Почалася епоха козацьких повстань.
Причини повстань:
--захоплення польськими феодалами південноукраїнських земель,де феодали зіткнулися з інтересами козаків
--ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру
--обмеження прав і привілеїв запорозьких козаків, перетворення їх на кріпаків
--поширення фільваркової системи, посилення експлуатації селян
--посилення польською шляхтою національного гноблення.
--поширення уніатської та переслідування православної церкви (заборона будувати православні церкви й монастирі та закриття
тих, що вже існували, передаиня їх у власність уніатській церкві,ліквідація церковно-приходських шкіл).
Одна з найпомітніших повстань була поастання під проводом Т.Трясила
1630р.—повстання під проводом Тараса Трясила (Федоровича), гетьмана нереєстрових козаків.
Тарас Федорович ( ? — 1639) —козацький отаман кримсько-татарськго походження. Один із командирів козацьких найманців у Тридцятирічній війні. Реформував козацьке військо, посиливши роль кавалерії. Кошовий отаман Війська Запорозького нереєстрового (1629), організатор походу на Крим (1629), учасник Смоленської війни 1632–1634, керівник антиурядового козацько-селянського повстання 1630 року. Січове ім'я — Тарас Трясило. Після повстання уникнув покарання, подальша його доля невідома.
Учасники:козаки, селяни та міщани.
Територія:Лівобережжя, Подніпров’я, Брацлавщина, Волинь, Галичина.
Перебіг подій. На придушення повстання рушило польське військо
Повстанці зосередили свої сили (понад 30 тис. чоловік) біля Переяслава,
на лівому березі Дніпра. У травні туди підійшов Конєцпольський з коронним військом (понад 12 тис. чоловік).
Його спроба атакувати козацький табір з маршу була невдалою. Три тижні тривали кровопролитні бої.
«Тарасова ніч». Уранці 15 травня 1630 р. відбувся найжорстокіший бій. Повстанці вщент розгромили добірну шляхетську корогву — Золоту роту, яка охороняла штаб коронного гетьмана. Ледве врятувався й сам Конецпольський.
У пізніших козацьких переказах бої під Переяславом згадувалися як повний погром польського війська. Саме так цю подію зобразив автор «Історії Русів», назвавши її «Тарасовою ніччю», яку потім описав в
однойменному творі Т. Шевченко.
Конецпольський змушений був розпочати перемовини.
Результати :
8 червня в Переяславі було укладено угоду, яка фактично підтверджувала Куруківську.Зміни стосувалися реєстру — він збільшувався до 8 тис. осіб. Передбачалась амністія для учасників повстання та реєстрових козаків. Уникнув покарання й Тарас Трясило, подальша його доля невідома.
Проте пекучі проблеми нереєстрового козацтва залишалися нерозв’язаними, суперечності між реєстровими козаками й запорожцями не припинилися, а загострилися ще більше і вони неминуче мали призвести до наступного повстання.
Незважаючи на те, що козацькі повстання 20—30-х років ХVІІ ст.
завершилися поразкою, вони мали важливе значення для розгортан -ня національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки
вперше зі зброєю в руках виступили на захист православ’я, проти
польського панування на українських землях. Повстання сприяли
накопиченню досвіду боротьби, у його свідомості вкорінювалося ро -зуміння необхідності боротьби за національне визволення.
25 Проаналізуйте причини, початок і перші перемоги у Визвольній війні
українського народу під проводом Б.Хмельницького.
. Причини визвольної війни українського народу.
Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:
1. Релігійне гноблення - наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму серед населення, впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької та уніатської церкви, діяльність ієзуітів.
2. Національне гноблення - обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст, вказівки на другосортність й неповноцінність українців.
3. Соціальне гноблення:
• зростання барщини, натуральної та грошової ренти, зростання податків та відпрацьовок селян на користь держави, підсилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів;
• феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхетського свавілля, експлуатація з боку євреїв-орендаторів;
• посилення козацтва й міщанства, нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів та шляхти.
Цілями Національно-визвольної війни були:
· усунення польського домінування, створення Української держави;
· ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;
· затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної власності на землю.
Початком української національної революції вважають захоплення повстанцями в січні 1648 р. Запорізької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Богдана Хмельницького.
Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595–1657) – гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері – з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років – на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національнійреволюції.
Перший період національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького (1648–1657 рр.) можна умовнорозділитина4–5етапів:
• І648–1649 рр. – розгортання національно-визвольної боротьби, формування основних сил революції, перші перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, трансформація автономіських поглядів Б. Хмельницького, підписання Зборівського договору, початок розбудови незалежної Української держави;
• 1650–1653 – продовження кровопролитних боїв з перемінним успіхом: поразка українських військ під Берестечком (липень 1651 р.) в результаті – невигідна Білоцерківська угода та блискучі перемоги під Батогом (травень 1652) і Жванцем (вересень 1653 р.), відновлення умов Зборівського договору;
• 1654–1655 рр. – укладення Переяславсько-Московського договору і спільна українсько-російська боротьба з Польщею;
• 1656–1657 рр. – пошуки нового союзника в боротьбі проти Польщі та інші передсмертні плани Б. Хмельницького.
Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.
Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок і у козаків з’явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир’я і повертає свої війська в Україну.
У грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.
Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні, для визвольного походу української армії на захід.
