Філософія в Києво-Могилянській академії (І. Гізель, Ф. Прокопович).

Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, які були об'єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 році. Спочатку це був колегіум, а згодом (став академією, першим вищим навчальним закладом серед східних слов'ян. Тому Київська академія виконувала два призначення: по-перше, учбового закладу, по-друге, власне академії в сучасному розумінні цього слова, як об'єднання вчених цілого народу.Києво-Могилянська академія відіграла відчутну роль у розвитку та поширенню філософії не лише в Україні, але й у всьому слов'янському світі. Це виявилося в тому, що професори академії, в ті чи інші часи, були відомими діячами культури російської (Ф.Прокопович, С.Яворський та ін.), білоруської (Г.Кониський). • Всі без виключення професори академії при вирішенні проблем буття вихсЗдили із релігійних позицій. Тому для академії загальноприйнятоюбула точка зору, що Бог є началом і абсолютною основою існування Всесвіту. Разом з тим потрібно звернути увагу і на те, що відношення Бога і світу тлумачилося неоднаково. Одні професори притримувалися пантеїстичного розуміння зв'язку Бога і природи (Бог майже іманентний природі, розчинений у ній — Ф.Прокопович); інші виходили з деїстичної позиції (Бог створив природу і вклав в неї певні закони, але після акту творення більше не втручається в природні процеси — І.Пзель, Г.Кониський). В цьому ж руслі розглядалося і питання зв'язку Бога і людини. Натурфілософія в академії розвивалося також в рамках теології. Однією із найважливіших проблем, які розроблялися професорами академії, була проблема матерії. Основні висновки, до котрих приходили Г.Кониський, Г.Щсрбацький, Ф.Прокопович та інші, були такі: 1) матерія в якийсь певний час була створена Богом; 2) вона с єдиний і універсальний субстрат всіх конкретних тіл; 3) матерії притаманна внутрішня активність, саморух; 4) матерія вічна, не народжується і не знищується після акту творіння; 5) земна і небесна матерія одноякісні, тобто небесні і земні тіла побудовані з однієї і тієї ж матерії;

Філософія Г. Сковороди.

Григорій Савич Сковорода(1722-1794) — найвидатніша постать у культурному житті України XVIII ст. Філософ і поет, педагог і музикант, знавець латини, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов, він розвинув цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, створив власну фiлософську систему, специфiчний стиль i форму фiлософського мислення. Особливостями фiлософування Сковороди були: • органiчне посднання художнього i рацiонально-абстрактного свiтоспоглядання, наслiдком чого постас унiверсальний алегоризм, в якому предмети i явища осмислюються не в усiйсукупностi властивостей, а лише в їх абстрактно-схематичному образi; • символiзм у викладi, характерним для якого е симноли як «остась iстини» як те, що допомагаб пiзнати неземне; • метод антитези; • вiдсутнiсть теоретичноїовершеностi, формальноi система тизацii свох iдей, лише певний, досить чiтко окреслений ракурс бачення свiту чи проблеми.Основоположним принципом фiлософського вчення Сковороди є принцип двонатурностi свiту Згiдно з ним, все суще складаеться з двох натур — видимо i невидимо, тобто матерiального i iдеального, тiлесного i духовного, мiнливого i вiчного. Принцип двонатурностi свiту органiчНо пов'язаний зi вченням Сковороди про три свiти. Усе суще вiн подiляв на три специфiчнi види буття або 4свiти»: великий, або макрокосм (Всесвiт); малий або мiкрокосм (людина); свiт символiв, або Бiблiя. Макрокосм, першоосновою якого були чотири елементи — вогонь, повiтря, вода й земля, Сковорода подiлив на стиарий свiт, якй всi давно знають, i новий свiт, що вiдкриваеться лише тим, хто за видимим бачить невидиме. Ма.лий свiт, який с основою фiлософськоi системи Сковороди, фiлософ розкривае, виходячи з концепцй двонатурностi свiту. У людинi с видиме i невидиме, тiлесне i духовне, тлiнне i вiчне, зоннiшне i внутрiшнс. У духовному самопiзнаннi, яке розцiнюсться як домiнуюче, Сковорода вбачав ключ до розкриття таемниць буття свiту i самої людини. Третий свiт — свiт символiв (Бiблiя) допомагас людинi пiзнати в собi Бога. Бiблiя, на переконання Сковороди, с аптекою, що мiстить Божу премудрiсть для лiкування душевного свiту. Принцип двонатурностi свiту й iдея трьох свiтiв у вченнi Сковороди пiдпорядкованi основному об'ектовi його фiлософування — духовному свiтовi людини, проблемi її щасливого буття.