Розрахунок величини сумарного надходження сонячної радіації за місяцями робочого терміну
Середні місячні значення величин денних надходжень сонячної радіації на горизонтальну поверхню відомі для багатьох географічних пунктів (Додаток А) [7], тоді як для похилої поверхні таких даних немає.
Середньомісячні денні надходження сумарної сонячної радіації на похилу поверхню визначаються таким чином [8]:
, (6.1)
де 
- середньомісячна величина денного надходження сумарної радіації на горизонтальну поверхню, кДж/(м2×добу);
- відношення середньомісячних величин денного надходження сумарної радіації на похилу і горизонтальну поверхні.
Щоб визначити , потрібно знати складові потоку сонячної радіації:
· пряму;
· дифузну;
· відбиту.
Пряме випромінювання спричиняє відкидання тіні освітлюваним сонцем предметом. Дифузне – відбивається і розсівається хмарами і пилом, перш ніж досягає поверхні землі, і, на відміну від прямого випромінювання, не приводить до утворення тіней. Третя складова – це випромінювання, відбите від землі на поверхню колектора.
Підсумувавши ці складові, величину 
можна представити у вигляді:
, (6.2)
де 
- середньомісячна величина денного надходження дифузної радіації на горизонтальну поверхню, кДж/(м2×добу);
- відношення середньомісячних величин денного надходження прямої радіації на похилу і горизонтальну поверхні;
b - кут нахилу колектора до горизонту;
r - відбивна здатність землі, яка змінюється від 0,2 (влітку) до 0,7 (взимку за наявністю снігового покриву).
Дослідження показали, що частка дифузної складової в сумарній радіації 
залежить від показника хмарності 
(коефіцієнта ясності атмосфери):
, (6.3)
де 
- середньомісячне денне надходження сонячної радіації на горизонтальну поверхню за межами земної атмосфери, що розраховується на основі геометричних міркувань з використанням сонячної постійної, кДж/(м2 ×добу).
Залежність частки дифузної радіації від показника хмарності може бути виражена формулою:
. (6.4)
Для поверхонь, орієнтованих на південь, величина може бути визначена згідно рівнянню (6.5). Ці ж значення з допустимою погрішністю можна використовувати і для поверхонь, азимут яких по абсолютному значенню не перевищує 15°.
, (6.5)
де w - годинний кут заходу сонця на горизонтальній поверхні (рис. 6.3)
, 
(6.6)
- годинний кут заходу сонця на похилій поверхні:
, (6.7)
d - схилення сонця (рис. 6.3)
, (6.8)
тут n – порядковий номер дня року.
У наближених розрахунках можна скористатися величинами d для середнього дня кожного з 12 місяців року, представленими в додатку Б.
Значення коефіцієнта для поверхні з кутом нахилу b, рівним широті місцевості j, південної орієнтації (аn=0), південно-східної або південно-західної орієнтації (аn=15° і 30°) наведені в Додатку В.
Рис. 6.1 Кути, що характеризують положення точки на земній поверхні (а) і похилій поверхні колектора (б) відносно сонячного проміння: w - годинний кут; d - схилення сонця; i - кут падіння сонячного проміння на похилу поверхню сонячного колектора; a - кут висоти Сонця; ас - азимут Сонця; aн - азимут похилої поверхні.
Значення і 
є довідковими даними (актинометричні дані місцевості) [7]. Вони наведені в Додатку А.
Якщо в завданні вказано, що кут нахилу колектора до горизонту рівний широті місцевості, то значення 
приймаються з Додатку В. Однак для літнього сезону оптимальним є кут нахилу колектора рівний j -15. В такому разі студенту необхідно провести розрахунок 
по формулі (6.5), чи скористатись результатами розрахунків по цій формулі, що наведені в Додатку Г для різних значень куту нахилу колектора і коефіцієнта хмарності.
При розрахунках і проектуванні систем сонячного теплопостачання можуть виникнути ситуації, коли дані по щільності сонячної радіації відсутні, але є інформація про тривалість сонячного сяяння. Тоді можна оцінити денну суму радіації, скориставшись запропонованим Говером і Мак-Кулохом виразом [6]:
=Qс.п(0,29 cos + 0,52 P/Pmax), (6.9)
Qс.п = 9830 Вт-год/(м2×добу) —сонячна постійна; Pmax — можливе число годин сонячного сяяння, год.