Богдан Хмельницький збирав війська у Білій Церкві, формував нові, українські органи влади, а керувати визволенням Правобережної України від сил Речі Посполитої послав полковника Максима Кривоноса, який фактично став наказним гетьманом.
До кінця липня було визволено з-під польського ярма всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня — Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам'янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.
Після безплідних мирних переговорів, у вересні 1648 р. відновилися воєнні дії. Неподалік містечка Пилявці поблизу Старокостянтинова (нині Пилява Хмельницької обл.) для нової битви зійшлися коронне військо й українська армія.
11 вересня (за ст. ст.) 1648 р. передові частини двох армій розпочали бій за греблю через Ікву. Кілька разів гребля переходила з рук у руки, поляки постійно надсилали підкріплення; врешті надвечір українці мусили відступити до свого табору. Полякам, які не мали власного табору, довелося стояти цілу ніч у бойовому порядку, очікуючи на атаку з боку повстанців.
Вирішальна битва під Пилявцями розпочалася 23 вересня. Вранці українські, кримсько-татарські та ногайські загони вишикувалися бойовим порядком. Потужним ударом вони відбили греблю, а незабаром почали переслідувати ворога. Польське командування не спромоглося забезпечити організованого відступу. Це спричинило у війську Речі Посполитої паніку та безлад. Покидавши зброю і залишивши боєприпаси, польське військо накивало п'ятами. Пилявецька битва завершилася для польської армії ганебною поразкою.
А от повстанців вона надихнула на нові битви. Головні сили українського війська під проводом Богдана Хмельницького рушили до Львова.
Переможним походом повстанська армія просувалася на захід. 26 вересня 1648 р. розпочалася облога Львова. 5 жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок — фортецю на високому пагорбі. Львівська міська верхівка, зрозумівши безвихідь свого становища, почала переговори. Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів — Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших. Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу і, дочекавшися викупу для сплати ординцям, рушив на Замостя. Начальник гарнізону, дізнавшись про наближення військ повстанців, наказав спалити передмістя. Облога за таких обставин могла затягнутися. Підійшовши до Замостя, Хмельницький запропонував міській владі сплатити викуп і спробував переманити на свій бік німецьких найманців, які перебували в місті. Діставши відмову, гетьман наказав брати місто штурмом. Проте цей штурм, як і два подальші, виявився невдалим. Тоді Хмельницький наказав ущільнити облогу. Коли ж під Замостя прибули полковники Максим Кривоніс і Петро Головацький, а українська армія почала готуватися до нових штурмів, обложені стали поступливішими. Розпочалися переговори між повстанцями та міською владою. Хмельницький отримав викуп і зняв облогу Замостя.
Звістка про наміри повстанців іти на Краків та Варшаву налякала польський уряд. Занепокоєння в польському стані спричинялося й дипломатичними заходами Хмельницького, спрямованими на створення антипольської коаліції. На початку листопада, під час стояння під Замостям, Богдан Хмельницький розпочав переговори з польським урядом. До припинення воєнних дій гетьмана спонукало складне становище армії: боєздатного війська налічувалося не більше як 30 тис, гостро відчувалася нестача гармат, боєприпасів і харчів, давалася взнаки загальна втома, дошкуляла зима. До того ж спалахнула епідемія чуми. На рішення Хмельницького вплинули й повернення татар до Криму та загроза нападу на Київщину й Чернігівщину литовської армії. Крім того, ще аж ніяк не вичерпаними були військові сили Польщі. Зваживши на все, Богдан Хмельницький погодився з рішенням ради і настроями старшини та уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном II Казимиром. 14 листопада 1648 р. Богдан Хмельницький зі своїми загонами повернув на схід. Переможний похід 1648 р. було завершено. Одначе, укладаючи мир під Замостям, гетьман не збирався припиняти збройної боротьби взагалі. Він планував навесні 1649 р. знову зібрати військо, покликати татар на допомогу й поновити воєнні дії.
Внаслідок перемоги під Пилявцями й походу української армії на Львів та Замостя на початку листопада 1648 р. майже всі етнічні українські землі було визволено від польського панування.
23 грудня 1648 р. Богдан Хмельницький урочисто в'їхав до Києва. Як і скрізь на шляху повернення гетьмана з-під Замостя, у Києві радо вітали переможця. Назустріч українським полкам вийшли єрусалимський патріарх Паїсій, який перебував тоді в Києві, і київський митрополит Сильвестр Косов.
Студенти Києво-Могилянської академії виголосили на честь героя свої вірші-панегірики. Київський митрополит Сильвестр Косов та єрусалимський патріарх Паїсій урочисто привітали гетьмана як «нового Мойсея» — визволителя свого народу від іноземних поневолювачів. Українське православне духівництво благословило Богдана Хмельницького на переможну війну проти загарбників і підтримало його намір зміцнювати відроджену Українську державу.
27. Охарактеризуйте воєнні дії 1650-1653 рр. в Україні та наслідки
Білоцерківського договору.
Зміцнення Української держави насторожило Польщу. В середині лютого 1651 р. вона відновила воєнні дії. Вирішальні бої розгорнулися наприкін. червня — на поч. липня 1651 р. на Волині під Берестечком. їх початок був успішним для українців, але у вирішальний момент татарські загони на чолі з ханом втекли з поля бою, захопивши в полон Б. Хмельницького, що намагався їх затримати. Залишившись без гетьмана, українська армія потрапила в оточення, втративши, за різними даними, від 4 до 30 тис. вояків. До початку вересня польська литовська армія окупувала північні, центральні в західні райони Української держави.
