Обґрунтуііте суть розквіту Київської Держави в період правління Ярослава Мудрого.

Період князювання Ярослава Мудрого вважається розквітом Київської Русі. У 1036 р. Ярослав завдав біля стін Києва страшної поразки печенігам, від якої вони вже так і не змогли оговтатися. Здійснивши військові походи на захід і на північ, Ярослав приєднав до своєї держави землі Червоної Русі, а також землі балтійських і фінських племен. У 1043 р. він провів невдалу війну проти Візантії, після чого в 1046 р. був підписаний міцний мир з імператором.

Значну увагу Ярослав приділяв церкві й будівництву. У 1051 р. митрополитом Київським уперше був призначений місцевий уродженець Іларіон, який демонстрував певну незалежність руської церкви від Константинополя. У Києві були побудовані прекрасний Софійський собор і Золоті ворота. Всього в столиці за часів Ярослава налічувалося близько 400 золотоверхих храмів. Ярославу Мудрому належить і перший руський збірник законів - "Руська правда". Уважне вивчення цього документа дозволяє зробити висновок про те, що за часів Ярослава Київська Русь була вже досить розвиненою феодальною державою. Русь часів Ярослава приголомшувала іноземців своєю письменністю, поширеною не лише серед знатних людей, але й у простолюдді. Сам князь зібрав унікальну бібліотеку, яка, на жаль, не збереглася до наших часів. У Києві діяли декілька шкіл, чого ще не було в переважній більшості європейських міст.

Міжнародний престиж Київської Русі був піднятий на небувалу висоту. Про це свідчать династичні шлюби, що пов'язували сім'ю Ярослава з правлячими європейськими дворами. Сам Ярослав був одружений на шведській принцесі Інгігерді; його дочки Єлизавета, Ганна та Анастасія були одружені відповідно з королями Норвегії, Франції та Угорщини; невістками Ярослава були: сестра польського короля, внучка німецького і дочка візантійського імператорів.

_______________________________________________________________________________________________________

8. Розкрийте причини і наслідки розпаду Київської держави.
Роздробленість, що охопила Русь у ХІ-ХІІІ ст., дістала назву феодальної, оскільки в її основі була еволюція феодальних відносин.
Серед причин політичної роздробленості Київської Русі можна виокремити такі:
1. Прагнення окремих князівств до самостійності.
2. Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення.
3. Несталий порядок успадкування князівської влади. Здавна на Русі панував "горизонтальний" принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата — до наступного за віком.
4. Занепад торгівлі.
5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками.
Наслідки політичної роздробленості були згубними для держави. У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Першими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно сам ості й ними стали також Ростово-Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське та інші князівства.
Проте роздробленість Київської Русі зовсім не означала. її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. З сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об''єднання найвпливовіших і найсильніших князів — т.зв. колективний сюзеренітет. Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів. Київ залишався безумовним загальнодержавним центром.

 

 

9. Висвітліть боротьбу населения українських земель проти татаро-монгольських завойовииків.
Монгольська держава сформувалася напри-кін. XII ст.
Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї Монголії — Чингізханом, він почав великі завойовницькі походи. Підкоривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на р. Калка сталася перша збройна сутичка монголів із русинами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед грізною небезпекою не змогли переступити через розбрат і спільно вдарити по ворогу. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши великих втрат, не наважилися продовжувати похід углиб Русі й повернули назад.

Нова хвиля монгольської навали розпочинається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося 150—200-тисячне військо онука Чингізхана — Бату-хана (Батия). Руські князі знали про підготовку цього походу, але, поглинені власними чварами, нічого не зробили для об'єднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237—1238 рр. було завойовано Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 р. мон-голо-татарське військо, незважаючи на героїзм русинів, здобуло і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240 р. оволоділо Києвом. Монголо-татарська навала мала для Русі катастрофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть тому. Загинула, була забрана у рабство або втекла з насиджених місць значна частина населення, в т. ч. й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила протидію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства. Занепали ремесла й торгівля, були зруйновані міста. Проте державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько-Волинська держава, безпосередня! спадкоємиця Русі з центром у Києві.

