Позичковий процент, його суть.
Поняття грошового ринку.
Грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит мас форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти. У грошовому ринку нема визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Об’єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти.
15.Поняття грошових коштів.
Грошовий ринок поділяють на два основні сектори:
1) сектор прямого фінансування (безпосередньо від власників до позичальників);
2) сектор опосередкованого (непрямого) фінансування (по яких грошові кошти рухаються від кредиторів до позичальників через фінансових посередників – банки (особливе місце), небанківські фінансові установи).
В загальному вигляді модель грошового ринок можна поділити як схему потоків грошей між 3 суб’єктами:тими шо заощаджують гроші, тими що запозичують, фінансові посередники.
16.Структура грошового ринку.Грошовий ринок:
1. За призначенням ресурсів
-ринок грошей
*міжбанківські
*відкриті
- р-к капіталів
2.За інституційною ознакою:
-р-к банк кредитів
-р-к продуктів
3.За видами фін. інст..
-валютний р-к
-р-к ціних паперів
-р-к позичкових коштів
17.Поняттяпопиту на гроші.Попит на гроші – це запас грошей які прагнуть мати у своєму розпоряджені економічні суб’єкти на певний момент часу. Попит на гроші складається з двох складових:
1.попит на гроші як засоби обігу
2. попит на гроші як засоб збереження вартості.
Попит на гроші відрізняється від попиту на всі інші товари гроші бажані не задля самих себе, а для того щоб купувати необхідні товари.
Грішми володіють і накопичують їх у формі багатства через їхню представницьку вартість але зберігання грошей «на руках» як форми багатства тривалий час повино бути обмежено оскільки їхній власник втрачає можливість отримувати додаткові доходи. Тому попит на гроші зумовлений здійснювати операції і бажання володіти активами в майбутньому, тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.
18. Чиники, що визначають параметри попиту на гроші.: -зростання доходу : з збільшенням доходу також збільшується попит на гроші операційних витрат. – зростання ціни: за умови що ВВП не зміниться у своєму реальному обсязі, а ціни зростуть попит на гроші зросте також. Збільшення ціни також призводить до того що суб’єкт господарювання і населення починає шукати вигідніший варіант використання грошей. Грошова маса у суб’єктів господарювання у суб’єктів господарювання зросте у вигляді касових залишків, а у населення у вигляді зростання доходів.
19.Поняття пропозиції грошей та показники, що її формують.
Пропозиція-це є загальна кількість грошей що перебуває в обігу. Пропозиція на макрорівні:Це загальна маса грошей що перебуває в обігу. Пропозиція на макрорівні:Представлена елементами грошової маси збоку банківської системи і залежить від норми позичкового процента.Навідміну від попиту пропозиція грошей зі збільшенням процента зростає і навпаки. Пропозиція грошей не залежить від позичкового проценту, визначають ЦБ в рамках його монетарної політики.Пропозиція грошей визначається наступними показниками: 1-грошова база, 2-Грошово кредитний мультиплікатор 3-Коефіціент депонування 4-Норма резервування.
Грошова база включає: 1)запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків. 2)Суму резервів КБ на їх кореспондентських рахунках у ЦБ. Грошово-кредитний мультиплікатор- це коефіцієнт збільшення(зменшення)надлишкових резервів банківської системи який утворюється внаслвдок процесу створення нових банківських депозитів. Коефіціент депонування – визначає структуру коштів населення тобто співвідношення між готівковими залишками і коштами на поточних або депозитних рахунках
20.Рівновага на грошовому ринку.
Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції. Між попитом та пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Найбільш бажаною на цьому ринку є рівновага між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Мз). Іншими словами, рівновага наступає тоді, коли Md = Мз. Саме за такої рівноваги створюються умови для ефективного розвитку суспільного виробництва, якщо ж така рівновага порушується, то сфера грошового обігу дестабілізується і у виробництві виникають певні труднощі. Тому в сучасній ринковій економіці держава через свою банківську систему намагається створювати таку ситуацію на грошовому ринку, яка б характеризувалась його стійкою рівновагою, або ж наближалась до неї.
21.Поняття грошової системи та вимоги до неї.
Грошова система- це форма організації грошового обороту в країні становлена загальнодержавними законами. Грош. сис. Формується і функціонує на базі банківської і розглядається як її складова. НБУ є інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпечені ефективного функціонування грошової системи країни. Призначення та особлива місія грошової системи у функціонувані держави зумовлюють важливу роль історичного чиника, традицій, національних особливостей розвитку економіки. Завдяки цьому грошова система кожної країни має специфічні ознаки які забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання. Разом з тим у грошових системах країни є багато спільного: однотипні методи регулювання грошових протоків,однорідна маса грошей в обігу, ідентичні інструменти регулювання грошового ринку.
22. Національна грошова система та її елементи
Національна грошова система – це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні включаючи порядок емісії нац..грош.знаків.
Вона регулюється законами держави та іншими юр.актами.
Елементи національної грошової системи:
найменування грошової одиниці – грошова одиниця встановлюється законодавством країни, виходячи із соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку.
масштаб цін – це величина грошової одиниці даної країни. Масштаб цін є складовою функції міри вартості і доповнює її призначення виражати її цінні товари.
Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу.
емісійна валюта законодавчо встановлений порядок випуску і обігу нерозмінних на золото кредитних і паперових грошових коштів.