Завдяки організаторській діяльності Б. Хмельницького, відпущеного татарами на початку липня, вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника й змусити його до переговорів. 28 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду, за якою значно обмежувалася автономія держави: 1) козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство; 2) козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб; 3) гетьман підпорядковувався польському королю; 4) підтверджувалися права православної церкви та української шляхти.
Народ з обуренням відгукнувся на Білоцерківську угоду. Тисячі людей втікали за московський кордон — на Слобожанщину. В Україні знову почалися повстання проти польської шляхти.
Розглядаючи Білоцерківський договір як можливість для накопичення сил, Б. Хмельницький вже у квітні 1652 р. вирішив заручитися підтримкою Криму й відновити воєнні дії проти поляків. Це означало фактичне скасування Білоцерківського договору. 1—2 червня українсько-татарське військо під проводом гетьмана в бою неподалік гори Батіг на Брацлавщині цілком розгромило 30-тисячну польську армію. Ця блискуча перемога викликала величезне піднесення в українському суспільстві. Почалося повсюдне винищення шляхти. У результаті в травні — червні територія Брацлавського, Київського, Чернігівського та східних районів Подільського воєводств була визволена від ворожої окупації. Українська держава здобуває, нарешті, фактичну незалежність.
Наприкінці серпня 1653 р. у похід на Україну вирушив польський король Ян Казимир. У жовтні під м. Жванець на Дністрі його армія потрапила в оточення українсько-татарського війська. Потерпаючи від холоду, хвороб та нестачі продовольства, поляки втратили померлими понад 10 тис. осіб і були готові капітулювати. Та їх знову врятували татари. 16 грудня кримський хан уклав з Польщею сепаратну угоду, здобувши для себе право забирати ясир у Галичині й Волині.
Таке порозуміння між Польщею та Кримом за пасивності Туреччини ставило Україну в дуже тяжке становище. Було очевидно, що українське військо, незважаючи на низку гучних перемог над поляками, не може постійно протистояти невгамовним намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення остаточної перемоги над поляками потрібна була надійна підтримка ззовні.
28Проаналізуйте процес державотворення на визволених територіях України в ході національно-визвольної війни середини XVII ст.
Уже в перший період української національно-визвольної війни у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї: – право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; – незалежність і соборність Української держави; – генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорізької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави – Військо Запорозьке. Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. – вже 20. Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький, з метою зміцнення гетьманської влади, частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала уряду – Генеральна Канцелярія, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний – з сотника та його помічників – (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих – отаманами, в селах –старостами. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об’єдналося повстале („покозачене”) селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100–150, а іноді й 300 тис. осіб. Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя – демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм: – функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся „чернь”, тобто все військо; – виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана; – відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам „покозачитися” і стати частиною привілейованої верстви – козацтва. З часом, коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії (домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, всевладдя та свавілля мас), під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були: – поступове обмеження впливу „чорних” рад та витіснення їх старшинською радою; – зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; – домінування командних методів управління в державному житті; – встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну. Б. Хмельницький добився у квітні 1657 р. ухвалення розширеною старшинською радою передачі гетьманської влади своєму сину Юрію. Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково- панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати великим землевласником. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і, як міг, гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами. Ці питання постійно перебували в центрі дипломатичної діяльності Б. Хмельницького, який усе робив для зміцнення міжнародного становища козацької держави. Отже, в процесі національно-визвольної війни у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки – в монархію.
29. Висвітліть перебіг Переяславської ради та основні положення “Березневих
статей” у 1654 р.