10. Охарактеризуйте розвиток Київської Русі в умовах роздроблсності (середина ХІ - перша половина ХІІ ст.). Наслідки політичної роздробленості були згубними для держави. У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Першими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно самостійними стали також Ростово-Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське та інші князівства.

Водночас зі зміцненням окремих князівств на землях Київської Русі тривали важливі перетворення в етнічній сфері. Зокрема, на теренах Полоцької, Псковської та Смоленської земель унаслідок змішування слов''ян-переселенців із місцевими балтами формувалася білоруська етнічна спільнота. Територіальним ядром утворення російського етносу стали Суздальська й Ростовська землі, де відбувалася енергійна слов''янська колонізація місцевих угро-фінських племен. Генетичною базою формування українського народу залишалися землі Південної та Південно-Західної Русі на чолі з Києвом. Під 1187 р. у літописі вперше вживається назва "Україна", яка поступово поширюється на всі землі, заселені українським етносом.
Проте роздробленість Київської Русі зовсім не означала. її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. З сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об''єднання найвпливовіших і найсильніших князів — т.зв. колективний сюзеренітет. Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів. Київ залишався безумовним загальнодержавним центром.

З ХШ ст. сепаратистські тенденції у Київській Русі починають перемагати. Занепадає система колективного управління державою, поступово втрачає провідної статус Київ. Відповідно монголо-татарська навала застала Київську Русь роз''єднаною, ослабленою нескінченними усобицями й нападами половців.

11. Визначте особливості політичного і соціально-економічного розвитку Галицького і Волинського князівств у Х] - ХІІ ст.
Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст. Міста, де налічувалося понад вісімдесят, були адміністративними, торговельно-ремісничими і культурно-релігійними центрами. їм належала важлива роль у політичному житті держави. Соціальний склад міського населення був неоднорідним. Ремісницька й купецька верхівка міст ("мужі градські") була опорою влади князя, сприяла її зміцненню, оскільки остання надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні ("гречники", "чудинці"та ін.) і ремісничі ("ряди", "братчини" та ін.) об'єднання. Мешканці міст: робітні люди, підмайстри, обслуга й інші "люди менші", хоча й були особисто вільними, підкорялися міському патриціату.
Галицько-Волинське князівство упереваж зберігалося у характерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала великому князю. Він здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збором податків. Прерогативою великокнязівської влади була також зовнішньополітична діяльність держави. За згодою великого князя призначалися єпископи. Атрибутами великокнязівської влади були "вінець"(корона), герб, печатка й прапор. Проте галицько-волинські князі не мали достатньої соціально-економічної опори й фактично залежали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. Князівська влада мала переважно обмежений характер: без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто зо формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії. Особливістю державного управління на Галицько-Волинській землі було застосування дуумвірату — спільного правління двох найвищих посадових осіб. Так, Великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком, який "тримав" більшу частину Волині.

12. З`ясуйте обставини утворення Галицько-Волинського князівства. Дайте оцінкудіяльності князя Романа Мстиславовича.
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; 3) енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264); 4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Сучасний Роману Мстиславичу літописець, оцінюючи його заслуги у справі з'єднання більшості руських земель, називає його «самодержцем усієї Руси»Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім’я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. В період, \84\ коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, потрібна була незвичайна енергія, щоб протистояти негативному ходові подій, затримати його і сприяти створенню нових державних об’єднань.

13. Охарактеризуйте основні напрямки державної діяльності Данила Галицького.
На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.
Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері Намагається створити антиординську коаліцію. Князь не Тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суз-дальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив 13вопрос..воєнний союз двох най-Впливовіших руських князів. Скориставшись скрутним становищем Данила Галицкого, римський папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоор-ріинцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покрови-Тельством папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід
Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати Галицьке пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено заручинами сина Данила — Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255— 1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Да-нилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після тяжкої хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

14. Проаналізуйте процес занепаду Галицько-Волинського князівства і його наслідки.
І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський КНЯЗЬ Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».
У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.
II етап (1205-1238) - тимчасовий розпад єдиної дер-жави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпре-цедентного порушення норм феодального права - оголо-шення князем боярина Володислава Кормильчича (1213- 1214);
- безперервне втручання у внутрішні справи захід-норуських земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимирі!'» п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.);
- зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.
III етап (1238-1264) - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угро-веськ та ін.).
На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу. Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність

15. Висвітліть стан культури Київської Русі
У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.

