Філософія марксизму. Концепція практики. Матеріалістичне (економічне) розуміння історії. Розробка матеріалістичної діалектики.

У своїх вихідних засадах філософія марксизму є матеріалістичною концепцією. Матеріальний світ є вічним і безкінечним; його розвиток приводить до виникнення людини, якій притаманна свідомість. Свідомість є похідним від матерії феноменом. За Марксом, сутність і зміст свідомості визначається суспільним буття людей, тими соціально-скономічним умовами, в яких вони живуть. Ця, в цілому вірна думка, була гротескно перебільшена в марксизмі, внаслідок чого будь-які феномени духовної культури людства почали виводитися безпосередньо з економічних факторів, що, звісно, неправильно

Одним із надбань марксизму є подальший розвиток діалектики. Основні діалектичні закономірності (єдності і боротьби протилежностей, взаємопереходу кількісних і якісних змін, заперечення заперечення) були сформульовані Гегелем. Проте Гегель вважав, що вони є законами розвитку ідеї, духу. На протилежність Регелеві Маркс розуміє діалектику як логіку розвитку явищ та процесів, які існують поза свідомістю і незалежно від неї. В марксизмі єдина матеріалістична- діалектика виступає у двох різних, але взаємопов'язаних форма — об'єктивна та суб'єктивна. Перша з них —це діалектика розвитку самого об'єкта, тоді як суб'єктивна діалектика — це відбиток аналогів об'єктивної діалектики у свідомості людини.

Спираючись на здобутки попередньої філософської і економічної думки, Маркс аналізує буржуазне суспільство і виявляє його позитивні та Ця його не-розумність проявляється в тому, що: 1) два основних класи суспільства — робітники і буржуа — мають протилежні інтереси; 2) інтереси окремих власників засобів виробництва не співпадають, внаслідок чого між ними точиться конкурентна боротьба; 3) цілі та інтереси буржуазії не співпадають, а часто і суперечать цілям суспільства в цілому; 4) в цьому суспільстві існує відчуження людини від продукту праці, від самої праці, а зрештою, й від інших людей. Всі ці дисгармонії ведуть до суперечностей між людьми, які переростають в соціальні катаклізми*.

В ході вивчення специфіки капіталістичного способу виробництва Маркс доходить висновку, що в основі всіх соціальних суперечностей, а отже, й не-розумності суспільства, лежить приватна власність на засоби виробництва. Тому, за Марксом, розв'язання і "усунення суспільних конфліктів можливе лише при умові знищення приватної власності. Приватна власність є найглибиннішим джерелом, витоком всіх соціальних бід і тому саме її потрібно ліквідувати. На цьому підґрунті Маркс будує концепцію «розумної» держави й розумного суспільства, в якому всі люди будуть мати рівні права, одинакові соціальні можливості для реалізації своїх сутнісних сил, Саме в цьому суспільстві, за думкою Маркса, будуть створені всі необхідні умови для всебічного гармонійного розвитку кожної людини. Єдиним реальним засобом знищення приватної власності і утворення нового соціального ладу Маркс помилково вважав революціюм.

23. Перегляд традицій і принципів філософії Нового часу в др. пол. ХІХ . Раціоналізм й ірраціоналізм.

Вже з другої половини XIX ст. у філософській думці Європи зростають «некласичні» тенденції. На перший план поступово виступають ірраціоналістичні концепції, але і в межах класичного раціоналізму з'являються вчення (мар­ксизм, позитивізм О. Конта), які проголошують розрив з попередньою фі­лософською традицією.

Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних ам­біцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціаль­ного прогресу, тобто - перегляд традицій класичного раціоналізму. Критика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналіз­му, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.

Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнан­ня, то сучасна некласична Філософія стає Філософією людини і Філосо­фією мови. На перший план виходять проблеми людської суб'єктивності, духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми, проблеми мови та спілкування (комуні-кації).

При всій множинності філософських течій XX століття, їх можна роз­ділити на два основних опозиційних напрямки. До того чи іншого з них тяжіє більшість сучасних філософських систем. Це - ірраціоналістичний, екзистениійно-антропологічний напрям («філософія життя», екзистенці­алізм, філософія франкфуртської школи, психоаналітична філософія, пер­соналізм, філософська антропологія, герменевтика, феноменологія та ін.) і раціоналістичний, позитивістська орієнтований напрям, так звана «Філософія науки» (неопозитивізм, аналітична філософія, структуралізм тощо). Найбільш поширеними і впливовими вченнями у XX столітті стають ірраиіоналістичні вчення. Саме вони здійснили так званий «бунт проти розуму», відверто зреклися від раціоналізму та сцієнтизму'. У центрі їхньої уваги - проблеми людського існування. Розум, згідно концепції ірраціона­лізму, відіграє другорядну роль. Усі форми раціонального» свідомого у лю­дини проголошуються вторинними, похідними, а вирішальне значення у людському житті відводиться таким чинникам, як інстинкт, воля, підсвідо­ме, переживання, інтуїція, віра тощо. Своє завдання ірраціоналістична фі­лософія XX ст. вбачає не в пізнанні об'єктивних законів світу, (існування яких вона не визнає), не в пошуку об'єктивної істини, а у визначенні пев­них духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Питання про сенс людського існування постає тут особливо гостро, у зв'язку з чим згасає інтерес до природи і зростає інтерес до історії.