Природно, що погляди Хмельницького й населення України зверталися до одновірної Москви. Після першого листа цареві Олексію Михайловичу від 8 червня 1648 р. Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв'язки з царським урядом, домагаючись включення Російської держави у війну з шляхетською Польщею. Хмельницький перед московськими послами підкреслював необхідність спільного захисту єдиної для російського і українського народів православної віри, розвінчував перебільшені уявлення про силу шляхетської Польщі, наголошував на великих перевагах, що їх матиме Росія в разі переходу України під владу царя.У Москві розуміли важливість союзу з Україною, бо він передусім відкривав шлях на південь — до Чорного моря і на захід. Але тривалий час, через складні внутрішні й зовнішні умови, а також з розрахунку на ослаблення обох воюючих сторін — Польщі й України, царський уряд займав вичікувальну позицію, обмежуючись відправленням в Україну хліба й солі, дозволом українцям переселятися на окраїнні землі, обміном посольствами.6 січня 1653 p. Хмельницький скликав у Чигирині раду старшин, яка вирішила з Польщею не миритись, а продовжувати добиватися прийняття України під високу руку московського царя. У квітні — травні 1653 р. переговори в Москві провадило посольство, очолюване Кіндратом Бурляєм і Силуяном Мужиловським. В свою чергу царський уряд виряджав своїх послів до Богдана Хмельницького, зокрема наприкінці травня 1653 р. виїхали до Чигирина А. Матвеев та І. Фомін.22 червня 1653 р. в Україну з Москви вирушив стольник Федір Ладижинський з грамотою царя Олексія Михайловича, в якій давалася згода на перехід України під високу царську руку.Для остаточного розв'язання питання про відносини України з Росією і початок війни з Польщею. 1 жовтня 1653 р. було винесене на розгляд Земського собору в Кремлі.Земський собор вирішив почати з Польщею війну. Для дальшої долі України важливим було визнання Росією України як вільної, незалежної країни. 9 жовтня 1653 р. з Москви в Україну було виряджено посольство на чолі з ближнім боярином Василем Васильовичем Бутурліним. Крім Бутурліна, в складі посольства були окольничий І. Алферов і думний дяк Л. Лопухін. А всього в посольстві їхало понад 40 різних сановників і службовців. Посольство супроводжували 200 стрільців з трьома24 офіцерами. До Переяслава посольство прибуло 31 грудня 1653 р. і було урочисто зустрінуте старшинами. Богдан Хмельницький, який за кілька днів до цього повернувся з-під Жванця в Чигирин, прибув до Переяслава 6 січня 1654 р. і 7 січня відвідав Бутурліна.8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Після закінчення Ради Хмельницький і старшини поїхали до «заїзжого» двору,де розміщалося російське посольство. Бутурлін урочисто передав Хмельницькому царську грамоту, яку зачитав присутнім військовий писар.Хмельницький і старшини склали присягу цареві за умови, що російські посли гарантували царським словом здійснення висунених ними вимог — оборони країни від зазіхань ворогів, збереження існуючого адміністративного устрою і суспільного ладу.Бутурлін урочисто вручив Хмельницькому привезені з Москви корогву (прапор), булаву,ферезею (кафтан), шапку,а також подарунки — «соболі».9 січня - тих, хто присягали в Переяславі цього дня цареві, було 284 чол. Бутурлін та інші посли, крім Переяслава, прийняли присягу на вірність російському цареві від населення Чернігова і Ніжина.Протягом січня-лютого у книгах присяги записано всього 127 338 чол., які прийняли присягу.Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у „Березневих статтях” 14 березня 1654 р. В Україні зберігалася республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ, в містах зберігалося право на самоуправління.. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Чисельність козацького війська встановлювалась 60 тис. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини.Декілька статей дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні. Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об’єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності. Отже, в результаті Переяславської угоди Україна отримала менше від того, нащо сподівався Б. Хмельницький і його оточення, але значно більше того, що мали українці у складі Речі Посполитої, де вони були перед загрозою повної втрати своєї культурно-історичної ідентичності.Звичайно, це не було об’єднання рівноправних партнерів чи возз’єднання, як це ще недавно вважалося. Насправді козацька держава увійшла до складу Росії на правах автономії. Цар – суверен, гетьман – його підданий. Нічого іншого в тих умовах бути й не могло.
30. Висвітліть основні моменти боротьби за владу в Україні після смерті
Б.Хмельницького. Дайте оцінку діяльності гетьмана І.Виговського.
Смерть Хмельницького 27 липня 1657 р. стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства – передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. Хмельницький Юрій (бл. 1641 – після 1681) – гетьман України в 1657 р. та в 1659–1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. Серйозні зміни вніс він і у зовнішню політику. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання сюзеренітету. Цим фактично було започатковано розкол в українському суспільстві на прихильників Росії і прихильників Польщі. . За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але скористатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання – під проводом І. Богуна та І. Сірка. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі (вересень 1659 р.) У вересні 1659 р. козаки знову обирають гутьманом 18-річного Юрія Хмельницького. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. Відмінності від Березневих статей: раніше російські вйська могли тримати гарнізон лише в Києві, то тепер ще у 5 великих містах; козакам заборонялося без дозволу царя обирати гетьмана; гетьман позбавлявся права призначати і зміщати полковників, приймати іноземних послів і проводити зовнішню політику; київський митрополит мав визнати владу московського патріарха. Це був нерівноправний договір, що надавав право автономії України в складі Росії, але дуже обмежував козацьке самоврядування. Митрополит відмовився визнати Переяславський договір. 17 жовтня 1660 р. він підписав з Польщею перемир’я і підписав Слободищенський трактат, за яким Україна ставала автономною частиною Речі Посполитої. Умови трактату приблизно відповідали Переяславському договору 1659 р. між Україною та Росією. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар і був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Портою володарем „Руського князівства” зі столицею в Немирові. Після укладення Бахчисарайського договору 1681 р. був позбавлений гетьманства і вбитий турками в м. Кам’янці. Таким чином за Юрія Хмельницького та Івана Виговського на Україні почалася низка громадянських воєн та іноземних вторгнень, що увійшла в історію під назвою Руїна. Руїна триватиме з 1657 р. по 1687 р.
31. З’ясуйте обставини поділу України на Правобережну й Лівобережну. Що таке “Руїна”?