16. Проаналізуйте обставини та процес включення українських земель до складу Великого князівства Литовського в ХІV ст.
- У середині ХІV ст. переважна більшість українських земель потрапила під вплив Великого князівства Литовського. Першою під вплив Литви потрапила Волинь, коли у 1340 р. на галицько-волинський престол було поставлено Любарта – сина великого литовського князя Гедиміна. Наступний литовський князь Ольгерд у 1355-1356 рр. зайняв Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р., перемігши ординців у битві на р. Сині Води, підпорядкував своєму впливу Київщину, Переяславщину і Поділля. Таким чином, Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина і Поділля були інкорпоровані (включені) до Великого князівства Литовського. Процес приєднання цих земель носив мирний характер. Українське населення не чинило опору Литві, оскільки литовські князі несли визволення з-під ординського гніту, не порушували внутрішнього устрою руських земель. Литовські князі в управлінні дотримувались правила: «Ми старого не змінюємо, нового не впроваджуємо», що цілком влаштовувало місцеве населення. Навпаки, руські землі, які перебували на вищому рівні суспільно-політичного, культурного розвитку, справили вплив на Литву: руська мова стала у державі офіційною, довгий час діяли норми руського права, руський адміністративний устрій, переймався досвід будівництва фортець, налагодження податкової системи, утверджувалась православна віра. Не випадково нове державне утворення називали Литовсько-Руським князівством.
Оцінюючи ситуацію у Литовській державі, яка склалась після 1362 р., відомий український історик середньовіччя Наталя Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб’єкт історії – державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення становили русини, тобто білоруси та українці».

 

17. Охарактеризуйте основні напрямки політичного розвитку українських земель у ХІV и ХV ст.
- З кінця XІV ст. ряд зовнішніх і внутрішніх обставин спонукали Литву і Польщу до об’єднання. У цьому процесі виділяють два основні етапи – Кревську унію 1385 р., яка започаткувала об’єднання Литви і Польщі, і Люблінську унію, яка завершила їх об’єднання в одну державу.
.
За змістом Кревська унія(1385) – це династичний шлюб литовського князя Ягайла з польською королевою Ядвігою, внаслідок якого Ягайло отримував титул короля Польщі й зобов’язувався окатоличити литовців та «навіки приєднати всі свої землі, литовські, руські, до Корони Польської».
У 1387 р. Польща остаточно приєднує Галичину до своїх володінь. Розпочинається форсоване ополячення і окатоличення. На Галицьких землях утворюється Руське воєводство. Польське проникнення в українські землі кардинально відрізнялося від литовського: польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав’язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ’я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення.
Така політика зумовила появу литовсько-руської опозиції , яку очолив князь Вітовт. Підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, Вітовт незабаром переходить до ліквідації руських удільних князівств. Зводиться нанівець колишня автономія українських земель. Так. В 1452 р. було ліквідоване Волинське князівство, а у 1471 р. – Київське князівство.
Кревська унія стала першою спробою Польщі поглинути Велике князівство Литовське. Після нищівної поразки від татар 1399 р. Вітовту довелося дати клятву на вірність Ягайлові. У 1401 р. він підписав договір, відповідно до якого великокнязівська влада у Литві та землі, в тому числі українські, після смертіВітовта мусили повернутись Ягайлові.
Однак участь у переможній битві під Грюнвальдом суттєво укріпила позиції Великого князівства Литовського. Польща пішла на певні поступки. У 1413 р. у м. Городлі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію. Згідно з нею Польща визнавала право Литви на існування політично самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта не повинні були переходити під владу польського короля, а залишались у складі Литви. Проте Польща не відмовлялась від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише змінила тактичну лінію. Саме тому однією із умов Городельської унії було зрівняння у правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.
Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, обіймати державні посади. Отже, Городельська унія, поглибила протистояння між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського, спричинила глибокий розкол, посилила соціальний та національно-релігійний гніт.
Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло, польський король Ягайло з військом рушив на Волинь з метою максимального проникнення в українські землі. Чергове польсько-литовське протистояння закінчилося перемир’ям, відповідно до умов якого західне Поділля відходило до Польщі, а східне – залишалося під контролем Литви. Завоювання супроводжувалося активною полонізацію: у Галичині було утворено три воєводства – Руське, Белзьке та Подільське. З 1434 р. у руських провінціях було запроваджено польське право, нав’язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.
У другій половині XV – на початку XVІ ст. розгортаються процеси централізації, посилюється вплив Польща та прогресує занепад Литви. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязівський престол підштовхнули Литву до об’єднання з Польщею.

