждалих, які мають ознаки життя, за межі небезпечної зони (пункт збору поранених), в якій відбудеться вступне сортування, надання домедичної допомоги і в подальшому первинне медичне сортування.

Розташовувати постраждалих у цій зоні слід таким чином, щоб існував вільний доступ як для сортування, так і надання медичної допомоги (оскільки територія є безпечною), зокрема на відстані приблизно 1,5 метра один від одного. чергу.

Санітарний транспорт використовується в першу чергу для евакуації постраждалих з важкими та середньої тяжкості ушкодженнями. Залежно від обстановки евакуація може здійснюватися в один заклад охорони здоров’я або одночасно в декілька