Емісійні операції в країні виконують:
А)емісійний банк; ЦБ, який користується монопольним правом випуску банківських білетів(банкнот),які становлять найбільшу частку готівкового грошового обігу.
Б)в окремих випадках емісія грошових знаків може доручатись міністерству фінансів. В таких випадках грошові знаки визначаються банківськими білетами.
5. регламентація безготівкових грошових розрахунків – безготівковий оборот здійснюється по рахунках в банку, не виходячи за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій. Створює сприятливі умови для захисту загально суспільних інтересів учасників грошового обороту.
6.регламентація готівкового грошового обороту – готівка обертається поза банками, що робить її дуже зручною для обслуговування незаконних анти суспільних операцій та видів діяльності
7. регламентацію режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями – це ефективний елемент грошової системи в країні як і в інших країнах світу він активно використовується для захисту і забезпечує стабільність нац. валюти.
8. регламентація режиму банківського % - забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже на стабільність грошей.
9. держ органи які здійснюють регулювання грошової системи: НБУ, КабМін,Мін економіки, МінФін.
23. Структура грошової системи.
Грошова система – це форма організації грошового обороту в країні встановлено загально-державними законами.
Грошова система формується і функціонує на базі банківської і розглядається, як її складова.
Структура грошової системи складається з 3-ьох підсистем:
система безготівкових розрахунків
система готівкового обігу
валютна система.
У сфері безготівкового обігу гроші рухаються за рахунками в банках не виходячи за межі банківської системи.
У сфері готівкових розрахунків гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів .
Валютна система- це державно- правова форма організації міжнародних валютних відносин. Розрізняють національну, світову, міжнародну валютні системи.
24. Основні типи грошових систем їх еволюція.
Класифікація грошових систем:
| Основні ознаки класифікації: Залежно від того, в якій формі функціонують гроші: 1.залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини: А)ринкова грошова система Б)неринкова грошова система 2.за характером регулювання валютних відносин в країні: А)відкрита грошова система Б)закрита грошова система 3.відповідно до загальних законів функціонування грошей А)саморегульована грошова система Б)регульована грошова система | Види грошових систем: 1.регульована грошова система: -паперово-грошовасистема -система кредитних грошей. 2.Система металевого обігу: А)біметалізм: -система паралельної валюти -система подвійної валюти -система «кульгаючої» валюти. Б)монометалізм: -золотий: * золотомонетний стандарт. *золото зливковий стандарт *золото девізний стандарт -срібний. |
25. Становлення та розвиток грошової системи України.
З проголошенням у 1991р незалежності України почався процес становлення власної грошової системи.
Наша держава пройшла декілька етапів:
28грудня1991р з прийняття постанови КабМіну і НБУ «Про введення в Україні купонів багаторазового використання».Купони виконували роль готівки і видавалися поряд з рублями.
12 листопада1992р купон був введений у безготівковий обіг і наша країна остаточно вийшла з рубльової зони.
2 вересня 1996р була проведена грошова реформа України і введена нац. грошова одиниця – гривня.
Організаційно правові засади створення грошової системи України були закладені в ЗУ «про баники і банківську діяльність» від 20березня 1991р. Цей закон надавав монопольне право НБУ здійснювати емісі грошей на територію України, організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей і проводити єдину грошово-кредитну політику країни.
26. Державне регулювання грошового обороту: фіскально-бюджетна і грошово-коедитна політики.
Для реалізації впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну політику.
Цілі даної політики:
1 забезпечення необхідного рівня економічного зростання.
2 забезпечення максимальної зайнятості
3 контроль над інформацією з метою її зменшення та стабілізація ціни.
Фіскально-бюджетна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.
Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:
— вплив на стан господарської кон'юнктури;
— перерозподіл національного доходу;
— накопичення необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.
Дискреційна та не дискреційна фіскально-бюджетна політика — це основні її типи.
Дискреційна фіскально-бюджетна політика —політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками й державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю за інфляцією і прискоренням економічного зростання. Основні засоби — зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами; зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільних); циклічні зміни рівня податкових ставок.
Недискреційна фіскально-бюджетна політика — це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.
Грошово-кредитна політика — це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.
Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики — це основна функція центрального банку.
Основними типами грошово-кредитної політики є:
— політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") — весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;
— політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") — забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:
— стратегічні — можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;
— проміжні — досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;
— тактичні — мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система — центральний банк і комерційні банки; урядові структури — Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.
Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:
— здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;
— регулювання резервної норми комерційних банків;
— зміну норми банківського процента;
— рефінансування комерційних банків;
— валютне регулювання.
27.Суть інфляції та форми її прояву.
Інфляція – це знецінення грошей в наслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін.
Форми прояву інфляції:
зростання цін на товари і тарифів на послуги.
падіння валютного курсу нац.. грошей
поглиблення товарного дефіциту.
Індекс інфляції на кінець 2011р становив 100,2%.
Інфляція має цілу низку наслідків:
1. Зниження життєвого рівня населення у формах:
— зниження реальної вартості особистих заощаджень;
— скорочення поточних реальних доходів.
2. Ефект інфляційного оподаткування (зниження реальної вартості накопичених грошей).
Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва.
Некерована інфляція порушує управління економікою загалом.