Намагаючись уникнути громадянської війни, пом’якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина у вересні 1659 р. проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що „чарівне ім’я Хмельницького” (вислів І. Крип’якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. Відмінності від Березневих статей: раніше російські вйська могли тримати гарнізон лише в Києві, то тепер ще у 5 великих містах; козакам заборонялося без дозволу царя обирати гетьмана; гетьман позбавлявся права призначати і зміщати полковників, приймати іноземних послів і проводити зовнішню політику; київський митрополит мав визнати владу московського патріарха. Це був нерівноправний договір, що надавав право автономії України в складі Росії, але дуже обмежував козацьке самоврядування. Митрополит відмовився визнати Переяславський договір. 17 жовтня 1660 р. він підписав з Польщею перемир’я і підписав Слободищенський трактат, за яким Україна ставала автономною частиною Речі Посполитої. Це викликало неоднозначну реакцію українського народу й Україна фактично розділилася на дві частини – Правобережну під протекторатом Польщі та Лівобережну під протекторатом Росії. Після того, як Правобережжя обрало гетьманом Павла Тетерю, а Лівобережжя – Івана Брюховецького, територіальний розкол України доповнився політичним. Як влучно характеризує цей період О. Субтельний – „доба Руїни сягнула свого апогею”.
32. З’ясуйте обставини скликання і рішення „Чорної ради” в Ніжині 1663 р. Дайте оцінку діяльності І.Брюховецького.
У 1660-х роках Лівобережжя, перебуваючи під впливом московських правителів, переживало тяжкі руйнівні конфлікти, причиною яких, головним чином, були міжстаршинські сутички за гетьманську владу. Вже у квітні 1661 р. наказний (тимчасовий) гетьман на Лівобережжі Яким Сомко зробив першу невдалу спробу домогтися на скликаній неподалік Ніжина Козацькій раді обрання себе гетьманом. Через рік -- у квітні 1662 р. -- на старшинській раді в Козельці він домігся проголошення його «повним гетьманом», але цього разу Москва визнала вибори недійсними, оскільки шукала собі надійнішого васала. Крім Я. Сомка за гетьманську булаву на Лівобережжі змагалися ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький -- демагог, який створив собі імідж переконаного захисника козацьких прав і вольностей, палкий прихильник московської орієнтації. 17-18 червня 1663 р. під Ніжином зібралася Чорна рада - виборчі збори, в яких взяли участь низове козацтво, селяни та міщанство. За підтримки запорізьких козаків та черні і під тиском московського війська на чолі з князем Д. Вєліко-Гагіннм гетьманом було обрано І. Брюховецького. Його суперники були ув'язнені, а згодом -- страчені. Гетьман Іван Брюховецький (1663--1668) був яскравим представником доби Руїни, одним із авантюристів . 1648 р. вія знаходився при дворі Б.Хмельницького в якості «старшого слуги», виховуючи гетьманського сина Юрка га виконуючи окремі доручення. У 1659 р. І.Брюховецький був відправлений на Січ, щоб заручитися підтримкою запорожців Ю.Хмельницького як претендента на гетьманську булаву. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом. Отримавши гетьманську булаву, Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Став першим з українських гетьманів, який відвідав Москву, у 1665 р. підписав так звані Московські статті, що значно обмежували політичні права України, посилювали її залежність від московського уряду: 1) безпосереднє управління військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України, за винятком лише козацького стану, передавалося царським воєводам; 2) військові залоги на чолі з воєводами мали перебувати у всіх великих містах, зокрема у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть у фортеці Кодак на Запоріжжі. їх утримання покладалося на українських платників податків; 3) обмежувалося право вільного обрання гетьмана, вибори якого могли відбуватися лише з дозволу царя у присутності московських представників; 4) українському гетьманові заборонялося вступати у дипломатичні відносини з іноземними державами; 5) податки з українського населення, крім козацького стану, збиралися царськими чиновниками до московської скарбниці; 6) Київська митрополія підпорядковувалася московському патріархові. У січні 1668 р. на таємній старшинській раді в Гадячі він висловився за ліквідацію московської влади на Лівобережжі та перехід України під турецький протекторат.. 18 червня 1668 р. в с. Будищах на Полтавщині його замордували власні козаки, незадоволені попередньою промосковською політикою та відмовою зректися гетьманства на користь П. Дорошенка.
33. Визначте основні напрямки та цілі внутрішньої і зовнішньої політики
П.Дорошенка
У 1665 р. на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання проти пропольської політики гетьмана П. Тетері, який у червні втікає до Польщі, а восени зрікається гетьманства. Дорошенко Петро Дорофійович (1627–1698) – гетьман України (1665 – 1676), один із найвидатніших діячів її історії.. Ставши гетьманом на Правобережжі, він рішуче виступив проти умов Андрусівського договору й восени 1667 р. зробив спробу приєднати до Гетьманщини західний регіон. У червні 1668 р. домігся возз’єднання Козацької України, гетьманом якої був обраний. В умовах спровокованої Запорожжям й сусідніми з Україною державами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. взяв участь у поході турецької армії проти Польщі, але невдоволений укладеним між Портою і Польщею Бучацьким договором, який перекреслив його політичні плани, переорієнтовується на Росію і Польщу. У розпалі народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські повноваження. У березні 1677 р. вивезений до Москви, у 1679–1682 рр. – в’ятський воєвода. Останні роки провів у своєму маєтку в с. Ярополче Волоколамського повіту, де й похований. Могила збереглася до нашого часу. У зовнішній політиці він проголошує союз з Кримом і Туреччиною. Спираючись на підтримку татар, Дорошенко намагається витиснути поляків із Правобережжя. Восени 1667 р. перед лицем об’єднаних козацько-турецьких військ польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків
34. З’ясуйте, в чому проявлялося поступове обмеження автономії України в другій половині ХVІІ ст.
