Види пенсій та критерії їх призначення

Пенсія — це державна вип­лата, яку надають з пенсій­ного фонду для матеріаль­ного забезпечення непра­цездатних громадян у зв'яз­ку з їх минулою трудо­вою чи іншою суспільне ко­рисною діяльністю в розмі­рах, як правило, співставних з минулим заробітком пен­сіонера.

Суб'єктом пенсійного забезпечення є особа, визнана непрацездатною за віком, за медичними показниками (інвалідність), а також у зв'язку з виконанням інших, крім роботи, соціальних функцій (догляд за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом, престарілими).

Пенсійне забезпечення громадян України регулює Закон України "Про пенсійне забезпечення" [24].

За цим Законом призначаються: трудові(за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальні пенсії.

Пенсія за вікомпризначається за двох умов – до­сягнення конкретного віку та наявності на цей час необхідного стажу.

Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Громадянам, чий трудовий стаж є достатнім для призначення повної пенсії, пенсії за віком призначають у розмірі, пропорційному фактичному стажу, але не менше соціальної пенсії.

Розмір пенсії за віком становить 55% середньомісячного заробітку. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років — жінкам пенсію збільшують на 1% середньомісячного заробітку, але не менше як на 1% мінімального розміру пенсії. Обчислена таким чином пенсія не може перевищувати 75% середньомісячного заробітку (за винятком мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи – понад 25 років у чоловіків і 20 – у жінок).

Законодавством встановлено надбавки до пенсій за віком, зокрема осо­бам, які отримують мінімальну та максимальну пенсії:

самотнім пенсіонерам, які потребують постійного стороннього догля­ду, мають право на надбавку в розмірі 50% соціальної пенсії;

непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацез­датних членів сім'ї, призначають надбавку на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для від­повідної категорії непрацездатних;

пенсіонерам, які набули відповідно до законодавства СРСР права на надбавку до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку, призначають надбавку в розмірі 10% основної пенсії за кожний повний рік роботи після призначення пенсії, але не більше 40%.

Пенсія з інвалідності – це така пенсія, яку призначають особі на трива­лий час чи постійно у зв'язку з виявленням у неї певної хвороби і визнанням інвалідності І, ІІ чи ІІІ групи.

Пенсії з інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок:

а) трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначають незалежно від стажу ро­боти. Пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання призначають при наявності стажу роботи на час настання інвалідності.

Інвалідам унаслідок загального захворювання, які не мають достатнього для призначення повної пенсії стажу роботи, призначають пенсію з інвалід­ності при неповному стажі роботи в розмірі, пропорційному стажу, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної групи інвалідності.

Пенсія в разі втрати годувальника – це пенсія, яка встановлюється непрацездатним членам сім'ї в разі смерті їх годувальника.

"Втрата годувальника" – це його смерть, відсутність з невідомих причин чи пропажа безвісти.

Пенсія в разі втрати годувальника має загальні риси, характерні для інших видів пенсій, однак є і свої особливості. По-перше, мож­ливість пенсійного забезпечення непрацездатних членів сім'ї здебільшого залежить від того, чи мав годувальник право на пенсію з інвалідності. Таким чином, право на пенсію в разі втрати годувальника походить від права на пенсію з інвалідності годувальника.

Особа, що претендує на пенсію, пови­нна бути членом сім'ї годувальника; бути непрацездатною; бути утриманцем годувальника.

Утриманцем вважається член сім'ї, який перебував при житті померлого на його повному утриманні або одержував від годувальника допомо­гу, що була для нього постійним і основним джерелом існування.

До членів сім'ї, які мають право на пенсію в разі втрати го­дувальника, відносяться:

а) особи, що перебувають у шлюбі (чоловік або жінка);

б) близькі родичі (батьки, діти, онуки, дід, бабуся, брати й сестри);

в) особи, прирівняні до близьких родичів (усиновителі, усиновлені) тощо.

Сім'ї годувальника, який помер унаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання, пенсію призна­чають незалежно від стажу роботи годувальника.

Пенсії в разі втрати годувальника призначають на кожного непрацездат­ного члена сім'ї в розмірі 30% заробітку годувальника, але не менше соціаль­ної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.

На дітей, які втратили обох батьків, а також на дітей по­мерлої одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної пенсії.

На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію, призначають одну спільну пенсію, на вимогу члена сім'ї його частку пенсії виплачують окремо.

Пенсія за вислугу років – це пенсія, що призначається довічно за наявності певного спеціального стажу (вислуги років).

Підставою пенсійного забезпечення за вислугу років є зайнятість окре­мих категорій громадян на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до праці раніше настання відповідного віку, що дає право на пенсію за віком.

Пенсія за вислугу років передбачає наявність певного стажу, а в деяких випадках і віку та призна­чається довічно. Таку пенсію може отримувати об­межена категорія громадян.

Пенсії обчислюють із середньомісячного заробітку, одержуваного перед припиненням роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.

Соціальна пенсія – це пенсія, котру призначають громадянам у разі відсут­ності трудового стажу, тобто така, яка не пов'язана з трудовою діяльністю особи.

Соціальні пенсії призначають у таких розмірах:

особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на трудову пенсію без поважних причин – 30% мінімального розміру пенсії за віком;

особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на трудову пенсію з поважних причин, а також інвалідам III групи – 50% мінімального розміру пенсії за віком;

інвалідам II групи; дітям-ін­валідам віком до 16 років; дітям, а також одній із осіб у разі втрати годувальника – 100% мінімального розміру пенсії за віком;

інвалідам І групи; матерям-героїням200% мінімального розміру пенсії за віком.