Серед протиінфляційних заходів можна виділити такі:
— грошові обмеження, обмеження доходів населення через заморожування заробітної плати;
— зовнішні (зростання цін на світових ринках; скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі; від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу);
— внутрішні (деформація економіки; монополія держави на грошову емісію; монопольне становище великих виробників і їх диктат цін на ринках; монополія профспілок на ринку праці та їх можливість впливу на рівень оплати праці; непомірно високі податки або процентні ставки за кредит).
28.Етапи інфляційного процесу.
В своєму розвитку інфляція проходить декілька етапів:
1 темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, при чому це випередження поступово зменшується наближаючись до вирівнювання. Субєкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни і тому вони деякий час залишаються незмінними чи підвищується повільніше, ніж зростає маса грошей.
2 темпи знецінення випереджають темпи зростання їх пропозиції.
Економічні суб’єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін, тому починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, але й для майбутнього використання.
Наслідком є зростання цін порівняно із зростаннями грошової маси і падіння рівня ВВП.
3 зростання цін набуває нерівномірного стрибкоподібного характеру. Коли темпи зростання цін випереджають темпи зростання гршової маси, то відстають від них. Це пов’язано з одного боку із впливом факторів інфляції, які так і не вдалося подолати з іншого боку з «грошовим голодом», з кризою не платежів, яка погашається емісією.
29.Типи та види інфляції.
1) залежно від можливості передбачення зростання цін:
- очікувана - прогнозоване зростання цін;
- неочікувана - не прогнозоване зростання цін.
2) залежно від типу економічної системи:
- прихована – коли загальна економічна нерівновага між грошовими попитом і пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом цінами та всім суспільним відтворенням. Це супроводжується не просто деформаціями ринкових межанізмів, а і їх руйнацією.
- відкрита – загальна економічна рівновага між попитом і пропозицією виявляється підвищенням цін. Вона хоч і деформує ринковий механізм, але і не руйнує його остаточно.
3) залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на:
- повзучу – характеризується надмірною емісією і прискоренням накопичення грошової маси без помітного підвищення цін.
- галопуюча – суб’єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати товари на нац..валюту , яка поступово втрачає свою купівельну спроможність та старається переходити на бартерні операції або на продаж товарів за іноземною валютою.
- гіперінфляція – характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін. Спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки.
- суперінфляція – темпи зростання цін становлять більше 1000%.
4) за формами прояву:
- цінова – проявляється зростанням цін
- заощаджень – коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень.
- девальвація – знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до нац..валюти.
5) залежно від причин, які спричиняють інфляційний процес:
- інфляція витрат – тиск на ціни з боку виробничих витрат.
- інфляція попиту – спонукається тиском на ціни з боку грошей внаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленою цим збільшенням платоспроможного попиту на товарних ринках.
30. Методи регулювання інфляції. Державне регулювання інфляції.
Методи регулювання інфляції:
грошові обмеження, обмеження доходів населення через заморожування зарплати.
розв’язання проблеми державного дефіциту.
реформи оподаткування, скорочення податкових ставок.
структурна перебудова
регулювання валютного курсу
приватизація
підвищення % ставок за кредит.
31. Види інфляційної політики.
Антиінфляційна політика має спрямовуватись на досягнення таких 3-ьох цілей:
розвиток ринкового механізму
проведення політики грошового регулювання
скорочення бюджетного дефіциту.
Антиінфляційна політики в більшості країн з розвинутою економікою проводиться за кількома напрямами – дефляцій на політики, політика доходів, чи за одним і другим напрямками одночасно.
Дефляційна політика має ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фіскально бюджетну і грошово-кредитний механізм.
Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в оборот скорочуються витрати державного бюджету.
Інфраструктуру і потреби військово промислового комплексу.
Політика доходів передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами; даний контроль може зводитись до фіксації заробітної плати і цін на певному рівні, або встановлення темпів їх зростання в певних межах.
32. Особливості інфляційного процесу України.
Починаючи з 1991р Україну охопила глибока інфляція, з якої вона не виходила більше 10 років.
Найбільш специфічною рисою цього періоду є те, що він був перехідним тобто ринкові методи тісно перепліталися з командно-адміністративними в економічному житті.
Особливості інфляційного процесу:
Україна дістала у спадок від СРСР високо затратну неефективну з неринковою структурою економіку, переважна частина, якої була не спроможна працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетної допомоги.
«інфляційний навіс» у вигляді 117 млрд.карбованців вкладів населення в банках насамперед в ощадному банку.
Україна не розробила чіткої обмеженої в часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства,а проводила свої реформи шляхом політики «спроб і помилок», в які зводились до підтримання будь якою ціною старого виробничого потенціалу, а помилки до неймовірного збільшення державних витрат на ці цілі.
33. Сутність грошових реформ, їх мета.
Грошова реформа – це повна або часткова перебудова грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов.
Мета грошової реформи:
Це стабілізація грошового обігу та надання національній валюті характеру єдиного законного платіжного засобу та підвищення її купівельної спроможності ї конвертованості.
Грошові реформи необхідні у випадках:
1 зміна державного устрою
2 глибокі економічні кризи фінансової системи
3 економічні потрясіння, коли гроші перестають виконувати свої функції.
4 поглиблення дефіциту бюджету та інфляційних процесів.
5 падіння ролі грошей розрахунків та кредиту.
34. Класифікація грошових реформ. Методи стабілізації національної валюти.