Після втечі Виговського гетьманом знову був проголошений Юрій Хмельницький. На козацькій раді в Переяславі 1659 р, йому царським указом був нав'язаний новий договір з Росією, який містив значно гірші умови у порівнянні з договором, підписаним його батьком. 1660 р. відновилися воєнні дії між Росією та Польщею. У ході цієї війни російські війська зазнали поразки під Чудновом на Житомирщині. Розгублений Ю. Хмельницький за цих умов змушений був перейти на бік поляків і погодився на приєднання України до Польщі. Будучи не в змозі контролювати ситуацію, Ю. Хмельницький 1663 р. зрікся гетьманства. Після зречення Ю. Хмельницького гетьманом був обраний переяславський полковник П. Тетеря, який відстоював інтереси пропольськи налаштованої старшини. У Ніжині на так званій Чорній Раді був проголошений гетьманом І. Брюховецький, який роздавав щедрі обіцянки полегшити становище народу, зменшити побори, обмежити загарбання старшиною земель. І. Брюховецький усіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриманню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян.. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий договір з царським урядом, так звані Московські статті (Іван Брюховецький). В них зазначалися такі умови; • вибори гетьмана мали проводитися за згодою царя і в присутності царських послів; • митрополит української православної церкви призначався Москвою; • збільшувалася кількість царських військ, розміщених в Україні; • царські урядовці дістали право власноручно збирати податки в Україні в царську казну. 1667 р. Росія і Польща, виснажені боротьбою за українські землі, в селі Андрусові під Смоленськом уклали угоду про перемир'я на 13,5 років. Згідно з Андрусівською угодою українські землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московської держави. Правобережні землі і Східна Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорозька Січ була оголошена територією спільного управління Росії і Польщі. 6 травня 1686 р. Річ Посполита і Росія підписують так званий „Вічний мир”, згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої – Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними. Після укладення „Вічного миру” центр політичного і культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією. Якщо на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, зразу було знищено залишки автономії українців, то на Лівобережжі ще тривалий час зберігалися певні елементи державності: виборність гетьмана та старшини, система місцевого самоврядування, судочинство, козацьке військо тощо.
35. Охарактеризуйте політику І.Мазепи. Дайте оцінку його гетьманування.
Мазепа Іван Степанович (гетьман - 1687-1709) – видатний політичний діяч, гетьман Лівобережної України. Протягом майже 22-річного гетьманування Іван Мазепа в основному проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України проросійську політику. з самого початку царювання Петра I (1689 р.) „ І. Мазепа, добившись аудієнції в царя, щедрими дарами (, демонстрацією покори, охаянням його попередніх патронів ,гетьман досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя. Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях І. Мазепі для швидкого збагачення. У липні 1687 р. Мазепа підписує з російською владою Коломацькі статті. Як основу для угоди було взято Глухівські статті, які доповнили забороною старшині зміщувати гетьмана без царського указу.. Мазепа багато уваги приділяв підготовці адміністративних кадрів для України. За власний кошт він напрявляв найбільш обдарованих дітей козаків навчатися за кордон. Фінансово підтримував Києво-Могилянську академію. Було засновано Чернігівський колегіум. З держвних та власних коштів будує церкви і монастирі. Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну, в ході якої дедалі більше утискалися інтереси України. Тисячі українців гинули у походах, на будівництві фортець та нової столиці – Санкт-Петербурга. У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою. Отут Мазепа робить свій історичний вибір і починає переговори зі Швецією. В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає з Батурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. У відповідь на це Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий гетьман – І. Скоропадський. І. Мазепу оголосили зрадником і піддали церковній анафемі. Петро І у 1709 р. ліквідував Запорізьку Січ. Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня (8 липня) 1709 р. під Полтавою.
36. Розкажіть, що ви знаєте про П.Орлика та його Конституцію.
Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обрали гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства , став свідченням передової української суспільно-політичної думки: • Україна обох боків Дніпра (по р.Случ) мала бути вільною від чужого панування; • гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обиралися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького; • виборність усіх посадових осіб із наступним затвердженням їх гетьманом; • недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; • встановлювався строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана; • ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; • православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні константинопольському патріархові тощо. Документ містив 16 статей. Головне – після визволення Україна буде козацькою республікою. Генеральна рада – законодавча влада, гетьман – виконавча . Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана І.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Після підписання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.
37. Проаналізуйте політику російського уряду щодо України у першій половині
ХVІІІ ст.
Після переходу І. Мазепи на сторону шведів Петро І різко посилив тиск на українців. Прихильників І. Мазепи було репресовано. За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. У липні 1709 р. цар Петро І підписує так звані Решетилівські статті. Фактично Україна перетворилася на внутрішню колонію Російської держави.У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає додаткових заходи з ліквідації автономії України. У квітні 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722–1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельямивим.. Влітку 1722 року гетьман помер. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман Павло Полуботок очолив боротьбу за збереження залишків автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. В середині 1723 р. він був заарештований і ув’язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя 18 грудня 1724 р. Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Гетьманом обрано Д. Апостола. . Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, а сотників – гетьманом, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю. Вищою судовою інстанцією був Генеральний суд, що складався з трьох росіян і трьох українців. Відтепер дозволялося росіянам вільно купувати землі в Гетьманщині. Як і раніше, гетьман не мав права здійснювати зовнішню політику, за винятком вирішення дрібних прикордонних суперечок з Польщею та Кримом. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. імператриця Анна Іоанівна (1730— 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так званому Правлінню гетьманського уряду.