 

18. Охарактеризуйте основні напрямки соціально-економічного розвитку українських земель ХІV - першої половини ХVІ ст.
Зміни та зрушення в економіці в ХІV-XVI ст. Були тісно пов’язані з соціальними процессами. У цей час в соціальній сфері українських земель активно відбувалися формування та становлення станової організації суспільства, що базувалося на підставі юридично визнаних прав, привілеїв таобов’язків.
У процесі зростання феодального землеволодіння, утвердження фільваркової системи господарювання відбулося зближення між різними категоріямисеялнства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилась в залежність кріпосну. Суть кріпацтва полягала у прикріпленняселян до землі, запровадженні обов’язкових селянських робіт на пана (панщини), остаточному обмеженні громадянських прав і свобод селянства. Остаточнозаконодавче оформлення кріпацтва відбулося в «артикулах» польського короля Генріха Валуа (1573 р.) та тетьому Литовському статуті (1588 р.).
Характерні риси господарського життя:
- концентрація земель у магнатів;
- утворення фільваркових господарств;
- розвиток ярмаркової торгівлі;
- збільшення кількості міст і посилення їх ролі як центрів ремесла і торгівлі;
- подрібнення ремісничих спеціальностей;
- цехова організація.

 

19. З'ясуйте основні умови Люблінської унії та їі наслідки для України.
Люблінська унія 1569 (від лат. unia — союз) (пол. Unia lubelska; лит. Liublino unija; біл. Люблінская унія) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.
Основними пунктами Люблінської унії є такі факти, як:
1. Обєднання Польщі та Литви в єдину федеративну державу очолювану виборним монархом, що одночасно був і польським королем і литовським князем. Він обирався на спільному польсько-литовському сеймі.
2. Було створено єдиний сейм та єдину грошову систему. Кожна держава мала окреме законодавство, свою судову систему, свої центральний та територіальний уряди. В Литві власний сейм ліквідовувався.
3. До складу Польщі перейшли такі українські землі, як: Підляшшя, Волинь, Брацлавщина та Київщина.
Було утворено 7 воєводств:
-Руське(Львів);
-Белзьке(Белз);
-Брацлавське(Брацлав);
-Київське(Київ);
-Подільське(Кам’янець);
-Підляське(Дорогочин);
-Волинське(Луцьк).

Негативним наслідком Люблінської унії стало повне панування Речі Посполитої на українських землях, яке тривало до кінця XVIII ст. Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави. Також це закріпачення селянства, безжальна експлуатація природних багатств України. Продовжував ще більше панувати національний, соціальний та релігійний гніт українського населення, українці втрачають останні надії на створення самостійної держави. Полонізація та денаціоналізація призводять до втрати українським суспільством своєї політичної еліти. Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади; у містах православні українці усувалися від участі в самоврядуванні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися певними ремеслами, обмеження торгівлі і т.д.). В установах панувала тільки польська мова та латинь (як мова освіти, судочинства, діловодства).
Попри весь цей список є і позитивні аспекти підписання цієї угоди. Наприклад, збільшення кількості навчальних закладів завдяки західноєвропейському культурному впливу. Через те, що більшість земель було об’єднано в межах однієї держави? це сприяло політичному та культурному згуртуванню українського народу.