* 1 Враховуючи мету проведення та глибину перебудови державою, наявної грошової системи грошові реформи поділяються на 2 види:
- повна(структурна) – передбачає структурну перебудову дійсної системи грошововалютних і кредитних відносин, а також впровадження в обіг нової грошової одиниці.
- часткова – змінюються окремі елементи грошової системи.:
А) реформи формального типу – зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасними або поступовими вилученнями старої.
Б) деномінацій ні реформи – проводяться шляхом обміну старих купюр на нові і перерахуванням всіх грошових показників за певним співвідношенням. В наслідок даної реформи відбувається зменшення маси грошей в обігу і відбувається укрупнення масштабу цін.
* 2 за характером обміну старих грошей на нові:
- неконфіскаційною ознакою – для всіх економічних суб’єктів уцінка запасу грошей, доходів і цін здійснюється за єдиним співвідношенням обміну грошей, тобто незалежно від того чи готівкові запаси чи безготівкові.
- конфіскаційні (шокові) – передбачають здійснення комплексу заходів:
А) становлення ліміту на обмін банкнот
Б) обмін банкнот по дефляційному курсу на нові з метою різкого зменшення маси грошей в обігу.( дефляція – це процес призупинення темпів зростання грошової маси в обігу)
В) замороження депозитів населення та суб’єктів господарювання
Г) тимчасове припинення валютно-обмінних операцій
Д) обмін грошей проводиться за регресивною ознакою
Е) встановлення обмеженого терміну обміну грошей
Нуліфікація – це старі гроші оголошуються недійсними і вилучаються з обороту.
*3 за порядком введення в обіг нових грошей:
- одномоментні грошові реформи – строк обміну грошей становить 7-10днів
- паралельні- випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово паралельно з обміном старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно .
* 4 за характером впливу на курс нац. валюти порівняно з іноземною валютою чи міжнародним валютно-розрахунковими одиницями:
- девальвація – це знецінення нац. грош одиниці порівняно з іноземною валютою, чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.
- ревальвація – це підвищення курсу вартості нац. валюти, щодо іноземних валют.
35. Особливості проведення грошової реформи в Україні.
У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.
Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.
Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети:
— створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;
— забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
— сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.
Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.
Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:
— перший етап (січень — листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;
— другий етап (листопад 1992 — серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;
— третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.
36. Сутність валюти та її конвертованість
Валюта – це грошова одиниця будь-якої країни,
Валюта – це будь-які грошові кошти формуваня та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано з зовнішньо-економічною діяльністю.
Класифікація валюти:
в залежності від країни емітента валютних коштів:
національна
іноземна
колективна
по відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту – це іноземна валюта, в якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньо-торговельних операціях та іноземних інвестиціях.
За режимом використання неконвертовані і конвертовані
Конвертовані валюти поділяються
за повнотою
повністю конвертовані (обмін на всі валюти)
частково конвертовані
за видами суб’єктів
зовнішня
внутрішня
за характером економічних операцій, які обслуговують конвертовані валюти
за поточними операціями
за переміщенням капіталу.
Валютний ринок
Валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів які у взаємодії забезпечують можливість вільно купити або продати національну і іноземну валюту на основі попиту і пропозиції.
За своїм призначенням
Валютний ринок –це сектор грошового ринку, на якому врівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.
Об’єктом виступають валютні йцінності ( іноземні , національні)
Суб’єкти: всі економічні агенти(як ф.о і ю.о, резиденти і нерезиденти і фінансові посередники)
Структура валютного ринку:
національний – існує у більшості країн світу, обмежується економічний простором однієї країни і регулюється національним валютним законодавством.
міжнародні валютні ринки – регулюються за допомогою міждержавних угод, домовленостями самих учасників цих ринків.
світовий валютний ринок.
Види валютних ринків:
ринок євровалют – міжнародний ринок валютних країн Зх.Європи де операції здійснюються виключно в Євро.
ринок євродепозитів – виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках ЗХ. Країн за рахунок коштів , що обертаються на ринку євровалют.
ринок єврокредитів – виражає стійкі кредитні зв’язки з надання міжнародних позик у євровалюті великим комерційним банкам, країн із розвинутою ринковою економікою.
Функції валютного ринку:
забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави.
Забезпечення прибутку учасником валютних відносин
Врівноваження попиту і пропозиції на валюту і регулювання валютних курсів.
Страхування валютних ринків
Створення передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками.
38. Режим валютного курсу в Україні та порядок його встановлення.
Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни виражена у грошовій одиниці іншої країни.
Котирування валюти – це встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів.
Воно буває двох видів:
пряме котирув – визначає кількість най валюти за одиницю іноземної
непряме котирув – визначає кількість іноземної валюти, яка виражається в одиницях нац. валюти.
Функції валютного курсу:
порівняння цінових структур і результатів виробничого відтворення окремих країн.
Порівняння цін національного та світового ринків
Перерозподіл нац. продукту між країнами , які здійснюють зовнішньо-економічні зв’язки .
Види валютних курсів:
національний і реальний
плаваючий і фіксований
офіційний і ринковий
легальний і нелегальний
спот і форвард
курс продавця і курс покупця
двосторонній і багатосторонній ефективний
двосторонній і багатосторонній реальний.
Фактори які впливають на валютний курс національної валюти.
платоспроможний баланс країни
пропозиція грошей
дефіцит державного бюджету
ВВП
Рівень реальних % ставок
Темп інфляції
Ступінь використання певної валюти на євроринках і в міжнародних розрахунках.