38. Розкрийте причини і суть відновлення Гетьманщини у середині ХVІІІ ст. Дайте оцінку діяльності К.Розумовського.
У середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. За рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і 22 лютого 1750 року гетьманом обрано Кирила Розумовського – молодшого брата фаворита імператриці. Розумовський Кирило Григорович (1728-1803 рр.) – останній гетьман України (1750-1764 рр.). У 18-річному віці призначений президентом Імператорської Академії наук (1746 р.) і перебував на цій посаді майже 20 років. У 1762 р. брав участь у двірцевому перевороті на користь Катерини II, проте через два роки саме вона заставила К. Розумовського зріктися гетьманства. Хоч К. Розумовський більше часу проводив у російській столиці, ніж в Україні, проте йому вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду. Для вдосконалення діючої системи судочинства Розумовський провів у 1760-1763 рр. судову реформу, внаслідок якої було створено шляхетські суди – земський (для вирішення цивільних справ) і підкоморський (для земельних справ). Провів також реформування козацького війська: вдосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. Гетьман запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей, вживав заходів до відкриття в Батурині університету. 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії – державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління
39. Розкрийте причини та наслідки остаточної ліквідації Гетьманщини та
зруйнування Запорозької Січі. В чому історичне значення Запорозької Січі, яке її місце в історії українського народу?
З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії. Нова імператриця Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ. П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) – останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в’язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір’ї Соловецького монастиря. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила у 1778 р. Задунайську Січ. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво –На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищен
40. Охарактеризуйте українську культуру ХVІІІ ст.
1. Уукраїнці в XVIII ст. рознесли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. Так, українці ставили свої п'єси і утворили шкільні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську. Навіть поряд із зросійщенням у XVIII ст. український вплив на Москву не зменшився. Вплив цей у XVIII ст. позначився на всім державнім житті. Українці заклали в Москві Слов'яно- греко-латинську академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю московську академію протягом усього XVIII ст. набирали з українців. 2. Головним освітнім і науковим центром в Україні і надалі була Академія (до 1694 р. – Києво-Могилянський колегіум). Кількість студентів досягла 2 тис.,, після Полтавської битви вона зменшилась, а в середині сторіччя коливалася в межах 600—1100 осіб. Переважали вихідці з Лівобережжя, але навчалися і студенти з Правобережної України, прибувала на навчання молодь із Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов'янських країн, Молдавії. В академії навчалися діти духовенства, козаків, міщан. Уже в першій половині XVIII ст. дехто з викладачів знайомив студентів з передовими поглядами культури нового часу, ідеями Передпросвітництва..Школа носила загальноосвітній характер риторико-філософського типу. Багато випускників академії досягли великих успіхів у галузі медицини, біології, зокрема І. Полетика, Д. Самойлович, А. Шумлянський, Н. Амбодик-Максимович, М. Тереховський. Серед її випускників були юристи, музиканти, композитори, архітектори і, в першу чергу, діячі на ниві освіти. Зокрема, у Київській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії, 95 із 125 її професорів, а також багато вчителів, які працювали в школах Росії та України. Від'їзд освічених людей з України мав украй негативний вплив на рівень культурного розвитку самої України. Від середини XVIII ст.,незважаючи на часткові вдосконалення, Києво-Могилянська академія почала все більше відставати від запитів свого часу, а пропоновані проекти заснування університету в Києві чи Батурині не були підтримані російським урядом. Все ж за зразком Києво-Могилянської академії виникли колегіуми в інших містах — Чернігові (1700 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1738 р.).На землях Війська Запорозького часів Нової Січі мала добру славу січова школа, де навчалися діти, зібрані з різних міст. Сільські і міські школи утримувалися громадою. У більшості шкіл дітей вчили з Букваря, Псалтиря і Часослова, поширеним було також навчання хорового співу і нотної грамоти. Для читання вибирали традиційні церковнослов'янські тексти, але вимовлялися вони на український лад.Перші спроби запровадити в Україні обов'язкову початкову освіту були здійснені в Гетьманщині. У 1760—1762 рр. Лубенський полковник І. Кулябко наказав сотенним правлінням: усіх козацьких дітей, здібних до науки, посилати до парафіяльних шкіл, а нездібних навчати військових справ. Цю ініціативу схвалив гетьман і в 1765 р. Генеральна військова канцелярія розіслала аналогічні розпорядження до всіх полків. Однак це були лише початкові кроки, які не мали подальшого розвитку. З кінця XVIII ст. сільські школи занепадають: далося взнаки закріпачення селян, вороже ставлення влади до заснованих не нею навчальних закладів. Ще одним показником відносної масовості початкової освіти є тиражі навчальних посібників; так, букварі,які вироблялися друкарнею Львівського братства, виходили на початку XVIII ст. — по 6—7 тис. примірників..Однією з найяскравіших особистостей серед вітчизняних вчених-медиків XVIII ст. був Данило Самойлович.