Ступінь розвитку фондового ринку.
39. Валютні системи та їх характеристика
Валютна система – це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин.
Розрізняють три види валютних систем:
національна – це державно правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країними та міжнародними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.
Елементи національної валютної системи:
назва, купюрність та характер емісії національної валюти
ступінь конвертованості нац. валюти
режим курсу нац. валюти
режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті
режим формування і використання державних золотовалютних резервів
режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні.
регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних паперів
регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин
визначення нац. органів які проводять валютну політику.
світова – це функціональна організація валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків її розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи.
Елементи світової валютної системи:
- міжнародні засоби обігу і платежу
міжнародні ліквідні ресурси
міжнародні валютні ринки і ринки золотом
система міжнародного кредитування і міжнародни розрахунків
міжнародні організації які здійснюють міждержавне валютне регулювання.
міжнародна(регіональна) – це правова форма організації міжнародних валютних відносин між групами країн.
Елементи:
регіональна міжнародна розрахункова одиниця
спеціальний режим регулювання валютних курсів
спільні валютні фонди
регіональні валютно-розрахункові установи.
40. Міжнародні валютні відносини та валютні операції.
Валютні відносини – цесукупність економічних відносин, які виникають в процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою.
Характерні особливості:
1 вони складаються між суб’єктами різних країни, які повинні дотримуватись вимог національного законодавства цих країн.
2 реалізуються в складі певних сегментів світового ринку і тому зазнають впливу традицій нормативних вимог, правил, передбачених міжнародними угодами.
3 оскільки вони обслуговуються кількома валютами , то істотний впливна них справляють чинники, пов’язані з валютним ризиком.
У валютних відносинах можна виділити такі складові:
- міжнародні розрахунки за зовнішньо торговельними операціями;
- одержання і погашення різних видів валютних позик
- переміщення валюти при здійсненні інвестиції
- переміщення валюти при наданні економічної і технічної допомоги
- операції з купівлі продажу валюти на зовнішньому і внутрішньому валютному ринку
Валютні операції – це операції, які пов’язані з переходом права власності на валютні цінності за винятком операцій, що здійснюються резидентами у валюті країни.
41. Валютна політика
Валютна політика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.
головне завдання – це забезпечення ефективного функціонування валютних відносин.
Валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки.
Економічні заходи полягають у використанні тих чи інших інструментів і важелів впливу, які визначають економічну мотивацію поведінки суб’єктів валютних відносин.
Правові заходи охоплюють юридичне оформлення валютної політики у вигляді відповідного валютного законодавства країни, а також укладених міжнародних угод, предметом яких є регулювання валютних відносин.
Організаційні заходи передбачають конкретну діяльність відповідних державних інституцій із реалізації валютної політики у вигляді підготовки, прийняття і контролю за реалізацією певних рішень з валютних відносин.
Таким чином, валютна політика є невід’ємною складовою державної економічної політики і за своїми цілями та пріоритетами має бути тісно пов’язана з нею. Елементи валютної політики визначають спрямованість регулятивного впливу держави у валютній сфері економічних відносин. Власне вплив держави на всю систему валютних відносин і становить головний зміст валютної політики.
Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:
—валютну дисконтну політику;
—валютну девізну політику;
—валютне субсидування;
—диверсифікацію валютних резервів.
Валютна дисконтна політика — це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки процента для орієнтовного коректування валютного курсу, регулювання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіжних зобов´язань.
Валютна девізна політика — це система регулювання валютного курсу купівлею та продажем валюти через валютну інтервенцію та валютні обмеження.
Валютна інтервенція— це форма впливу центрального банку країни на формування курсу національної валюти. Полягає у здійсненні банком цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти (твердої) за національну.
Валютні обмеження — це система правових, організаційних та економічних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютами.
42. Зародження та розвиток кількісної теорії грошей, її представники.
Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей зявляються в 16 столітті.
Вважається що першим про це сказав французький філософ Боден.
В своїй праці він сказав, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота та срібла.
Засновниками кількісної теорії грошей є: француз Монтеск’є, англійці Локк і Юм.
Особливий внесок в цю теорію зробив Юм у своїй праці «Про гроші».
Він стверджував, що збільшення кількості грошей за незмінної товарної маси призводить до зростання цін. За його уявленням товари входять в обіг без ціни на золото і срібло без вартості. В появі цієї теорії грошей сприяли два суттєвих явища:
великий потік золота і срібла в Європу, що стало наслідком відкриття Америки і масового пограбування європейськими колонізаторами місцевого населення
саме в цей період посилюється процес становлення номіналістичної теорії, згідно якої гроші – це тільки умовний знак, який не має своєї власної вартості.
Прихильники цієї теорії грошей сконцентрували основну увагу саме на залежності цін від кількості грошей.
Вони виходили з таких положень:
купівельна сила грошей, тобто їх функція як засобу визначення ціни встановлюється на ринку.
сама зміна цін характеризується як явище, котре стосується всіх без винятку товарів
зміна цін відбувається пропорційно до зміни грошової маси.
Особливий внесок в цю теорію грошей зробив Рікардо.
він мав уявлення про пов’язання цієї теорії з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші – це товар і вони мають свою внутрішню вартість.
При збільшенні кількості золота в країні вартість грошей падає, що створює всі умови для його вивозу з країни. Цей відтік золота призводить до автоматичного падіння цін на товари і відповідно до зростання ціни золота.
43. класичні положення кількісної теорії грошей.
Кількісна теорія грошей:
Абстрактна ,номінальна , металі стична ,теорія держави ,функціональна, прикладна (монетарна, монетаристська) класична, неокласична, кейнсіанська, неокейнсіанська, монетаризм
Абстрактна теорія
Представники цієї теорії віддають перевагу внутрішнім аспектам грошей, недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси.
Прикладна
Прихильники цієї теорії сприймають гроші такими, якими вони є і досліджують питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі.
якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси.
який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку
не може держава використовувати цей механізм у своїй політиці
якою має бути грошово-кредитна політика в країні.
Номінальна
Полягає в запереченні товарної природи грошей і визначення їх як умовних знаків, які позбавлені внутрішньої вартості.
Гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну, або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх матеріального захисту і визначається лише найменуванням.
Номінальна теорія виникає у 17-18 столітті, коли грошовий обіг переповнений неповноцінними металами.
Обєктивною причиною виникнення став перехід від зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші перестали сприйматися за вагою , а тільки за найменуванням.
Представники: Стюарт, Берклі, Барбон
Металістична
Ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Ця теорія не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервні функції металевих грошей надає фундаментального значення.
Представники: Стаффорд, Мен, Монкретьєн, Норе, Галіані.
44) Трансакційна версія кількісної теорії грошей, її суть й найважливіші положення. Рівняння обміну І.Фішера. Загальний закон грошового обігу І.Фішера базується на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх в обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів. Зв’язок цих величин він виразив у вигляді рівняння обміну: MV = PQ, де М ¾ сума наявних грошей, що знаходяться в обігу протягом певного періоду; V ¾ швидкість обігу; P ¾ ціна індивідуального товару, реалізованого за вказаний період; Q ¾ кількість товарів. Фішер та його послідовники прагнули пояснити, що швидкість обігу грошей(V) і рівень виробництва (Q) не залежать від кількості грошей(M) і рівня цін. Вони вважали,що швидкість обігу грошей залежить від демографічних і технікоекономічних параметрів.
У своїй праці «Купівельна спроможність грошей»,Фішер математично обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються у процесі товарообміну.
Формула рівняння обміну Фішера:
MV = PQ, М - середня кількість грошей ,що використовуються в обігу в країні протягом року; V - середня кількість оборотів грошей в їх обміні; Р - середня продажна ціна кожного окремого товару в даній країні; Q - середня кількість товару. Закон грошового обігу: емісія грошей не може здійснюватись в будь-яких масштабах. Якщо держава не буде дотримуватись певних економічних законів,то буде відбуватися поступовий розпад цієї економічної системи, знизиться рівень виробництва, життєвий рівень населення. Закон грошового обігу відображає внутрішньо необхідні, суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей та вартістю. 
де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; ПЛ — сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів; О — швидкість оборотів грошової одиниці.
45.«Кембріджська версія» кількісної теорії грошей.
На поч. ХХ ст. у Зх Європі набула поширення ін. версія кількісної теорії, відмінна від трансаційного варіанта І.Фішера. Вона була названа теорією касових залишків або “кембріджською версією”. Її активними пропагандистами були професори Кемріджського університету: А.Маршалл, А.Пігу, Д.Робертсон, Дж.М.Кейнс.Як і Фішер. представники кембріджської школи намагалися пояснити тезу про визначальний вплив зміни грошової маси на рівень цін. Проте на відміну від І.Фішера їх підхід до проблеми був не макро, а мікроекономічним і насамперед стосувався попиту на гроші.Вони зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей окремих суб’єктів господарювання. Важливою відмінністю даної теорії було те, що розміри нагромадження грошей не нав’язують суб’єкта господарювання з боку державних структур. Такими мотивами нагромадження грошей вважали:
1) потреби запасів обігів і платежів для здійснення поточних платежів(трансакційний мотив);
2) потребу в резерві грошей для покриття непередбачуваних потреб.(мотив завбачливості).
46. Кейнсіанська модель кількісної теорії грошей
Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому,що вона вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни,а цін на виробництво визначає,що цей механізм впливає на прийняття рішень про майбутнє капіталовкладення. За словами Кейнса гроші набувають важливості лише у теорії %. Чим сильніша неясність щодо динаміки %, тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва. Даній теорії він посвятив цілий ряд праць, зокрема «Трактат про грошову реформу», «Загальна теорія зайнятості % і грошей».Оцінюючи внесок Кейнса у розвиток теорії грошей слід зробити такі зауваження: 1) у своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань абстрактної теорії грошей. 2) аналізуючи економічні кризи,які економічно впливали на світову економіку протягом 50 останніх років. Виникла необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням. 3) гроші стали об’єктом державного регулювання і одночасно інструментом через механізм монетарної політики. Кейнс приділив велику увагу аналізу мотивів нагромадження грошей: 1) трансакційний; 2) зав бачності; 3) спекулятивний.
47. Монетаризм, його витоки та основні положення.
Сучасний монетаризм виник у 60х рр.. 20 ст. у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції. У той час загострилась проблема інфляції, а проблема безробіття відійшла на 2 план. Формування було започатковано виходом в світ наукових праць представників Чиказької школи на чолі з Фрідманом . «Дослідження в галузі кількісної теорії», «Історія грошей США». Всупереч базовому положенню Кейнсіанської теорії,що ринкова економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здатен до саморегулювання монетаристи дотримувались прямо протилежного погляду – вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання. Оскільки грошова загроза дестабілізації для реальної економіки виходить з грошової сфери, то остання має бути ключовим об’єктом державного регулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами.