Поряд з розвитком медичної науки розвивалася хірургічна допомога на полі бою. її надавали цирульники. Існували цехи-об'єднання цирульників у м. Львові, Києві, Луцьку. Необхідність мати лікарів для армії та для боротьби зі спустошливими епідеміями зумовила появу госпіталів, карантинів, аптекарських городів, польових аптек. У XVIII ст. було відкрито перші госпітальні школи — навчальні заклади для підготовки лікарських кадрів. В Україні перша медична школа була заснована в Єлисаветграді (нині Кіровоград). 3. Тематично живопис залишається релігійним, однак основним змістом його стають гуманістичні ідеї. Монументальний живопис дерев'яних церков (передусім Західної України та Закарпаття) стоїть на межі між професійним малярством та народним примітивом. Галицькі настінні розписи збереглися в церквах Воздвиження та св. Юра у Дрогобичі, в церквах с. Сихів на Львівщині. Рівень нашого малярства був надзвичайно високим. Українських майстрів запрошували до Литви, Білорусії, Польщі. Відомими малярами були також М. Петрахович, І. Маховський, І. Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та ін. Риси національного архітектурного стилю особливо яскраво проявились у дерев'яному будівництві. Багато приміщень,сільських хат, корчем, дзвіниць і вітряків — зразки художньої виразності, і досягалося це найпростішими засобами. Архітектурними шедеврами вважають дерев'яні храми XVIII ст. Особливо цікаві такі львівські храми, як каплиця "Трьох святителів" і розташована поруч з нею Успенська братська церква.Отже, культурне життя в Україні значно досягло в першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим європейським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення
41. Проаналізуйте причини, хід і наслідки гайдамацького повстання 1768 р. на Правобережжі
Опришківський рух був тісно пов’язаний з гайдамацьким, найвищим злетом якого стала так звана Коліївщина. У 1768 р. польський сейм під тиском Росії схвалює рішення про формальне зрівняння у правах православної та католицької церков. Цим Катерина ІІ розраховувала послабити Польщу, спровокувавши конфлікт між королем і шляхтою та виставивши себе захисницею православ’я. У відповідь шляхтичі скликають Барську конфедерацію під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав. Починаються репресії проти українців. На прохання польського уряду Росія починає воєнні дії проти конфедератів, що послужило сигналом до повстання, яке у травні 1768 р. очолив Максим Залізняк. Він збирає повсталих, осердям яких були запорожці, у Холодному Яру. За декілька тижнів повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину та інші форми визиску, створювали органи селянсько-козацького самоврядування. На початку червня 1768 р. повсталі оточили Умань – один із центрів польського панування на Правобережжі. На їхній бік перейшов уманський сотник Іван Гонта з козаками, і місто капітулювало. Рада повсталих обрала Залізняка гетьманом і князем смілянським, а Гонту – полковником і князем уманським. Тоді військо гайдамаків налічувало 16 сотень. Наляканий розмахом Коліївщини, побоюючись поширення повстання на Лівобережжя й Запоріжжя, царський уряд наказав російським військам з’єднатися мовби для підтримки гайдамаків, а насправді надати допомогу польській армії у ліквідації повстання. В липні 1768 р. табір гайдамаків під Уманню було оточено, і ті здались. Залишки їхніх загонів були розбиті. Івана Гонту стратили з 800 повсталими. Максима Залізняка і багатьох його соратників заслали до Сибіру на каторгу. Віра у «доброго царя», відсутність політичного досвіду і культури, складнощі геополітичної ситуації зумовили поразку Коліївщини.
42. Охарактеризуйте зміни у територіально-адміністративному, соціально-
економічному та правовому становищі українських земель в останній чверті ХVІІІ ст.
Уся повнота влади знаходилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів .Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. У грудні 1797 р. було проведено перший рекрутський набір із козаків Лівобережжя. Важливим кроком у підготовці царського уряду до повного закріпачення українського селянства став Генеральний опис 1765 – 1769 рр. Указом від 3 травня 1783 р. Катерина II юридично оформила кріпосне право на Лівобережжі і Слобожанщині: селянам було заборонено переходити від одного поміщика до іншого. Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Отже, в останній чверті XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання великого феодального землеволодіння; обезземелення селянства і його закріпачення; розбудова міст, поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких розвиваються мануфактури, збільшення товарності виробництва; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували соцільно-економічний розвиток.
43. Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток України у першій половині ХІХ ст.
Визначальною особливістю господарського розвитку початку XIX ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Частина поміщиків починає застосовувати молотарки і косарки на кінній тязі, використовувати найману робочу силу. Цією силою були селяни, які йшли на заробіток. Найбільш інтенсивно використовувалась наймана праця в Південній Україні. Наймані робітники працювали краще, оскільки їхня праця оплачувалась. Багато українців стають чумаками, займаються перевезенням товарів на великі відстані. Частина чумаків багатіє і перетворюється на підприємців. Масовим явищем стає виготовлення селянамиремісничих виробів на продаж. Таким чиномз’являються купці, предками яких були кріпаки. Отже, в Україні відбувається формування ринкових відносин, але кріпосне право серйозно заважало цьому процесу, оскільки був відсутній ринок вільної робочої сили, а експлуатація селян поміщиками спричинила занепад і поміщицьких, і селянських господарств. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва. Перше місце у промисловості України посідає цукрова галузь, яка забезпечувала 80 % виробництва цукру в Росії. Особлива роль у цьому належала сім’ї промисловців-цукрозаводчиків Симиренків. У 1843 р. Платон Симиренко побудував у селі Ташлик під Смілою пе