48. Необхідність кредиту та його походження.
Кредит існував не завжди.На певному етапі розвитку товарного виробництва виникали ситуації коли продавцеві було необхідно продати товар а в покупця не було можливості його купити тому що він ще не продав свій товар або ще не виготовив . За наявності певного ступення довіри між ними виникають кредитні відносини з приводу продажу товарів на умовах відстрочки платежу. Отже кредит-виникає не в сфері виробництва а в сфері обіга з метою полегшення процесу реалізації.Історики свідчать що кредит існував понад 3 тис. років тому в Австрії, Вавилоні , Єгипті. Первинні передумови появи кредиту: Протиріччя руху вартості у сфері товарного обігу, пов’язані з труднощами еквівалентного обміну між економічно відособленями товаровиробниками. Перші форми кредиту: 1)Лихварський-Надавався дрібним виробникам під високі %. 2)Комерційний –Продаж товарів з відстроченням платежу під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Необхідність виникнення кредитних відносин пов’язана з індивідуальними особливостями кругообігу капіталу.
49.Сутність кредиту, його ознаки як економічної категорії.
Слово «кредит»-від лат позика або борг, другий переклад –вірю, довіряю. Кредит-це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторін цих відносин. Економічною основою кредиту є мобілізація тимчасово віних коштів і формування з них позичкового капіталу. Кредитування-це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати. Характерні ознаки кредиту: 1)Позичальником як правило виступають суб’єкти господарювання а кредитором – банківські установи. 2)Джерелом позичкового % є прибуток на позичені гроші. 3) Позичальник має пред’явити гарантію на повернення кредиту. 4)Передбачає сплату % по кредиту. 5)Суб’єкти кредиту можуть виступати в ролі позичальника і кредитора. 6)Повернення кредиту здійснює позичальник.
50.Наукові концепції кредиту.
В економічній категорії виділяють 2 наукові концепції кредиту:
1)натуралістична ; 2) капіталотворча.
Суть натуралістичної теорії визначаються такими положеннями:
1) об’єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені 1 суб’єктом господарювання іншому.
2) кредит – форма руху матеріальних благ,а тому роль кредиту полягає у перерозподілі усіх благ у суспільстві.
3) позичковий капітал є реальним капіталом у речовій формі.
4) банки виступають як посередники.
5) пасивні операції виступають первинними відносно активних. Основоположниками даної теорії були:
Смітт, Рікардо, Тюрго, Міль.
Суть капіталотворчої теорії визначається такими положеннями: 1) кредит є безпосереднім капіталом, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу.
2) банки – це не посередники кредиту,а «творці» капіталу.
3) активні операції є первинними відносно пасивних.
Основоположником теорії був Ло.Прибічники: Шумберг, Бан, Кейнс
Позичковий процент, його суть.
Позичковий %,або % за кредит – плата,яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.
Джерело позичкового % : додаткова вартість ,що створюється в процесі ефективного використання позичкового капіталу.
За призначенням позичковий % відображає з 1 боку ефективне використання позичкового капіталу,а з іншого забезпечує доходи банку і компенсує його витрати. Функції позичкового % :
1) Розподільча – прибуток отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу розподіляється на 2 частини – позичковий % і підприємницький дохід, при чому сплата і розмір позичкового % мають імперативний характер, його сплати неможливо уникнути. Отже,позичальнику належить лише та частина прибутку, яка залишається після сплати %.
2) Збереження позичкового капіталу – за допомогою % кредиторові забезпечується повернення від позичальника,як мінімум вартості що була надана в кредит, особливо дія цієї функції проявляється у періоди високих темпів інфляції.
3) Стимулююча - % спонукає позичальника ефективно використовувати передусім власний капітал, а також надані йому у тимчасове користування кошти.
Роль % проявляється у стимулюванні населення,формуванні своїх заощаджень і зберігання їх в банках:
1) отриманий % захищає їхні заощадження від знецінення внаслідок інфляції.
2) % на вклади є додатковим доходом населення.
3) завдяки % населення стає активним учасником фінансової системи.
Вища % ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати довгострокові кредити на розвиток економіки чи підвищення життєвого рівня населення.
Види процентних ставок.
Види % ставок:
1) реальна (корегується на рівень інфляції)
2) номінальна (не враховує темпів інфляції)
3) постійні (фіксовані) - не змінюються протягом всього періоду кредитування.
4) змінні або «плаваючі» - змінюються за період кредитування.
Існують 2 способи нарахування %:
1) прості S=P(1+n)
2) складні S=P(1+i)n
53.Чинники, що впливають на розміри процентних ставок за
Кредити.
Чинники,що впливають на розміри % ставок за кредити поділяються на:
I) макроекономічні :
попиті і пропозиція,які склалися на грошовому ринку;
стабільність грошового ринку в країні;
рівень облікової ставки НБУ.
мета кредиту
розмір кредиту
рівень ризику.
Попит на початковий капітал залежить від таких ризиків:
1) масштаби виробництва, його спеціалізація; 2) циклічність коливань виробництва; 3) сезонність умов виробництва продукції; 4) темпи інфляції; 5) вид кредиту та його цільове призначення; 6) розмір кредиту; 7) термін користування кредитом; 8) забезпеченість повернення кредиту; 9) своєчасність повернення кредиту.З боку пропозиції на позичковий капітал також впливають певні чинники:
1) рівень монетаризації ВВП; 2) розміри грошового нагромадження і заощадження у суспільстві; 3) рівень грошово-кредитного регулювання економіки НБУ з допомогою % ставки; 4) міжнародні чинники.
Окрім цього, на рівень норми % впивають і інші об’єктивні і суб’єктивні чинник, серед яких співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави, тип позичальника, кредитоспроможності позичальника.
Найнижчою є % ставка для «першокласних» позичальників. У США наприклад їх називають «прайм рейт». Дана % ставка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників (VIP клієнтів). Ця ставка є базовою для встановлення інших % ставок
54.Кредитні відносини, їх характеристика.
Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилася на 1х етапах становлення та розвитку товарного виробництва був лихварський кредит. Він надавався дрібним виробникам під високі позичкові %, що призвод. до повного розорення позичальнику. Позичальник звертається за кредитом переважно через споживчі потреби або для оплати боргів. Виділяють наступні причини виникнення кредитних відносин: І) загальноекономічні: 1) існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу.
2) рух вартості у сфері товарного обміну – якщо рух товарних потоків випереджає рух грошей, то підприємства які споживають товар із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти,що може зупинити нормальний процес відтворення.
3)функціонування підприємства на засадах комерційного розрахунку,який передбачає отримання прибутку.
ІІ) специфічні:
майнове розшарування суспільства: люди з низьким рівнем доходу можуть звернутися до кредитних установ і забезпечити себе необхідними благами.
розбіжності між нагромадженням коштів та їх витрачанням.
кредитні відносини дають гарантію його повернення.
кредитні відносини дають можливість кредитору отримати регулярні доходи у вигляді % за кредит.
55.Суб’єкти і об’єкти кредитних відносин.
Як правило, потреба в кредитуванні у підприємств виникає у випадках необхідності фінансування оборотних коштів або реальних (як довго- так і короткострокових) інвестицій. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи (якщо їхні права не обмежені законодавством).
Об'єкти короткострокового кредитування: 1. Виробничі запаси; 2. Незавершене виробництво і власні напівфабрикати; 3. Витрати майбутніх періодів (наприклад сезонні витрати); 4. Готова продукція або товарні запаси; 5. Погашення кредиторської і пролонгація дебіторської заборгованості Об'єкти довгострокового кредитування:
1. Придбання основних засобів; 2. Будівництво; 3. Придбання або викуп цілісних майнових комплексів. Об’єкт кредиту – це вартість, яка передається в позику одним суб’єктом іншому. Суб’єкти кредиту – це кредитори та позичальники.
56.Передумови виникнення кредитних відносин. Типи кредитних відносин.
Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися. Виділяють наступні причини виникнення кредитних відносин: І) загальноекономічні:
1) існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу.
2) рух вартості у сфері товарного обміну – якщо рух товарних потоків випереджає рух грошей, то підприємства які споживають товар із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти,що може зупинити нормальний процес відтворення.
3)функціонування підприємства на засадах комерційного розрахунку,який передбачає отримання прибутку.
ІІ) специфічні:
майнове розшарування суспільства: люди з низьким рівнем доходу можуть звернутися до кредитних установ і забезпечити себе необхідними благами.
розбіжності між нагромадженням коштів та їх витрачанням.
кредитні відносини дають гарантію його повернення.
кредитні відносини дають можливість кредитору отримати регулярні доходи у вигляді % за кредит.
Типи кредитних відносин:
між банками та суб’ектами господарської діяльності;
між субє’ктами господарської діяльності;
між банками та державою;
між банками та населенням;
між державами, іноземними банками та фірмами;
між громадянинами.
Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами:найбільш поширеними є кредитні відносини між банками та підприємствами.
57.Функції кредиту, їх суть.
Кредит(з латин) – позика,борг,вірю чи довіряю. Кредит – економ. Відносини,які виникли між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення строковості і власності.Функції кредиту: 1) Перерозподільна: грошові ресурси через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Рушійний мотив такого перерозподілу – отримання додаткового доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді %, а позичальник у вигляді прибутку на позичені кошти.
2) Контрольна: виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником, а й у контролі позичальника за своєю діяльністю з тим, щоб своєчасно погасити отриманий кредит.
3) Стимулююча: оскільки позичальник має повернути позичену вартість у певний строк з оплатою %, це стимулює його використати її так, щоб у необхідний час гроші вивільнялись з обігу й приносили дохід, достатній для погашення кредиту, сплати % та отримання прибутку.
4) Капіталізація вільних грошових доходів: полягає у трансформації завдяки кредиту грошових заощаджень ю.о. та ф.о. у вартість, що дає дохід, тобто у позичковий капітал.
58.Функціональні форми кредиту.
До функціональних форм кредиту відносяться: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги. Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’єктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець - кредитором, а покупець - позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників. Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб - резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку. Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту - засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг. Державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами ¾ юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором. Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід. Міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.
59.Роль кредиту як економічної категорії.
В економічній категорії виділяють 2 наукові концепції кредиту:
1) натуралістична ; 2) капіталотворча.
Суть натуралістичної теорії визначаються такими положеннями:
1) об’єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені 1 суб’єктом господарювання